Постанова

від 12.05.2021 по справі 761/22450/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2021 року місто Київ

Єдиний унікальний номер справи 761/22450/20

Номер провадження 22-ц/824/5436/2021

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Вербової І.М. , суддів Головачова Я. В., Шахової О. В.,

за участю секретаря судового засідання - Яворської А. А.,

вивчивши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Шарм-2000 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 грудня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Саадулаєва А. І., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Шарм-2000 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних ,

в с т а н о в и в :

У липні 2020 року ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Шарм-2000 про стягнення інфляційних втрат за невиконання умов договору безвідсоткової позики № 1 від 14 червня 2012 року в розмірі 142 200 грн. та 3 % річних за останні три роки (з червня 2017 року по червень 2020 року) в розмірі 54 000 грн., що становить загальну суму стягнення в розмірі 196 200 грн.; стягнення судових витрат, які складаються з судового збору у сумі 1 962 грн. та витрат на правову допомогу в розмірі 25 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 14 червня 2012 року між ОСОБА_1 та TOB Шарм-2000 укладено договір безвідсоткової позики № 1, відповідно до п. 1.1 якого позивачем було надано відповідачу в користування грошові кошти у розмірі 600 000 грн. Позика надавалась, шляхом внесення грошових коштів на розрахунковий рахунок підприємства.

ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за вищевказаним договором виконав у повному обсязі та перерахував кошти TOB Шарм-2000 , проте товариство отримані ним кошти не повернуло у зв`язку з чим, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 08 серпня 2016 року, яке постановою Верховного Суду від 19 червня 2019 року залишено без змін, позовні вимоги ОСОБА_1 , задоволено, стягнуто з TOB Шарм-2000 на його користь суму заборгованості за договором № 1 від безвідсоткової позики від 14 червня 2012 року у розмірі 1 274 256 грн. 78 коп. та судовий збір у розмірі 6 890 грн.

Позивач зазначає, що у зв`язку з невиконанням договору № 1 від 14 червня 2012 року, з метою захисту його майнового права та інтересу, останній просить стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3 % річних за період з червня 2017 року по червень 2020 року.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 02 грудня 2020 року (а.с. 87-90) позов ОСОБА_1 , задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Шарм-2000 на користь ОСОБА_1 132 000 грн. інфляційних втрат та 52 890 грн. 55 коп. - 3 % річних.

В іншій частині позовних вимог, відмовлено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Шарм-2000 на користь ОСОБА_1 10 000 грн. витрат на правову допомогу та 1 848 грн. 90 коп. судового збору.

Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, 02 лютого 2021 року ТОВ ШАРМ-2000 направило апеляційну скаргу у якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просило рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 грудня 2020 року скасувати та залишити позовну заяву без розгляду; стягнути з позивача витрати на правову допомогу у сумі 40 000 грн.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що 24 липня 2020 рок ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з двома позовними заявами до ТОВ ШАРМ-2000 з однаковим предметом та підставами позову, які зареєстровані за номерами 761/22453/20 та № 761/22450/20 (дана позовна заява) у зв`язку з чим, дана позовна заява підлягала поверненню.

Крім того, на думку скаржника, судом першої інстанції було невірно визначено період нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних, який на думку останнього, повинен обраховуватись з 19 червня 2019 року (момент прийняття Верховним Судом постанови, якою заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 червня 2016 року залишено без змін) по 14 липня 2020 року (дата закриття виконавчого провадження по виконанню вищевказаного рішення суду).

Враховуючи вищенаведене, скаржник вважає, що його апеляційна скарга підлягає задоволенню. Крім того, скаржник просить стягнути з позивача на його користь витрати на правову допомогу у сумі 40 000 грн.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року, відкрито апеляційне провадження за поданою апеляційною скаргою, надано строк для подачі відзиву.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року закінчено проведення підготовчих дій, справу призначено до розгляду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

03 березня 2021 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив від позивача з відповідними підтвердженнями про направлення його відповідачу з якого вбачається, що останній не погоджується з доводами апеляційної скарги та просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення, без змін.

Позивач зазначає, що позовні вимоги по справах № 761/22450/20 та № 761/22453/20 не є ідентичними, а спір між сторонами у вказаних справах виник з різних підстав.

На думку позивача, право на нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних у нього виникло з моменту невиконання умов договору безвідсоткової позики № 1 від 14 червня 2012 року. Крім того, дані правовідносини стосуються невиконання умов вищевказаного договору, у зв`язку з чим, постанова Верховного Суду від 19 червня 2019 року не має правового значення для періоду нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних в зв`язку з неналежним виконанням умов вищевказаного договору.

На думку позивача, скаржником не надано до суду доказів на понесення ним витрат на правничу допомогу, крім того, зазначений скаржником розмір, не є співмірним із складністю даною справи.

У судовому засіданні представник скаржника - адвокат Дядюра Н. О. підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити з підстав, зазначених у ній.

Представник позивача - адвокат Мещанінов А. М. заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення, без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши доводи та заперечення учасників справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що зобов`язання по сплаті боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення є триваючим, у зв`язку з чим, беручи до уваги строки позовної давності, їх нарахування необхідно проводити за період з 24 липня 2017 року по 30 червня 2020 року.

Колегія суддів в повній мірі погоджується з вищевказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Судом встановлено, що 14 червня 2012 року між ОСОБА_1 та ТОВ Шарм-2000 укладено договір № 1 безвідсоткової позики згідно умов якого, ОСОБА_1 зобов`язався передати ТОВ Шарм-2000 у позику грошові кошти у розмірі 600 000 грн. строком до 14 червня 2013 року (а.с. 16).

Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 08 серпня 2016 року у справі №761/21832/16-ц (а.с. 09-10), яке постановою Верховного Суду від 19 червня 2019 року (а.с. 11 - 15) залишено без змін, позовні вимоги ОСОБА_1 до TOB Шарм-2000 про стягнення заборгованості за договором позики, задоволено, стягнуто з TOB Шарм-2000 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за договором № 1 від безвідсоткової позики від 14 червня 2012 року, у розмірі 1 274 256 грн. 78 коп., судовий збір у розмірі 6890,00 грн. (а.с. 09-10).

Постановою державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) виконавче провадження № 59597143 з примусового виконання виконавчого листа № 761/21832/16-ц від 16 липня 2019 року, закінчено у зв`язку з виконанням рішення суду (а.с. 41).

Так, відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику в строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Правовий аналіз положень статей 526 , 599, 611, 625 ЦК України дає підстави вважати, що наявність судового рішення про стягнення грошових коштів за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє стягувача права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 241/496/16-ц.

Разом з тим, Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Згідно статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, а право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Таким чином, враховуючи що з даним позовом позивач звернувся до суду 24 липня 2020 року, період за який слід обраховувати інфляційні втрати та 3 % річних є 24 липня 2017 року по 30 червня 2020 року.

Так, оскільки сума основного боргу становить 600 000 грн., то інфляційні втрати за період з 24 липня 2017 року по 30 червня 2020 року становлять 132 000 грн., а 3 % річних - 52 890 грн. 55 коп.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3 % річних за період з 24 липня 2017 року по 30 червня 2020 року у вищезазначеному розмірі.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч.ч. 1-6 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Так, у позовній заяві позивачем було порушено питання про стягнення з відповідача на його користь витрати на правову допомогу у сумі 25 000 грн.

На підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу останнім долучено до матеріалів справи, зокрема, копію договору про надання правової допомоги № 07-ц/2020 від 15 липня 2020 року, копію розрахунку суми гонорару за надання правової допомоги від 15 липня 2020 року та копію заключної виписки за період з 21 липня 2020 року по 21 липня 2020 року.

В свою чергу, відповідач заперечував проти стягнення з нього витрат на правничу допомогу та зазначав, що заявлена позивачем сума є необґрунтованою.

Так, перевіривши наявні в матеріалах справи докази колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції врахувавши складність даної справи та виконану адвокатом роботу, взявши до уваги заперечення відповідача щодо стягнення з нього витрат на правничу допомогу, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у сумі 10 000 грн.

Посилання скаржника на те, що позивач звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з двома позовними заявами до ТОВ ШАРМ-2000 з однаковим предметом та підставами позову, які зареєстровані за номерами 761/22453/20 та № 761/22450/20 є безпідставним, виходячи з наступного.

Так, з матеріалів справи вбачається, що предметом позову у справі № 761/22450/20 є стягнення інфляційних втрат за невиконання умов договору та 3 % річних, в той час як предметом позову у справі № 761/22453/20 є стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за невиконання рішення суду.

Крім того, вказані позови містять різні підстави, а саме: предметом позову у справі № 761/22450/20 є невиконання відповідачем умов договору, а у справі № 761/22453/20 - невиконання відповідачем рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 серпня 2016 року.

Посилання скаржника на те, що період нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних повинен обраховуватись з 19 червня 2019 року по 14 липня 2020 року, є помилковим, оскільки дані відносини стосуються невиконання умов договору, а не судового рішення, у зв`язку з чим, право на нарахування інфляційних втрат та 3 % річних у позивача виникло саме з моменту невиконання умов договору.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не впливають на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення.

Колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення суду, як і не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін, як таке, що ухвалене з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим.

У апеляційній скарзі скаржником порушено питання про стягнення з позивача на його користь витрати на правничу допомогу. Разом з тим, враховуючи що колегія суддів дійшла висновку щодо відсутності підстав для задоволення апеляційної скарги, то виходячи з приписів ч. 1 ст. 141 ЦК України, підстави для стягнення з позивача на користь скаржника витрат на правничу допомогу, відсутні.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Шарм-2000 - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 грудня 2020 року - залишити без змін.

У стягненні з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Шарм-2000 витрат на правову допомогу, відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції .

Повне судове рішення складено 14 травня 2021 року.

Суддя-доповідач: І.М. Вербова

Судді: Я. В. Головачов

О. В. Шахова