Постанова

від 17.05.2021 по справі 742/2009/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

17 травня 2021 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 742/2009/20

Головуючий у першій інстанції - Бездідько В. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/579/21

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Бечка Є.М.,

суддів: Губар В.С., Євстафіїва О.К.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 26 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення боргу,

дата складання повного тексту рішення 26 листопада 2020 року, місце його ухвалення -м. Прилуки,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 в якому просила стягнути з останньої на свою користь 9000 грн безпідставно отриманих грошових коштів.

Позов обґрунтовано тим, що 23 липня 2018 року ТОВ Прилуцьке хлібоприймальне підприємство перерахувало на картковий рахунок відповідача грошові кошти в сумі 10 000,00 грн., призначення платежу: зворотна фінансова допомога. В подальшому, 24 грудня 2019 року між ТОВ Прилуцьке хлібоприймальне підприємство (первісний кредитор) та ОСОБА_1 (новим кредитором) підписано договір про відступлення права грошової вимоги. Внаслідок укладення вказаного договору відбулася заміна кредитора, а саме ОСОБА_1 набула статусу нового кредитора за грошовою вимогою. Відповідач частково повернув 1000 грн, а тому сума безпідставно отриманих коштів складає 9000 грн. Зазначає, що враховуючи те, що між сторонами в майбутньому не було підписано договір про фінансову допомогу, отримані відповідачем кошти вважаються безпідставно набутими в силу ст. 1212 ЦК України і підлягають поверненню.

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 26 листопада 2020 року у задоволені позову ОСОБА_1 про стягнення коштів відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами виникли договірні правовідносини, а тому відсутні підстави для застосування ст.1212 ЦК України та стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно отриманих коштів.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на його незаконність та необґрунтованість у зв`язку з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не прийняв до уваги, що у відповідності до вимог п.2 ч.1 ст. 208 та ч. 1 ст. 1047 ЦК України, - правочин між фізичною та юридичною особою належить вчиняти в письмові формі, договір позики укладається у письмовій формі незалежно від суми у випадку, коли позикодавцем є юридична особа. Суд не звернув увагу на те, що у справі немає жодного допустимого доказу, який би міг свідчити про укладення договору, відповідно до вимог ч. 1 ст. 207 ЦК України, шляхом обміну листами, телеграмами, тощо.

Вказує, що суд дійшов до помилкового висновку про укладення попереднього договору, оскільки ані попереднього, ані основного договору в письмовому вигляді між сторонами укладено не було, а платіжне доручення за своєю правовою природою не може вважатись попередній договором, оскільки відповідно до ст.. 1 ЗУ Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , - це первинний бухгалтерський документ, який лише містить відомості про господарську операцію, а отже правова підстава для набуття коштів була відсутня взагалі.

Зазначає, що між сторонами не виникло договірних відносин, а тому кошти отримано відповідачем без належної правової підстави і в даному випадку можливо застосувати норми ст. 1212 ЦК України, на що суд першої інстанції не звернув уваги.

Згідно приписів ч.1 ст.369 ЦПК України, справа за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 26 листопада 2020 року, розглядається судом апеляційної інстанції без виклику учасників справи.

Учасники справи повідомлялись про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення (виклику) сторін, у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст.263 ЦПК України передбачено, що рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Даним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Згідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 23.07.2018 року ТОВ Прилуцьким ХПП здійснено платіж на суму 10000,00 грн. на карту банку, призначення платежу НОМЕР_1 ІПН НОМЕР_2 зворотня фін.допомога ОСОБА_2 зг.дог.№23/07-18Д від 23.07.18р. , що підтверджується платіжним дорученням №1323 від 23.07.2018 (а.с.4).

Відповідно до акту звіряння розрахунків між ТОВ Прилуцьке хлібоприймальне підприємство та ОСОБА_2 станом на 24.12.2019 року заборгованість ОСОБА_2 перед ТОВ Прилуцьке хлібоприймальне підприємство складає 9000,00 грн., акт підписаний лише директором ТОВ Прилуцьке ХПП , підпис ОСОБА_2 відсутній (а.с.5).

24 грудня 2019 року між ТОВ Прилуцьке хлібоприймальне підприємство (первісний кредитор) та ОСОБА_1 (новим кредитором) було підписано договір про відступлення прав грошової вимоги. Внаслідок укладення вказаного договору відбулася заміна кредитора, а саме ОСОБА_1 набула статусу нового кредитора за грошовою вимогою в сумі 9 000,00 грн (а.с.6).

Листом ТОВ Прилуцьке хлібоприймальне підприємство вих. 75 від 24.12.2019 року повідомлено ОСОБА_2 про відступлення права грошової вимоги ОСОБА_1 та про реквізити нового кредитора для перерахунку боргу відповідача (а.с.7-8)..

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 та 2 ст. 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 206 ЦК України передбачено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Відповідно до ч.1 ст.177 ЦК України об`єктами цивільних прав, є зокрема, речі, у тому числі гроші.

Системний аналіз вищезазначених положень законів дає підстави вважати, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошових коштів).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб, з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Матеріали справи свідчать про те, що 23.07.2018 року Товариством було перераховано грошові кошти на суму 10 000 грн. Призначення платежу: зворотня фін.допомога ОСОБА_2 , зг.дог.№23/07-18Д від 23.07.18р .

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, висновками експертів.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Матеріали справи не містять даних про те, що договір, на підставі якого було перераховано ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 10 000 грн., є недійсним або взагалі не існував.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що суд правильно встановив дійсні правовідносини сторін та обґрунтовано визнав, що безпідставного перерахування ТОВ Прилуцьке хлібоприймальне підприємство коштів ОСОБА_2 не встановлено, оскільки наявні ознаки договірних відносин між сторонами у справі.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що у справі немає жодного допустимого доказу, який би міг свідчити про укладення договору, відповідно до вимог ч. 1 ст. 207 ЦК України, не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки зміст платіжного доручення №1323 від 23.07.2018 року свідчить про наявність між сторонами договірних правовідносин.

Договір, що укладено сторонами у формі, яка не відповідає вимогам закону, не свідчить про те, що він не є укладеним, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги в цій частині є такими, що не заслуговують на увагу.

Отже, оскільки відносини, які склалися між сторонами, є договірними, то судом обґрунтовано не застосовано до них ст. 1212 ЦК України.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність правових висновків суду, на законність судового рішення не впливають, а направлені на переоцінку доказів. Тому, виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, повно, всебічно і об`єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Рішення суду першої інстанції винесено з додержання вимог матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 26 листопада 2020 року без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч.3 ст.389 ЦПК України.

Головуючий: Судді: