Постанова

від 28.04.2021 по справі 910/6701/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" квітня 2021 р. Справа№ 910/6701/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Яковлєва М.Л.

Мальченко А.О.

при секретарі Пнюшкову В.Г.

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 28.04.2021.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Київської міської ради

на рішення Господарського суду міста Києва

від 16.12.2020 (повний текст складено 22.12.2020)

у справі №910/6701/20 (суддя Приходько І.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Катена"

до Київської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про визнання незаконним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Катена" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - відповідач, скаржник) про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 13.02.2020 №21/8191 про відмову ТОВ Катена в поновленні договору оренди земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач прийняв спірне рішення про відмову ТОВ Катена в поновленні договору оренди земельної ділянки під час того, як тривало провадження у справі № 910/8858/19, за результатами розгляду якої судом, зокрема, було визнано поновленим договір оренди земельної ділянки від 04.04.2006, укладений між Позивачем та Відповідачем на той самий строк і на тих самих умовах.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.12.2020 позовні вимоги задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення Київської міської ради від 13.02.2020 № 21/8191 "Про відмову Товариству з обмеженою відповідальністю "Катена" в поновленні договору оренди земельної ділянки від 13.04.2006 №66-6-00348 (зі змінами) для будівництва житлового будинку з приміщеннями соціально-громадського призначення та підземним паркінгом на вул. Березняківській, 30-в у Дніпровському районі м. Києва".

Стягнуто з Київської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Катена" витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 102,00 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Київська міська рада звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2020 у справі № 910/6701/20 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення суду першої інстанції обґрунтовано виключно обставинами, встановленими у справі №910/8858/19, проте, судом першої інстанції взагалі не досліджувалися доводи відповідача надані в межах даної справи.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.12.2020 апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2020 у справі № 910/6701/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Майданевича А.Г., судді Коротун О.М., Ткаченко Б.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.12.2020 заяву про самовідвід суддів Майданевича А.Г., Коротун О.М., Ткаченка Б.О. у розгляді апеляційної скарги Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2020 у справі № 910/6701/20 - задоволено. Матеріали апеляційної скарги № 910/6701/20 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.12.2020 апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2020 у справі №910/6701/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., судді Кравчука Г.А., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.01.2021 апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2020 у справі №910/6701/20 - залишено без руху, надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині.

21.01.2020 від скаржника через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано: докази направлення третій особі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2020 у справі №910/6701/20. Призначено справу до розгляду на 17.03.2021. Витребувано з Господарського суду міста Києва (01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-в) матеріали справи №910/6701/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Катена" до Київської міської ради третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання незаконним та скасування рішення.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2021 відкладено розгляд апеляційної скарги Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2020 у справі №910/6701/20 на 07.04.2021.

02.04.2021 від позивача через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2020 у справі №910/6701/20 без змін.

У своєму відзиві позивач зазначає, що наявність рішення Київської міської ради від 13.02.2020 №21/8191, яке є протилежним за змістом та своєю суттю рішенню Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 у справі №910/8858/19, може мати наслідком порушення конституційного принципу обов`язковості виконання судового рішення.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2021 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/6701/20.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.04.2021 для розгляду справи №910/6701/20 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Куксов В.В., судді: Яковлєв М.Л., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2021 апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2020 у справі №910/6701/20 прийнято до провадження у визначеному складі суддів: головуючого судді Куксова В.В., судді: Мальченко А.О., Яковлєва М.Л. Призначено справу до розгляду на 28.04.2021.

Представник позивача, відповідача та третьої особи з`явились в судове засідання 28.04.2021 та надали свої пояснення по суті апеляційної скарги.

В судовому засіданні 28.04.2021 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача та третьої особи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 04.04.2006 між Київською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КАТЕНА" (орендар) укладено Договір оренди земельної ділянки, посвідчений державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Петровою Т.М. (зареєстрований в реєстрі за № 17-1762; зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 13.04.2006 №66-6-00348 у книзі записів державної реєстрації договорів).

Відповідно до п. 1.1 Договору орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 08.12.2005 №578/3039 за Актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором.

Згідно з п. 2.1 Договору об`єктом оренди є земельна ділянка з наступними характеристиками: - місце розташування - вул. Березняківська, 30-В у Дніпровському районі м. Києва; - розмір - 4570 кв.м.; - цільове призначення - для будівництва житлового будинку з приміщеннями соціально-громадського призначення та підземним паркінгом; - кадастровий номер - 8000000000:90:137:0106.

У п. 3.1 Договору зазначено, що договір укладено на 5 років.

Відповідно до п. 6.1 Договору передача земельної ділянки здійснюється за актом приймання-передачі об`єкта оренди в день державної реєстрації цього договору.

Право на оренду земельної ділянки виникає після державної реєстрації цього договору (п. 6.2 Договору).

Згідно з п. 8.3 Договору після закінчення строку, на який було укладено цей договір, при умові належного виконання обов`язків відповідно до умов цього договору, орендар має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору.

Пунктом 11.3 Договору передбачено, що він припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до п. 11.7 Договору після закінчення стоку, на який було укладено договір, орендар, за умови належного виконання своїх обов`язків, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 3 місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію; у разі поновлення договору на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін.

За актом приймання-передачі земельної ділянки від 13.04.2006 відповідач передав, а позивач прийняв у володіння і користування земельну ділянку: місце розташування вул. Березняківська, 30-В у Дніпровському районі м. Києва; розмір 4570 кв.м.; цільове призначення - для будівництва житлового будинку з приміщеннями соціально-громадського призначення та підземним паркінгом; кадастровий номер 8000000000:90:137:0106.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.05.2014 у справі №5011-62/3230-2012 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "КАТЕНА" до Київської міської ради про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі від 04.04.2006; визнано укладеною між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "КАТЕНА" додаткову угоду до договору оренди від 04.04.2006 на умовах, вказаних у резолютивній частині постанови.

Зокрема, у додатковій угоді зазначено, що у відповідності із п. 11.7 договору оренди земельної ділянки від 04.04.2006 (зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 13.04.2006 за № 66-6-00348) сторони дійшли згоди поновити договір оренди земельної ділянки від 04.04.2006 на новий строк (5 (п`ять) років).

Таким чином, зважаючи на те, що постанова Вищого господарського суду України від 19.05.2014 у справі №5011-62/3230-2012 набрала законної сили 19.05.2014, строк дії Договору оренди земельної ділянки від 04.04.2006 було поновлено до 19.05.2019.

Матеріалами справи підтверджується, що у лютому 2019 року позивачем направлялося на адресу відповідача звернення від 18.02.2019 №КОП-1333 про поновлення договору оренди земельної ділянки з доданими до нього документами.

Листом №05716-9336 від 16.05.2019 Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було відмовлено у поновленні договору оренди.

В подальшому, у липні 2019 року ТОВ "КАТЕНА" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про визнання поновленим договору, визнання додаткової угоди укладеною та вчинення дій.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 у справі №910/8858/19 позов задоволено. Визнано поновленим Договір оренди земельної ділянки від 04.04.2006, посвідчений державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Петровою Т.М., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "КАТЕНА" та Київською міською радою, на той самий строк і на тих самих умовах.

Спір у даній справі виник у зв`язку з тим, що під час перегляду судом апеляційної інстанції рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 у справі №910/8858/19, позивач прийняв рішення від 13.02.2020 N21/8191 Про відмову Товариству з обмеженою відповідальністю "КАТЕНА" в поновленні договору оренди земельної ділянки від 13.04.2006 N 66-6-00348 (зі змінами) для будівництва житлового будинку з приміщеннями соціально-громадського призначення та підземним паркінгом на вул. Березняківській, 30-в у Дніпровському районі м. Києва .

Зазначаючи про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 у справі №910/8858/19 набрало законної сили, у зв`язку з чим спірний договір оренди земельної ділянки вважається поновленим на наступні 5 років, позивач вказує на те, що рішення Київської міської ради від 13.02.2020 р. №21/8191 порушує його права та інтереси, є незаконним та підлягає скасуванню.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що рішення Київської міської ради від 13 лютого 2020 року N 21/8191 Про відмову Товариству з обмеженою відповідальністю "КАТЕНА" в поновленні договору оренди земельної ділянки від 13.04.2006 N 66-6-00348 (зі змінами) для будівництва житлового будинку з приміщеннями соціально-громадського призначення та підземним паркінгом на вул. Березняківській, 30-в у Дніпровському районі м. Києва прийнято без чіткого та неухильного дотримання вимог законодавства, порушує цивільні права та інтереси позивача у розумінні частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України.

Розглянувши апеляційну скаргу Київської міської ради, колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Статтями 13, 41 Конституції України передбачено, що від імені Українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ст.ст. 142 , 143 Основного Закону України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об`єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

За змістом ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, належить розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу .

Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

В силу ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно з ч.2 ст.126 Земельного кодексу України право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст.93 Земельного кодексу України та ст.1 Закону України Про оренду землі право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 13 Закону України Про оренду землі встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтями 18, 20 Закону України Про оренду землі (у редакції, чинній на момент проведення державної реєстрації договору) встановлено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Згідно з ч.2 ст.125 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

За приписами ст.202 Земельного кодексу України (у редакції, яка діяла станом на час проведення реєстрації права на землю) державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель. Державний реєстр земель складається з двох частин: книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок; поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.

За змістом п.1.2 Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, який затверджено наказом №174 від 02.07.2003 Держкомзему України, державний реєстр земель - це складова частина державного земельного кадастру, який складається з книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок та поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку і формується за допомогою АС ДЗК.

Таким чином, внаслідок укладання Договору оренди земельної ділянки від 04.04.2006 та проведення відповідних реєстраційних дій (запис від 13.04.2006 №66-6-00348 у книзі записів державної реєстрації договорів) позивач став законним користувачем у розумінні норм ст.ст. 116, 124, 126 Земельного кодексу України земельної ділянки площею 4570 кв.м по вул. Березняківській, 30 В у Дніпровському районі м. Києва.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 у справі №910/8858/19 визнано поновленим Договір оренди земельної ділянки від 04.04.2006, посвідчений державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Петровою Т.М., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "КАТЕНА" та Київською міською радою, на той самий строк і на тих самих умовах.

Зокрема, рішенням Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 у справі №910/8858/19 визнано укладеною Додаткову угоду до Договору оренди земельної ділянки від 04.04.2006, посвідченого державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Петровою Т.М. (зареєстрований в реєстрі за № 17-1762; зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 13.04.2006 №66-6-00348 у книзі записів державної реєстрації договорів) в редакції викладеній в резолютивній частині рішення.

Колегією суддів встановлено, що рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2019, залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2020, а також постановою Верховного Суду від 26.08.2020 у справі №910/8858/19. Відтак, як вірно зазначено судом першої інстанції, зазначене рішення набрало законної сили 05.03.2020 у встановленому Законом порядку.

Вказане рішення суду у справі №910/8858/19 мотивовано тим, що матеріали справи не містять доказів висловлення відповідачем (оскільки саме відповідач - Київська міська рада є орендодавцем за договором оренди, а не Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської радим (Київської міської державної адміністрації) протягом одного місяця від дати закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки від 04.04.2006 будь-яких заперечень щодо продовження дії договору на тих самих умовах і на той самий строк.

Здійснюючи розгляд справи №910/8858/19, суди різних інстанцій врахували, що частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" врегульовано поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором, за наявності такого фактичного складу: користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку оренди і відсутність протягом одного місяця з дня закінчення строку договору заперечення орендодавця проти поновлення договору.

У межах провадження у справі №910/8858/19 судами, зокрема, встановлено, що позивач (орендар) в межах строку, визначеного пунктом 11.7 договору звернувся до відповідача (орендодавець) з листом про поновлення договору оренди на тих самих умовах і на той самий строк та проектом відповідної додаткової угоди до договору і відповідач в термін, визначений частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" з дня закінчення строку договору заперечення проти поновлення договору не надав, а позивач користується земельною ділянкою після закінчення строку оренди, тому позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

При цьому зазначено, що повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", не вимагається. Суть поновлення договору оренди згідно із цією частиною статті 33 Закону саме і полягає у тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує у поновленні договору, зокрема, у зв`язку з належним виконанням договору оренди землі.

При цьому, суди відхилили посилання відповідача на лист третьої особи від 16.05.2019, як на доказ заперечення відповідачем щодо поновлення договору, оскільки саме відповідач є орендодавцем за договором від 04.04.2006 і судами не встановлено, що матеріали справи містять докази, які б підтверджували делегування відповідачем третій особі прав та обов`язків орендодавця за договором оренди земельної ділянки від 04.04.2006.

У постанові від 26.08.2020 у справі №910/8858/19 Верховний Суд зауважив, що суди, дійшли вірного висновку про те, що матеріали справи не містять доказів висловлення саме відповідачем протягом одного місяця від дати закінчення строку дії договору будь-яких заперечень щодо продовження дії договору на тих самих умовах і на той самий строк, а заперечення третьої особи не є запереченнями відповідача, оскільки саме відповідач є орендодавцем за договором.

Окремо Верховним Судом вказано, що рішення Київської міської ради від 13.02.2020 №21/8191 прийнято відповідачем поза межами місячного строку, визначеного частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" для висловлення заперечень проти поновлення договору.

Колегія суддів звертає увагу, що частиною 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі №910/9823/17.

Не потребують доказуванню преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Колегія суддів зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Отже, не потребують доказуванню при розгляді даної справи встановлені у вказаній постанові Верховного Суду обставини щодо того, що рішення Київської міської ради від 13.02.2020 №21/8191 прийнято відповідачем поза межами місячного строку, визначеного частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" для висловлення заперечень проти поновлення договору

Колегія суддів зазначає, що принцип правової визначеності є одним з основних елементів верховенства права, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008).

Даний принцип тісно пов`язаний з приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Статтею 21 Цивільного кодексу України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно положень ст. 19 Конституції України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно зі ст. 144 Конституції України,органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Частиною 5 ст. 140 Конституції України визначено, що питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування;

Частиною п`ятою статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція майна в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності , а відтак і майном . До таких активів може відноситися право оренди (рішення у справі Іатрідіс проти Греції від 25.03.1999, заява №311107/96, п. 54).

Відтак, право оренди земельної ділянки також є майном в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, мирне володіння яким з моменту укладання Договору оренди земельної ділянки гарантується статтями 1, 8, 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Аналіз прецедентної практики Європейського суду з прав людини дає підстави для формування позиції, що при вирішенні питань щодо порушення державами - учасницями Ради Європи положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї велика увага акцентується на дотриманні державою принципу правомірних або законних очікувань та захисту прав людини через призму цього принципу. Зокрема, у справах Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії та Федоренко проти України ЄСПЛ констатував, що відповідно до прецедентного права органів, які діють на підставі Конвенції, право власності може бути існуючим майном або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності (c.f. Рressos Соmpania Naviera S.A. v. Belgium, Рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, №332, с. 21, п. 31; пункт 21 Рішення ЄСПЛ у справі Федоренко проти України ).

У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття майно , а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як наявне майно , так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого права власності (пункт 74 Рішення ЄСПЛ від 2 березня 2005 року у справі Von Мaltzan and others v. Germany ), ЄСПЛ робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту.

Як було встановлено судами під час господарського провадження №910/8858/19, позивач завчасно повідомив відповідача про намір поновити Договір оренди та за відсутності будь-яких заперечень продовжив користуватись земельною ділянкою після закінчення строку дії Договору.

Неповідомлення у встановлений законом строк відповідачем позивача у відповідь на його звернення про будь-які заперечення проти поновлення Договору оренди та неприйняття міською радою у встановлений строк відповідного рішення про поновлення договору оренди, відсутність заперечень проти поновлення договору у місячний строк після закінчення строку його дії, вплинуло на правомірні очікування та законні сподівання позивача, яким було дотримано усі вимоги законодавства щодо реалізації передбаченого Договором оренди права на продовження договору оренди, які підлягають захисту відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з огляду на вищевикладені обставини.

В цій частині колегією суддів приймаються доводи позивача про те, що з урахуванням вищенаведених обставин, прийняття відповідачем рішення від 13.02.2020 №21/8191 про відмову ТОВ "КАТЕНА" в поновленні спірного договору оренди земельної ділянки, не впливає на юридичну кваліфікацію тих фактів, що встановлені судом у межах господарського провадження №910/8858/19.

В свою чергу, як зазначалось колегією суддів вище, у межах провадження у справі № 910/8858/19 судами було встановлено, що рішення Київради від 13.02.2020 №21/8191 прийнято із простроченням встановленого Законом України "Про оренду землі" місячного строку (майже через рік після направлення позивачем звернення від 18.02.2019 № КОП-1333 про поновлення договору оренди земельної ділянки з доданими до нього документами, а також після фактичного ухвалення Господарським судом міста Києва рішення у справі №910/8858/19).

Таким чином, за висновками судової колегії, рішення Київської міської ради від 13.02.2020 N 21/8191 Про відмову Товариству з обмеженою відповідальністю "КАТЕНА" в поновленні договору оренди земельної ділянки від 13.04.2006 N 66-6-00348 (зі змінами) для будівництва житлового будинку з приміщеннями соціально-громадського призначення та підземним паркінгом на вул. Березняківській, 30-в у Дніпровському районі м. Києва прийнято без чіткого та неухильного дотримання вимог законодавства, порушує цивільні права та інтереси позивача у розумінні частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України, у зв`язку з суд першої інстанції дійшов правомірного та обґрунтованого висновку щодо того, що зазначений акт індивідуальної дії підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

Статтею 129-1 Конституції України, зокрема, встановлено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 326 ГПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

До того ж, суд апеляційної інстанції, відхиляючи доводи скаржника стосовно відсутності порушених прав позивача, в контексті способу обраного позивачем способу захисту вважає за необхідне врахувати і його ефективність в частині вимог, що також наголошується і у статті 13 Конвенції прав людини та основоположних свобод.

Зокрема, у пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, що не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE, Заява 28924/04) констатував: 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд , в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18).

В аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 у справі Гурепка проти України (Gurepka v. Ukraine) , заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 р. у справі Кудла проти Польщі (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі Гарнага проти України (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).

Таким чином, ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту поновлення порушеного права позивача.

Рішення суду має бути ефективним інструментом поновлення порушених прав.

Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України, який проте є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Отже, суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та вимоги частин 2-5 статті 13 Цивільного кодексу України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити реальне поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

При цьому слід враховувати і те, що у резолютивній частині судового рішення остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача і судове рішення має бути виконано в процесі виконавчого провадження у справі, адже, як уже зазначалося, ефективний засіб зрештою повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Здійснюючи судовий розгляд даної справи, апеляційний господарський суд установив, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, призводить у спірних правовідносинах до реального захисту та відновлення порушених прав позивача у такий спосіб. При цьому, визначення судом правової природи спірних правовідносин, як і їх кваліфікація та застосування норми права, яка регулює відповідні відносини - є повноваженнями суду, які реалізуються з метою дотримання засад господарського судочинства, закріплених у ст. 2 ГПК України.

Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що обраний позивачем спосіб захисту - є ефективним з огляду на вимоги наведених вище положень Цивільного кодексу України та Конвенції з прав людини та основоположних свобод та статті 1 Першого Протоколу до згаданої Конвенції.

Водночас, судова колегія погоджується з твердженнями позивача, що наявність рішення Київської міської ради від 13.02.2020 №21/8191, яке є протилежним за змістом та своєю суттю рішенню Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 у справі №910/8858/19, може мати наслідком порушення конституційного принципу обов`язковості виконання судового рішення.

Враховуючи вищезазначене в сукупності, зважаючи на встановлені судами фактичні обставини, приймаючи до уваги, що скаржник не надав суду належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про обґрунтованість та доведеність вимог позивача, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.

Твердження скаржника стосовно неналежного виконання умов договору, а саме невиконання п. 8.4. Договору щодо завершення забудови земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, що стало підставою для прийняття відповідачем рішення від 13.02.2020 N21/8191 Про відмову Товариству з обмеженою відповідальністю "КАТЕНА" в поновленні договору оренди земельної ділянки від 13.04.2006 N 66-6-00348 (зі змінами) для будівництва житлового будинку з приміщеннями соціально-громадського призначення та підземним паркінгом на вул. Березняківській, 30-в у Дніпровському районі м. Києва , судовою колегією оцінюються критично, оскільки як зазначалось колегією суддів вище, у межах провадження у справі № 910/8858/19 судами було встановлено, що рішення Київради від 13.02.2020 №21/8191 прийнято із простроченням встановленого Законом України "Про оренду землі" місячного строку (майже через рік після направлення позивачем звернення від 18.02.2019 № КОП-1333 про поновлення договору оренди земельної ділянки з доданими до нього документами, а також після фактичного ухвалення Господарським судом міста Києва рішення у справі №910/8858/19).

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2020 у справі №910/6701/20 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи. Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційні скарги Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2020 у справі №910/6701/20 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Київської міської ради - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2020 у справі №910/6701/20 - залишити без змін.

Матеріали справи №910/6701/20 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено 17.05.2021 (після виходу судді-учасника Яколєва М.Л. з відпустки ).

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді М.Л. Яковлєв

А.О. Мальченко