Рішення

від 17.05.2021 по справі 910/3931/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.05.2021 м. КиївСправа № 910/3931/21

За позовом: державного підприємства "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ";

до: товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕМСЕРВІС І К";

про: стягнення 56.218,55 грн.

Суддя Балац С.В.

Представники: без виклику сторін.

С У Т Ь С П О Р У :

Державне підприємство "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" (далі - позивач) звернулося до господарського суду міста Києва із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕМСЕРВІС І К" (далі - відповідач) про стягнення 56.218,55 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не здійснено реєстрації податкових накладних по факту здійснення господарських операцій з поставки товару на користь позивача за укладеним між сторонами спору договором від 12.12.2018 № 356-В-ФДЛ-18, що позбавило позивача права на віднесення суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.03.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/3931/21 та вирішено розгляд справи здійснювати в порядку (за правилами) спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, оскільки вказана справа є справою незначної складності та визнана судом малозначною.

Ухвала про відкриття провадження у даній справі надсилалися судом відповідачеві на адресу його місцезнаходження, яка відповідає відомостям, внесеним до єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідач відзиву на позов, в порядку передбаченого ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, суду не надав, а тому відповідно до положень частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши наявні у матеріалах даної справи докази, господарський суд міста Києва,

В С Т А Н О В И В :

Між позивачем, як замовником, та відповідачем, як підрядником, укладено договір від 12.12.2018 № 356-В-ФДЛ-18 (далі - Договір), відповідно до предмету якого порядку та на умовах, визначених цим договором, відповідач зобов`язується виконати роботи, зазначені в п. 1.2 цього договору, а позивач - прийняти і оплатити такі роботи (п. 1.1 Договору).

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтями 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 Цивільного Кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускаються (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором підряду.

Положеннями ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Так відповідачем виконані роботи за Договором на загальну суму 456.080,00 грн., що підтверджується актами здачі-приймання виконаних робіт, які підписані сторонами, скріплені відбитками їх печаток та наявні в матеріалах справи у вигляді засвідчених копій а саме:

- від 25.06.2020 № 2 на суму 395.895,76 грн.;

- від 24.09.2020 № 3 на суму 60.184,24 грн.

Позивачем здійснено оплату виконаних робіт в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями, які наявні в матеріалах справи у вигляді засвідчених копій, а саме:

- від 20.10.2020 № 5865 на суму 106.907,50 грн.;

- від 11.08.2020 № 4482 на суму 60.184,24 грн.;

- від 09.07.2020 № 3848 на суму 178.153,08 грн.;

- від 30.08.2019 № 4420 на суму 47.601,26 грн.;

- від 02.09.2019 № 4443 на суму 118.768,73 грн.;

- від 22.01.2019 № 411 на суму 23.800,63 грн.

Позивач стверджує, що відповідачем не здійснено реєстрації податкових накладних по факту здійснення господарських операції за укладеним між сторонами спору Договором, що позбавило позивача права на віднесення суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту та призвело до звернення позивача до господарського суду з вимогою про стягнення з відповідача збитків в сумі 56.218,55 грн.

Виходячи з викладених вище обставин та наявних у матеріалах даної справи доказів, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з урахуванням наступного.

Приписами статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювана є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.

Приписи частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України закріплюють за кожною особою право на захист свого цивільного права. Підставою для їх захисту є порушення, невизнання або оспорювання цивільного права.

Порушення цивільних прав може проявлятися, зокрема, у недодержанні сторонами при вчиненні правочину вимог закону; поширенні про особу недостовірної інформації; протиправному позбавленні права власності чи його обмеженні; безпідставному заволодінні особою майном іншої особи-власника; вчиненні власнику перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїх майном; неправомірному використанні товару без згоди автора; невиконанні чи неналежному виконанні умов зобов`язання; безпідставній односторонній відмові від договору.

Положеннями статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

При цьому, з огляду на зміст заявлених позивачем вимог - відшкодування збитків через неотримання позивачем податкового кредиту на суму, щодо якої відповідачем не здійснена реєстрація податкових накладних, суд дійшов висновку, що відшкодування податку на додану вартість здійснюється державою в податкових правовідносинах між позивачем та державою, а об`єкт дослідження зводиться до з`ясування дотримання відповідачем вимог податкового законодавства щодо належного (своєчасного) оформлення податкових накладних, їх офіційної реєстрації та наявності чи відсутності у позивача можливості відшкодувати податковий кредит. Тобто, об`єкт дослідження не знаходиться в площині цивільно-правових (господарсько-правових) відносин.

Вказана правова позиція узгоджується з постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2018 у справі № 918/216/17.

Таким чином, причинний зв`язок між неотриманою позивачем сумою податкового кредиту та діями відповідача, як важливого елементу доказування наявності збитків - відсутній, що виключає можливість віднесення такої суми до суми збитків.

Порушення відповідачем порядку реєстрації в єдиному реєстрі податкових накладних жодним чином не позбавляє позивача права на включення спірної суми до податкового кредиту приймаючи до уваги порядок, встановлений Податковим кодексом України.

Водночас зміни, які внесені/будуть внесені до Податкового кодексу України в частині порядку формування/віднесення платником податку сум до податкового кредиту не змінюють характер таких правовідносин з податкових на цивільно-правові (господарсько-правові), оскільки порядок формування/віднесення та використання платником податків сум податкового кредиту (погашення або зменшення податкового боргу/зарахування в наступний звітний податковий період/бюджетне відшкодування) встановлений приписами Податкового кодексу України.

Приймаючи до уваги викладені вище обставини суд дійшов висновку про те, що позивачем невірно обраний спосіб захисту порушеного права, оскільки об`єкт дослідження не знаходиться в площині цивільно-правових (господарсько-правових) відносин, враховуючи те, що порядок формування/віднесення та використання платником податків сум податкового кредиту встановлений Податковим кодексом України, як спеціальним кодифікованим законом, який регламентує такі правовідносини.

Приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи приписи пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає витрати по сплаті судового збору на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 233, 236, 238, 250, 252, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили та може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст. 241, 254, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С.В. Балац