Рішення

від 17.05.2021 по справі 420/4430/21

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/4430/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2021 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

23.03.2021 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного Управління Держгеокадастру в Одеській області від 08.02.2021 року №15-996/13-21-СГ про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, яким було відмовлено гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Саф`янівської сільської об`єднаної територіальної громади (Матроської сільської ради), Ізмаїльського району Одеської області (за межами населеного пункту), орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2 га, що виділена на викопіюванні та знаходиться в районі поруч з земельними ділянками з кадастровими номерами: 5122083600:01:002:0023, 5122083600:01:002:0024, 5122083600:01:002:0550 (для визначення місцезнаходження земельної ділянки), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства на території Саф`янівської сільської об`єднаної територіальної громади (раніше Матроської сільської ради) Ізмаїльського району Одеської області (за межами населених пунктів).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішення відповідача не ґрунтується на вимогах закону. Підставою відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і технікоекономічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. На переконання позивача, відповідач у своєму наказі про відмову у наданні дозволу на розроблення документації землеустрою щодо відведення земельної ділянки повинен вказати на конкретні невідповідності вимогам чинного законодавства. При тому, оскаржуваний наказ не містить жодних посилань на норми чинного законодавства, які можуть вказувати на обґрунтованість підстави відмови. В оскаржуваному наказі містяться загальні норми щодо приватизації землі та положення про Головне управління Держгеокадастру в Одеській області. З метою захисту порушеного права та одержання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою позивач звертається до суду.

29.03.2021 року ухвалою суду відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

28.04.2021 року представником відповідача надано відзив, в обґрунтування якого зазначено, що бажана до відведення земельна ділянка частково не відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності. Також, представник зазначає, що з доданого позивачем картографічного викопіювання з Публічної кадастрової карти України, вбачається, що земельна ділянка знаходиться біля оз. Кугурлуй. Крім того, Ізмаїльська районна рада шостого скликання рішенням від 19.12.2014 № 501-VI затвердила проект землеустрою зі встановлення водоохоронної зони і прибережної захисної смуги навколо оз. Ялпуг та оз. Кугурлуй на території Ізмаїльського району Одеської області загальною площею водоохоронної зони вздовж оз. Ялпуг - 917,8907 га, в тому числі прибережної захисної смуги - 244,0964 га та загальною площею водоохоронної зони вздовж оз. Кугурлуй - 6778,1599 га, в тому числі прибережної захисної смуги - 2233,6165 га. Враховуючи викладене, Головне управління вважає, що правомірно відмовило у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а тому вищезазначена вимога позивача не підлягає задоволенню.

29.04.2021 року представником позивача надано відповідь на відзив, в якій зазначено, що з даним відзивом на позовну заяву не можливо погодитись, адже у відповідь на запит представника позивача, відповідач листом від 04.02.2021 року повідомив, що земельний масив, який зазначено на графічному матеріалі, що додається до запиту відповідно до Схеми землеустрою та техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель Матроської сільської ради розташовано на території Саф`янівської сільської ради (колишня Матроська сільська рада) Ізмаїльського району Одеської області (за межами населеного пункту) та належить до земель державної форми власності, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, а розпорядником зазначеного земельного масиву є Головне управління Держгеокадастру в Одеській області. Накази про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельного масиву Головним управлінням не надавалися та документація із землеустрою не затверджувалася. На даний час земельний масив не сформовано. У відповіді від 04.02.2021 року Головне управління жодним чином не згадувало та не зазначало, що бажана позивачем ділянка розташована у прибережній захисній смузі навколо озера Ялпуг та озера Кугурлуй на території Озерненської, Ларжанської, Новонекрасівської, Матроської сільських рад (Саф`янівська об`єднана територіальна громада) Ізмаїльського району Одеської області. Крім того, представник повідомляє, що Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області вже надавався дозвіл на розроблення проекту землеустрою стосовно земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером: 5122083600:01:002:0021 на тому ж земельному масиві, де бажає отримати земельну ділянку ОСОБА_1 .

Дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, відзив на адміністративний позов, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

29.01.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2 га, що виділена на викопіюванні та знаходиться в районі поруч з земельними ділянками з кадастровими номерами: 5122083600:01:002:0023, 5122083600:01:002:0024, 5122083600:01:002:0550 (для визначення місцезнаходження земельної ділянки), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства на території Саф`янівської сільської об`єднаної територіальної громади (раніше Матроської сільської ради) Ізмаїльського району Одеської області (за межами населених пунктів) або мотивовану відмову в наданні вказаного дозволу (а.с.13).

До вказаного клопотання позивачем додано: копію паспорта громадянина України; копію ідентифікаційного коду; графічний матеріал на бажану земельну ділянку із позначенням місця її розташування.

29.01.2021 року ОСОБА_1 , також звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області із запитом на доступ до публічної інформації, в якому просив надати інформацію про земельну ділянку, що виділена на викопіюванні та знаходиться в районі поруч з земельними ділянками з кадастровими номерами: 5122083600:01:002:0023,5122083600:01:002:0024, 5122083600:01:002:0550:

Повідомити цільове призначення вказаної земельної ділянки, її місцезнаходження, площу.

Повідомити хто є розпорядником вказаної земельної ділянки?

Чи використовуються за цільовим призначенням?

Чи перебуває дана земельна ділянка у користуванні? Якщо так, то в кого?

Чи використовується за договорами оренди? Якщо так. то надати копії відповідних договорів з додатками?

Чи передавалась зазначена земельна ділянка у власність сільських рад чи об`єднаних територіальних громад на момент звернення з даним запитом? Якщо так, то надати відповідні накази та акти прийому-передачі.

Повідомити чи на вказану земельну ділянку видавалися дозволи на розроблення документації з землеустрою щодо відведення земельної ділянки? Якщо так то надати відповідні копії наказів разом із копіями викопіювань з ДЗК, відповідно до яких надавались накази.

Чи затверджувалася документація із землеустрою та надавалися земельні ділянки у власність? Якщо так надати відповідні копії наказів із вищевказаної земельної ділянки.

Чи сформована вказана земельна ділянка? Що стало підставою для формування вищевказаної земельної ділянки? Чи відкриті поземельні книги на вищевказану земельну ділянку?

Надати витяг з поземельної книги (а.с.15).

04.02.2021 року Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області надано відповідь на запит позивача від 29.01.2021 року, в якій повідомлено, що за наявною інформацією Міськрайонного управління в Ізмаїльському районі та м. Ізмаїлі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області земельний масив, який зазначено на графічному матеріалі, що додається до запиту відповідно до Схеми землеустрою та техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель Матроської сільської ради розташовано на території Саф`янівської сільської ради (колишня Матроська сільська рада) Ізмаїльського району Одеської області (за межами населеного пункту) та належить до земель державної форми власності, категорія земель - а землі сільськогосподарського призначення. Відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України розпорядником зазначеного земельного масиву є Головне управління Держгеокадастру в Одеській області. Накази про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельного масиву Головним управлінням не надавалися та документація із землеустрою не затверджувалася. На даний час земельний масив не сформовано. Інформація по інших питаннях зазначених у запиті в Головному управлінні відсутня (а.с.16).

08.02.2021 року Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області прийнято наказ №15-996/13-21-СГ Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою , яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Саф`янівської сільської об`єднаної територіальної громади (Матроської сільської ради), Ізмаїльського району Одеської області (за межами населеного пункту), орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з підстав: невідповідність місця розташування бажаної до відведення земельної ділянки вимогам чинного законодавства (а.с.19).

Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно зі ст. 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Відповідно до ст. 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до ст. 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 2 ст. 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

За змістом ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність встановлені статтями 118, 122 ЗК України.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

У ч. 7 ст. 118 ЗК України зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Частинами 10 та 11 ст. 118 ЗК України встановлено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Перелік документів, які повинен подати заявник, визначений законом. Вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені законом, забороняється.

Суд зазначає, що визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого земельного питання.

Відмовляючи у наданні дозволу, орган повинен навести усі підстави для цього.

Крім того, Верховний суд зазначив, що під час перевірки правомірності рішення держоргану суд повинен оцінювати обставини, які стали підставою для прийняття та наведені у рішенні, а не тими, які були виявлені в подальшому.

Як встановлено судом під час дослідження матеріалів справи, позивачу відмовлено у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Саф`янівської сільської об`єднаної територіальної громади (Матроської сільської ради), Ізмаїльського району Одеської області (за межами населеного пункту), орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з підстав: невідповідність місця розташування бажаної до відведення земельної ділянки вимогам чинного законодавства (а.с.19).

В свою чергу, ч 7 ст. 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, відмовляючи у наданні дозволу, відповідний орган повинен навести усі підстави відмови.

Оцінюючи підстави ненадання дозволу, які наведені у оскарженому наказі суд не погоджується з доводами відповідача про наявність вмотивованої відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, невідповідність місця розташування бажаної до відведення земельної ділянки вимогам чинного законодавства має бути пояснена вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, тощо. Проте, в оскаржуваному наказі відповідачем наведено загальну підставу відмови без вказівки на конкретну невідповідність місця розташування бажаної до відведення земельної ділянки вимогам чинного законодавства.

При цьому, суд не бере до уваги наведені відповідачем у відзиві посилання на те, що позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації з землеустрою з підстав того, що бажана до відведення земельна ділянка частково не відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності так, як вказана обставина не наведена у оскаржуваному наказі, яким позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Суд зазначає, що предметом розгляду у справі про скасування оскаржуваного рішення (наказу), зокрема, мають бути підстави покладені в основу такого рішення. Наведені відповідачем у відзиві на позовну заяву обґрунтування, які не зазначені в оскаржуваному рішенні не можуть бути визнанні судом обґрунтованими підставами такої відмови.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні по справі Рисовський проти України (№ 29979/04) визнав низку порушень - пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного урядування". Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб.

В рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, Європейський суд вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

В силу положень ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

За наведених обставин суд дійшов висновку, що наказ Головного Управління Держгеокадастру в Одеській області від 08.02.2021 року №15-996/13-21-СГ про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Саф`янівської сільської об`єднаної територіальної громади (Матроської сільської ради), Ізмаїльського району Одеської області (за межами населеного пункту), орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства - прийнятий з порушенням норм Земельного кодексу України та не може вважатися обґрунтованим, добросовісним і законним, оскільки належних мотивів та причин такої відмови у вказаному наказі органу місцевого самоврядування не наведено, а тому підлягає касуванню.

Водночас, щодо вимог позивача в частині зобов`язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд зазначає наступне.

Частиною 3 ст. 245 КАС України встановлено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акту суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 року у справі № 509/1350/17 щодо зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву вказала, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому, застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою. Разом з тим, оцінка правомірності відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стосувалася лише тих мотивів, які наведені відповідачем у оскаржуваному рішенні. Судом не досліджувалось у повній мірі, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для отримання ним такого дозволу. Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою.

Застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача шляхом зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив в його задоволенні. В такому разі, суд під час перевірки підстав прийняття рішення, перевіряє конкретні підстави відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. У разі визнання незаконності підстав, що стали причиною прийняття рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, доцільним способом захисту є власне зобов`язання уповноваженого суб`єкта прийняти конкретне рішення, а не зобов`язання повторно розглянути клопотання. Оскільки клопотання вже було розглянуто, рішення прийнято, тому повторний розгляд клопотання не захистить прав заявника.

Разом з тим, у спірних відносинах відповідач взагалі не реалізував своїх повноважень, оскільки не встановив у заяві позивача та наданих ним документах наявності або відсутності обставин, які у розумінні ч. 7 ст. 118 ЗК України є підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Суд зауважує, що зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення позивачу земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Водночас суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих вище підстав, у випадку, якщо відповідач сам цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки. Прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, в даному випадку, є необґрунтованим та може призвести до видачі зазначеного дозволу з порушенням вимог закону.

Таким чином, з урахуванням викладеного, суд зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням певних фактичних обставин справи.

Отже, в даному випадку належним та достатнім способом захисту позивача у спірних відносинах є зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання разом з наданими документами про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні.

Також, позивач просить встановити судовий контроль за виконанням судового рішення, шляхом надання звіт про виконання судового рішення у місячний строк з дати набрання цим рішенням законної сили.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання постанови суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф у розмірі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі "Скордіно проти Італії" (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі "Сіка проти Словаччини" (Sika v. Slovaki), №2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006 р., пп. 18 рішення "Ліпісвіцька проти України" №11944/05 від 12.05.2011 р.).

Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002 р., "Ромашов проти України" від 27.07.2004, "Шаренок проти України" від 22.02.2004 р. зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов`язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005 р., та у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009 р.).

Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.

Згідно зі ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Суб`єктами, на яких поширюється обов`язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до приписів частини другої статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до ст. 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду. Тобто, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Аналогічні висновки містить додаткова постанова Верховного Суду від 31 липня 2018 року у справі № 235/7638/16-а.

З огляду на ненаведення позивачем аргументів на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і ненадання останньою доказів в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у цій справі.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн підлягають стягненню.

Щодо клопотання представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

29.04.2021 року від представника позивача надійшло клопотання, в якому останній просить стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу в розмірі 26000,00 грн.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 5 липня 2012 року № 5076-VI (далі Закон № 5076-VI).

Так, відповідно до ст. 1 цього Закону:

договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);

інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);

представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).

Згідно з положеннями ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Частинами 2 та 3 ст. 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Водночас в силу вимог ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов`язані з оплатою правової допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов`язані із наданням правової допомоги.

При цьому покладення обов`язку довести неспівмірність витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, не можуть нівелювати положень статті 139 КАС України щодо обставин, які враховує суд при вирішенні питання про розподіл судових, зокрема обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат.

Суд зазначає, що у відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначає про неспівмірність витрат позивача на правову допомогу, які останній заявляє до стягнення посилаючись на подання адвокатом Ковальчуком О.М., аналогічних позовів до суду, зокрема і що стосується затраченого адвокатом часу на підготовку позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що 25.12.2020 року між позивачем - ОСОБА_1 та адвокатом Ковальчуком О.М., укладено Договір про надання правової допомоги № 23/10 відповідно до п.3 якого адвокат та клієнт погоджують такі гонорарні відносини: Зустріч та усна консультація з клієнтом - 1000,00 грн./одна година; Складання та підготовка клопотань, заяв, запитів, адвокатських запитів - 1000,00 грн. один документ/1 година; Написання позовної заяви до суду першої інстанції - 15 000,00 грн. один документ/5 годин; Написання заяв, клопотань та подача їх до суду - 1500,00 грн. один документ/одна година; Участь адвоката у судових засіданнях в судах першої інстанції - 3000,00 грн. одна година/одне засідання; Написання відповіді на відзив/відзиву/заперечення в судах першої інстанції - 4000,00 грн. один документ/дві години; Написання апеляційної скарги - 15 000,00 грн. один документ/5-10 годин; Написання відповіді на відзив/відзиву/заперечення в судах апеляційної інстанції - 4000,00 грн. один документ/2-3 години; Участь адвоката у судових засіданнях в судах апеляційної інстанції - 4000,00 грн./одна година; Написання касаційної скарги - 15000,00 гра один документ/5-10 годин; Написання відповіді на відзив/відзиву/заперечення в судах касаційної інстанції - 5000,00 грн. один документ/2-3 години; Участь адвоката у судових засіданнях в судах касаційної інстанції - 5000,00 грн./одна година. Компенсація витрат, пов`язаних з виконанням цієї угоди, та інші або додаткові послуги умови мають бути врегульовані додатковою угодою.

В підтвердження надання юридичних послуг ОСОБА_1 , адвокатом Ковальчуком О.М., надано опис юридичних послуг адвоката Ковальчука О.М., клієнту ОСОБА_2 від 19.03.2021 року.

Суд звертає увагу, що позивачем за даним позовом є ОСОБА_1

19.03.2021 року адвокатом оформлено акт прийому-передачі юридичних послуг адвокатом Ковальчуком О.М., клієнту ОСОБА_1 , за яким на виконання п. 3 Договору про надання правової допомоги №23/10 від 25.12.2020 року, передано та прийнято наступні юридичні послуги:

Зустріч та усна консультація з клієнтом 1000,00 грн. (1 год);

Складання та підготовка клопотання (від 20.01.2021 року), запитів до ГУ Держгеокадастру в Одеській області (від 20.01.2021 та 09.03.2021 року) 3000,00 грн (3 год.; 1 клопотання, 2 запити);

Написання позовної заяви до Одеського окружного адміністративного суду про визнання протиправним наказу про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зобов`язати вчинити дії 15000,00 грн. (6 год);

Написання клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного провадження 1500,00 грн. (1 год.).

За прибутково-касовим ордером №23/10 від 19.03.2021 року адвокатом виставлено рахунок ОСОБА_1 , на 25000,00 грн за надання послуг по договору про надання правової допомоги № 23/10.

28.04.2021 року адвокатом Ковальчуком О.М., та клієнтом ОСОБА_1 , складено та підписано акт прийому-передачі юридичних послуг адвокатом Ковальчуком О.М., клієнту ОСОБА_1 , за яким на виконання п. 3 Договору про надання правової допомоги №23/10 від 25.12.2020 року, передано та прийнято наступні юридичні послуги:

Підготовка, написання та подача (відправка сторонам та до суду) відповіді

на відзив по справі № 420/4430/21 до Одеського окружного адміністративного суду 4000,00 грн. (1 документ 3 години);

Підготовка, написання та подача (відправка сторонам та до суду) заяви про стягнення судових витрат від 28.04.2021 року по справі № 420/4430/21 до Одеського окружного адміністративного суду 1500,00 грн (1 документ 3 години);

Загальна вартість 5500 грн.

За прибутково-касовим ордером №23/10-2 від 28.04.2021 року адвокатом виставлено рахунок ОСОБА_1 , на 5500,00 грн за надання послуг по договору про надання правової допомоги № 23/10.

В силу положень ст. 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України , заява № 19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (п. 268, 269).

Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ у справі Лавентс проти Латвії відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Дослідивши надані докази судових витрат, пов`язаних з професійною правничою допомогою, судом встановлена відсутність детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом за договором про надання правової допомоги №23/10 від 25.12.2020 року. Наданий опис робіт (наданих послуг) стосується клієнта ОСОБА_2 .

Аналізуючи документи, надані представником позивача на підтвердження витрат на правничу допомогу, враховуючи незначну складність справи (оскільки дана категорія справ дуже поширена), подання позову засобами підсистеми Електронний суд , розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) враховуючи також інші критерії оцінки співмірності витрат на оплату послуг адвоката, встановлені ч.5 ст. 134 КАС України суд не вбачає підстав для відшкодування витрат на правничу допомогу.

Таким чином, суд відмовляє у стягненні з відповідача на корить позивача судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 263, 295, 297 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (65012, м.Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 39765871) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного Управління Держгеокадастру в Одеській області від 08.02.2021 року №15-996/13-21-СГ про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, яким було відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Саф`янівської сільської об`єднаної територіальної громади (Матроської сільської ради), Ізмаїльського району Одеської області (за межами населеного пункту), орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства;

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2 га, що виділена на викопіюванні та знаходиться в районі поруч з земельними ділянками з кадастровими номерами: 5122083600:01:002:0023, 5122083600:01:002:0024, 5122083600:01:002:0550 (для визначення місцезнаходження земельної ділянки), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства на території Саф`янівської сільської об`єднаної територіальної громади (раніше Матроської сільської ради) Ізмаїльського району Одеської області (за межами населених пунктів, що надійшла до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області 01.02.2021 року з урахуванням висновків суду наведених у цьому рішенні.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у сумі 908,00 (дев`ятсот вісім гривень) грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

Головуючий суддя Токмілова Л.М.