Рішення

від 29.04.2021 по справі 372/3737/19

ОБУХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 372/3737/19

Провадження № 2-78/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 квітня 2021 року Обухівський районний суд Київської області в складі :

Головуючого судді Потабенко Л.В.,

при секретарі Буртовій О.Є.,

за участю представника ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю Нонні , Комунального підприємства Агенція адміністративних послуг , третя особа Міністерство юстиції України, про визнання недійсними правочинів, визнання незаконними та скасування записів про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання права власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду із даною позовною заявою, в якій просила визнати недійсним акт приймання-передачі майна № 2 від 04.09.2019 року, яким передано до Статутного капіталу ТОВ НОННІ житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0584 га кадастровий номер 3223155400:05:028:0167 за цією ж адресою; визнати незаконними та скасувати записи про право власності № 33269944 від 17.09.2019 року та рішення про державну реєстрацію прав власності та їх обтяжень, індексний номер 48731281 від 18.09.2019 року; визнати незаконним та скасувати запис про право власності № 33270425 від 17.09.2019 року та рішення про державну реєстрацію прав власності та їх обтяжень, індексний номер 48731638 від 18.09.2019 року; визнати за позивачем право власності на вищезазначений житловий будинок та вищезазначену земельну ділянку та витребувати на свою користь у ТОВ НОННІ вказані житловий будинок і земельну ділянку, а також стягнути на її користь судові витрати.

В обґрунтування своїх вимог зазначила, що 16.09.2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, який посвідчений приватним нотаріусом КМНО Паракудою І.В. та зареєстровано в реєстрі під №2980. Договір купівлі-продажу житлового будинку від 16.09.2010 зареєстрований у реєстрі правочинів 16.09.2010 року під №4118565, № витягу 9007892. Даний договір набув чинності, є діючим. Цього ж дня між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчений приватним нотаріусом КМНО Паракудою І.В. зареєстровано в реєстрі під №2982. Предметом купівлі-продажу за цим договором є земельна ділянка площею 0,0583 га кадастровий номер 3223155400:05:028:0167. Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 16.09.2010 зареєстрований у реєстрі правочинів 16.09.2010 р під №4118606, № витягу 9007981. Даний договір набув чинності, є діючим. 18.09.2019 року стало відомо, що право власності на вищезазначені об`єкти нерухомості 17.09.2019 перереєстровано на ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ НОННІ на підставі рішення учасника від 04.09.2019 року та акту приймання-передачі майна до статутного капіталу б/н від 04.09.2019 року. З огляду на викладене, позивач важає, що ОСОБА_3 вчинила незаконні, протиправні дії щодо позбавлення її права власності на житловий будинок та земельну ділянку, передавши нерухоме майно, яке їй не належить, всупереч її волі, як власника, до статутного капіталу ТОВ НОННІ , а державний реєстратор Хиба А.В. КП Агенції адміністративних послуг незаконно, протиправно, зареєструвала право власності на житловий будинок, та земельну ділянку за ТОВ НОННІ .

Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав до суду відзив, в якому просив у позові відмовити у повному обсязі, обґрунтовуючи наступним. ОСОБА_3 з 15.12.2009 року була власником спірного житлового будинку та земельної ділянки. 16.09.2010 року на підставі усної домовленості із ОСОБА_2 про передачу їй в користування на умовах найму її будинку між ними було укладено договори купівлі-продажу житлового будинку та купівлі-продажу земельної ділянки, які були посвідчені приватним нотаріусом. Фактично укладені договори були удаваними, насправді ж сторони вчинили договір найму житлового будинку та земельної ділянки строком до 01.06.2019 року. Сторони домовилися, що позивач буде вільно та без перешкод користуватись будинком та земельною ділянкою відповідача протягом усього строку найму, сплативши відповідачу орендну плату наперед за весь час оренди, а також не буде реєструвати на своє ім`я право власності на підставі удаваних договорів. Свої зобов`язання за удаваними договорами відповідач виконала, надавши позивачу у безперешкодне користування будинок та земельну ділянку, а позивач свої зобов`язання виконала частково, сплативши кошти за весь час оренди, проте від повернення нерухомого майна відмовилась. За таких обставин відповідач була змушена відновити своє втрачене право власності на вищезазначене майно. Відновивши своє право власності, як власник на власний розсуд розпорядилась своїм майном, передавши його до статутного капіталу ТОВ НОННІ . Право власності ТОВ НОННІ зареєстровано правомірно, у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому відсутні підстави для скасування відповідних записів. З цих же підстав є необґрунтованими та незаконними вимоги позивача щодо витребування цього нерухомого майна на користь позивача.

28.01.2020 року ухвалою судді відкрито провадження у справі та призначено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено у справі підготовче судове засідання.

07.07.2020 року ухвалою Обухівського районного суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивачка позов підтримала та просила задовольнити. Також позивачка суду пояснила, що вона витратила всі свої заощадження на придбання спірного будинку та земельної ділянки. Право власності на нерухоме майно не встигла зареєструвати в зв`язку з відсутністю коштів, оскільки здійснювала ремонт будинку, так як він був не придатний для проживання. При купівлі спірного майна були присутні свідки. В будинку вона не проживала, оскільки тривав ремонт.

Представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити, з підстав викладених в позові.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечив проти позовних вимог, просив відмовити в їх задоволенні з посиланням на пояснення викладені в відзиві.

Інші учасники по справі в судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, клопотань, заяв до суду не направили, своєї позиції по суті спору не зазначили.

Свідок ОСОБА_5 пояснила, що проживає по сусідству у спірному будинку з 2011 року і відповідача не знає, позивач придбала житловий будинок, часто приїздила до будинку. Бачила як два чоловіки та жінка спиляли замки на будинку.

Свідок ОСОБА_6 пояснив, що у період з 2010 по 2018 рік був чоловіком ОСОБА_3 , яка продала будинок. Він був присутнім при укладанні даних договорів купівлі-продажу. Кошти за продаж будинку отримала ОСОБА_3 . Він надавав згоду на продаж будинку та земельної ділянки. На даний час з відповідачем конфліктні стосунки.

Суд заслухавши учасників процесу та дослідивши наявні у матеріалах справи докази приходить до висновку про відмову в задоволенні позову виходячи з наступного.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею ч. 1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України , суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Судом встановлено, що 16 вересня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено Договір купівлі-продажу житлового будинку, який посвідчений приватним нотаріусом КМНО Паракудою І.В. та зареєстровано в реєстрі під №2980, що підтверджується копією даного договору.

Предмет купівлі-продажу за цим договором - житловий будинок загальною площею 382,3 кв.м, житловою площею 162,7 кв.м., за адресою: будинок АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 0,0583 га кадастровий номер 3223155400:05:028:0167. Продаж вчинено продавцем за 1 213 221 грн. 00 коп.

Як вбачається з копії витягу з Державного реєстру правочинів договір купівлі-продажу житлового будинку від 16.09.2010 зареєстрований у реєстрі правочинів 16.09.2010 р під №4118565, № витягу 9007892.

Згідно копії Інформаційної довідки № 181493756 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, право власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 зареєстровано за ТОВ НОННІ на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 48731281 від 18.09.2019 року, підстава виникнення права власності - рішення учасника б/н від 04.09.2019 та акту приймання-передачі майна до Статутного капіталу б/н від 04.09.2019 року.

Також, 16 вересня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0583 га, кадастровий номер 3223155400:05:028:0167, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом КМНО Паракудою І.В. зареєстровано в реєстрі під №2982, що підтверджується копією відповідного договору.

Як вбачається з копії витягу з Державного реєстру правочинів договір купівлі-продажу земельної ділянки від 16.09.2010 зареєстрований у реєстрі правочинів 16.09.2010 р під №4118606, № витягу 9007981.

Згідно копії Інформаційної довідки № 182483672 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3223155400:05:028:0167, зареєстровано за ТОВ НОННІ на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 48731638 від 18.09.2019 року, підстава виникнення права власності - рішення учасника 2 від 04.09.2019 та акту приймання-передачі майна до Статутного капіталу б/н від 04.09.2019 року.

Право власності за позивачем ОСОБА_2 на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, кадастровий номер 3223155400:05:028:0167, зареєстровано не було.

Щодо вирішення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування запису про право власності, суд виходить з наступного.

Відповідно до приписів ст. 526 , 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у відповідності з умовами договору і вимогами цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов і вимог - у відповідності зі звичаями ділового обороту або іншими вимогами, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, на момент вчинення правочину. Відповідно до ст. 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав , до державної реєстрації права власності за новим набувачем покупець за договором про відчуження майна, виконаним сторонами, не має права розпоряджатися цим майном, оскільки право власності на нього зберігається за продавцем, проте має право на захист свого володіння на підставі статті 396 ЦК України . При цьому, слід мати на увазі, що після оплати вартості проданого майна і передання його покупцеві, але до державної реєстрації переходу права власності, продавець також не має права ним розпоряджатися, оскільки це майно є предметом виконаного продавцем зобов`язання, яке виникло з договору про відчуження майна (пункт 1 частини першої статті 346 ЦК України ), а покупець є його законним володільцем. У разі укладення нового договору про відчуження раніше переданого покупцю майна без розірвання попереднього договору чи визнання судом його недійсним продавець несе відповідальність за його невиконання у виді відшкодування збитків новому покупцеві.

При цьому суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному , об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Позивачем не доведено, що оскаржувані правочини не відповідають вимогам встановленим ст. 203 ЦК України, іншим вимогам закону або порушують її законні права та інтереси, оскільки право власності на передане до статутного капіталу ТОВ НОННІ майно на момент такої передачі було зареєстроване за ОСОБА_3 .

Щодо позовних вимог про визнання права власності за позивачем, та витребування майна із чужого незаконного володіння, то суд приходить до висновку що в їх задоволенні також необхідно відмовити, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

В ст.182 ч.1 ЦК України, зазначається, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав їх винекнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Положеннями ч. 2 ст. 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві, зокрема, на об`єкти нерухомості, права на які підлягають державній реєстрації.

Право власності у набувача за договором відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України виникає з дня державної реєстрації (ст. 182 ЦК України), а не в момент фактичного передання майна або в будь-який інший момент, визначений угодою сторін.

Для набуття набувачем права власності на майно передбачена наявність таких складових: укладення договору (в передбачених статтями 208, 209 ЦК України випадках - нотаріальне посвідчення або письмова форма); виконання договору та у визначених законом випадках - державна реєстрація.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України , правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно із ст. 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений в його здійсненні.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власнику належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документів, які засвідчують його право власності.

Згідно із ст. 16 ЦК України , кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України , може бути визнання права.

Як уже встановлено судом, 16.09.2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договори купівлі-продажу житлового будинку, та земельної ділянки, які були нотаріально посвідчені, але державна реєстрація права власності на вказані об`єкти нерухомості здійснена не була.

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно, регулюються Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Право власності на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним особам підлягає обов`язковій державній реєстрації, що випливає зі ст. 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Частиною 1 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 4 ст. 334 ЦК України, встановлено загальне правило, що право власності у набувача за договором виникає з дня державної реєстрації (ст. 182 ЦК України).

Судове рішення за загальним правилом не є підставою виникнення права власності. Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Ні зазначеними вище нормами, ні нормою ст. 334 ЦК України не передбачено виникнення права власності на підставі судового рішення. Отже, порядок оформлення права власності на нерухоме майно визначено відповідними нормами законодавства.

Відповідно до ст. 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Беручи до уваги, що моментом виникнення суб`єктивних прав учасників правовідносин, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням майном, є момент набуття права власності, яке позивачем на спірне майно у втстановленому законом та договором порядку не набуте, вимоги позивача щодо визнання її власником спірного нерухомого майна не ґрунтуються на законі.

Відповідно до ст. 387 ЦК України та ч. 3 ст. 10 ЦПК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача, при цьому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться.

Що стосується вимог про витребування у ТОВ НОННІ на користь ОСОБА_2 спірного нерухомого майна, то такі вимоги також не підлягають задоволенню, так як позивач у своїх вимогах наполягав саме на його витребуванні із володіння ТОВ НОННІ , не надаючи доказів на підтвердження свого права на спірне нерухоме майно, як уже зазначалося вище. Враховуючи обставини, встановлені судом та викладені вище, суд приходить до висновку, про відмову в задоволенні позовних вимог.

Отже з огляду на вищевикладені обставини, суд констатує, що позивачем обрано спосіб захисту порушеного права, який не відповідає вищенаведеним роз`ясненням постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 р. №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , а також визнання права власності на спірне нерухоме майно в даному випадку, є неефективним, цей спосіб не відповідає завданням цивільного судочинства та ефективному захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів особи, а тому він для захисту своїх порушених прав має право на звернення до суду з позовом про повернення сплачених відповідачеві за договорами купівлі-продажу спірного нерухомого майна коштів, оскільки вочевидь, є підстави для виникнення обов`язку щодо відшкодування збитків, завданих позивачу відчуженням спірного майна відповідачем ОСОБА_3 .

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа Серявін та інші проти України рішення від 10 лютого 2010 року).

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Оскільки суд у позові відмовляє, то понесені позивачем судові витрати згідно ст.141 ЦПК України йому не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 10 , 12 , 13 , 76-82 , 223 , 258 , 263-265 , 273 , 354 ЦПК України , на підставі, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю Нонні , Комунального підприємства Агенція адміністративних послуг , третя особа Міністерство юстиції України, про визнання недійсними правочинів, визнання незаконними та скасування записів про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання права власності на нерухоме майно, відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Суддя: