Рішення

від 14.05.2021 по справі 670/248/20

ВІНЬКОВЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Віньковецький районний суд Хмельницької області

Справа № 670/248/20

Провадження № 2/670/9/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2021 року смт. Віньківці

Віньковецький районний суд Хмельницької області в складі:

головуючого - судді Волкової О.М.

з участю секретаря Сікорської В.О.

представника позивача -- Савченко О.В.

представників відповідача, Селянського (фермерського) господарства Вікторія -- Мельника В.В. та Рохова О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Віньківці в режимі відеоконференцзв`язку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Віньковецької районної ради Хмельницької області, Селянського (фермерського) господарства Вікторія , ОСОБА_2 про скасування рішення та визнання недійсним державного акта,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2020 року позивач ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Савченко О.В., звернулась до суду з позовом до Віньковецької районної ради Хмельницької області, селянського (фермерського) господарства Вікторія , ОСОБА_2 про скасування рішення та визнання недійсним державного акта, у якому з врахуванням уточнених позовних вимог просила скасувати рішення Віньковецької районної Ради народних депутатів Хмельницької області № 3 від 29 квітня 1992 року, яким ОСОБА_3 надано земельну ділянку площею 50 гектарів для ведення селянського (фермерського) господарства у довічне успадковане володіння із земель запасу Грим`яцької сільської Ради, та визнати недійсним Державний акт на право користування землею серії Б № 042484, виданий фермерському господарству ОСОБА_3 виконавчим комітетом Віньковецької районної Ради народних депутатів 1992 року про закріплення за землекористувачем права безстрокового і безоплатного користування 50,0 гектарами землі в межах згідно з планом землекористування.Також просила стягнути солідарно із відповідачів на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що їй на праві власності належить земельна ділянка площею 1,3542 га, кадастровий номер 6820682000:02:012:0003 для ведення особистого селянського господарства, яка нею набута у власність на підставі договору купівлі-продажу від 06 лютого 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Фомовою Олесею Сергіївною та зареєстрованого в реєстрі за номером 192.

18 грудня 2019 року відповідач ОСОБА_3 звернувся до Віньковецького районного суду із позовною заявою до Грим`яцької сільської ради за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, Селянського (фермерського) господарства Вікторія про визнання права довічного успадкованого володіння земельною ділянкою в порядку спадкування (справа № 670/984/19), у якій зазначив, що після смерті батька він прийняв спадщину шляхом звернення з відповідною заявою до нотаріуса у шестимісячний строк, однак у видачі свідоцтва про право спадщини на земельну ділянку площею 50,0 га йому було відмовлено через те, що, на думку нотаріуса, чинним законодавством не передбачено право на спадкування земельних ділянок, отриманих на праві довічного успадкованого володіння.

В той же час земельна ділянка площею 1,3542 га, кадастровий номер 6820682000:02:012:0003, для ведення особистого селянського господарства, яка належить на праві власності позивачу ОСОБА_1 , розташована в межах земельної ділянки площею 50,0 га, право довічного успадкованого володіння на яку просить визнати за собою ОСОБА_3 , а тому рішення у цивільній справі № 670/984/19 може вплинути на права та обов`язки ОСОБА_1 , яка є власником земельних ділянок на спірній земельній ділянці площею 50,0 га. У зв`язку з цим 25 лютого 2020 року ухвалою Віньковецького районного суду Хмельницької області Бабенко В.М. залучено до участі у справі № 670/984/19 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

При ознайомленні із матеріалами цивільної справи № 670/984/19 позивач дізналась, що 29 квітня 1992 року рішенням Віньковецької районної Ради народних депутатів Хмельницької області № 3 ОСОБА_3 надано земельну ділянку площею 50 га для ведення селянського (фермерського) господарства у довічне успадковане володіння із земель запасу Грим`яцької сільської Ради, та вказаним рішенням доручено Державній адміністрації Представника Президента при одержані державних актів оформити право довічного успадкованого володіння.

У 1992 році виконавчим комітетом Віньковецької районної Ради народних депутатів фермерському господарству ОСОБА_3 , с. Грим`ячка видано Державний акт на право користування землею серії Б № 042484 про закріплення за вказаним господарством права безстрокового і безоплатного користування 50,0 гектарами землі в межах згідно з планом землекористування.

На підставі зазначеного рішення й Державного акта ОСОБА_2 у справі № 670/984/19 просить суд визнати за ним право довічного успадкованого володіння на земельну ділянку площею 50 гектарів для ведення селянського (фермерського) господарства в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_3 , оспорюючи таким чином права власності ОСОБА_1 на належні їй на праві власності земельні ділянки.

Однак на переконання позивача ОСОБА_1 рішення Віньковецької районної Ради народних депутатів Хмельницької області № 3 від 29 квітня 1992 року та Державний акт на право користування землею серії Б № 042484 є такими, що прийнято/видано з порушенням встановленого законом порядку, та суттєво порушують її права та інтереси.

Так, оспорюване рішення прийнято на підставі Земельного кодексу України, проте положеннями Земельного кодексу України в редакції, чинній на 29 квітня 1992 року, норма, яка визначала такий вид володіння земельною ділянкою як довічне успадковуване володіння, передбачена не була. Отже повноважень на передання земельної ділянки в користування особі на праві довічного успадковуваного володіння Віньковецька районна Рада народних депутатів Хмельницької області не мала, та за відсутності погодженого землеволодільцями, землекористувачами, районними землевпорядними, природоохоронними, санітарними органами та органом архітектури проекту відведення спірної земельної ділянки, з порушенням норм матеріального права прийняла протиправне рішення про передання ОСОБА_3 земельної ділянки площею 50 гектарів для ведення селянського (фермерського) господарства у довічне успадковане володіння із земель запасу Грим`яцької сільської Ради.

Крім того, відповідно до п. 1 Постанови Верховної Ради Української РСР Про форми державних актів на право володіння або користування землею і Положення про порядок надання і вилучення земельних ділянок № 889-ХІІ від 27 березня 1991 року, затверджено форму державного акта, зокрема, на право довічного успадковуваного володіння землею. Проте ОСОБА_3 державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею не видано, що є свідченням того, що останнім не набуто права довічного успадковуваного володіння землею.

Разом з тим фермерському господарству ОСОБА_3 видано Державний акт на право користування землею серії Б № 042484 про закріплення за вказаним господарством права безстрокового і безоплатного користування 50,0 гектарами землі в межах згідно з планом землекористування, тоді як рішення будь-якою Радою народних депутатів про надання фермерському господарству ОСОБА_3 земельної ділянки площею 50 гектарів для ведення селянського (фермерського) господарства на праві користування, не приймалось, а оспорюваний Державний акт виданий з недотриманням визначеної положеннями Постанови Верховної Ради Української РСР № 889-ХІІ від 27 березня 1991 року форми.

Окрім того 08 квітня 2020 року Селянським (фермерським) господарством Вікторія подано до Віньковецького районного суду Хмельницької області позовну заяву до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння (справа №670/217/20).

Тому враховуючи, що право власності позивача ОСОБА_1 на належну їй земельну ділянку відповідачем ОСОБА_3 оспорюється на підставі Державного акта на право користування землею серії Б № 042484, виданого фермерському господарству ОСОБА_3 виконавчим комітетом Віньковецької районної Ради народних депутатів 1992 року про закріплення за землекористувачем права безстрокового і безоплатного користування 50,0 гектарами землі в межах згідно з планом землекористування, з метою захисту оспорюваного права позивач вважає за належне звернутись із вимогою про визнання недійсним вказаного Державного акта, як такого, що видано з порушення норм матеріального права.

Ухвалою судді від 27 квітня 2020 року позовна заява ОСОБА_1 залишена бех руху, позивачу надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою судді від 19 травня 2020 року позовна заява ОСОБА_1 прийнята до розгляду, у справі відкрито провадження, призначено підготовче судвове засідання.

Ухвалою суду від 04 вересня 2020 року підготовче провадження у справі закрите, справа призначена до розгляду по суті за правилами загального позовного провадження.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Савченко О.В. позовні вимоги підтримала повністю з підстав зазначених у позові та просила задовольнити.

Також представник позивача надала суду письмові пояснення, у яких звертала увагу на те, що Віньковецькою районною Радою народних депутатів Хмельницької області прийнято рішення про надання ОСОБА_3 земельної ділянки площею 50 га для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі титульного володіння, яке за станом на момент прийняття вказаного рішення не було визначено Земельним кодексом України. Оспорювані рішення й державний акт прийнято та видано з порушенням встановленого законом порядку, відтак Селянським (фермерським) господарством Вікторія здійснено протиправне набуття у користування земельної ділянки, тому правові підстави, які надають відповідачу права на володіння та користування даною земельною ділянкою - відсутні (т. 1 а.с. 185-188).

Представник відповідача, Віньковецької районної ради Хмельницької області, голова районної ради А.Ходюк надав суду відзив на позов, де зазначив, що підставою для прийняття 29.04.1992 року рішення Віньковецької районної Ради народних депутатів Хмельницької області № 3, яким ОСОБА_3 надано земельну ділянку площею 50 га для ведення селянського (фермерського) господарства у довічне успадковане володіння із земель запасу Грим`яцької сільської Ради були проект відведення земельної ділянки для організації селянського (фермерського) господарства, заява від ОСОБА_3 , клопотання Грим`яцької сільської ради. Рішення прийнято відповідно до ст.ст. 8, 12, 18 ЗК України, ст. 5 ЗУ Про селянське фермерське господарство (в редакції чинній на момент прийняття рішення), тобто без порушення діючого на той момент законодавства, тому скасуванню не підлягає, і ОСОБА_1 необхідно відмовити у задоволенні усіх позовних вимог (т. 1 а.с.83-88).

Ухвалою Віньковецького районного суду від 13 січня 2021 року замінено первісного відповідача - Віньковецьку районну раду Хмельницької області на її правонаступника - Хмельницьку районну раду (ЄДРПОУ 04060536, с. Малиничі Хмельницького району Хмельницької області).

У судове засідання представник Хмельницької районої ради не з`явився, голова ради О. Чорнієвич надіслав до суду письмову заяву, у якій просив суд розглядати справу без їхньої участі за наявними матеріалами у справі (т. 2 а.с. 2).

Представники відповідача, Селянського (фермерського) господарства Вікторія -- голова СФГ Вікторія Мельник В.В. та адвокат Рохов О.В. у судовому засіданні проти позову ОСОБА_1 заперечували, у задоволенні позовних вимог просили відмовити.

У відзиві на позов представник Рохов О.В. зазначив, що норми матеріального права, а саме ч. 2 ст. 16 ЦК України, ч. 1 ст. 21 ЦК України, ст. 393 ЦК України та ч. 3 ст. 152 ЗК України, на які покликається позивач, не можуть обґрунтовувати позовні вимоги, оскільки дія вказаних правових норм спрямована на захист порушених цивільних прав або інтересів громадян чи юридичних осіб. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовними вимогами щодо скасування рішення сесії Віньковецької районної ради Хмельницької області від 29.04.1992 року № 3 та про визнання недійсним державного акта на право користування землею серія Б № 042484 від 1992 року, не зазначивши у позовній заяві і не навівши доказів того, які саме її цивільні права або інтереси в 1992 році були порушені відповідачами чи оспорюваними правовими актами індивідуальної дії. ОСОБА_1 у 1992 році не належало жодних цивільних прав чи майнових інтересів стосовно земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 0,50 га, розташованої та території Грим`яцької сільської ради Віньковецького району за межами населених пунктів, яка є предметом даного позову, оскільки право власності на зазначену земельну ділянку позивач набула лише в лютому 2020 року. За таких обставин позовні вимоги даного позову щодо захисту неіснуючого у позивача в 1992 році цивільного права чи інтресу, відповідно до приписів наведених норм матеріального права задоволенню не підлягають. Позивач, набувши право власності на спірну земельну ділянку 06.02.2020 року може оскаржувати до суду лише ті правові акти органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, які порушують її право власності на спірну земельну ділянку, тобто ті правові акти, що були видані після 06.02.2020року. Оскільки у 1992 році ОСОБА_1 не була власником спірної земельної ділянки, і жодного відношення до вказаної землі не мала, тому вона не може скористуватися таким способом захисту свого права власності, як визнання незаконними та скасування зазначених правових актів, що були видані у 1992 році, оскільки у 1992 році вказані правові акти не порушували жодних її прав чи інтересів. Також представник у відзиві зазначив, що оскільки предметом даного позову є оспорення позивачем рішення одинадцятої сесії XXI скликання Віньковецької районної ради Хмельницької області від 29.04.1992 р. № 3 та державного акта на право користування землею серія Б № 042484 від 1992 року, то норми ч. 2 ст. 16 ЦК України, ч. 1 ст. 21 ЦК України, ч. 1 ст. 393 ЦК України та ч. 3 ст. 152 ЗК України з огляду на положення ст. 5 ЦК України (від 16 січня 2003 року), якою визначено, що ... акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом 'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи , не регулюють спірні правовідносини і не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 155-159).

У судовому засіданні представник Рохов О.В. наголошував на тому, що СФГ Вікторія з моменту створення 10.08.1992 року безперервно використовує за цільовим призначенням передану господарству в постійне користування земельну ділянку, що свідчить про те, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 засновника та першого голови СФГ Вікторія Мельника Степана Степановича відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за СФГ Вікторія до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку. Тобто після смерті ОСОБА_3 - засновника селянського (фермерського) господарства Вікторія право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством Вікторія , до якого воно перейшло після створення фермерського господарства.

Відповідач ОСОБА_3 у суді позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав, у їх задоволенні просив відмовити з огляду на те, що він є спадкоємцем ОСОБА_3 , та має право на довічне успадковане володіння спірною земельною ділянкою в порядку спадкування.

Суд, заслухавши учасників процесу, дослідивши письмові матеріали справи, вивчивши всі доводи та заперечення, вважає, що позов до задоволення не підлягає.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За приписами ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи або витребуваних судом доказів.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що виконавчим комітетом Грим`яцької сільської ради народних депутатів Віньковецького району Хмельницької області 24 березня 1992 року за № 5 прийнято рішення про виділення ОСОБА_3 землі площею 50 га для ведення селянського (фермерського) господарства згідно поданої заяви (т. 1 а.с. 91).

02 квітня 1992 року житель с. Грим`ячка ОСОБА_3 звернувся із письмовою заявою до Віньковецької районної ради народних депутатів (далі - Віньковецька райрада), у якій просив виділити йому землю площею 50 га для ведення селянського (фермерського) господарства (т. 1 а.с. 89).

Також до Віньковецької райради із листом за вих. № 29 звернувся голова виконкому Грим`яцької сільської ради Віньковецького району Хмельницької області В.М. Карандюк про те, що Грим`яцька сільська рада народних депутатів просить надати із земель запасу сільської Ради землю жителю села Грим`ячка ОСОБА_3 для ведення селянського (фермерського) господарства площею 50 га (т. 1 а.с. 90).

Рішенням Віньковецької районної ради народних депутатів Хмельницької області (далі - Віньковецька райрада) XI сесії XXI скликання від 29 квітня 1992 року № 3 Про надання земельної ділянки у довічне успадковане володіння для ведення селянського (фермерського) господарства після розгляду проекту відведення земельної ділянки для організації селянського (фермерського) господарства, ОСОБА_3 було надано земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства у довічне успадковане володіння із земель запасу Грим`яцької сільської ради площею 50 га відповідно до поданої заяви, клопотання Грим`яцької сільської ради на підставі статей 6, 12, 18 Земельного кодексу України та ст. 5 Закону України Про селянське (фермерське) господарство .

Вказаним рішенням доручено землевпоряднику ОСОБА_6 разом із земельною комісією Грим`яцької сільської ради народних депутатів встановити межі селянського (фермерського) господарства в натурі, внести зміни в земельно - облікові документи, а Державній адміністрації Представника Президента при одержанні державних актів оформити право довічного успадкованого володіння (т. 1 а.с 12).

1992 року фермерському господарству на ім`я ОСОБА_3 видано Державний акт на право користування землею Б № 042484, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право користування землею за № 1, у межах згідно з планом землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства (т. 1 а.с. 13-16).

Розпорядженням Віньковецької районної ради від 10 серпня 1992 року за № 15 прийнято рішення зареєструвати селянське (фермерське) господарство Вікторія с. Грим`ячка Віньковецького району (т. 2 а.с. 31).

09 лютого 2001 року Віньковецькою райдержадміністрацією за реєстраційним № 061 зареєстровано статут селянського (фермерського) господарства Вікторія .

Відповідно до пункту 1.1 цього статуту селянське (фермерське) господарство Вікторія створене і діє у відповідності до Законів України Про селянське (фермерське) господарство , Про власність , Про підприємництво , Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві , законодавства про землю та інших законодавчих актів України.

Згідно з пунктами 1.2 та 1.3 статуту засновником Господарства є ОСОБА_3 , який є його головою, члени господарства: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , Мельник Володимир Володимирович , ОСОБА_10 .

Відповідно до п.2.1 статуту головою Господарства є його засновник або особа, що є його правонаступником.

У пунктах 6.1 та 6.1.1. статуту зазначено, що до земель Господарства належать землі, передані Господарству у приватну власність, у користування, що посвідчено відповідно Державними актами на право приватної власності на землю та постійного користування землею, виданими на ім`я голови Господарства (т. 2 а.с. 32-38).

У 2017 році статут СФГ Вікторія прийнято в новій редакції, пунктами 3.1 та 3.2 якого встановлено, що засновниками СФГ Вікторія є голова селянського (фермерського) господарства, громадянин України Мельник Володимир Володимирович , та громадянка України ОСОБА_8 , членами - ОСОБА_7 , ОСОБА_10 (т. 1 а.с. 133-142).

Пунктами 6.1 та 6.1.1 цього статуту визначено, що до земель господарства належать землі, передані СФГ у приватну власність, у користування,що посвідчено відповідними документами, виданими на ім`я засновників та членів СФГ (т. 1 а.с. 138).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер (свідоцтво про смерть від 12 червня 2018 року серії НОМЕР_1 ) (т. 1 а.с. 17).

28 грудня 2018 року ОСОБА_11 , приватним нотаріусом Віньковецького районного нотаріального округу Хмельницької області, видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на транспортний засіб: автомобіль марки ВАЗ 2121, 1985 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , та причеп моделі ММЗ 81021, 1988 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 (т. 1 а.с. 18).

Водночас 05 грудня 2019 року відповідачу ОСОБА_3 приватним нотаріусом Кухарською Л.А. відмовлено ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку, надану у довічне успадковане володіння для ведення селянського (фермерського) господарства ОСОБА_3 , оскільки земельна ділянка, надана у постійне користування фермерському господарству ОСОБА_3 на підставі Державного акта на право користування землею серії Б № 042484 від 1992 року, не входить до складу спадкового майна після смерті ОСОБА_3 , так як надана у користування юридичній особі - фермерському господарству (т. 2 а.с. 30).

01 лютого 2019 року Головним управлінням Держгеокадастру у Хмельницькій області листом за вих. № М-692/0-774/0/95-19 Мельнику В.В. відмовлено у наданні згоди на встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 50,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства за межами населених пунктів на території Грим`яцької сільської ради Віньковецького району Хмельницької області, яка перебуває у користуванні ОСОБА_3 на підставі Державного акта на право користування землею серії Б № 042484, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право користуваннян землею за № 1 від 1992 року, у зв`язку з тим, що земельна ділянка зазначена ним на викопіюванні з планово-картографічених матеріалів, згідно інформації відділу у Віньковецькому районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькі йобласті від 17.01.2019 року № 90/404-19-0.20 відноситься до комунальної форми власності (т. 2 а.с. 28).

10 липня 2019 року рішенням двадцять четвертої сесії сьомого скликання Грим`яцької сільської ради Віньковецького району Хмельницької області за № 18-24/2019 надано дозвіл Мельнику Володимиру Володимировичу - голові СФГ Вікторія на підставі Державного акта користування землею серії Б №042484 площею 50 гектарів на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення фермерського господарства в постійне користування із земель за межами населеного пункту на території Грим`яцької сільської ради Віньковецького району Хмельницької області (т. 2 а.с. 29).

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 09.04.2020 року, позивач ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 06.02.2020 року є власником земельної ділянки площею 1,3542 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: 6820682000:02:01260003 (т. 1 а.с. 10-11).

Предметом позову у розглядуваній справі є скасування рішення Віньковецької районної Ради народних депутатів Хмельницької області № 3 від 29 квітня 1992 року, яким ОСОБА_3 надано земельну ділянку площею 50 гектарів для ведення селянського (фермерського) господарства у довічне успадковане володіння із земель запасу Грим`яцької сільської Ради, та визнання недійсним Державного акта на право користування землею серії Б № 042484, виданий фермерському господарству ОСОБА_3 виконавчим комітетом Віньковецької районної Ради народних депутатів 1992 року про закріплення за землекористувачем права безстрокового і безоплатного користування 50,0 гектарами землі в межах згідно з планом землекористування, з підстав порушення прав позивача на користування земельною ділянкою, оскільки спадкоємець ОСОБА_3 - його син ОСОБА_2 у судовому порядку оспорює право власності позивача ОСОБА_1 на належну їй земельну ділянку саме на підставі Державного акта на право користування землею серії Б № 042484.

За матеріалами справи, батько відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_3 у 1992 році отримав право постійного користування спірною земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства, отримав Державний акт на право користування землею, зареєстрував СФГ Вікторія , що в с. Грим`ячка Віньковецького району Хмельницької області, а ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.

Згідно з ч. 1 ст. 6 у першій редакції Земельного кодексу Української РСР (Закон 561-ХІІ від 18.12.1990 року) було передбачено надання у довічне успадковуване володіння землі громадянам Української РСР, зокрема, для ведення селянського (фермерського) господарства.

На час надання засновнику права постійного користування спірною земельною ділянкою діяв ЗК Української РСР від 18.12.1990 року, який у відповідній редакції від 13.03.1992 року передбачав регулювання відносин щодо права постійного користування земельною ділянкою.

Постійним визнавалося землекористування без заздалегідь установленого строку (частина друга статті 7 зазначеного кодексу (тут і далі - у редакції, чинній на час надання спірної земельної ділянки засновникові). Право постійного користування землею посвідчували державні акти. Їх видавали та реєстрували сільські, селищні, міські, районні Ради народних депутатів (частина перша статті 23 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).

Громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, земельні ділянки передавалися у власність або надавалися в користування, в тому числі на умовах оренди, включаючи присадибний наділ (частина перша статті 50 вказаного кодексу). Землю у постійне користування надавали Ради народних депутатів, зокрема і для ведення громадянами України селянського (фермерського) господарства (пункт 1 частини п`ятої статті 7 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).

Громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздив з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подавали до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписував голова створюваного селянського (фермерського) господарства. У заяві зазначали: бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів селянського (фермерського) господарства, повідомляли про їх досвід роботи в сільському господарстві та наявність кваліфікації або спеціальної підготовки. Можливими були також інші обґрунтування щодо виділення земельної ділянки (частини перша та друга статті 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).

Право користування земельною ділянкою чи її частиною припинялося, зокрема, у разі припинення діяльності селянського (фермерського) господарства (пункт 3 частини першої статті 27 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).

На час заснування СФГ Вікторія відносини, пов`язані зі створенням і діяльністю селянських (фермерських) господарств, регулював Закон № 2009-XII, приписи якого були спеціальними до відповідних приписів інших Законів України, зокрема і до ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року.

Селянське (фермерське) господарство було формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Інтереси селянського (фермерського) господарства перед підприємствами, установами та організаціями, окремими громадянами представляв голова господарства. На його ім`я видавався Державний акт на право приватної власності на землю або Державний акт на право постійного користування землею; з головою селянського (фермерського) господарства укладався договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, складалися інші документи відповідно до законодавства України (частини перша, четверта та п`ята статті 2 Закону № 2009-XII).

Право на створення селянського (фермерського) господарства мав кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив таке бажання, мав документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством, і пройшов конкурсний відбір. Першочергове право на створення селянського (фермерського) господарства надавалося громадянам, які проживали в сільській місцевості і мали необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві (частина перша статті 4 Закону № 2009-XII).

Земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передавалися у приватну власність і надавалися в користування, в тому числі на умовах оренди. У постійне користування земля надавалася громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебували у державній власності. У тимчасове користування земельні ділянки надавалися, зокрема, із земель запасу, а також могли надаватися із земель лісового та водного фондів (частина друга статті 4 Закону № 2009-XII).

Громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування, в тому числі в оренду, подавали до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, підписану головою створюваного селянського (фермерського) господарства. У заяві зазначали: бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів селянського (фермерського) господарства, документально підтверджували їх досвід роботи в сільському господарстві та наявність кваліфікації або спеціальної підготовки, обґрунтування щодо розмірів земельної ділянки і перспектив діяльності селянського (фермерського) господарства (частина перша статті 5 Закону № 2009-XII).

Після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягало у 30-денний строк державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) й одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набувало статусу юридичної особи, одержувало печатку з його найменуванням і адресою, відкривало розрахунковий та інші рахунки в установах банку, вступало у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнавалося державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону (частини перша та друга статті 9 Закону № 2009-XII).

Діяльність селянського (фермерського) господарства припиняється у разі припинення права власності на землю, права користування земельною ділянкою у випадках, передбачених статтями 27 і 28 Земельного кодексу України (пункт 2 частини першої статті 29 Закону № 2009-XII).

За змістом наведених приписів на час створення СФГ Вікторія можливість реалізації права на створення селянського (фермерського) господарства була підпорядкована фактичному одержанню громадянином, зокрема, права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства. Наявність у засновника визначеного законом права на земельну ділянку була однією з умов державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Більше того, право користування земельною ділянкою мало припинятися з припиненням діяльності селянського (фермерського) господарства (пункт 3 частини першої статті 27 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року), а припинення права користування земельною ділянкою мало наслідком припинення діяльності цього господарства (пункт 2 частини першої статті 29 Закону № 2009-XII).

Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки інакше, ніж за її цільовим призначенням (пункт 1 частини першої статті 40 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року), а також юридичні наслідки її використання не за цільовим призначенням (пункт 7 частини першої статті 27, частина друга статті 29, частина перша статті 88 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року), надана громадянину у встановленому порядку для ведення селянського (фермерського) господарства земельна ділянка за її правовим режимом була та є такою, яку слід використовувати виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб цього громадянина.

Передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції (частина перша статті 2 Закону № 2009-XII). Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство.

Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставі Постанови Верховної Ради України N 2201-XII від 13 березня 1992 року, було затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.

Земельний кодекс України у редакції від 13 березня 1992 року не передбачав такого виду права як довічне успадковуване володіння земельною ділянкою.

При цьому відповідно до пункту 8 Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200 Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України.

Пунктом 6 розділу Х Перехідні положення ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. № 5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у Земельному кодексі Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст. 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь - якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.

Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини 2 статті 14, частини 2 статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- пункту 6 розділу Х Перехідні положення ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;

- пункту 6 Постанови Верховної Ради України Про земельну реформу від 18 грудня 1990 року N 563-ХII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

З огляду на викладене, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за Законом не може бути позбавлена права на таке володіння.

На відповідні відносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція та ст. 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид мирного володіння майном в розумінні Конвенції, та як речове право, захищено статтею 41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі Брумареску проти Румунії , заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії , заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі Кантоні проти Франції , заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі Вєренцов проти України , заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі S. W. проти Сполученого Королівства , заява № 20166/92, § 36).

Отже, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_3 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Отже законодавством, чинним на момент створення СФГ Вікторія , було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

Тому з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи за Законом України Про селянське (фермерське) господарство від 20 грудня 1991 року (Закон № 2009-XII - у редакції, чинній на час створення СФГ Вікторія ) право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення такого господарства його засновник, перейшло до цього господарства, а тому не припинилося через смерть засновника.

Тому суд погоджується з доводами сторони позивача про те, що Селянське (фермерське) господарство Вікторія з моменту створення 10.08.1992 року безперервно використовує за цільовим призначенням передану господарству в постійне користування земельну ділянку, що з урахуванням правових позицій Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 922/989/18, свідчить про те що після смерті засновника та першого голови СФГ Вікторія ОСОБА_3 09.06.2018 року, відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за СФГ Вікторія до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

Тобто, після смерті ОСОБА_3 - засновника селянського (фермерського) господарства Вікторія право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством Вікторія , до якого воно перейшло після створення фермерського господарства, та з моменту створення селянського (фермерського) господарства Вікторія до фермерського господарства перейшли правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника.

Крім того, суд бере до уваги, що положеннями актів цивільного законодавства (ст. 16 ЦК) встановлюються такі способи захисту цивільних прав та інтересів:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

З цього слідує,що перелік способів захисту, визначених у ст. 16 ЦК, не є вичерпним,та як правило, особа, право якої порушене, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Іноді спосіб захисту порушеного права та інтересу прямо визначений спеціальним законом, який регулює певне цивільне правовідношення.

При цьому суд зауважує, що визнання суб`єктивного права застосовується тоді, коли наявність в особи визначеного суб`єктивного права піддається сумніву або оспорюється, заперечується, або є реальна загроза таких дій; визнання правочину недійсним являє собою окремий випадок реалізації такого способу захисту, як відновлення становища, що існувало до порушення права, тому що збігається з ним у правовій сутності; припинення дії, яка порушує право застосовується в разі потреби припинити порушення права особи в майбутньому, тобто усунути перешкоди для здійснення права, створювані порушником, а також якщо порушення саме по собі не позбавляє особу суб`єктивного права, але заважає їй нормально його реалізувати; відновлення становища, яке існувало до порушення застосовується в тих випадках, коли порушене право в результаті правопорушення не припиняє свого існування і може бути реально відновлене шляхом усунення наслідків правопорушення.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, у тому числі й рішення органу місцевого самоврядування, що є предметом цього спору.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в своєму Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Це означає, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи - позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16; від 20.05.2020 року у справі № 910/7164/19; від 30 вересня 2020 року у справі № 654/524/19.

З`ясування питання порушених прав, свобод чи інтересів позивача передує розгляду питання щодо правомірності (законності) рішення, яке оскаржується. Відсутність порушення прав, свобод чи інтересів позивачів є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності такого рішення.

Суд вважає, що безпосередньо позивач не зазнала жодного втручання в свої права внаслідок прийняття оспорюваного рішення Віньковецької районної ради від 29.04.1992 року, на підставі якого було видано Державний акт на право постійного користування землею фермерському господарству ОСОБА_3 , оскільки воно не спричинило суттєвого негативного впливу саме на позивачку і вона не зазнала жодної реальної шкоди.

Доводи позивача про порушення її прав чи інтересів не містять жодного обґрунтування негативного впливу спірного рішення на її конкретні реальні індивідуально виражені права чи інтереси та свідчать про її незгоду з указаним рішенням,оскільки відповідач ОСОБА_2 на підставі вищезазначеного рішення та Державного акта оспорює право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 1,3542 га, що отримана нею у приватну власність в межах земельної ділянки 50,0 га.

Тому за відсутності бодай одного випадку реального порушення прав, свобод чи інтересів позивача спірним рішенням Віньковецької районної Ради народних депутатів Хмельницької області № 3 від 29 квітня 1992 року, яким ОСОБА_3 надано земельну ділянку площею 50 гектарів для ведення селянського (фермерського) господарства у довічне успадковане володіння із земель запасу Грим`яцької сільської Ради, та Державним актом на право користування землею серії Б № 042484, виданим фермерському господарству ОСОБА_3 виконавчим комітетом Віньковецької районної Ради народних депутатів 1992 року, відсутніми є й підстави для задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. 55 Конституції України, Законом України Про селянське фермерське господарство (в ред. 1991 року), ЗК УРСР (в ред. 1990, 1992 року), ст.ст. 10-13, ст. 17, ст.ст. 258-259, ст.ст. 263-265 ЦПК України ст. 4, ст. 12, ст. 76, ст. 81, ст.ст. 263-265 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Віньковецької районної ради Хмельницької області, Селянського (фермерського) господарства Вікторія , ОСОБА_2 про скасування рішення та визнання недійсним державного акта, відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 14.05.2021 року.

Суддя О.М. Волкова