Постанова

від 12.05.2021 по справі 914/2200/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" травня 2021 р. Справа №914/2200/20

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді: Плотніцького Б.Д.,

Суддів: Кордюк Г.Т.,

Кравчук Н.М.,

за участю секретаря судового засідання Карнидал Л.Ю.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Західно-Український центр Медсервіс б/н від 21.04.2021 (вх..№01-05/1412/21 від 21.04.2021)

на рішення Господарського суду Львівської області від 29.03.2021 (повний текст складено та підписано 01.04.2021), суддя Бортник О.Ю.

у справі №914/2200/20

за позовом: Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Західно-Український центр Медсервіс , м. Львів

за участі третьої особи, без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Кінескоп , м. Львів

про зобов`язання звільнити земельну ділянку шляхом демонтажу огорожі,

за участю представників сторін:

від позивача - Гордєєва О.В. (в порядку самопредставництва, витяг ЄДРПОУ від 18.03.2021);

від відповідача - не з`явився;

від третьої особи - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 29.03.2021 позов Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Західно-Український центр Медсервіс задоволено повністю. Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю Західно-Український центр Медсервіс звільнити земельну ділянку на вул. Антоновича, 128, площею 0,0219 га, яка позначена в акті обстеження земельної ділянки від 20.05.2020 року №26, шляхом демонтажу огорожі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Західно-Український центр Медсервіс на користь Львівської міської ради 2102 грн судового збору.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю Західно-Український центр Медсервіс (відповідач) оскаржило таке в апеляційному порядку. Апеляційна скарга надійшла до Західного апеляційного господарського суду 21.04.2021.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 26.04.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Західно-Український центр Медсервіс б/н від 21.04.2021 (вх..№01-05/1412/21 від 21.04.2021) на рішення Господарського суду Львівської області від 29.03.2021 у справі №914/2200/20.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та підлягає скасуванню, на переконання апелянта, судом першої інстанції не з`ясовано та не доведено обставини, які мають значення для справи, які суд вважав встановленими.

Апелянт зазначає, що в рішенні суду першої інстанції вказано, що відповідач зобов`язаний звільнити шляхом демонтажу огорожі земельну ділянку, яка позначена в акті обстеження земельної ділянки від 20.05.2020. Вказаний акт був складений без участі відповідача ТОВ Західно-Український центр Медсервіс , а тому, на думку апелянта, не має жодного юридичного значення для відповідача. Апелянт вказує, що за складом учасників та його змістом цей акт є суто внутрішнім документом Львівської міської ради та створених нею численних структурних підрозділів. Відтак не є належним доказом при вирішенні питань, що стосуються взаємовідносин Львівської міської ради та самостійного суб`єкта, заснованого на приватній власності.

Крім того, апелянт зазначає, що складений акт не відповідає ст. 78 ГПК України, оскільки його складав позивач та його структурні підрозділи, а, отже, існував вплив, спрямований на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. На думку апелянта, позивач сам собі створив документ, на якому ґрунтується позов.

Також апелянт вказує, що рішення суду першої інстанції передбачає, що відповідач зобов`язаний звільнити земельну ділянку шляхом демонтажу огорожі. Однак, жодними доказами не підтверджується, що огорожа була встановлена саме відповідачем. Апелянт зазначає, що судом першої інстанції не вивчались і не витребовувались документи, які б вказували на те, що огорожа належить відповідачу.

Апелянт не погоджується з твердженням суду першої інстанції про самовільне зайняття земельної ділянки, оскільки відповідач жодного разу не вчиняв самовільного зайняття земельної ділянки і не притягувався до відповідальності за даним видом правопорушення.

Скаржник зазначає, що 24.11.2000 Товариство з обмеженою відповідальністю Західно-Український центр Медсервіс придбало у ВАТ Кінескоп будівлю корпусу №50 загальною площею 471,4 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Тургенєва, 73. Огорожа зі сторони вул. Антоновича на момент придбання будівлі вже існувала. У фактичному користуванні ТОВ Західно-Український центр Медсервіс перебувала земельна ділянка площею 707 кв.м., а Львівська міська рада не представила жодних доказів про прийняття нею рішення про вилучення земельної ділянки у ТОВ Західно-Український центр Медсервіс ні повністю ні її частини.

Апелянт стверджує, що жодних вимог, претензій щодо звільнення земельної ділянки шляхом демонтажу огорожі на адресу ТОВ Західно-Український центр Медсервіс не надходило. На думку апелянта, у справі відсутні будь-які докази, які б свідчили про надсилання позивачем вимоги про звільнення земельної ділянки відповідачу.

З огляду на вищенаведене, відповідач не погоджується з обставинами, на які посилається позивач у своїй позовній заяві і які суд першої інстанції вважає встановленими, відтак просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 29.03.2021 у справі №914/2200/20 та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

У поясненнях на апеляційну скаргу третя особа заперечує проти задоволення апеляційної скарги ТОВ Західно-Український центр Медсервіс та зазначає, що відповідно до Детального плану території у районі вул. В.Антоновича, вул. Кульпарківської, вул. Героїв УПА, затвердженого Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №1058 від 28.09.2018, на земельній ділянці, яку захопив відповідач, передбачено проїзд, який знаходиться в межах червоних ліній.

Третя особа не погоджується з позицією відповідача, що він має право користуватися спірною ділянкою. Такі доводи відповідача, на переконання третьої особи, спростовуються тим, що 24.02.2005 Ухвалою Львівської міської ради №2127 ТОВ Західно-Український центр Медсервіс було продано земельну ділянку загальною площею 0,0488 га на вул. Антоновича, 128 для обслуговування офісу та складського приміщення. В подальшому відповідачем було розроблено відповідну технічну документацію та зареєстровано право власності на згадану земельну діяльну. Земельна ділянка загальною площею 0,0488 га відображена на кадастровій карті під номером 4610136900:04:004:0024. Ухвалою Львівської міської ради №2127 від 24.02.2005 ТОВ Західно-Український центр Медсервіс надано у строкове сервітутне землекористування терміном на 5 років земельну ділянку площею 0,0219 га на вул. Антоновича, 128 для забезпечення проходу та проїзду. Це і є спірна земельна ділянка-проїзд, яку самовільно захопив відповідач.

Третя особа вказує, що посилання відповідача на те, що він не встановлював огорожу, якою обмежено доступ до земельної ділянки - проїзду, не відповідають дійсності. Огорожа земельної ділянки відповідача площею 0,0488 га та огорожа, якою обмежено доступ по проїзду, виконані відповідачем з однакових матеріалів (видано на фото, які містяться в матеріалах справи), а також, на частині огорожі, яка обмежує доступ саме до спірної земельної ділянки - проїзду міститься знак , що це парковка лише для автомобілів ТОВ Медсервіс .

Крім того, третя особа не погоджується з твердженнями відповідача, що Акт від 20.05.2020 є суто внутрішнім документом Львівської міської ради , оскільки цього дня, комісією у складі з представників Львівської міської ради, Франківської РА, ЛКП Новатор-Ремпроект та ОСББ Кінескоп (як бачимо, не лише представниками ЛМР) було обстежено земельну ділянку орієнтовною площею 0,0219 га, яку самовільно захопив відповідач, про що було складено відповідний Акт комісії №26.

Щодо тверджень відповідача про те, що такий Акт був складений без його участі , то третя особа зазначає, що представники позивача намагались залучити відповідача до участі в комісії, але безуспішно. Також, примірник Акта від 20.05.2020 було надіслано відповідачу і знову ж таки, жодної реакції на такий Акт від відповідача не послідувало.

Також, 15.06.2020 Львівська міська рада надіслала ТОВ Західно-Український центр Медсервіс вимогу №26/1, яка підлягає обов`язковому виконанню згідно ст. 73 ЗУ Про місцеве самоврядування . Така вимога була проігнорована відповідачем.

Відтак, на переконання третьої особи, наявні всі необхідні докази того, що ТОВ Західно-Український центр Медсервіс самовільно захопило земельну ділянку площею 0,0219 га, яка межує з належною йому земельною ділянкою площею 0,0488 га за адресою вул. Антоновича, 128.

З огляду на вищенаведене, третя особа просить суд залишити рішення Господарського суду Львівської області від 29.03.2021 без змін, а апеляційну скаргу ТОВ Західно-Український центр Медсервіс без задоволення.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

В судове засідання 12.05.2021 з`явилася представник позивача, яка заперечила проти вимог апеляційної скарги та просила залишити таку без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідач в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, про судове засідання повідомлявся на офіційну електронну адресу, яка наявна в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Третя особа в судове засідання також не з`явилася, причин неявки суду не повідомила, про судове засідання повідомлялася на електронну адресу, яка останньою зазначена в поясненнях на апеляційну скаргу, як контактна електронна адреса.

Відповідно до оголошення на офіційному веб-сайті Західного апеляційного господарського суду, 25.02.2021 судом тимчасово припинено відправку поштової кореспонденції у зв`язку із відсутністю достатнього фінансування.

Відповідно до ч.12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач та третя особа належним чином повідомлялися про розгляд справи, поважності причин неявки суду не повідомили, а відтак колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд справи у їх відсутності.

Апеляційний господарський суд, розглянувши наявні в справі докази, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представника позивача, дійшов висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Матеріалами справи встановлено такі обставини.

Позивачем 24.02.2005 прийнято ухвалу № 2127 Про продаж ТзОВ Західно-Українському центру Медсервіс земельної ділянки на вул. В. Антоновича, 128 у м. Львові (том справи І, а.с. 18) та продано відповідачу земельну ділянку загальною площею 0,0488 га на вул. В. Антоновича, 128 для обслуговування офісу та складського приміщення на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20.09.2005 р. (том справи ІІ, а.с. 30-33).

Цією ж ухвалою залишено ТзОВ Західно-Український центр Медсервіс у строкове сервітутне землекористування терміном на 5 років земельну ділянку площею 0,0219 га на вул. В. Антоновича, 128 для забезпечення проходу та проїзду.

Працівниками Відділу самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м. Львові департаменту містобудування Львівської міської ради проведено обстеження земельних ділянок комунальної власності, розташованих на вул. Антоновича, 128. За результатом проведеного обстеження складено Акт обстеження від 20.05.2020 р. № 26 (том справи І, а.с. 10). У ході обстеження встановлено, що відповідач використовує земельну ділянку №3 площею 0,0219 га, яка перебуває в межах червоних ліній за відсутності відповідного рішення Львівської міської ради про її передачу у власність або надання у постійне користування (оренду). Договір сервітутного землекористування із Львівською міською радою не укладено. Земельна ділянка обгороджена капітальним цегляним парканом, використовується для зберігання транспортних засобів, колотих дров, доступ до земельної ділянки є обмежений. Зазначені обставини викладено у Акті обстеження від 20.05.2020 р. № 26. Наведене підтверджується також фотографіями, які долучено до матеріалів справи третьою особою у справі.

У зв`язку із виявленими у ході обстеження обставинами відповідачу направлено Вимогу від 15.06.2020 за №26/1 (том справи І, 73). Факт направлення відповідачу цієї вимоги підтверджується результатами відстеження поштового відправлення на офіційному сайті ПАТ Укрпошта та фіскальним чеком цього підприємства від 15.06.2021 (том справи І, а.с. 74,75).

Вимогою №26/1 відповідача зобов`язано: до 15.07.2020 р. звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0219 га та привести цю земельну ділянку до попереднього стану, усунувши перешкоди для використання земельної ділянки її власником, шляхом демонтажу цегляного паркану, що розміщений на земельній ділянці в межах червоних ліній на вул. Антоновича, 128, та очищення від інших об`єктів (колоті дрова), які знаходяться на землях комунальної власності на вул. Антоновича, 128 у м. Львові.

Про виконання вимоги зобов`язано ТзОВ Західно-Український центр Медсервіс письмово повідомити до 15.07.2020 р. Відділ самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м. Львові департаменту містобудування Львівської міської ради.

Вказана вимога, відповідно до статті 73 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , є обов`язковою до виконання.

Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем вимоги № 26/1 від 15.06.2020.

З огляду на встановлені обставини справи колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

За приписами ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ч. 1 ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно з ст. 4 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні одним з основних принципів місцевого самоврядування є судовий захист прав місцевого самоврядування.

Статтею 212 Земельного кодексу України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Статтею 125 ЗК України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

За змістом статті 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно із статтями 12, 83, 90, 103, 152, 211, 212 ЗК України до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст належить розпорядження землями територіальних громад.

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).

Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Самовільне зайняття земельних ділянок є порушенням земельного законодавства, за яке громадяни та юридичні особи несуть відповідальність відповідно до закону.

Приведення земельних ділянок у придатний для користування стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд здійснюються за рахунок громадян або юридичних осіб, які самостійно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до статті 1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель самовільне зайняття земельної ділянки це будь-які дії які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Суд першої інстанції правомірно зазначив, що відповідач не надав доказів на підтвердження права користування земельною ділянкою, у той час як позивач довів своє право власності на земельну ділянку належними доказами.

За таких обставин, господарський суд дійшов вірного висновку, що відповідач використовує земельну ділянку без відповідних правових підстав, визначених статтями 116, 125, 126 Земельного кодексу України.

За змістом частин 2, 3 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, зокрема, відновленням стану земельної ділянки, який існував до порушення права.

Відповідно до ч. 2 ст. 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу (стаття 396 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядженням своїм майном.

За змістом статті 319 цього Кодексу власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. У разі порушення своїх прав власник на підставі статті 391 ЦК України має право, зокрема, вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Положення статті 391 ЦК України підлягають застосуванню лише в тих випадках, коли між сторонами не існує договірних відносин і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі укладеного із позивачем договору.

З огляду на те, що між відповідачем та власником спірної земельної ділянки (позивачем) немає договірних відносин щодо розміщення відповідачем огорожі на спірній земельній ділянці, суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги є обґрунтовані та правомірні.

Таким чином, наявність на земельній ділянці комунальної форми власності огорожі, яка перешкоджає законному власнику земельної ділянки - територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради володіти, розпоряджатися та користуватися земельною ділянкою площею 0,0219 га по вул. Антоновича, 128, у м. Львові, є підставою для усунення перешкод у такому користуванні земельною ділянкою.

Доводи апеляційної скарги, що відповідач придбав земельну ділянку із уже спорудженим на ній спірним парканом, спростовуються вищенаведеним, а також долученим відповідачем до матеріалів справи Актом встановлення та узгодження зовнішніх меж землекористування від 2007 р. (том справи ІІ, а.с. 40). Вказаним актом підтверджується та обставина, що межа земельної ділянки відповідача дійсно була у 2007 р. обгороджена кам`яною огорожею. Межа земельної ділянки у 2007 р. проходила по зовнішній стороні кам`яної огорожі. Однак ця зовнішня сторона кам`яної огорожі знаходиться на відстані 4,82 м до кута будинку СП ТзОВ Тріада Форум . Схема розмежування землекористувань, розміщена на звороті згаданого акту, не містить жодних позначень, які б свідчили про наявність іще однієї кам`яної огорожі довжиною 4,82 м, розташованої у напрямку між кутом будинку СП ТзОВ Тріада Форум та зовнішньою стороною кам`яної огорожі відповідача, про яку йдеться у цьому акті. Позивач та третя особа у справі стверджують, що відповідачем додатково загороджено вищезгадану відстань цегляним парканом і саме його демонтаж є предметом спору у справі. Відповідачем вказаних доводів позивача не спростовано.

Щодо тверджень апелянта, що Акт обстеження №26 від 20.05.2020 є суто внутрішнім документом Львівської міської ради та створених нею численних структурних підрозділів, відтак не є належним доказом при вирішенні питань, що стосуються взаємовідносин Львівської міської ради та самостійного суб`єкта, заснованого на приватній власності, слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 3.2.2. Положення про самоврядний контроль за використанням та охороною земель територіальної громади м. Львова, затвердженого Ухвалою ЛМР №4804 від 04.04.2019, при здійсненні самоврядного контролю за використанням та охороною земель посадові особи Уповноваженого органу мають право складати акти обстеження стану та дотримання умов використання земельних ділянок та за фактом виявлення порушень законодавства України подавати матеріали до відповідних державних органів для вжиття необхідних заходів та притягнення винних осіб до відповідальності відповідно до законодавства України.

Крім того, слід зазначити, що Акт обстеження №26 від 20.05.2020 складено не лише за участі представників Львівської міської ради, як стверджує апелянт, а комісією у складі з представників Львівської міської ради, Франківської РА, ЛКП Новатор-Ремпроект та ОСББ Кінескоп .

Твердження апелянта про те, що жодних вимог, претензій щодо звільнення земельної ділянки шляхом демонтажу огорожі на адресу ТОВ Західно-Український центр Медсервіс не надходило, спростовується наявними в матеріалах справи доказами. Зокрема, відповідно до листа вих.№24-вих-44487 від 15.06.2020 Відділом самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м. Львові надіслано на адресу ТОВ Західно-Український центр Медсервіс копію акта обстеження земельних ділянок від 20.05.2020 №26 (з долученими план-схемами) та вимогу №26/1 від 15.06.2020.

На підтвердження надсилання відповідачу копії акта обстеження земельних ділянок від 20.05.2020 №26 (з долученими план-схемами) та вимоги №26/1 від 15.06.2020, позивачем долучено до матеріалів справи опис вкладення, з зазначенням квитанції про поштове відправлення від 15.06.2020 з ідентифікатором відстеження 7900602462044 та витяг з офіційного сайту АТ Укрпошта (відстеження відправлення 7900602462044), в якому зазначено, що відправлення відповідачем отримано 17.06.2020.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту відповідає ст. 152 Земельного кодексу України.

В разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, зокрема, з позовом про усунення перешкод у розпорядженні власністю (ст. 391 УК України).

З урахуванням змісту статті 376 ЦК України в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту такого порушення самочинною забудовою.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюються шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дії, що порушує права або створює небезпеку порушення прав.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що за наведених обставин, є обґрунтованими висновки господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою територіальної громади, шляхом демонтажу самовільно встановленої огорожі.

Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Колегія суддів звертає увагу, що стандарт доказування "вірогідності доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

У відповідності до ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновок місцевого господарського суду, тому підстав для її задоволення не має, оскаржуване рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на вищенаведене, Західний апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги ТОВ Західно-Український центр Медсервіс , зміни чи скасування рішення Господарського суду Львівської області від 29.03.2021 у справі №914/2200/20. Порушень норм процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції у даній справі, судовою колегією не встановлено.

У зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд , -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Західно-Український центр «Медсервіс» б/н від 21.04.2021 (вх..№01-05/1412/21 від 21.04.2021) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 29.03.2021 у справі № 914/2200/20 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 18.05.2021

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Головуючий -суддя Плотніцький Б.Д.

Суддя Кордюк Г.Т.

Суддя Кравчук Н.М.