Постанова

від 20.07.2021 по справі 914/2200/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2021 року

м. Київ

Справа № 914/2200/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.,

та представника відповідача: Гентош Р.Є.,

(представники позивача та третьої особи в судове засідання не з`явились),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Західно-Український центр "Медсервіс"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.05.2021

та рішення Господарського суду Львівської області від 29.03.2021

у справі № 914/2200/20

за позовом Львівської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Західно-Український центр "Медсервіс"

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Кінескоп",

про зобов`язання звільнити земельну ділянку шляхом демонтажу огорожі,

ВСТАНОВИВ:

Львівська міська рада звернулась до суду з позовом про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Західно-український центр "Медсервіс" звільнити земельну ділянку шляхом демонтажу огорожі в порядку ст . 391 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 29.03.2021 (суддя Бортник О.Ю.) , залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 12.05.2021 (судді Плотніцький Б.Д., Кордюк Г.Т., Кравчук Н.М.), позов задоволено.

Судами встановлено, що між відповідачем та власником спірної земельної ділянки (позивачем) немає договірних відносин щодо розміщення огорожі. Наявність на земельній ділянці комунальної форми власності огорожі, яка перешкоджає законному власнику земельної ділянки - територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради володіти, розпоряджатися та користуватися земельною ділянкою, є підставою для усунення перешкод у такому користуванні земельною ділянкою.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій посилається на те, що судами встановлено обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимого доказу - акта обстеження земельної ділянки, складеного з порушенням приписів чинного законодавства, за відсутності представника відповідача; стверджує, що матеріали справи не містять доказів встановлення огорожі саме ним, а також про те, що він не отримував від позивача жодних вимог про звільнення ділянки; вважає, що виконання рішення судів у даній справі є неможливим з огляду на те, що не в них не уточнено відповідності місця розташування та меж земельної ділянки, визначених у документах, які посвідчують право користування земельною ділянкою, фактичним межам на місцевості, у зв`язку з чим просить судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 3 0.0 6.2021 касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Західно-Український центр "Медсервіс" у даній справі відкрито на підставі п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Враховуючи передбачені п. 4 ч. 2 ст. 287 та ст. 300 ГПК України підстави касаційного оскарження та межі касаційного перегляду, а також з огляду на зміст доводів та вимог касаційної скарги, перевірці в даному касаційному провадження підлягає питання, чи дійсно суди вирішили даний спір на підставі недопустимих доказів.

Переглянувши оскаржені судові рішення в контексті порушених в касаційному провадженні питань, з урахуванням наведених меж касаційного перегляду, колегія суддів не знайшла підтвердження доводам скаржника, тому підстав для її задоволення та скасування судових рішень у даній справі не вбачає.

Так, з матеріалів справи та змісту оскаржуваних рішень вбачається, що вирішуючи даний спір, суди з`ясували, що відповідно до ухвали Львівської міської ради від 24.02.2005 № 2127 ТОВ "Західно-Український центр "Медсервіс" продано земельну ділянку загальною площею 0,0488 га на вул. В. Антоновича, 128 у місті Львові для обслуговування офісу та складського приміщення на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20.09.2005 .

Цією ж ухвалою вирішено передати ТОВ "Західно-Український центр "Медсервіс" у строкове сервітутне землекористування терміном на 5 років земельну ділянку площею 0,0219 га на вул. В. Антоновича, 128 для забезпечення проходу та проїзду.

20.05.2020 працівниками відділу самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м. Львові департаменту містобудування Львівської міської ради проведено обстеження земельних ділянок комунальної власності, розташованих на вул. Антоновича, 128, за результатом якого складено Акт обстеження № 26. Актом встановлено, що ТОВ "Західно-Український центр "Медсервіс" використовує земельну ділянку № 3 площею 0,0219 га, яка перебуває в межах червоних ліній за відсутності відповідного рішення Львівської міської ради про її передачу у власність або надання у постійне користування (оренду). Договір сервітутного землекористування із Львівською міською радою не укладено. Земельна ділянка огорожена капітальним цегляним парканом, використовується для зберігання транспортних засобів, колотих дров, доступ до земельної ділянки є обмежений. Наведене підтверджується також фотографіями, які долучено до матеріалів справи третьою особою у справі.

У зв`язку із виявленими у ході обстеження порушеннями ТОВ "Західно-Український центр "Медсервіс" направлено вимогу №26/1 від 15.06.2020, якою останнє зобов`язано до 15.07.2020 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0219 га та привести цю земельну ділянку до попереднього стану, усунувши перешкоди для використання земельної ділянки її власником, шляхом демонтажу цегляного паркану, що розміщений на земельній ділянці в межах червоних ліній на вул. Антоновича, 128, та очищення від інших об`єктів (колоті дрова), які знаходяться на землях комунальної власності на вул. Антоновича, 128 у м. Львові.

З огляду на те, що ТОВ "Західно-Український центр "Медсервіс" вказану вимогу не виконало, Львівська міська рада звернулась з цим позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суди керувались положеннями:

- ч.ч. 2, 3 ст. 152 Земельного кодексу України, за якими власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, зокрема, відновленням стану земельної ділянки, який існував до порушення права;

- ч. 1 ст. 391 Цивільного кодексу України, за якою власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном;

- ст . 212 Земельного кодексу України, якою передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду;

- ст . 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", за якою самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії , які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

На підставі наведеного, суди обох інстанцій зауважили, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Самовільне зайняття земельних ділянок є порушенням земельного законодавства, за яке громадяни та юридичні особи несуть відповідальність відповідно до закону. Приведення земельних ділянок у придатний для користування стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд здійснюються за рахунок громадян або юридичних осіб, які самостійно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Визнавши доведеними позивачем та не спростованими відповідачем обставини наявності у позивача права комунальної власності на спірну земельну ділянку, самовільне зайняття відповідачем цієї земельної ділянки шляхом встановлення огорожі за відсутності будь-яких, в тому числі договірних, підстав для цього, суди обох інстанцій дійшли висновків, що позов про зобов`язання відповідача звільнити земельну ділянку шляхом демонтажу огорожі підлягає задоволенню.

В касаційній скарзі відповідач стверджує, що суди встановили вказані обставини на підставі недопустимих доказів, що в силу п . 4 ч . 3 ст . 310 ГПК України є підставою для їх скасування та направлення справи на новий розгляд .

За доводами скаржника, судами не враховано, що за наявними матеріалами справи, він придбав земельну ділянку з уже існуючою спірною огорожею. Водночас Акт обстеження №26 від 20.05.2020, на якому ґрунтуються доводи позивача, є суто внутрішнім документом, що не може бути належним доказом в суді.

Відповідно до ч . 1 ст . 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 287 та п . 4 ч . 3 ст . 310 ГПК України, якими відповідач обґрунтовує викладені в касаційній скарзі вимоги, підставою касаційного оскарження та підставою для скасування оскаржуваного судового рішення є той випадок, коли суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

При цьому, за правилами ст. 77 ГПК України, допустимість доказів означає, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону або докази, які не можуть підтверджувати ті обставини, які в силу приписів законодавства мають підтверджуватись лише певними засобами доказування.

При цьому тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.

Як свідчить зміст оскаржуваних рішень, суди попередніх інстанцій встановили обставини, які мають суттєве значення для вирішення цього спору, на підставі:

- Акта встановлення та узгодження зовнішніх меж землекористування від 2007 року, яким, за їх висновками, підтверджується та обставина, що межа земельної ділянки відповідача дійсно була у 2007 року обгороджена кам`яною огорожею, однак межа земельної ділянки у 2007 року проходила по зовнішній стороні кам`яної огорожі, яка знаходилась на відстані 4,82 м до кута будинку СП ТОВ "Тріада Форум". Водночас схема розмежування землекористувань, розміщена на звороті згаданого акта, не містить жодних позначень, які б свідчили про наявність ще однієї кам`яної огорожі довжиною 4,82 м, розташованої у напрямку між кутом будинку СП ТОВ "Тріада Форум" та зовнішньою стороною кам`яної огорожі відповідача, про яку йдеться у цьому акті. Це свідчить, що відповідачем додатково загороджено вищезгадану відстань цегляним парканом і саме його демонтаж є предметом спору у справі. Відповідачем вказаних доводів позивача не спростовано .

- Акта обстеження №26 від 20.05.2020, складеного та підписаного представниками Львівської міської ради, Франківської РА, ЛКП "Новатор-Ремпроект" та ОСББ "Кінескоп", яким, за висновками судів, підтверджено обставину зайняття відповідачем земельної ділянки. Спростовуючи доводи відповідача про неналежність вказаного доказу, судом апеляційної інстанції зазначено, що згідно з п. 3.2.2. Положення про самоврядний контроль за використанням та охороною земель територіальної громади м. Львова, затвердженого Ухвалою ЛМР №4804 від 04.04.2019, при здійсненні самоврядного контролю за використанням та охороною земель посадові особи Уповноваженого органу мають право складати акти обстеження стану та дотримання умов використання земельних ділянок та за фактом виявлення порушень законодавства України подавати матеріали до відповідних державних органів для вжиття необхідних заходів та притягнення винних осіб до відповідальності відповідно до законодавства України.

Колегія суддів зауважує, що матеріали справи та доводи касаційної скарги не містять жодних підтверджень посилання скаржника на те, що вказані докази є недопустимими в розумінні ст. 77 ГПК України, а по суті зводяться до того, що скаржник вважає такі докази неналежними.

Так, за приписами ст . 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування; суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування; предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Між тим, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття, що в даному касаційному провадженні є суттєвим, адже встановлені статтями 287 та 310 ГПК України підстави та межі касаційного перегляду пов`язують право касаційного оскарження саме з випадком прийняття судом рішення на підставі недопустимого доказу, тоді як посилання на неналежність доказів не узгоджуються з передбаченими п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження.

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.02.2021 у справі 913/502/19, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19.

Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє всі викладені доводи скаржника, які зводяться до власної оцінки неналежності наявних у справі доказів, адже ними не доведено того факту, що судами при ухваленні оскаржуваних судових рішень враховано недопустимі докази у справі, які стали підставою для задоволення позовних вимог.

Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п. 4 ч . 2 ст . 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення та постанови судів попередніх інстанцій.

Керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Західно-Український центр "Медсервіс" залишити без задоволення.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.05.2021 та рішення Господарського суду Львівської області від 29.03.2021 у справі № 914/2200/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяМогил С.К. Судді:Волковицька Н.О. Случ О.В.