Постанова

від 13.05.2021 по справі 754/14455/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий у І інстанції Бабко В.В. Провадження № 22-ц/824/3952/2021 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко Ю.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 травня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,

суддів: Гуля В.В., Шебуєвої В.А.,

при секретарі: Ковтун М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою Комунального закладу Навчально-виховний комплекс Спеціалізована школа І-ІІ ступенів - Ліцей № 157 Оболонського району міста Києва на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 25 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу Навчально-виховний комплекс Спеціалізована школа І-ІІ ступенів - Ліцей № 157 Оболонського району міста Києва, Управління освіти Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом та просила ухвалити рішення про його задоволення, посилаючись на те, що з 09 жовтня 2018 року вона працювала сторожем у Комунальному закладі Навчально-виховний комплекс Спеціалізована школа І-ІІ ступенів - Ліцей № 157 Оболонського району міста Києва.

Наказом №106-к від 22 серпня 2019 року позивач була звільнена у зв`язку із закінченням терміну строкової угоди згідно п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Позивач у позові посилалась на те, що її було звільнено з порушенням вимог закону, оскільки, на її думку, підстав для укладення строкової угоди, передбачених ч. 2 ст. 23 КЗпП, не було, тому строкова угода вважається недійсною у частині визначення строку, а її мали прийняти на роботу, уклавши безстроковий трудовий договір.

При прийомі на роботу ОСОБА_1 була написана заява, яку їй продиктувала секретар НВК №157 ОСОБА_2 , про те, що вона працюватиме за строковою угодою з 09 жовтня 2018 року по 20 грудня 2018 року. Після закінчення цього терміну позивач написала заяву про продовження терміну строкової угоди з 20 грудня 2018 року по 28 серпня 2019 року. Оскільки термін дії строкової угоди був продовжений, позивач вважає, що трудова угода стала безстроковою.

Крім того, позивач посилалась на те, що її було звільнено під час тимчасової непрацездатності, чим порушено вимоги ч. 4 ст. 40 КЗпП, а також при звільненні порушене її право на переважне залишення на роботі, передбачене п. 10 ч. 2 ст. 42 КЗпП, оскільки вона є працівником, якому залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого вона матиме право на отримання пенсійних виплат.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд скасувати наказ №106-к про її звільнення з роботи; поновити її на посаді сторожа у Комунальному закладі Навчально-виховний комплекс Спеціалізована школа І-ІІ ступенів-ліцей № 157 Оболонського району м. Києва; стягнути з Головного управління освіти Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29.08.2019 року по день поновлення на роботі, а також стягнути з Комунального закладу Навчально-виховний комплекс Спеціалізована школа І-ІІ ступенів-ліцей № 157 Оболонського району м. Києва на її користь завдану незаконним звільненням моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 25 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Скасовано наказ Управління освіти Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації НВК №157 від 22.08.2019 року № 106-к про звільнення ОСОБА_1 .

Поновлено на роботі ОСОБА_1 на посаді сторожа у Комунальному закладі Навчально-виховний комплекс Спеціалізована школа І-ІІ ступенів-ліцей № 157 Оболонського району міста Києва.

Стягнуто з Управління освіти Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 47 739,70 грн. (сорок сім тисяч сімсот тридцять дев`ять гривень) 70 коп.

В частині позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального закладу Навчально-виховний комплекс Спеціалізована школа І-ІІ ступенів-ліцей №157 Оболонського району м. Києва, Управління освіти Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Стягнуто з Управління освіти Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації на користь держави судовий збір в розмірі 2 102 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач Комунальний заклад Навчально-виховний комплекс Спеціалізована школа І-ІІ ступенів-ліцей № 157 Оболонського району міста Києва в особі представника Ситника Д.О. подав на рішення апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 просила визнати клопотання відповідача щодо поновлення строків апеляційного оскарження необґрунтованим, відмовити апелянту у скасуванні рішення суду першої інстанції, визнавши це рішення законним, та визнати дії старшого державного виконавця Ярового О.В. та апелянта по невиконанню рішення в частині поновлення на роботі такими, що порушують закон.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечила з підстав, викладених у відзиві на скаргу.

Відповідачі, які повідомлялись про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явились, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їхньої відсутності за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла висновку про задоволення скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вищенаведеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає, що, зокрема, вбачається з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 09 жовтня 2018 року працювала на посаді сторожа в Комунальному закладі Навчально-виховний комплекс Спеціалізована школа І-ІІ ступенів-ліцей № 157 Оболонського району м. Києва, на умовах строкової угоди з 09 жовтня 2018 року по 20 грудня 2018 року, про що зазначено у наказі №190-к від 09 жовтня 2018 року.

Відповідно до Наказу № 245-к від 19 грудня 2018 року ОСОБА_1 , сторожу НВК №157, продовжено термін строкової угоди з 20 грудня 2018 року по 28 серпня 2019 року, підстава заява ОСОБА_1 (а.с.29, 30).

Наказом Управління освіти Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, НВК №157 від 22 серпня 2019 року про звільнення № 106-к ОСОБА_1 , сторожа НВК № 157, звільнено 28 серпня 2019 року у зв`язку із закінченням строкової угоди, п.2 ст. 36 КЗпП України (а.с.35).

01.10.2019, 25.10.2019 та 11.09.2019 року Комунальним закладом Навчально-виховний комплекс Спеціалізована школа І-ІІ ступенів-ліцей направлялись ОСОБА_1 листи для отримання нею трудової книжки після звільнення (а.с.36, 37, 38).

Директором Комунального закладу Навчально-виховний комплекс Спеціалізована школа І-ІІ ступенів-ліцей № 157 Оболонського району м. Києва Єрмак Т.М. складено акти про передачу трудової книжки ОСОБА_1 , згідно яких остання 02 та 11 вересня 2019 року відмовилась від отримання трудової книжки (а.с.39, 40).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині визнання незаконним звільнення позивача та поновлення її на роботі, суд першої інстанції виходив з порушення відповідачем порядку звільнення позивача з роботи, зазначивши, зокрема, що строкова трудова угода між сторонами в зв`язку з її переукладенням перетворилась на безстрокову; позивача було звільнено в період її тимчасової непрацездатності та, крім того, при звільненні було порушене переважне право позивача на залишення на роботі, надане їй п. 10 ч. 2 ст. 42 КЗпП України як працівнику, якому залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого він матиме право на отримання пенсійних виплат.

Однак з вищенаведеними висновками суду погодитись не можна, виходячи з наступного.

Трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина перша статті 21 КЗпП України ).

У статті 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Підставою для укладення строкового трудового договору на вимогу працівника є його заява про прийняття на роботу, в якій вказуються обставини або причини, що спонукають працівника найматися на роботу за строковим трудовим договором, а також строк, протягом якого він працюватиме.

При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).

Строк, на який працівник наймається на роботу, обов`язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором. У трудовій книжці робиться запис без посилання на строковий характер трудових відносин.

У справі, яка переглядається, сторони визначили строк трудового договору з 09 жовтня 2018 року до 20 грудня 2018 року, який в подальшому продовжили з 20 грудня 2018 року по 28 серпня 2019 року. Строк трудового договору визначений у відповідних наказах роботодавця: наказі№190-к від 09 жовтня 2018 року про призначення ОСОБА_1 у зв`язку з наявністю вакансії та наказі № 245-к від 19 грудня 2018 року про продовження терміну строкової угоди ОСОБА_1 , а також у заявах самої ОСОБА_1 від 09 жовтня 2018 року та 19 грудня 2018 року, що підтверджує наявність між сторонами домовленості щодо укладення саме строкового трудового договору.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або іншого волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору - контракту він виявив, коли звертався із заявою про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України .

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, встановивши, що позивач була звільнена з роботи у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору, який було укладено на підставі її заяви з 09 жовтня 2018 року до 20 грудня 2018 року та продовжено на підставі заяви з 20 грудня 2018 року по 28 серпня 2019 року , дійшов помилкового висновку про те, що строковий договір, укладений між сторонами, набув характеру безстрокового, не звернувши уваги на те, що позивач не довела, що вона продовжувала виконувати свої трудові обов`язки після закінчення строку дії трудового договору - 28 серпня 2019 року, а відповідач не вимагав припинення трудових відносин.

Відповідно до частини першої статті 39-1 КЗпП України , якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

Враховуючи викладене, посилання суду у рішенні на положення частини першої статті 39-1 КЗпП України є необґрунтованими, оскільки позивач не довела те, що вона продовжувала виконувати свої трудові обов`язки після закінчення строку дії трудового договору, а відповідач не вимагав припинення трудових відносин. При цьому про небажання відповідача продовжувати трудові відносини із позивачем свідчить його наказ від 22 серпня 2019 року №106-к про звільнення позивача (а.с.35).

Щодо посилань ОСОБА_1 на ч. 2 ст. 39-1 КЗпП, згідно якої трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк, то положення даної правової норми судом до спірних правовідносин застосовані помилково, оскільки з матеріалів справи вбачається, що укладений між сторонами 09 жовтня 2018 року строковий трудовий договір не переукладався, а був продовжений з 20 грудня 2018 року по 28 серпня 2019 року, що підтверджується наказом відповідача та заявою позивача (а.с.29, 30).

Необгрунтованими також є і посилання суду у рішенні на п. 10 ч. 2 ст. 42 КЗпП України, який, на думку суду, надає позивачу право на переважне залишення на роботі, оскільки суд у цій частині допустив неправильне застосування норм матеріального права, не звернувши уваги на ту обставину, що дана правова норма поширюється на правовідносини щодо звільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП), і не поширюється на правовідносини щодо звільнення працівників у зв`язку із закінченням строку трудової угоди (п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України).

Помилковими є і висновки суду про незаконність дій відповідача щодо звільнення позивача в період її тимчасової непрацездатності, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Тобто, положеннями ч. 4 ст. 40 КЗпП закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці.

Позивач ОСОБА_1 працювала на умовах строкового трудового договору і була звільнена у зв`язку із закінченням строку його дії (п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП), відтак звільнення позивача з цих підстав в період її тимчасової непрацездатності не порушуватиме положення ч. 4 ст. 40 КЗпП, оскільки дана правова норма поширюється лише на випадки звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, тобто з підстав, передбачених ст.ст. 40, 41 КЗпП України.

Враховуючи викладені обставини, висновки суду про незаконність звільнення позивача та наявність підстав для її поновлення на роботі не відповідають обставинам справи та ґрунтуються на припущеннях, зважаючи на їх недоведеність та необґрунтованість.

Оскільки у справі відсутні підстави для поновлення ОСОБА_1 на роботі, вимоги останньої про стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу та завданої їй моральної шкоди задоволенню також не підлягають.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки судом при ухваленні рішення неправильно застосовано норми матеріального права, наслідком чого стало ухвалення помилкового рішення про часткове задоволення позову, рішення суду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про відмову у задоволенні позову, зважаючи на те, що позивач не надала суду належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження обставин, на які вона посилалась як на підставу своїх вимог.

Доводи відзиву ОСОБА_1 на апеляційну скаргу фактично зводяться до її незгоди з поновленням відповідачу апеляційним судом строку на апеляційне оскарження рішення суду та діями відповідача і державного виконавця по невиконанню рішення суду в частині поновлення її на роботі. Переконливих аргументів на спростування обґрунтованих доводів апеляційної скарги відповідача відзив ОСОБА_1 не містить, в зв`язку із чим відхиляється колегією суддів.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Комунального закладу Навчально-виховний комплекс Спеціалізована школа І-ІІ ступенів - Ліцей № 157 Оболонського району міста Києва- задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 25 вересня 2020 року - скасуватита постановити по справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального закладу Навчально-виховний комплекс Спеціалізована школа І-ІІ ступенів - Ліцей № 157 Оболонського району міста Києва, Управління освіти Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий:

Судді: