ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2021 року м. ОдесаСправа № 916/867/21 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Будішевської Л.О., Аленіна О.Ю.,

при секретарі судового засідання: Земляк А.В.,

за участю представників:

від ОСОБА_1 - Касьян О.В.,

від ОСОБА_2 - Сакали М.Я.,

від Акціонерного товариства "ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД "СТЮАРТ" - участі не брали,

від ОСОБА_3 - участі не брали,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Господарського суду Одеської області №916/867/21 від 02.04.2021, прийняту суддею Демешиним О.А., м. Одеса, про відмову у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1

до відповідачів:

- ОСОБА_2 ;

-Акціонерного товариства "ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД "СТЮАРТ";

-Трофіменка Олександра Миколайовича

про визнання права власності на частку в статутному капіталі та витребування її з чужого незаконного володіння

ВСТАНОВИВ:

У березні 2021 р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства "ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД "СТЮАРТ" та ОСОБА_3 , в якому просив визнати за позивачем право власності на частку в розмірі 50% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "СМАРТ ГАДЖЕТ", що відповідає внеску 100000 грн, та витребувати дану частку на його користь з чужого незаконного володіння АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД "СТЮАРТ" та ОСОБА_3 .

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням корпоративних прав позивача у зв`язку з безпідставним позбавленням останнього належної йому частки в розмірі 50% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "СМАРТ ГАДЖЕТ", що відповідає внеску 100000 грн.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.04.2021 у справі №916/867/21 (суддя Демешин О.А.) відмовлено у відкритті провадження за вищенаведеною позовною заявою.

Зазначена ухвала мотивована тим, що спір за даним позовом ОСОБА_1 не відноситься до юрисдикції господарських судів, визначеної статтею 20 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позивач стане носієм корпоративних прав лише в результаті реєстрації його в якості учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "СМАРТ ГАДЖЕТ" після набрання законної сили судовим рішенням про задоволення позовних вимог щодо визнання права власності на частку у статутному капіталі вказаного товариства, відтак, з огляду на відсутність між сторонами корпоративних відносин станом на момент звернення до господарського суду з вищенаведеною позовною заявою, відповідний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Не погодившись з постановленою ухвалою, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду Одеської області №916/867/21 від 02.04.2021 скасувати та передати матеріали даної справи на розгляд до суду першої інстанції.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що між сторонами існують правовідносини господарсько-правового характеру, адже вирішення даного спору безпосередньо впливає на можливість ОСОБА_1 здійснювати свої корпоративні права, що засвідчуються спірною часткою у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "СМАРТ ГАДЖЕТ", відтак відповідний спір повинен бути розглянутий та вирішений саме господарським судом.

У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 26.04.2021 (вх.№1638/21/Д1 від 28.04.2021) ОСОБА_2 зазначає про залишення питання щодо можливості задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Одеської області №916/867/21 від 02.04.2021 на розсуд суду, посилаючись на те, що незалежно від того, за правилами якого судочинства (господарського або цивільного) розглядатимуться заявлені позивачем у даній справі вимоги, правові підстави для задоволення останніх відсутні.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Будішевської Л.О., Аленіна О.Ю. від 19.04.2021 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та в подальшому ухвалою суду від 11.05.2021 справу №916/867/21 призначено до розгляду на 19.05.2021 о 14:00.

У судовому засіданні 19.05.2021, проведеному в режимі відеоконференції, представник ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав, представник ОСОБА_2 вирішення питання щодо можливості задоволення апеляційної скарги залишив на розсуд суду, представники Акціонерного товариства "ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД "СТЮАРТ" та ОСОБА_3 участі не брали, хоча були належним чином сповіщені про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (а.с.85-88).

Акціонерне товариство "ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД "СТЮАРТ" та ОСОБА_3 своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзивів на апеляційну скаргу не надали, що згідно з частиною третьою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

В силу статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Предметом спору у даній справі є вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на частку в розмірі 50% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "СМАРТ ГАДЖЕТ", що відповідає внеску 100000 грн, та про витребування даної частку на користь позивача з чужого незаконного володіння АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД "СТЮАРТ" та ОСОБА_3 .

Відмовляючи у відкритті провадження за вищенаведеною позовною заявою, місцевий господарський суд послався на те, що остання не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає такий висновок суду першої інстанцій необґрунтованим з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

В силу частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з пунктом 1 частини першої, частини шостої статті 175 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Наведена норма процесуального права підлягає застосуванню, якщо позов подано внаслідок помилкового уявлення особи про її право на звернення до господарського суду у випадках, коли предмет спору чи суб`єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією господарських судів або коли право чи інтерес не підлягають судовому захисту.

Аналогічна правова позиція Великої Палати Верховного Суду викладена в постанові від 22.01.2020 у справі №910/1809/18.

Реалізація фундаментального права на захист судом прав особи, закріпленого у національній правовій системі Конституцією України, неможлива без утвердження в Україні комплексу необхідних умов для забезпечення кожному права на "справедливий суд" як однієї з основних конвенційних засад, встановлених пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Однією з юридичних гарантій належного та справедливого здійснення судочинства є чітке, юридично обґрунтоване розмежування повноважень судів окремих ланок системи судоустрою, а також судів однієї ланки щодо розгляду і вирішення судових справ. Важливим кроком на шляху до розгляду справи компетентним судом є правильне визначення юрисдикції конкретної справи, оскільки це традиційно вважається необхідною передумовою практичного втілення права на звернення до суду.

Захист прав, свобод та законних інтересів особи, гарантованих національною правовою системою та загальновизнаними міжнародними стандартами, є декларативним та малоефективним без формування усталеного та зрозумілого механізму реалізації такого захисту, що повинен сприяти належному здійсненню процесуального порядку діяльності судової гілки влади як системи найбільш авторитетних суб`єктів правозахисту.

У зазначеному контексті дотримання правових основ здійснення судочинства має фундаментальне значення для осіб, які беруть участь у судовому процесі, зокрема, під час розгляду справ господарської юрисдикції. Насамперед, до таких засад традиційно включають об`єктивність (неупередженість), компетентність та незалежність суду, законність та справедливість при розгляді справи. Зазначені процесуальні канони реалізуються виключно у випадку, коли розгляд справи здійснюється судом, якому держава делегувала повноваження розглянути вказану конкретну справу.

Керівні принципи, які глобально запроваджують у правову реальність сьогодення основні засади здійснення судочинства, містяться серед положень міжнародно-правових актів. Одним із таких еталонних орієнтирів є право на розгляд справи судом, встановленим законом.

Так, у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року закріплюється право на розгляд справи з додержанням усіх вимог справедливості незалежним і безстороннім судом.

Крім того, пунктом 1 статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року гарантується право на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі "Сокуренко і Стригун проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. Водночас у рішенні у справі "Занд проти Австрії" ("Zand v. Austria", заява №7360/76) судом наголошено на тому, що термін "суд, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів" ("Sokurenko and Strygun v. Ukraine", заяви №29458/04 та №29465/04).

Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 22.12.2009 у справі "Безимянная проти Росії" (заява №21851/03) наголосив на тому, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак, ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За умовами статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

В силу частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Здійснення судочинства ґрунтується на загальновизнаних принципах та нормативних положеннях міжнародного права, що характеризуються субсидіарним характером їх застосування та, враховуючи міжнародні зобов`язання України, виступають частиною національного законодавства і складовими державної правової системи. Реалізація зазначених принципів насамперед забезпечується ефективною діяльністю судової гілки влади шляхом публічного та справедливого розгляду справ компетентним, незалежним та безстороннім судом, створеним на підставі закону (пункт 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Право на розгляд справи компетентним судом, тобто тим органом судової влади, до юрисдикції якого така справа віднесена законом, відіграє роль однієї із найважливіших складових права на доступ до правосуддя, гарантією запобігання зловживання процесуальними правами.

Право особи на розгляд справи компетентним судом є юридично забезпеченою можливістю особи звернутися за захистом до суду, який законодавством наділений необхідною сукупністю повноважень щодо розгляду даної справи.

Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України", право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальної заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною третьою статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Отже, під час відкриття провадження для розгляду певної господарської справи виникає об`єктивна необхідність вирішення питання щодо підвідомчості та підсудності даної справи суду, тобто постає нагальна потреба у з`ясуванні того, який суд повинен її розглядати. Саме для цього у господарському процесі запроваджено питання визначення юрисдикції.

Суд апеляційної інстанції враховує, що юрисдикція є багатоаспектним явищем, зміст якого неможливо повністю розкрити, застосовуючи лише один критерій.

Серед найбільш значимих характеристик "юрисдикції" як фундаментальної правової категорії господарського процесуального права слід зазначати наступні: юрисдикція стосується здатності конкретного суду вирішувати справу; відзначається поширеністю компетенції конкретного суду на конкретну територію (судовий округ); залежна від місця виникнення обставин справи (місце відкриття провадження у справі визначає місце закінчення її розгляду); встановлюється, виходячи із правил певного виду судочинства (цивільного, кримінального, господарського, адміністративного).

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

При цьому критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Саме таку правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2020 у справі №243/2684/20.

Для віднесення справи до господарської юрисдикції суду необхідно визначити, чи правовідносини та спір є господарськими. Зокрема, господарський спір підвідомчий господарському суду за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб`єктами господарської діяльності, а також спори, сторонами яких у судовому процесі виступають фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності, якщо це прямо передбачено процесуальним законом.

Натомість відповідно до положень статті 15 Цивільного процесуального кодексу України, які кореспондуються з приписами статті 19 цього Кодексу, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

У порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарським процесуальним кодексом України.

Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин , в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (пункт 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 62 Господарського кодексу України підприємством є самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Частинами першою, третьою статті 167 Господарського кодексу України визначено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав .

Отже, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб`єкта господарювання, зокрема, товариства з обмеженою відповідальністю. Власник корпоративних прав бере участь у капіталі господарської організації, а реалізація правомочностей, якими наділяється власник корпоративних прав, надає останньому можливість впливати на діяльність господарської організації.

З огляду на викладене, під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Як зазначалося вище, предметом спору у даній справі є вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на частку в розмірі 50% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "СМАРТ ГАДЖЕТ", що відповідає внеску 100000 грн, та про витребування даної частку на користь позивача з чужого незаконного володіння АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД "СТЮАРТ" та ОСОБА_3 .

Отже, спір у даній справі виник у зв`язку з тим, що, на думку позивача, частка у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "СМАРТ ГАДЖЕТ" у розмірі 50%, що у грошовому еквіваленті складає 100000 грн, незаконно вибула з його володіння, відтак ОСОБА_1 вважає порушеним своє право, яке пов`язане з позбавленням володіння частки, а інтерес останнього полягає у поверненні цієї частки з чужого незаконного володіння. Належним способом захисту зазначених права та інтересу є вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, і така вимога позивачем була пред`явлена.

За таких обставин, колегія суддів зауважує на тому, що у даній справі вбачається спір між ОСОБА_1 , тобто фізичною особою, яка вважає себе учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "СМАРТ ГАДЖЕТ" з часткою у статутному капіталі товариства у розмірі 50%, та особами, які на момент звернення з позовом до суду володіють цієї часткою відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (Акціонерне товариство "ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД "СТЮАРТ" та ОСОБА_3 ), а також між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка, за твердження позивача, здійснила відчуження належної останньому частки.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що вирішення даного спору впливає на можливість особи здійснювати свої корпоративні права, що засвідчуються спірною часткою, та впливає на склад учасників товариства, а тому відповідний спір є корпоративним, у зв`язку з чим останній підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 04.03.2020 у справі №442/5130/17.

Крім того, аналогічний висновок про те, що вимога про витребування з незаконного володіння відповідачів частки у статутному капіталі товариства спрямована на відновлення повного комплексу корпоративних прав позивача у цьому товаристві, і з вирішенням по суті даного спору вирішується питання щодо належного учасника товариства, який є володільцем корпоративних прав, внаслідок чого відносини, які виникли між сторонами, за своєю правовою природою є корпоративними, а відповідний спір, в свою чергу, належить до юрисдикції господарського суду, викладено у постанові Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №913/274/19.

Сам по собі факт відсутності відомостей про ОСОБА_1 як учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "СМАРТ ГАДЖЕТ" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на момент звернення до суду з позовом не спростовує того, що спірні правовідносини у даній справі за своєю правовою природою є саме корпоративними, та, відповідно, жодним чином не зумовлює неможливості розгляду цієї справи за правилами господарського судочинства, чого місцевим господарським судом при постановленні оскаржуваної ухвали безпідставно враховано не було.

Таким чином, огляду на те, що позов у даній справі ОСОБА_1 подано до суду належної юрисдикції і, як наслідок, у місцевого господарського суду були відсутні підстави для відмови у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що ухвала Господарського суду Одеської області №916/867/21 від 02.04.2021 є необґрунтованою та такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права, тому підлягає скасуванню, а матеріали оскарження ухвали - передачі до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 232, 233, 236, 240, 255, 269, 270, 271, 273, 275, 280-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Одеської області №916/867/21 від 02.04.2021 скасувати.

Матеріали оскарження ухвали передати на розгляд суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 20.05.2021.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя Л.О. Будішевська

Суддя О.Ю. Аленін

Дата ухвалення рішення 19.05.2021
Зареєстровано 21.05.2021
Оприлюднено 21.05.2021

Судовий реєстр по справі 916/867/21

Проскрольте таблицю вліво →
Рішення Суд Форма
Ухвала від 18.02.2022 Господарський суд Одеської області Господарське
Ухвала від 24.01.2022 Господарський суд Одеської області Господарське
Ухвала від 08.12.2021 Господарський суд Одеської області Господарське
Ухвала від 19.11.2021 Господарський суд Одеської області Господарське
Ухвала від 03.11.2021 Господарський суд Одеської області Господарське
Ухвала від 06.10.2021 Господарський суд Одеської області Господарське
Ухвала від 08.09.2021 Господарський суд Одеської області Господарське
Ухвала від 08.09.2021 Господарський суд Одеської області Господарське
Ухвала від 01.09.2021 Господарський суд Одеської області Господарське
Ухвала від 12.07.2021 Господарський суд Одеської області Господарське
Постанова від 19.05.2021 Південно-західний апеляційний господарський суд Господарське
Ухвала від 13.05.2021 Південно-західний апеляційний господарський суд Господарське
Ухвала від 11.05.2021 Південно-західний апеляційний господарський суд Господарське
Ухвала від 19.04.2021 Південно-західний апеляційний господарський суд Господарське
Ухвала від 02.04.2021 Господарський суд Одеської області Господарське

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Стежити за справою 916/867/21

Встановіть Опендатабот та підтвердіть підписку

Вайбер Телеграм

Опендатабот для телефону