Рішення

від 18.05.2021 по справі 922/804/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" травня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/804/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП Лідіс", м. Харків до Державного підприємства "Завод "Електроважмаш", м. Харків про стягнення 1 620 671,24 грн. за участю представників:

Позивача - не з`явився

Відповідача - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

12 березня 2021 р. до господарського суду Харківської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "НВП Лідіс" з позовною заявою, в якій просить стягнути з Відповідача, Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" заборгованість за договором підряду № 14052020 ЖДУ від 19.05.2020 р. в сумі 1485383,44 грн., 1% річних в сумі 2849,39 грн., пеню в сумі 104002,54 грн. та інфляційні збитки в сумі 28435,87 грн. Також просить покласти на Відповідача судові витрати.

Ухвалою суду від 16.03.2021 р. позовну заяву ТОВ "НВП Лідіс" залишено без руху та надано Позивачу строк 10 днів з дня вручення йому цієї ухвали для усунення недоліків шляхом надання до суду доказів сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі.

Позивачем виконано вимоги суду та надано заяву (вх. № 6272 від 18.03.2021) про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 22.03.2021 р. відкрито провадження у справі, ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з призначенням її на 08.04.2021 р. о 10:00.

06 травня 2021 судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 18 травня 2021 року о 11:30.

Представник Позивач в призначене судове засідання не з`явився.

Представник Відповідача в призначене судове засідання не з`явився.

Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи, суд установив наступне.

З матеріалів позовної заяви вбачається, що 19.05.2020 р. між Державним підприємством ЗАВОД ЕЛЕКТРОВАЖМАШ та Товариством з обмеженою відповідальністю ІНВП ЛІДІС було укладено Договір № 14052020 ЖДУ підряду, де відповідно до п. 1.1. Договору Підрядник зобов`язується за дорученням Замовника на власний ризик виконати роботи у відповідності до умов Договору, а Замовник зобов`язується прийняти роботу та оплатити її.

Предметом Договору є ремонт під`їзної залізничної колії інв. №020059 (п. 1.3. Договору). Пунктами 2.3 та 2.4 Договору передбачено, що загальна вартість робіт складає 1499599,62 грн., в тому числі ПДВ 249933,27 грн. Щодо найменування, обсягу та ціни виконуваних робіт зазначені у Договірній ціні (Додаток 2), який є невід`ємною частиною Договору.

Відповідно до п.4.1 та п.4.2. Договору, приймання-передача виконаних робіт здійснюється Сторонами протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання Замовником письмового повідомлення про виконання робіт за даним Договором.

Замовник в разі виявлення недоліків (дефектів) у виконаних роботах (або при виконанні робіт) вправі відмовитися від прийняття робіт до моменту усуненню Підрядником всіх недоліків (дефектів).

Замовник здійснює попередню оплату вартості матеріалів у розмірі 100%, що складає 1 034 428,04 грн. протягом 5 робочих днів з моменту виставлення Підрядником рахунку. (п. 5.1. Договору).

Згідно з п. 5.2 Договору, остаточний розрахунок за виконані роботи складає 465171,58 грн. та здійснюється Замовником протягом 30 календарних днів з моменту підписання Сторонами акта приймання-передачі виконаних робіт.

На виконання умов Договору Позивачем виконано ремонт під`їзної залізничної колії інв. №020059 на загальну суму 1 485 383,44 грн. (один мільйон чотириста вісімдесят п`ять тисяч триста вісімдесят три гривні 44 коп.), в т.ч. з ПДВ 247563,91 грн. (двісті сорок сім тисяч п`ятсот шістдесят три гривні 91 копійка).

Після виконання робіт, Позивачем було надано Відповідачу лист з повідомленням про закінчення виконання робіт по договору, рахунок 57 від 15.09.2020р. щодо здійснення оплати по Договору, Акт підтвердження виконаних робіт, Акт приймання-передачі виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в та Довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за формою КБ-3.

У відповідь, Відповідачем було надано Позивачу підписаний Акт підтвердження виконаних робіт по Договору. Акт приймання-передачі виконаних будівельних робіт за формою КБ-2 Відповідач не підписав та направив листа №264/16-310 від 24.09.2020р., яким просив знизити рівень кошторисної заробітної плати при розряді 3.8 на 6% та направити на його адресу відкоригований акт приймання-передачі виконаних будівельних робіт.

17 грудня 2020 року Позивачем вручено Відповідачу під підпис вимогу про оплату виконаних по Договору робіт, до якої було долучено наступні додатки: - Акт приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2 в на загальну суму 1485383,44 грн. (один мільйон чотириста вісімдесят п`ять тисяч триста вісімдесят три гривні 44 коп.), в т.ч. з ПДВ 247563,91 грн. (двісті сорок сім тисяч п`ятсот шістдесят три гривні 91 копійка), підписаний з проставлянням печатки, у двох примірниках з додатками (відомість ресурсів, розрахунок №1-2 загальновиробничих витрат до акту, розрахунок № 5 кошторисний прибуток, розрахунок № 6 кошти на покриття адміністративний витрат будівельних організацій, акт підтвердження виконаних робіт за формою №8 Додаток Р) на 10 арк.; - Довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за формою КБ-3 на загальну суму 1485383,44 грн. (один мільйон чотириста вісімдесят п`ять тисяч триста вісімдесят три гривні 44 коп.), в т.ч. з ПДВ 247563,91 грн. (двісті сорок сім тисяч п`ятсот шістдесят три гривні 91 копійка), підписана з проставлянням печатки, у двох примірниках на 1 арк.; - Акт звірки взаємних розрахунків у двох екземплярах на 1 арк.

Позивач зазначає, що на момент звернення з позовом Відповідач не здійснив оплату по Договору згідно Акту приймання-передачі виконаних будівельних робіт, Акт приймання-передачі виконаних будівельних робіт за формою КБ-2 не підписано Відповідачем без пояснень причин.

Відповідач не погоджуючись з позовними вимогами обґрунтовує свої заперечення та зазначає, що відповідно до підписаної Сторонами Відомості ресурсів до Договірної ціни, яка є невід`ємною частиною Договору підряду №14052020 ЖДУ від 19.05.2020 р., вартість Будівельних матеріалів, виробів та конструкцій склала 862 023,37 грн. (без ПДВ). В процесі виконання робіт вартість зазначених матеріалів було зменшено на 14 216,18 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 2 369,36 грн. за рахунок зменшення вартості «Брусу для стрілочних переводів залізниць широкої колії, хвойні (крім модрини).

Загальна вартість Будівельних матеріалів, виробів та конструкцій, після зменшення склала 850 176,55 грн. (без ПДВ). Отже, розмір попередньої оплати, яку Відповідач повинен перерахувати на рахунок Позивача складає - 1 020 211,86 грн.

Стосовно п. 5.1 Договору підряду Сторони погодили, що Відповідач повинен перерахувати попередню оплату вартості матеріалів протягом 5 робочих днів з моменту виставлення Підрядником рахунку, а станом на розгляд справи рахунок на попередню оплату на адресу Відповідача з боку Позивача не надходив, тим самим Підрядником було порушено умови Договору підряду, а отже на думку Відповідача нарахування пені повинно відбуватися на загальну вартість робіт.

Відповідач також посилається на невірно визначену кількість днів прострочення, оскільки у відповідності до пункту 4.1 Договору, Відповідач мав би підписати Акт приймання-передачі виконаних будівельних робіт протягом 5 календарних днів з дати отримання письмового повідомлення про виконання робіт за даним Договором.

Акти приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ2в на загальну суму 1 485 383,44 грн. (за підписом неповноважного представника ТОВ «НВП «ЛІДІС» ) були отримані Відповідачем 17.12.2021 року.

Після чого у відповідності до пункту 5.2 Договору Замовник мав перерахувати остаточний розрахунок протягом 30 календарних днів з моменту підписання Сторонами акта приймання-передачі виконаних робіт.

Тобто, визначаючи період для нарахування пені, потрібно врахувати наступне: 17.12.2021 року + 5 календарних днів (строк для підписання Акту виконаних будівельних робіт) + 30 календарних днів (строк для оплати робіт) = 21.01.2021 року (кінцевий строк для оплати робіт), а отже, вірним періодом для нарахуванні пені є період з 22.01.2021 по 11.03.2021 р., тобто 49 днів прострочення оплати.

При нарахуванні пені Позивачем, Відповідач посилається на не враховану першим норму Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» , яка є нормою прямої дії та встановлює максимально допустимий розмір неустойки, який може бути стягнуто за прострочення виконання грошового зобов`язання, а саме - не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня. Можливості збільшення пені цим законом також не передбачено.

Так, у відповідності до ч.2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом.

В пункті 7.5 Договору сторони погодили, що за порушення строку остаточного розрахунку (оплати робіт), передбачених цим Договором, Підрядник має право пред`явити Замовнику вимогу про сплату пені в розмірі 0,1% від суми простроченої оплати за кожен день прострочення, але не більше 5% від несплаченої суми.

Сторонами в Договорі було узгоджено розмір пені, проте нарахування має бути виконано у відповідності до статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» , яка є нормою прямої дії.

Зазначена норма встановлює максимально допустимий розмір неустойки, який може бути стягнуто за прострочення виконання грошового зобов`язання, а саме - не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня. Можливості збільшення пені цим законом не передбачено.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» кореспондується зі статтею 243 Господарського кодексу України, відповідно до якої платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, у відповідності до вказаного вище закону пеня за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання щодо оплати робіт з ремонту під`їзної залізничної колії на загальну суму 1 485 383,44 грн. за Договором №14052020 ЖДУ від 19.05.2020 р. має бути нарахована наступним чином.

Відповідач вважає, що загальний розмір пені, річних та втрат від інфляції (окрім суми основного боргу в розмірі 1 485 383,44 грн.), нарахованих за Договором №14052020 ЖДУ від 19.05.2020 р. складає: 24 213,78 + 1 994,08 + 14 853,83 = 41 061,69 грн.

Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права суд вирішив, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

На підставі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів. Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами статей 526-527 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно із статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною першою статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зокрема, статями 525 - 526 ЦК України передбачається, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 2 статті 530 ЦК України передбачено, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов`язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями (ч. 1 ст. 232 ГК України). Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено (ст. 224 ГК України).

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Формами неустойки є штраф і пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (п. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (п. З ст. 549 ЦК України).

Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а у разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання.

Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.

На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".

Суд наполягає на застосуванні принципу справедливості (ст. 2 ГПК України) замість закону (praeter legem) і всупереч закону (adversus legem). Адже трапляються випадки, коли несправедливі нормативно-правові акти з`являються внаслідок "помилок" законодавця. Інша ситуація може мати місце тоді, коли застосування нормативно-правового акту в конкретній ситуації у сукупності з іншими істотними обставинами справи стає настільки несумісним зі справедливістю, що унеможливлює його застосування в розумінні здорового глузду.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на Постанову Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року по справі №521/17654/15-ц. Верховний Суд яскраво демонструє, що принцип справедливості кореспондує з принципом добросовісності.

Також, суд звертає увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду по справі №607/4316/17-ц від 25.03.2019. У вказаній Постанові суд застосував недискримінаційний підхід та принцип неупередженості (Рішення Конституційного Суду України в рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004у), який також підлягає застосуванню судом у справі, що розглядається.

Свого часу, Верховний Суд застосував західну доктрину "Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав)", у вирішенні договірного спору, який тлумаченні умов договору (Постанови ВС по справам № №753/11000/14-ц, № 910/16011/17).

Обов`язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з`ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склались.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини четвертої статті 11 ГПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасіу проти Греції" національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнецов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України"), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, зокрема, відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).

Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.

У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обгрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25 липня 2002 року; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22 листопада 2007 року).

Суд, також нагадує, що концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в частині стягнення з Відповідача суми основного боргу у розмірі 1 485 383,44 грн. за договором підряду № 14052020 ЖДУ від 19.05.2020 р., 1% річних в сумі 1994,08 грн., пеню в сумі 24 213,78 грн. та інфляційні збитки в сумі 14 853,83 грн.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 525, 526, 610, 612, 625, 629 ЦК України, ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" (61089, м. Харків, пр. Московський, 299, код ЄДРПОУ 00213121) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП ЛІДІС" (61099, м. Харків, вул. Єнакіївська, буд. 1, код ЄДРПОУ 33605504) загальну суму боргу у розмірі 1526445,13грн. (де: основний борг за договором підряду № 14052020 ЖДУ від 19.05.2020 р. - 1485383,44 грн.; 1%річних в сумі 1994,08 грн., пеню в сумі 24 213,78 грн. та інфляційні збитки в сумі 14 853,83 грн.), а також суму судового збору в розмірі 22 896,67 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині в позові відмовити.

Повне рішення складено "20" травня 2021 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Суддя І.П. Жигалкін