Рішення

від 21.05.2021 по справі 640/2044/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2021 року м. Київ № 640/2044/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Маруліної Л.О., вирішивши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Факторінвест

до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві

про визнання протиправним та скасування рішення від 17.12.2018 року №Ю-391, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю Факторінвест (далі також - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі також - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 17.12.2018 року №Ю-391 та Рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 17.12.2018 року №0015204208.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідачем безпідставно винесено оскаржувані вимогу та рішення, оскільки трудову діяльність директор ОСОБА_1 виконував за сумісництвом неповний робочий час, нарахування заробітної плати здійснювалось позивачем відповідно до фактично відпрацьованого часу. Зазначено, що для працівників за сумісництвом базою нарахування єдиного внеску є фактично нарахована заробітна плата незалежно від її розміру та при розрахунках мінімальна заробітна плата не застосовується. Отже, нарахування сум єдиного внеску по директору позивача здійснювалось виходячи з вимог вищевказаної норми, що в свою чергу відображено у звітах позивача. Позивач зауважує, що в пункті 3.4 розділу 3 акту перевірки відповідачем здійснено розрахунок сум нарахувань єдиного внеску (за період січень 2016 - лютий 2018) по директору позивача, без врахування тієї обставини, що останній здійснював свою трудову діяльність за сумісництвом неповний робочий час, а, отже, помилково керувався абзацом 2 частини п`ятої статті 8 Закону 2464-VІ.

Ухвалою суду від 11.02.2019 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідачем 05.03.2019 року через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву, де вказано, що контролюючий орган діяв в межах, визначених чинним законодавством та просить прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача з підстав, викладених у відзиві.

Позивачем 26.03.2019 року подано відповідь на відзив відповідача, де просить врахувати викладені у ній доводи при вирішенні справи та прийняти рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Згідно із статтею 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 року№537 Про утворення територіальних органів Державної податкової служби утворено Головне управління Державної податкової служби у м. Києві.

30.07.2019 року відбулася державна реєстрація юридичної особи - Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, яка є правонаступником Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, як орган виконавчої влади.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку замінити відповідача Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980) - на правонаступника - Головне управління Державної податкової служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267).

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, проаналізувавши положення чинного законодавства, судом встановлено наступне.

Згідно відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності Товариства з обмеженої відповідальністю Факторінвест є: 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, ідентифікаційний код юридичної особи: 34492175, місцезнаходження юридичної особи: 03022, м. Київ, вул. козацька, буд. 120/4.

Згідно матеріалів справи встановлено, що Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань повноти нарахування і своєчасності сплати до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб та військового збору за період з 01.10.2015 року по 30.09.2018 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 15.02.2011 року по 30.09.2018 року, за результатами якої складено акт від 30.11.2018 року №025/-26-15-42-08/34492175.

За результатами проведеної перевірки, відповідачем зроблено висновок про порушення позивачем пункту 1 частини другої статті 6 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 №2464-VІ (із змінами і доповненнями) в результаті чого, в періоді, що перевірявся, платником занижено нарахування єдиного внеску за січень 2016- травень 2017 року, у сумі 13 751,08 грн.

На підставі висновків акту перевірки, відповідачем винесено наступні рішення, а саме:

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 17.12.2018 року №Ю-391№ Ю-0002913305, якою вимагалося від позивача сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску в сумі 13751, 08 грн.;

- рішення від 17.12.2018 року № 0015204208 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким до позивача застосовано штрафну санкцію у розмірі 6 875, 54 грн.

Не погоджуючись з винесеними вище рішеннями відповідача позивач звернувся зі скаргою до Державної фіскальної служби України, в якій просить скасувати вимогу №Ю-391 від 17.12.2018 року про сплату боргу (недоїмки) т рішення №0015204208 від 17.12.2018 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Рішенням ДФС України про результати розгляду скарги від 21.01.2019 року №3087/6/99-99-11-05-02-25, скаргу ТОВ Факторінвест від 22.12.2018 року №276 залишено без задоволення, а вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 17.12.2018 року №Ю-391, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 17.12.2018 року №0015204208 ГУ ДФС у м. Києві залишено без змін.

Вважаючи оскаржувані вимогу та рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом за захистом свого порушеного права.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, відповідь на відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України (далі також - ПК України) та Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 року №2464-VI, (далі також - Закон № 2464-VI), який регулює правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

До даних правовідносин застосовуються нормативно-правові акти в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Згідно статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до частини другої статті 21 Кодексу законів про працю України (далі також - КЗпП України), працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Це дозволяє працівникам, крім основного трудового договору, додатково укладати трудові договори (угоди) за сумісництвом.

Поняття сумісництво та його загальні особливості визначені, постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.1993 року № 245 "Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ i організацій" (далі також - Постанова № 245) та Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ i організацій, затвердженим наказом Мінпраці, Мін`юсту i Мінфіну України від 28.06.1993 року № 43, зареєстрованим у Мін`юсті України 30.06.1993 року за № 76 (далі також - Положення № 43).

Згідно пункту 1 Положення № 43, сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємства, в установі, організації або в громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.

Пунктом 1 Постанови № 245 визначено, що робітники, спеціалісти i службовці державних підприємств, установ i організацій мають право працювати за сумісництвом, тобто виконувати, крім своєї основної, іншу роботу на умовах трудового договору. На умовах сумісництва працівники можуть працювати на тому самому або іншому підприємства, в установі, організації або в громадянина у вільний від основної роботи час.

З огляду на наведене, суд зазначає, що під час прийняття на роботу працівника-сумісника та оформлення з ним трудових відносин обидві сторони (власник або уповноважений ним орган та працівник) насамперед повинні визначити режим роботи за сумісництвом та порядок оплати праці.

На сумісника поширюються всі права, гарантії та обов`язки, передбачені чинним законодавством, колективним договором i правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Таким чином, за сумісництвом можна працювати на одному, двох або більше підприємствах, в установах, організаціях i на бажання працівника мати в трудовій книжці відповідний запис з кожного місця роботи.

Проте, за будь-яких обставин одне місце роботи працівника має бути основним.

Якщо у працівника відсутнє основне місце роботи, то його не можна прийняти на роботу за сумісництвом.

Про роботу за сумісництвом з працівником укладається трудовий договір.

Умовами, за яких робота для працівника вважатиметься сумісництвом, є: наявність основної роботи на умовах трудового договору; можливість працювати на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або в громадянина; робота провадиться у вільний від основної роботи час.

Частинами другою та третьою статті 24 КЗпП України встановлено, що при укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до статті 25 КЗпП України при укладенні трудового договору забороняється вимагати від осіб, які поступають на роботу, відомості про їх партійну і національну приналежність, походження, реєстрацію місця проживання чи перебування та документи, подання яких не передбачено законодавством.

Згідно статті 48 КЗпП України трудова книжка - це основний документ про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, які проходять стажування на підприємстві, в установі, організації. Працівникам, що стають на роботу вперше, трудова книжка оформляється не пізніше п`яти днів після прийняття на роботу. Студентам вищих та учням професійно-технічних навчальних закладів трудова книжка оформляється не пізніше п`яти днів після початку проходження стажування. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 1.1, 1.3. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 17.08.1993 року за № 110, передбачено, що на осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться тільки за місцем основної роботи; при влаштуванні на роботу працівники зобов`язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку.

Оскільки, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність, а період роботи за сумісництвом вноситься до неї за бажанням працівника, то його основним місцем роботи вважається місце роботи, де такий працівник працює на підставі укладеного трудового договору та де знаходиться (оформлена) його трудова книжка, до якої заноситься відповідний запис про роботу.

Згідно статті 102-1 КЗпП України працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.

Під фактично виконаною роботою необхідно вважати роботу, виконання якої відображено у відрядному наряді, або роботу, виконання якої зафіксовано в табелі обліку робочого часу.

Відповідно до Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58, запис відомостей про роботу за сумісництвом провадиться за бажанням працівника власником або уповноваженим ним органом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08.07.2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі також - Закон № 2464-VI, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі також - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Підпунктом 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI визначено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4,5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частини дванадцята статті 9 Закону № 2464-VI).

Згідно частини третьої статті 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Розмір єдиного внеску та пропорції його розподілу за видами загальнообов`язкового державного соціального страхування врегульовано статтею 8 Закону № 2464-VI.

Так, частиною п`ятою цієї статті Закону визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

Зі змісту пункту 12 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI висновується, що основне місце роботи - це місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, де знаходиться (оформлена) його трудова книжка, до якої вноситься відповідний запис про роботу.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

При цьому утримання єдиного внеску із заробітної плати (доходу) найманого працівника здійснюється із фактично нарахованої заробітної плати (доходу).

Таким чином, базою нарахування єдиного внеску для сумісників є фактично нарахована заробітна плата незалежно від її розміру.

Як висновується з матеріалів справи, підставою для донарахування позивачу єдиного внеску та застосування штрафних санкцій відповідач вважає не сплату позивачем єдиного внеску із суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за січень 2016 року - лютий 2018 року на загальну суму 13 751, 08 грн..

Судом встановлено, що згідно наказу від 14.06.2010 року (протокол загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю Факторінвест від 08.06.2010 року) ОСОБА_1 призначений на посаду директора ТОВ Факторінвест з 14.06.2010 року.

Відповідно до абзацу 3 частини п`ятої статті 8 Закону 2464-VІ, при нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

Надаючи оцінку правомірності прийняття оскаржуваних рішень, суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Частинами третьою та четвертою статті 25 Закону № 2464-VI передбачено, що суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

За приписами пункту 3 частини одинадцятої статті 25 Закону № 2464-VI податковий орган застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за донарахування податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Дослідженням розрахунку штрафних санкцій за донарахування органом доходів і зборів своєчасно не нарахованого єдиного внеску за результатами планової виїзної документальної перевірки, ТОВ "Факторінвест" до акту перевірки №025/26-15-42-08/34492175 від 30.11.2018 року встановлено, що за порушення позивачем вимог пункту 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI, відповідачем нараховано єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 13 751,08 грн. Загальна сума штрафних (фінансових) санкцій за всіма звітними періодами, за які донараховано єдиний внесок, становить 27 334,42 грн. Розрахунок максимального розміру штрафу: 13 751, 08 * 50% = 6 875,54 грн. Загальна сума визначеного грошового зобов`язання з єдиного соціального внеску становить 20 626,62 грн. В якості нарахування ЄСВ (38, 1%, 22%) контролюючим органом визначено розмір мінімальної заробітної плати, а не сума нарахованої заробітної плати, як зазначено позивачем.

З огляду на що, відповідачем здійснено розрахунок сум нарахувань єдиного внеску по директору ТОВ "Факторінвест" без врахування тієї обставини, що останній здійснював свою трудову діяльність за сумісництвом неповний робочий час, а отже, помилково керувався абзацом другим частини п`ятої статті 8 Закону 2464-VІ, згідно з яким, у разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Отже, на переконання суду, оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 17.12.2018 року № Ю-391 якою вимагається донарахування позивачу єдиного внеску є протиправною та підлягає скасуванню.

З огляду на наведене, є протиправним та підлягає скасуванню оскаржуване рішення від 17.02.2018 року № 0015204208 щодо застосування до позивача штрафних санкцій.

Згідно частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В контексті наведеного суд зазначає, що відповідачем під час розгляду даної адміністративної справи не доведено правомірність прийнятих рішень, за таких обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, тому позов визнається таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до платіжного доручення від 31.01.2019 року №73 за подання позовної заяви позивачем сплачено 1 921, 00 грн., що підлягає стягненню на користь позивача в повному обсязі за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 6, 9, 72-77, 139, 143, 243-246, 255, 257-263, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Факторінвест задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 17.12.2018 року №Ю-391.

3. Визнати протиправним та скасувати Рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 17.12.2018 року №0015204208.

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Факторінвест судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1921 грн. 00 коп. (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну гривню 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267).

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю Факторінвест (код ЄДРПОУ 34492175, адреса:03022, м. Київ, вул. Козацька, буд. 120/4) ;

Відповідач: Головне управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33-19, код ЄДРПОУ 43141267)

Повне судове рішення складено 21.05.2021 року.

Суддя Л.О. Маруліна