Постанова

від 24.09.2021 по справі 640/2044/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/2044/19 Головуючий у І інстанції - Маруліна Л.О.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2021 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.,

суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 травня 2021 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Факторінвест до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю Факторінвест звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просило:

- визнати протиправними та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 17.12.2018 року № Ю-391 та Рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 17.12.2018 року № 0015204208.

В обґрунтування позовних вимог Позивачем зазначено, що Відповідачем безпідставно винесено оскаржувані вимогу та рішення, оскільки трудову діяльність директор ОСОБА_1 виконував за сумісництвом неповний робочий час, нарахування заробітної плати здійснювалось Позивачем відповідно до фактично відпрацьованого часу.

Також зазначено, що для працівників за сумісництвом базою нарахування єдиного внеску є фактично нарахована заробітна плата незалежно від її розміру та при розрахунках мінімальна заробітна плата не застосовується.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 травня 2021 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 17.12.2018 року № Ю-391.

Визнано протиправним та скасовано Рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 17.12.2018 року № 0015204208.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням Головне управління ДПС у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції.

В апеляційній скарзі Головне управління ДПС у м. Києві посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Позивачем в порушення пункту 1 частини другої статті 6 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 № 2464-VІ занижено нарахування єдиного внеску за січень 2016- травень 2017 року у сумі 13 751,08 грн.

Відзиву Позивача на апеляційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку Позивача з питань повноти нарахування і своєчасності сплати до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб та військового збору за період з 01.10.2015 року по 30.09.2018 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 15.02.2011 року по 30.09.2018 року, за результатами якої складено акт від 30.11.2018 року № 025/-26-15-42-08/34492175.

Перевіркою встановлено порушення Позивачем пункту 1 частини другої статті 6 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 № 2464-VІ (далі - Закон № 2464-VІ) в результаті чого, в період, що перевірявся, платником занижено нарахування єдиного внеску за січень 2016 року - травень 2017 року, у сумі 13 751,08 грн.

На підставі висновків Акту перевірки, Відповідачем прийнято:

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 17.12.2018 року № Ю-391, якою вимагалося від Позивача сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску в сумі 13751,08 грн.;

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 17.12.2018 року № 0015204208, яким до Позивача застосовано санкцію у розмірі 6 875,54 грн.

Не погоджуючись з вказаними вимогою та рішенням, Позивач звернувся з даним адміністративним позовом до адміністративного суду.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що згідно наказу від 14.06.2010 року ОСОБА_1 призначений на посаду директора ТОВ Факторінвест , за сумісництвом, з 14.06.2010 року.

Відповідно до абзацу 3 частини п`ятої статті 8 Закону № 2464-VІ, при нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

А отже, дії Відповідача не відповідають вимогам чинного законодавства та свідчать про протиправність його дій щодо донарахування Позивачу єдиного внеску.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до частини другої статті 21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Згідно пункту 1 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ i організацій, затвердженого Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 червня 1993 року за № 76, сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємства, в установі, організації або в громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ i організацій від 03 квітня 1993 року № 245 визначено, що робітники, спеціалісти i службовці державних підприємств, установ i організацій мають право працювати за сумісництвом, тобто виконувати, крім своєї основної, іншу роботу на умовах трудового договору. На умовах сумісництва працівники можуть працювати на тому самому або іншому підприємства, в установі, організації або в громадянина у вільний від основної роботи час.

Отже, під час прийняття на роботу працівника-сумісника та оформлення з ним трудових відносин обидві сторони (власник або уповноважений ним орган та працівник) насамперед повинні визначити режим роботи за сумісництвом та порядок оплати праці.

Частинами другою та третьою статті 24 КЗпП України встановлено, що при укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 25 КЗпП України при укладенні трудового договору забороняється вимагати від осіб, які поступають на роботу, відомості про їх партійну і національну приналежність, походження, реєстрацію місця проживання чи перебування та документи, подання яких не передбачено законодавством.

Згідно статті 102-1 КЗпП України працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.

Під фактично виконаною роботою необхідно вважати роботу, виконання якої відображено у відрядному наряді, або роботу, виконання якої зафіксовано в табелі обліку робочого часу.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України від 08.07.2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі також - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Підпунктом 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI визначено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4,5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Згідно частини третьої статті 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Частиною п`ятою статті 8 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для донарахування Позивачу єдиного внеску та застосування штрафних санкцій Відповідачем визначено не сплату Позивачем єдиного внеску із суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за січень 2016 року - лютий 2018 року на загальну суму 13 751,08 грн.

Згідно наказу від 14.06.2010 року ОСОБА_1 призначений на посаду директора ТОВ Факторінвест , за сумісництвом, з 14.06.2010 року.

Відповідно до абзацу 3 частини п`ятої статті 8 Закону 2464-VІ, при нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

Згідно з пунктом 12 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI основне місце роботи - це місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, де знаходиться (оформлена) його трудова книжка, до якої вноситься відповідний запис про роботу.

Таким чином, базою нарахування єдиного внеску для сумісників є фактично нарахована заробітна плата незалежно від її розміру.

Відповідно до підпункту 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Частинами третьою та четвертою статті 25 Закону № 2464-VI передбачено, що суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

За приписами пункту 3 частини одинадцятої статті 25 Закону № 2464-VI податковий орган застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за донарахування податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Відповідачем нараховано єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 13 751,08 грн. Загальна сума штрафних (фінансових) санкцій за всіма звітними періодами, за які донараховано єдиний внесок, становить 27 334,42 грн. Розрахунок максимального розміру штрафу: 13 751,08 * 50% = 6 875,54 грн.

Проте, контролюючим органом при нарахуванні єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначено розмір мінімальної заробітної плати, а не сума фактично нарахованої заробітної плати, як визначено абзацом 3 частини п`ятої статті 8 Закону № 2464-VІ.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскаржувані вимога про сплату боргу (недоїмки) від 17.12.2018 року № Ю-391 та Рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 17.12.2018 року № 0015204208 є протиправними та підлягають скасуванню, з чим погоджується колегія суддів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи Головного управління ДПС у м. Києві, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 травня 2021 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: І.О. Лічевецький

О.М. Оксененко