Рішення

від 23.03.2021 по справі 296/5178/19

КОРОЛЬОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЖИТОМИРА

Справа № 296/5178/19

2/296/960/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

заочне

"23" березня 2021 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м. Житомира у складі:

головуючого судді Маслак В.П.

при секретарі судового засідання Рабчинської Я.В.,

розглядаючи у судовому засіданні матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства Публічного акціонерного товариства Вібросеператор ВС Партнер про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні,-

ВСТАНОВИВ:

В травні 2019р. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила стягнути з ДП ПАТ Вібросеператор ВС Партнер грошові кошти невиплачені при звільненні, які згідно розрахунку, поданому позивачем 23.03.2021р., складають: заборгованість по заробітній платі в сумі 33520,00 грн.; компенсацію за невикористанні відпустки в сумі 8500 грн.; вихідну допомогу при звільненні в розмірі 5127,00 грн.; середній заробіток за час затримки, що складає 333960 грн.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 вказує на те, що в період з 04.08.2011р. по 28.07.2014р. вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем ДП ПАТ Вібросеператор ВС Партнер , де з 04.08.2011р. по 01.10.2013р. працювала на посаді начальника механічного цеху, а з жовтня 2013р. по 28.07.2014р. - на посаді заступника директора з питань виробництва. У липні 2014р. позивач була звільнена на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. Під час перебування у трудових відносинах з відповідачем позивачу була нарахована, але не виплачена заробітна плата. В день звільнення відповідач письмово не повідомив про нараховані суми, не здійснив їх виплату, що є грубим порушенням ч.1 ст.116 КЗпП України. Крім цього, позивачу не була виплачена вихідна допомога при скорочені штату з ініціативи роботодавця на підставі ст.40 КЗпП України. Посилаючись на приписи ч.ч.1,2 ст.83, ст.116, ст.117 КЗпП України, просить позовну заяву задовольнити.

В заяві від 23.03.2021р. ОСОБА_1 просила суд здійснювати розгляд справи у її відсутність. Позов підтримала та не заперечувала проти заочного рішення.

Від відповідача відзив на позов до суду не надходив. В судові засідання представник відповідача не з`явився.

Згідно з ч.1 ст.174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.

Як встановлено, частиною 8 статті 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.280 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

На підставі ст.ст.211, 280 ЦПК України суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін та ухвалити заочне рішення.

Як вже зазначалось, представник відповідача в засідання суду не з`являвся, судом , в тому числі, здійснювались заходи процесуального примусу шляхом тимчасового вилучення доказів у відповідача а саме: копії наказів про прийняття на роботу та про звільнення з посади ОСОБА_1 : №71-К від 04.08.2011р., №70-К від 23.07.2014р.; довідки про середній заробіток ОСОБА_1 за період роботи; довідки про нараховану та невиплачену заробітну плату; довідки про заборгованість за невикористанні відпустки; довідки про розмір вихідної допомоги.

Однак, виконавчий документ (ухвалу суду) було повернуто стягувачу на підставі п.5 ч.1 ст.37 Закону України Про виконавче провадження згідно постанови старшого державного виконавця Корольовського ВДВС у м.Житомирі Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) Петровської Я.В. (а.с.72).

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Отже суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані позивачем у справі.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.

Згідно записів трудової книжки 04.08.2011р. ОСОБА_1 була прийнята на роботу на посаду начальника механічного цеху, 01.10.2013р. переведена на посаду заступника директора з питань виробництва (а.с.7-8).

В подальшому, 28.07.2014р. позивача було звільнено з займаної посади на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, що підтверджується записом у трудовій книжці позивача.

При звільненні позивача підприємство не виплатило всі суми, що належать їй від підприємства, сума заборгованості згідно розрахунку позивача складає 33520,00 грн. заробітна плата, 8500 грн. компенсація за невикористану відпустку, 5127,80 грн. вихідна допомога при звільненні.

Наведене підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків ОСОБА_1 (а.с.82-83, ), індивідуальними відомостями страхувальника про застраховану особу ОСОБА_1 , наданими Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області (а.с.84-86).

Реалізація зазначених конституційних прав громадян врегульована Законом України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 р. N 108/95-ВР, Кодексом законів про працю України (далі КЗпП), іншими законодавчими та нормативними актами.

Так, ст. 1 Закону України "Про оплату праці" визначено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч.1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Однак, в порушення вказаних положень КЗпП України підприємство не провело остаточний розрахунок з позивачем за виконану нею роботу, що підтверджується відомостями (а.с.82-83). За вказаних обставин, трудові права позивача підлягають відновленню шляхом стягнення з Дочірнього підприємства Публічного акціонерного товариства Вібросеператор ВС Партнер на користь ОСОБА_1 33520 грн. суми нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.

Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В розумінні Європейського Суду з прав людини мирне володіння своїм майном включає не тільки класичне право власності, яке розглядається в Україні, а й до прикладу, виплати за трудовим договором та інші виплати.

Отже, відсутність коштів у роботодавця жодним чином не може слугувати поважною причиною невиплати працівникові всіх належних йому сум, а невиплата заробітної плати розцінюється Європейським судом з прав людини як порушення права на мирне володіння своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Як роз`яснено у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року Про практику застосування судами законодавства про оплату праці установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Суд приходить до висновку, що непроведення своєчасного розрахунку з позивачем саме по заробітній платі є порушенням статей 47 та 116 Кодексу, тому з відповідача має бути стягнутий середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.07.2014р. по 23.03.2021р.

Пунктом 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів № 9 від 06 листопада 1992 року передбачено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до п. 3 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 8 розділу 4 зазначеного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Позивач, згідно поданого розрахунку, прийнявши для обрахунку суми середньоденної заробітної плати за травень та червень 2014р., просить суд стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за 79 місяців та 17 днів у розмірі 333960,00 грн., що в порівнянні з розрахунком суду (366960 грн. за 1668 робочих днів) є меншим.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З огляду на викладене, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.07.2014р. по 23.03.2014р. підлягає стягненню в розмірі 333960,00 грн.

Окрім того відповідачем не виплачена вихідна допомога при звільнені згідно ст.44 КЗпП України в розмірі 5127 грн.

Відповідно до ст.44 КЗпП України ( в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Враховуючи вказані вимоги чинного законодавства, беручи до уваги наведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача вихідної допомоги при звільнені у розмірі 5127 грн. підлягають задоволенню.

Як зазначає позивач у позові, наказом №70-к від 23.07.2014р., у тому числі була передбачена виплата компенсації за невикористану відпустку тривалістю 30 календарних днів.

Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача компенсації за невикористанні відпустки в розмірі 8500 грн., суд вважає за необхідне вказати наступне. Згідно з частиною першою статті 83 КЗпП України та частиною першою статті 24 Закону України Про відпустки у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Положеннями статей 4, 6 Закону України Про відпустки щорічна відпустка складається з основної відпустки, додаткової відпустки за роботу із шкідливими та важкими умовами праці, додаткової відпустки за особливий характер праці, інших додаткових відпусток, передбачених законодавством.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (частина перша статті 6 Закону України Про відпустки ).

Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний вести облік відпусток, що надаються працівникам (ч.12 ст.10 Закону України "Про відпустки").

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі статтею 83 КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки, тільки в разі звільнення його з роботи. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Отже, передумовою виплати компенсації за невикористані відпустки є встановлення факту не перебування особи у щорічних відпустках та не отримання відповідних компенсацій.

Частина третя статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Нормами процесуального закону також передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

В матеріалах справи відсутні докази того, що згідно наказу №70-к від 23.07.2014р. підприємством було нараховано позивачу компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 30 календарних днів, відсутні в матеріалах справи і докази того, що ОСОБА_1 згідно відпрацьованого часу не використала щорічну відпустку тривалістю 30 календарних днів.

Таким чином, суд не знаходить доведеною вимогу позивачки про стягнення з відповідача компенсації за невикористану нею відпустку при звільненні.

З огляду на наведене, позов підлягає частковому задоволенню.

При цьому суд враховує, що відповідно до ст. 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV Податкового кодексу України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (стаття 165 ПК України).

Відповідно до п. п. 168.1.1 п. 168.1 ст.168 Податкового Кодексу України податковий агент, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст.167 Кодексу. Згідно п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України встановлено ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами). Відповідно до п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України встановлено оподаткування заробітної плати військовим збором. Ставка військового збору складає 1,5% об`єкта оподаткування, визначеного пп. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу. Згідно з підпунктом а підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України визначено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю.

Таким чином, роботодавець має виконати функції податкового агента щодо нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходу у вигляді заробітної плати, присудженої до стягнення, середнього заробітку, нарахованого на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.07.2018 року справа № 180/683/13-ц).

Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у сумі 3726,07 грн., оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору за подання даного позову.

Керуючись статтями 116,117 КЗпП України та ст.ст.3, 4, 5, 7-13, 17, 43, 49, 76-81, 141, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства Публічного акціонерного товариства Вібросеператор ВС Партнер про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Вібросеператор ВС Партнер на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату в сумі 33520 грн., вихідну допомогу при звільненні в сумі 5127,80 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 333960 грн. з урахуванням утримань податків, внесків й інших обов`язкових платежів.

В решті позову відмовити

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Вібросеператор ВС Партнер в дохід державного бюджету України судовий збір в сумі 3726,07 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення, подавши апеляційну скаргу Житомирському апеляційному суду через Корольовський районний суд м. Житомира протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса листування: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1

Відповідач: Публічне акціонерне товариство Вібросеператор ВС Партнер , місцезнаходження: 10001, м.Житомир, вул.С.Параджанова, 93.

Головуючий суддя В. П. Маслак