Постанова

від 11.04.2021 по справі 912/1231/15-г

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.04.2021 року м.Дніпро Справа № 912/1231/15-г

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)

суддів: Чередка А.Є., Білецької Л.М.,

секретар судового засідання Колесник Д.А.

представники сторін:

від Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд": Івашин Євген Володимирович, адвокат, ордер серії КС №384907 від 25.04.2018 року;

від Міністерства оборони України: Воложаніна Оксана Дмитрівна, старший офіцер, витяг з наказу №52 від 19.02.2020 року;

від Публічного акціонерного товариства АБ "Укргазбанк": Кузнєцов Олександр Володимирович, адвокат, посвідчення №438 від 20.06.2019 року;

від позивача: Гриник Андрій Олегович, прокурор, посвідчення №050967 від 24.09.2018 року;

від Філії Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" "1080-Управління начальника робіт": Івашин Євген Володимирович, адвокат, ордер серії КС №384907 від 25.04.2018 року;

інші представники сторін у судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи сторін повідомлено шляхом розміщення оголошення на офіційному сайті Центрального апеляційного господарського суду та відправлено на електронні пошти учасників справи;

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства АБ "Укргазбанк" на рішення господарського суду Кіровоградської області від 03.06.2020 року (повний текст рішення складений та підписаний 11.06.2020 року) у справі №912/1231/15-г (суддя Бестаченко О.Л.)

за позовом Військового прокурора Кіровоградського гарнізону, 25006, м. Кіровоград, вул. Шевченка, 3, правонаступник - Кропивницька спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону, в інтересах держави в особі:

І - Міністерства оборони України, 03168 м. Київ, пр. Повітрофлотський, 6,

ІІ - Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд", 03151, м. Київ, вул. Вінницька, 14/39,

до відповідача Приватного підприємства "Агрорембудсервіс", 25005, м. Кіровоград, вул. Леваневського, 2-В,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Філії Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" "1080-Управління начальника робіт", 25006, м. Кіровоград, вул. Добровольського, 5-А,

та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Публічного акціонерного товариства АБ "Укргазбанк", 03087, м. Київ, вул. Єреванська, 1,

про визнання права власності та витребування майна,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 03.06.2020 року у справі №912/1231/15-г позовні вимоги задоволено повністю.

Визнано за Державою Україна (код 00019593), в особі Міністерства оборони України (пр.-т Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168, код 00034022) право власності на 3/20 частин комплексу будівель і споруд по вул. Леваневського 2-В, у м. Кропивницький, а саме: адмінбудівлі літ. "А", площею 127,26 м2, оглядова яма з навісом літ. "Б", площею 44,65 м2, гараж літ. "В", площею 140,22 м2, гараж літ. "В1", площею 82,41 м2 , гараж літ. "В2", площею 83,03 м2, кузня літ. "Г", площею 116,37 м2, прибудова літ. "г", площею 5,36 м2, естакада літ. "Д", площею 80,75 м2, водопровідна колонка (підсобне) літ "Е", площею 2,21 м2, вбиральня літ. "З", площею 6 м2, АЗС літ "Л", площею 11,7 м2, підсобне зберігання ПММ літ "М", площею 32 м2, навіс літ, "Н", площею 83 м2 , навіс літ. "О1", площею 20,52 м2, цех по виготовленню скла літ. "П", площею 44,63 м2 , столярний цех літ. "П1", площею 79,72 м2, прибудова літ. "п", площею 7,58 м2, вапнякова яма літ. "Р", площею 72 м2 , розчино - бетонний вузол літ. "С", площею 98 м2, розчино - бетонний вузол літ. "С1", площею 135 м2, вбиральня літ. "С2", площею 9,88 м2, огорожа літ. "N", ворота літ. "N1", хвіртка літ. "N2", ворота літ. "N3", ворота літ. "N6".

Витребувано шляхом вилучення від Приватного підприємства "Агрорембудсервіс" (25005, м. Кропивницький, вул. Леваневського, 2-В, код ЄДРПОУ 30386627) та передано Державному підприємству Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" в особі філії державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" "1080 - Управління начальника робіт" (25006, м. Кіровоград, вул. Добровольського, 5-А, код ЄДРПОУ 24971286) 3/20 частин комплексу будівель і споруд по вул. Леваневського 2-В, у м. Кропивницький, а саме: адмінбудівлі літ. "А", площею 127,26 м2, оглядова яма з навісом літ. "Б", площею 44,65 м2 , гараж літ. "В", площею 140,22 м2 , гараж літ. "В1", площею 82,41 м2 , гараж літ. "В2", площею 83,03 м2, кузня літ. "Г", площею 116,37 м2, прибудова літ. "г", площею 5,36 м2, естакада літ. "Д", площею 80,75 м2, водопровідна колонка (підсобне) літ "Е", площею 2,21 м2, вбиральня літ. "З", площею 6 м2, АЗС літ "Л", площею 11,7 м2, підсобне зберігання ПММ літ "М", площею 32 м2, навіс літ, "Н", площею 83 м2, навіс літ. "О1", площею 20,52 м2, цех по виготовленню скла літ. "П", площею 44,63 м2, столярний цех літ. "П1", площею 79,72 м2, прибудова літ. "п", площею 7,58 м2, вапнякова яма літ. "Р", площею 72 м2, розчино - бетонний вузол літ. "С", площею 98 м2, розчино - бетонний вузол літ. "СІ", площею 135 м2, вбиральня літ. "С2", площею 9,88 м2, огорожа літ. "N", ворота літ. "N1", хвіртка літ. "N2", ворота літ. "N3", ворота літ. "N6".

Рішення суду мотивовано доведеністю матеріалами даної справи того, що:

- спірне майно є державною власністю, без згоди Міністерства оборони України та без рішення Кабінету Міністрів України було незаконно самовільно відчужено ДП "Укрвійськбуд", за яким воно було закріплено на праві повного господарського відання;

- договір, за яким відповідач набув спірне майно у власність, є нікчемним, оскільки нотаріально не був посвідчений, доказів виникнення у відповідача права власності на іншій підставі, не надано;

- відповідно до Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна, у власності ПП "Агрорембудсервіс" перебуває комплекс обєктів житлової нерухомості за адресою: Кіровоградська обл., м.Кропивницький, вул.Леваневського, буд.2-в, і вказане підтверджує, що право власності на зазначене майно за Державою Україна відповідач не визнає;

- наданими доказами підтверджується факт фіктивного банкрутства ДП МОУ "Укрвійськбуд"; відчуження майна в процедурі банкрутства, яке в судовому порядку було визнано фіктивним, безумовно свідчить про відсутність волі власника на таке відчуження та вибуття майна із володіння держави поза законом;

- право держави на спірне майно потребує захисту шляхом задоволення позову та визнання права власності в передбаченому ст.392 Цивільного кодексу України порядку.

Суд також зазначив, що надана прокурором заява щодо будівель та споруд та наданий відповідачем висновок експерта від 20.07.2018 року № 11 підтверджують, що інформація щодо будівель та споруд частково не співпадає з тим переліком будівель і споруд та їх розмірами, які були відчужені за біржовою угодою та в подальшому зареєстровані за відповідачем. Однак, відповідно до усталеної судової практики, право власності на нову річ, внаслідок переробки іншої речі, може виникати лише у тому разі, якщо в результаті здійсненої переробки з`являється інший об`єкт, відмінний за своїми характеристиками, тобто об`єкт, який може бути кваліфікований як нова річ. Не може вважатися новою річчю (новоствореним об`єктом) об`єкт нерухомого майна, який перероблено з прив`язкою до вже існуючого нерухомого майна та з використанням функціональних елементів цього майна, тобто такий, що фактично є тим самим об`єктом з видозміненими загальними характеристиками.

За змістом біржової угоди, будівлі та споруди, що були придбані відповідачем за такою угодою, становили 3/20 частини цілого комплексу, що знаходився за адресою: м. Кіровоград, вул. Леваневського, буд. 1-в. В подальшому відповідачем було зареєстровано придбану частину як цілий комплекс будівель.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк" оскаржило рішення в апеляційному порядку.

Вважає його незаконним та таким, що винесено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник спостовує висновки суду про те, що спірне майно є військовим, що справа про банкрутство, в процедурі якої було незаконно відчужене спірне майно, була припинена в зв`язку із встановленням факту фіктивного банкрутства. Важає безпідставним висновок оскаржуваного рішення про встановлений факт нікчемності біржової угоди про відчуження спірного майна.

Зазначає, що відчуження ДП МОУ "Укрвійськбуд" спірного майна відбулось з волі останнього, а саме особи, якій воно передано власником у володіння на передбачених законом підставах, що виключає наявність підстав для витребування даного майна від відповідача, як добросовісного набувача, в порядку, встановленому ст. 388 Цивільного кодексу України.

Також апелянт вважає помилковим висновок суду про те, що зазначена прокурором підстава - витребування майна від добросовісного набувача в порядку ст. 388 Цивільного кодексу України є належним способом захисту своїх прав у даній справі.

Зазначає на помилковість висновку суду про те, що прокурор не пропустив строк позовної давності, оскільки суд не взяв до уваги щодо цього висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 17.10.2018 року по справі №362/44/17.

Щодо цього апелянт вказує, що:

- за обставинами справи відчуження спірного нерухомого майна відбулося 02.12.2005 року на підставі біржової угоди, державна реєстрація відбулася 21.12.2005 року;

- припинення провадження у справі про банкрутство ДП МО України "Укрвійськбуд" відбулося на підставі постанови Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 року по справі № 24/612-6-43/234, зі змісту якої вбачається, що у слуханні справи про банкрутство ДП МО України "Укрвійськбуд" брали участь представники МО України, ДП МО України "Укрвійськбуд", а також прокурор, що свідчить про обізнаність прокуратури, МО України та ДП МО України "Укрвійськбуд" з цими обставинами починаючи з 31.10.2007 року, тобто з дати вирішення справи про банкрутство Київським апеляційним господарський судом;

- позов було подано в 2015 році, а матеріали справи не містять належних доказів щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, на застосуванні якого наполягає відповідач та третя особа.

Додатковими підставами для скасування даного рішення суду апелянт вважає численні порушення норм процесуального права, зокрема ч.ч. 2, 3, 4 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, коли суд безпідставно розцінив заяву прокурора, подану ним 03.08.2018 року, як заяву про зміну предмета позову та прийняв її до розгляду, оскільки остання подана цісля закінчення встановленого судом строку для вчинення даної процесуальної дії.

Висновки експертів, експертизи по яких були проведені в ході здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні від 16.03.2013 року №12013110090003558, що були подані стороною позивача, не відповідають вимогам чинного Господарського процесуального кодексу України, встановленим для письмових доказів, а тому суд не мав права їх брати до уваги та покладати в основу оскаржуваного рішення.

Позивачем були незаконно об`єднані в одному позові вимоги про витребування від відповідача на користь позивача майна згідно зі ст. 388 ПК України, а також про визнання за позивачем права власності на спірне майно (ст.392 Цивільного кодексу України), оскільки кожна з них передбачає різну правову підставу для захисту порушеного права і тягне за собою настання різних правових наслідків. З огляду на це, позов власника про визнання права власності на майно, яке вибуло з його володіння не з його волі, не може бути задоволений на підставі ст. 392 Цивільного кодексу України. В такому разі захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 Цивільного кодексу України, шо дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Також апелянт вважає неправомірним продовження розгляду даного спору в межах справи №912/1231/15-г, з огляду норми ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства.

Зауважує, що знаючи, що в господарському суді Кіровоградської області перебуває справа про банкрутство Приватного підприємства "Агрорембудсервіс" №912/2428/16 (суддя Коваленко Н.М.), суд першої інстанції не передав справу №912/1231/15-г на розгляд тому судді, у якого перебуває провадження про банкрутство.

Апелянт просить скасувати рішення господарського суду Кіровоградської області від 03.06.2020 року по справі №912/1231/15-г та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Військового прокурора Кіровоградського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та ДП МОУ "Укрвійськбуд" про визнання права власності та витребування майна в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу Державне підприємство Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" посилається на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення.

Вважає, що судом першої інстанції додержано норми матеріального і процесуального права, належним чином досліджено зібрані у справі докази та встановлено обставини, що мають суттєве значення для справи.

Натомість апеляційна скарга третьої особи є надуманою та необгрунтованою, такою, що подана виключно з метою затягування розгляду справи, яке триває з квітня 2015 року.

Просить залишити оскаржуване рішення без змін, апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Інші сторони по справі відзиви на апеляційну скаргу не надали.

Відповідно до ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні представник позивача прокурор Гриник Андрій Олегович надав інформацію, що згідно вимог Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 року №113-XI , ст.ст. 7,9,12 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року №1697-VII, наказу Генерального прокурора від 19.08.2020 року №45ш "Про встановлення граничної штатної чисельності обласних прокуратур та спеціалізованих прокуратур", наказу Офісу Генерального прокурора від 17.02.2021 року №3ш, з 15.02.2021 року припинено діяльність військової прокуратури Кіровоградського гарнізону Південного регіону України шляхом реорганізації у Кропивницьку спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону.

Колегією суддів дана інформація перевірена через мережу інтернет шляхом дослідження змісту вищезгаданих нормативних актів, доводи прокурора підтверджені, тому належним позивачем у даній справі на час розгляду апеляційної скарги слід вважати Кропивницьку спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

З матеріалів справи вбачається, що 03.04.2015 року Військовий прокурор Кіровоградського гарнізону звернувся до господарського суду Кіровоградської області в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" з позовом до Приватного підприємства "Агрорембудсервіс" про визнання права власності та витребування майна.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 03.08.2018 року у справі № 912/1231/15-г, яке залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.12.2018 року, в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 18.04.2019 року скасовано постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.12.2018 року та рішення господарського суду Кіровоградської області від 03.08.2018 року, справу № 912/1231/15-г направлено на новий розгляд до господарського суду Кіровоградської області.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Одним із доводів апеляційної скарги було посилання апелянта на неправомірність розгляду судом даного спору в справі №912/1231/15-г, а не в межах справи №912/2428/16 про банкрутство Приватного підприємства "Агрорембудсервіс".

Відповідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень колегією суддів встановлено, що постановою господарського суду Кіровоградської області від 19.07.2016 року у справі № 912/2428/16 (суддя Коваленко Н.М.) визнано ПП "Агрорембудсервіс" банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру

та призначено ліквідатором банкрута ПП "Агрорембудсервіс" арбітражного керуючого Новосельцева В.П.

Господарським судом Кіровоградської області було належним чином обгрунтовано підстави неможливості передання даного позову на розгляд в межах справи про банкрутство, і з цього приводу зазначено, що:

- з 21.10.2019 року введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства;

- відповідно до положень ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею; господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника; матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи;

- суд враховує, що норми Кодексу України з процедур банкрутства передбачають концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів;

- спір, який виник між сторонами у даній справі є спором, що пов`язаний з банкрутством Приватного підприємства "Агрорембудсервіс", оскільки безпосередньо стосується формування ліквідаційної маси за рахунок якої відбувається задоволення вимог кредиторів в процедурі банкрутства і відповідно до приписів ч. 3 ст. 7 Кодекс України з процедур банкрутства має розглядатися господарським судом (суддею) у провадженні якого перебуває справа про банкрутство в межах цієї справи;

- судді, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство Приватного підприємства "Агрорембудсервіс" № 912/2428/16 (суддя Коваленко Н.М.), було скасовано рішення, прийняте нею у справі № 912/1231/15-г про визнання права власності та витребування майна, в якій Приватне підприємство "Агрорембудсервіс" є боржником, що виключає допустимість нового розгляду вказаного спору зазначеним суддею;

- господарський суд Кіровоградської області звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та Центрального апеляційного господарського суду листом від 10.12.2019 року № 03-10/11081/19 щодо проблемних питань практичного застосування деяких норм Кодексу України з процедур банкрутства (а.с. 194-196 т. 19);

- листом Центрального апеляційного господарського суду від 19.12.2019 року № 08-06/1367/19 в якості методичної допомоги повідомлено, що у разі неможливості утворення складу суду для розгляду питання в порядку а. 3 ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства у скасованій частині в межах справи про банкрутство необхідно керуватися загальними нормами ГПК, зокрема п. 2 ч. 1 ст. 31 ГПК України, ч. 4 ст. 31 ГПК України (а.с. 197 т. 19);

- листом Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2019 року №663/0/8108-19 повідомлено, що наведені у листі проблемні питання обговорено суддями Касаційного господарського суду, які погодились, що формування частини другої та третьої ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства можуть призвести до виникнення труднощів у практичній реалізації норм. Проте, складність порушеного у листі питання свідчить про неможливість його вирішення абстрактно, тобто шляхом формування критеріїв визначення складу суду та повторної участі судді у розгляді в межах справи про банкрутство, спорів, стороною в яких є боржник, без врахування обставин, які характеризують відповідну справу. Конкретна позиція щодо розуміння окремих аспектів згаданих у листі правових норм може бути сформована Касаційним господарським судом лише в процесуальному порядку (а.с. 198 т. 19);

- згідно довідки начальника загального відділу (канцелярії) господарського суду Кіровоградської області від 12.05.2020 року № б/н вбачається, що після автоматизованого розподілу 13.05.2019 року справу № 912/1231/15-г призначено судді Бестаченко О.Л. Із змісту автоматизованого розподілу 13.05.2019 вбачається, що судді, які приймали рішення у вказаній справі (Вавренюк Л.С., ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ) виключені з автоматизованого розподілу у зв`язку з недопустимістю повторної участі судді в розгляді справи (а.с. 199-200 т. 19);

- враховуючи викладені обставини, керуючись принципом пропорційності господарського судочинства, господарський суд ухвалою від 12.05.2020 визнав за можливе продовжити розгляд даної справи одноособово, у складі судді Бестаченко О.Л.

Отже, вказані скаржником доводи є безпідставними.

З матеріалів справи вбачається, що в обгрунтування позову прокурор, посилаючись на ст. 3, 14 Закону України "Про Збройні сили України", ст. 1-3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних силах України", ст. 220, 316, 317, 319, 321, 326, 329, 330, 346, 388, 391, 392, 657 Цивільного кодексу України зазначав, що державі в особі Міністерства оборони України належить право власності на 3/20 комплексу будівель і споруд по вул. Леваневського, 2-В у м. Кіровограді. Наявність такого права заперечується Приватним підприємством "Агрорембудсервіс", у незаконному володінні якого перебуває зазначене майно на підставі нікчемної біржової угоди, укладеної 02.12.2005 року, у зв`язку з чим прокурор просив зазначене майно у відповідача витребувати та передати його Державному підприємству "Укрвійськбуд" Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" в особі його філії - "1080 - Управління начальника робіт", на балансі якої таке майно перебуває (а.с. 3-10 том 1).

Наявними у справі доказами підтверджується, що 29.01.1998 року Міністром оборони України видано наказ № 27 "Про створення та реєстрацію державних підприємств Міністерства оборони України", згідно якого на базі розформованих військових частин та організацій будівельно-квартирного комплексу організовано створення відособлених структурних підрозділів державних підприємств Міністерства оборони України, зокрема Укрвійськбуд (пункт 1), а також доручено начальнику розквартирування військ і капітального будівництва Збройних сил - начальнику Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України у 10-денний термін після призначення встановленим порядком керівників державних підприємств Міністерства оборони України організувати роботу по прийому-передачі фондів, зазначених у пункті 1 (пункт 4).

Відповідно до вказаного наказу та згідно Плану організаційних заходів у квартирно-будівельному комплексі Збройних Сил України у 1998 році, який є додатком №1 до наказу №27 від 29.01.1998 року, створено Державне підприємство "Укрвійськбуд", розформовано 1080 управління начальника робіт Головного управління військового будівництва (м. Кіровоград), умовне найменування військова частина НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 анульований), фонди і майно передано Державному підприємству Міністерства оборони "Укрвійськбуд", яке визнано правонаступником розформованої військової частини.

Цим же наказом затверджено статути державних підприємств Міністерства оборони України та зобов`язано керівників, зокрема, керівника Державного підприємства "Укрвійськбуд", встановленим порядком подати до органу державної реєстрації статут підприємства, організувати розробку та затвердити положення про відособлені структурні підрозділи, наділити структурні підрозділи основними фондами згідно з їх завантаженістю (пункти 2, 3 наказу).

На виконання зазначеного наказу Міністра оборони України, наказу начальника ГУРВ і КВ МОУ від 16.11.1998 №111, наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 25.08.1998 №123 складено ліквідаційний акт по ліквідації військової частини НОМЕР_1 , який затверджено командиром ВЧ НОМЕР_3 10.06.1999 року (а.с. 16-18 том 8).

За змістом вказаного акта Державному підприємству Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" передані основні засоби згідно актів прийому передачі, затверджених замісником начальника ГУРВ і КВ (реєстр актів прийому-передачі основних засобів додано до акта на загальну суму 1640998,53 грн, серед яких 26 об`єктів групи 1 будівлі і споруди загальною вартістю 693600,05 грн. (а.с. 28-31 том 8). Акти прийняття передачі основних засобів на зазначені 26 об`єктів відповідають даним, вказаним у реєстрі, що є додатком до ліквідаційного акта (а.с.114-139 том 8).

Згідно висновку комісії за даними актів прийняття передачі основних засобів будівлі та споруди підлягали включенню до списку на наділення основними фондами ДП МОУ "Укрвійськбуд".

Як слідує із преамбули Статуту ДП "Укрвійськбуд" дане підприємство засноване на майні Збройних Сил України, яке є загальнодержавною власністю; засновником підприємства є Міністерство оборони України орган управління майном. (а.с.105-110 том 2).

Відповідно до розділу 4 цього Статуту майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства; майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання; здійснюючи право повного господарського відання підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому Статуту; відчуження засобів виробництва, що є державною власністю і закріплене за підприємством, здійснюється за погодженням з Органом управління майном у порядку встановленому законодавством (пункти 4.1., 4.2., 4.4. Статуту).

Статтею 10 Закону України "Про підприємства в Україні" (у редакції, чинній на момент затвердження ліквідаційного акта) передбачено, що майно підприємства відповідно до законів України, статуту підприємства та укладених угод належить йому або на праві власності або на праві повного господарського відання (частина 2); майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання; здійснюючи право повного господарського відання, державне підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та статуту підприємства (частини 3).

Суд обгрунтовано зазначив, що вказані докази (наказ Міністра оборони України №27 від 29.01.1998 року, ліквідаційний акт, акти прийняття передачі основних засобів) свідчать, що майно від військової частини НОМЕР_1 передано Державному підприємству Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" на праві повного господарського відання, що узгоджується з приписами Статуту ДП "Укрвійськбуд", частин 2, 3 статті 10 Закону України "Про підприємства в Україні".

Крім цього, в матеріалах справи наявне Свідоцтво про право власності від 21.01.2003 року №30, видане на підставі рішення Кіровоградського міськвиконкому від 14.01.2003 року № 64, відповідно до якого вказаний в ньому комплекс будівель належить державі в особі Верховної Ради України на праві повного господарського відання Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд", форма власності загальнодержавна (а.с. 136 том 1).

Суд дослідив, що підставою прийняття рішення виконавчого комітету Кіровоградської міської ради від 14.03.2003 року №64 було клопотання ДП "Укрвійськбуд" про оформлення права власності за державою на цілий комплекс будівель по вул.Леваневського, 1В, а також наказ Міністра оборони України №27 від 29.01.1998 року, Статут ДП "Укрвійськбуд", акти комісії про прийняття закінчених будівництвом об`єктів від 30.12.91 №91-122/8, від 30.12.92 №91-122/10, від 29.12.93 №91-122/35, від 29.12.93 №91-122/24, від 29.12.93 №91-122/22, від 29.12.93 №91-122/30, від 30.03.93 №91-122/18, від 30.12.92 №91-122/19, від 30.03.93 №91-122/16, від 30.03.93 №91-122/20-2, від 30.03.93 №91-122/20-1, від 29.12.93 №91-122/15, від 29.12.93 №91-122/21, висновок ОКП "Кіровоградське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації" від 01.10.2002 року №4-4413, висновок управління містобудування, архітектури, екології та земельних відносин (а.с. 136 том 1).

Зазначення у Свідоцтві про власності відомостей про орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення від імені та в інтересах держави Україна права власності на спірне майно - Верховну Раду України, відповідає діючим на час видачі цього свідоцтва положенням Закону України "Про власність".

Статтею 3 Закону України "Про власність" (у редакції, чинній на час прийняття рішення та видачі свідоцтва) суб`єктами права власності в Україні визнавалися: народ України, громадяни, юридичні особи та держава.

До державної власності в Україні згідно ст. 31 вказаного Закону належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).

Суб`єктом права загальнодержавної (республіканської) власності є держава в особі Верховної Ради України (ч. 1 ст. 32 Закону України "Про власність"). Відповідно до положень ст. 34 цього Закону майно Збройних сил України належить до об`єктів права загальнодержавної (республіканської) власності.

Статтею 1 Закону України від 21.09.1999 №1075-XIV України "Про власність" Про правовий режим майна у Збройних Силах України України "Про власність" (у редакції, чинній на момент оформлення свідоцтва про право власності) визначено, що військове майно це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, які у даному законі охоплюються загальним поняттям - військові частини. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо. Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном (ст. 2 Закону).

Вищевикладене підтверджує, що ДП "Укрвійськбуд" засноване на майні Збройних Сил України, яке є загальнодержавною власністю, засновником підприємства є Міністерство оборони України - орган управління майном, є спростуванням доводів апеляційної скарги щодо неправомірних висновків суду про статус майна як належного державі.

Визначення у Свідоцтві про право власності органу, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення від імені та в інтересах держави права власності на цілий комплекс будівель, який розташований в м.Кіровограді по вул. Леваневського, 1В - Верховну Раду України, а не Міністерство оборони України, викликано вимогами діючих на час його (свідоцтва) оформлення положень Закону України "Про власність".

На час звернення прокурора з позовом у даній справі положення ст. 326 Цивільного кодексу України передбачали, що від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Суб`єкти управління об`єктами державної власності визначені у ст. 4 Закону України від 21.09.2006 №185 -V "Про управління об`єктами державної власності". До них Закон (у редакції, чинній на дату подання позову) відносить: Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері управління об`єктами державної власності; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політики у сфері економічного розвитку; міністерства та інші органи виконавчої влади (далі уповноважені органи управління); Фонд державного майна України; органи, що забезпечують діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об`єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації (далі господарські структури); Національна академія наук України, галузеві академії наук.

Отже, дослідженням питання щодо органу державної влади, який на час звернення прокурора з позовом у даній справі, здійснює від імені та в інтересах держави право власності на спірне майно, господарський суд встановив, що прокурором правильно визначено у позові позивачем - Міністерство оборони України, як орган, уповноважений державою здійснювати функції щодо управління державним майном, яке є спірним у даній справі.

Апелянтом викладені висновки суду першої інстанції належними та допустимими доказами не спростовано.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою арбітражного суду міста Києва від 06.11.2000 року порушено провадження у справі №24/612-б-43/234 про банкрутство ДП МОУ "Укрвійськбуд". 03.04.2001 року ухвалою суду введена процедура санації Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" на підставі статті 53 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Ухвалою від 18.01.2002 року затверджено план санації боржника.

12.10.2006 року господарським судом задоволено клопотання комітету кредиторів ДП "Укрвійськбуд" про перехід до процедури санації за загальною процедурою на підставі ст. 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", продовжена процедура санації ДП Укрвійськбуд на шість місяців, про що винесена відповідна ухвала.

Під час процедури санації між Державним підприємством Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" в особі Уповноваженого представника Дубова О.Г. (керуючого санацією Коробкіна В.С., який діяв на підставі ухвали господарського суду міста Києва №24/612-б від 28.10.2005 року), який діяв на підставі доручення №05 від 17.11.2005 року (продавець) і тимчасовим членом біржі, Приватним підприємством "Агрорембудсервіс" в особі директора Цегульської І.В., яка діяла на підставі наказу №28 від 18.11.2005 року (покупець) 02.12.2005 року укладено біржову угоду №27-05/12 - договір купівлі-продажу нерухомості.

За умовами вказаного договору продавець продав, а покупець купив будівлі та споруди, що складають 3/20 частини комплексу та знаходяться за адресою: м.Кіровоград, вул.Леваневського, 1В, а саме: адмінбудівля, загальною площею 94,5 кв.м. (літера А кр.кр.1 за планом земельної ділянки) за ціною 20572,80 грн з ПДВ; гаражі загальною площею 255,4 кв.м (літера В,В1,В2 за планом земельної ділянки) за ціною 51444,00 грн з ПДВ; кузня (літера Гг за планом земельної ділянки) за ціною 23040 грн з ПДВ; естакада (літера ДХ за планом земельної ділянки) за ціною 2178,00 грн з ПДВ; вбиральня (літера З за планом земельної ділянки) за ціною 4564,80 грн з ПДВ; мийка (літера Д за планом земельної ділянки) за ціною 2722,80 грн з ПДВ; АЗС (літера Л за планом земельної ділянки) за ціною 4264,80 грн з ПДВ; будівля підземного зберігання паливно-мастильних матеріалів (літера М за планом земельної ділянки) за ціною 8511,60 грн з ПДВ; цех по виготовленню скла загальною площею 37,7 кв.м (літера П за планом земельної ділянки), столярний цех загальною площею 96,6 кв.м (літера П1п за планом земельної ділянки) за ціною 22419,60 грн з ПДВ; навіси (літера Н,01 за планом земельної ділянки) за ціною 4320,00 грн з ПДВ; гараж (літера О за планом земельної ділянки) за ціною 5575,20 грн з ПДВ; розчинно-бетонний вузол (літера СС1 за планом земельної ділянки) за ціною 32200,80грн з ПДВ; вбиральня (літера С за планом земельної ділянки) за ціною 4279,20 грн з ПДВ; оглядова яма з навісом (літера Б за планом земельної ділянки) за ціною 2322,00 грн з ПДВ; водопровідна колонка (літера Е за планом земельної ділянки) за ціною 1,20 грн з ПДВ; вапняна яма (літера Р за планом земельної ділянки) за ціною 1,20 грн з ПДВ. Договір зареєстровано на філії "Київська торгова палата" ТБ "Українська інвестиційна" на підставі ст.15 Закону України "Про товарну біржу".

У подальшому до зазначеної біржової угоди сторонами внесено зміни і доповнення №1 від 07.12.2005 року та №2 від 02.10.2006 року.

Згідно копії Довідки про належність нерухомого майна №483 від 21.12.2005 року, виданої ОКП "Кіровоградське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації", із комплексу будівель, розташованих за адресою: м. Кіровоград. вул. Леваневського, 1В на праві приватної спільної часткової власності ПП "Агрорембудсервіс" належить 3/20 частини на підставі договору купівлі-продажу від 02.12.2005 року №27-05/12 (а.с.48 том 4). Дана інформація підтверджується копією Витягу №9370673 від 21.12.2005 року про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.50 том 4).

Скасовуючи постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.12.2018 року та рішення господарського суду Кіровоградської області від 03.08.2018 року у даній справі № 912/1231/15-г, Верховний Суд у постанові від 18.04.2019 року зазначив, що у справі встановлено наступне:

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 04.12.2006 року у справі №2-3217/2006 задоволено позов приватного підприємства "Агрорембудсервіс" та виділено вказаному підприємству у натурі належне йому майно на праві власності - 3/20 частини комплексу будівель і споруд, що знаходяться за адресою: м.Кіровоград, вул.Леваневського, 1-в; припинено право спільної часткової власності на комплекс будівель і споруд, розташованих за адресою: м. Кіровоград, вул.Леваневського, 1-в, між приватним підприємством "Агрорембудсервіс", ОСОБА_4 і державним підприємством Міністерства оборони України "Укрвійськбуд"; визнано право власності за приватним підприємством "Агрорембудсервіс" на комплекс будівель і споруд, розташованих за адресою: м. Кіровоград, вул. Леваневського, 1-в.

За інформацією управління містобудування, архітектури, екології та земельних відносин (лист від 08.11.2006 №4923) адреса місцезнаходження вказаного нерухомого майна була змінена на: м. Кіровоград, вул. Леваневського, 2В.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 17.10.2012 року у справі №22ц/1190/2937/12 рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 04.12.2006 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким відмовлено у позові приватного підприємства "Агрорембудсервіс" до ОСОБА_4 та філії державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" "1080 Управління начальника робіт" про виділення в натурі частини майна.

При цьому, в рішенні Апеляційного суду Кіровоградської області від 17.10.2012 року у справі №22ц/1190/2937/12 зазначено, що договір щодо спірного нерухомого майна, укладений 2 грудня 2005 року між ДП Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" і ПП "Агрорембудсервіс" не був нотаріально посвідчений, тому є нікчемним. Такий правочин не породжує будь-яких прав та обов`язків, є недійсним з моменту його вчинення і без рішення суду не має юридичної сили.

Верховний Суд зазначив, що при вирішенні спору у даній справі суди попередніх інстанцій не дослідили та не встановили, на підставі яких правовстановлюючих документів з огляду на визнання угоди нікчемною, за відповідачем зареєстровано право власності на спірне майно.

Також Верховний Суд зазначив, що для вирішення даної справи є преюдиційними факти, встановлені вироком Подільського районного суду м. Києва від 03.03.2007 року у кримінальній справі №1-175/07 по обвинуваченню ОСОБА_5 , постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 29.01.2008 року у справі № 24/612-б-43/234, оскільки вони стосуються предмету розгляду у справі №912/1231/15-г.

Колегія суддів зазначає, що при повторному розгляді спору судом першої інстанції досліджені вказані обставини та факти, а позиція апелянта зводиться до переоцінки змісту вказаних судових актів, в тому числі і постанови Верховного Суду від 18.04.2019 року у цій справі.

Згідно з ч. 4, 5 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Відтак, обставина нікчемності біржової угоди, яка встановлена в процесі розгляду справи № 22ц/1190/2937/12, є такою, що не підлягає повторному доказуванню.

Доказів виникнення права власності за відповідачем на спірне майно на іншій підставі, ніж біржова угода від 02.12.2005 року № 27-05/12, або рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 04.12.2006 року у справі № 2-3217/2006, матеріали даної справи не містять.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 68671899 від 21.09.2016 року скасовано право власності ПП "Агрорембудсервіс" на комплекс за адресою вул. Левановського, буд. 2-в. Підставою виникнення права власності на комплекс, об`єкт житлової нерухомості за адресою вул. Леваневського, 2-в зазначено рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда, підставою скасування державної реєстрації права власності - рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 17.10.2012 року у справі № 22ц/1190/2937/12.

Відповідач суду першої інстанції вказував, що оскільки скасовано право власності відповідача, яке визнано згідно рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда, тим самим поновлено право спільної часткової власності, яке було скасованим рішенням припинено.

На підтвердження вказаного відповідач надав господарському суду Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 80750502 від 20.02.2017 року (а.с. 299-300, том 12).

Згідно вказаної довідки у власності ПП "Агрорембудсервіс" перебуває комплекс, об`єкт житлової нерухомості за адресою: Кіровоградська обл., м. Кропивницький, вул. Левановського, буд. 2-в.

Така правова позиція відповідача підтверджує невизнання право власності держави Україна на спірне нерухоме майно.

Судом встановлено, як то і зауважував касаційний суд, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 29.01.2008 року, апеляційне провадження та провадження у справі № 24/612-б-43/234 припинено на підставі ст. 40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Вказаною постановою встановлено наступне:

"Вироком Подільського районного суду м. Києва від 03.03.2007р. у кримінальній справі №1-175/07 по обвинуваченню ОСОБА_5 (заступника генерального директора по фінансово-економічній роботі ДП МОУ "Укрвійськобуд") у діях за ст. 218 Кримінального кодексу України, як завідомо неправдиву інформацію про фінансову неспроможність виконання вимог кредиторів і зобов`язань перед бюджетом, на стадії санації боржника встановлено факт фіктивного банкрутства ДП МОУ "Укрвійськобуд". Цей факт, який встановлено вироком суду у кримінальній справі є преюдиціальним для даної справи. Фіктивність (удаваність, вигаданість) означає невідповідність дійсності інформації про фінансову неплатоспроможність боржника, тому справа про його банкрутство має бути припинена. Що стосується вже сплаченого боржником (і одночасно санатором) боргу чи його частини, то необхідно мати на увазі, що заборгованість погашалась з урахуванням вимог Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" і ці операції співпадають і відповідають цивільно-правовим зобов`язанням боржника, а в частині несплачених на користь поточних кредиторів коштів, то зобов`язання має виконуватись за настанням відповідних строків і у випадку спору вирішуватись у позовному порядку.

Крім цього, необхідно врахувати і сплату боргу перед конкурсними кредиторами, що відповідно до ст. 40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" тягне за собою припинення провадження у справі про банкрутство."

З викладеного судом першої інстанції зроблено вірний висновок, що провадження у справі про банкрутство ДП МОУ "Укрвійськобуд" було фактично припинено з двох підстав: фіктивності банкрутства та сплати боргу перед конкурсними кредиторами.

Згідно ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України викладені факти є преюдиційними.

В постанові Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 року у справі №24/612-б-43/234 судом досліджено вирок Подільського районного суду м. Києва від 03.03.2007 року у кримінальній справі №1-175/07 по обвинуваченню ОСОБА_6 (заступника генерального директора по фінансово-економічній роботі ДП МОУ "Укрвійськбуд") у вчиненні дій, передбачених ст. 218 Кримінального кодексу України.

Таким обставинам у справі №24/612-б-43/234 судом апеляційної інстанції було надано оцінку та встановлено надання завідомо неправдивої інформації про фінансову неспроможність виконання вимог кредиторів і зобов`язань перед бюджетом, на стадії санації боржника та встановлено факт фіктивного банкрутства ДП МОУ "Укрвійськбуд".

Цей факт також є преюдиційним для справи № 912/1231/15-г.

Згідно ч.2 ст. 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (в редакції, чинній на момент укладення біржової угоди від 02.12.2005 року), рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

Суд встановив, що докази того, що Міністерство оборони України направляло подання, а Кабінет Міністрів України приймав рішення за поданням Міністерства оборони України стосовно відчуження спірного нерухомого майна, як того вимагають норми ч.2 ст. 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", відсутні. Даний висновок скаржником також не спростовано.

Отже, належними та допустимими доказами у даній справі підтверджено право власності держави на спірне майно, незаконне його вилучення з власності держави у процесі провадження у справі щодо фіктивного банкрутства особи, на праві повного господарського відання якої перебувало це майно, знаходження майна у відповідача, невизнання ним права власності держави України на вказане майно, що є підставою для вирішення спору на користь позивача.

Щодо доводів скаржника про неналежно обраний прокурором спосіб захисту необхідно зазначити наступне:

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом, встановлено визнання права.

Відповідно до ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону, або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його права власності.

За змістом ст. 392 Цивільного кодексу України передбачений нею спосіб захисту спрямований не на виникнення за рішенням суду права власності позивача, а на підтвердження наявного у позивача права власності, набутого раніше на законних підставах.

Право на пред`явлення позову про витребування майна з незаконного володіння, унормовано ст.387 Цивільного кодексу України, за приписами якої власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Тобто, позивачем за віндикаційним позовом є неволодіючий власник індивідуально визначеного майна.

Згідно ч.1 ст. 397 Цивільного кодексу України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе.

Під незаконним володінням слід розуміти фактичне володіння річчю, яке не має правової підстави (передбаченої законом, договором чи адміністративним актом) або правова підстава якого відпала чи визнана недійсною.

Тобто відповідачем за віндикаційним позовом виступає незаконний володілець майна, який може і не знати про незаконність свого володіння майном (добросовісний набувач).

Згідно ст. 330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребувано у нього.

За змістом ч.1ст.388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

На підставі наявних у справі доказів, враховуючи вказівки касаційного суду по даній справі, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що укладення біржової угоди від 02.12.2005 року № 27-05/12, яка не була посвідчена нотаріально, у процедурі фіктивного банкрутства, поза волею власника, не призвело до припинення права власності держави на спірне майно. Оскільки на теперішній час наявність у держави відповідного права власності не визнається відповідачем, то воно потребує захисту шляхом задоволення позову про визнання права власності в порядку передбаченому ст.392 Цивільного кодексу України.

Щодо доводів апелянта про застосування строку позовної давності, ці обставини також були предметом дослідження при ухваленні оскаржуваного рішення.

У даній справі вимоги про витребування майна в порядку ст. 388 Цивільного кодексу України є похідними від вимог про визнання права власності на спірне майно у відповідності до ст. 392 Цивільного кодексу України. Вище зазначено, що на теперішній час наявність у держави відповідного права власності не визнається відповідачем, тому воно потребує захисту шляхом задоволення позову про визнання права власності в порядку, передбаченому ст.392 Цивільного кодексу України.

У даній справі позов заявлено на підставі ст.ст. 392 та 388 Цивільного кодексу України, право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника.

Отже, звернувшись з позовом у даній справі 03.04.2015 року, прокурор не пропустив строк позовної давності, а порушене право підлягає захисту.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Колегія суддів вважає також необхідним зазначити, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі "Трофимчук проти України" №4241/03 від 28.10.2010 року Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України слід покласти на апелянта.

Керуючись ст.ст. 269, 275, 276 280, 281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Кіровоградської області від 03.06.2020 року у справі №912/1231/15-г залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 21.05.2021 року.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя Л.М. Білецька

Суддя А.Є. Чередко