Постанова

від 24.05.2021 по справі 915/1381/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2021 року м. ОдесаСправа № 915/1381/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Лавриненко Л.В., Мишкіної М.А.

розглянувши в порядку письмового провадження, без виклику сторін, апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Автомобіліст»

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.01.2021

по справі №915/1381/20

за позовом Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль»

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Автомобіліст»

про стягнення 45 887, 96 грн

ВСТАНОВИВ

В листопаді 2020 Приватне акціонерне товариство «Миколаївська теплоелектроцентраль» (далі - ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» ) звернулося до Господарського суду Миколаївської області із позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Автомобіліст» (далі - ОСББ «Автомобіліст» ) в якому просило стягнути з відповідача на свою користь основний борг за теплову енергію в сумі 34 883,17 грн, 2 184,95 грн інфляційних втрат, 2 437,20 грн три проценти річних та 6 382,63 грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за укладеним між сторонами договором про постачання теплової енергії в гарячій воді, а саме зобов`язання щодо своєчасної та в повному обсязі оплати за отриману теплову енергію.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 22.01.2021 позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 34 883,17 грн основного боргу за теплову енергію, 2 184,95 грн інфляційних втрат, 2 437,20 грн три проценти річних, 6 382, 63 грн пені та 2 102 грн витрат по сплаті судового збору.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції пославшись на умови укладеного між сторонами договору зазначив, що за період з листопада 2019 року по квітень 2020 року позивач поставив відповідачу теплову енергію на загальну суму 245 968, 10 грн. В свою чергу відповідачем частково проведено оплату за теплову енергію в гарячій воді в загальній сумі 211 084, 93 грн. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем становить 34 883, 17 грн. Враховуючи підтвердження позивачем належними та допустимими доказами у справі факту направлення відповідачу актів приймання-передачі теплової енергії для підписання, відсутність будь-яких доказів надання відповідачем позивачу мотивованої відмови від підписання актів за період з лютого по квітень 2020 року, відсутність доказів на підтвердження факту повернення підписаного екземпляра акту енергопостачальній організації, суд першої інстанції дійшов висновку, що подані до матеріалів справи акти приймання-передачі теплової енергії в гарячій воді за період з листопада 2019 по квітень 2020 в силу положень п. 6.3 договору вважаються прийнятими споживачем і кількість спожитої теплової енергії визнаною по розрахунках енергопостачальної організації. Станом на день розгляду справи суду не подано доказів оплати заборгованості в розмірі 34 883, 17 грн, строк оплати якої настав, як і не спростовано факту наявності вказаної заборгованості. Враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовна вимога в частині стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію в сумі 34 883,17 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки трьох процентів річних, інфляційних втрат та пені місцевий господарський суд дійшов висновку, що вони є вірними та арифметично правильними, а тому визнав заявлені позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню.

Не погодившись із даним рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулася ОСББ «Автомобіліст» з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.01.2021 по справі №915/1381/20 та прийняти нове рішення, яким закрити провадження по справі.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції не з`ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

Так, апелянт стверджує, що станом на теперішній час відсутня заявлена позивачем до стягнення заборгованість, у зв`язку з оплатою відповідачем боргу, та відповідно відсутній предмет спору, в зв`язку з чим провадження по справі підлягає закриттю.

Посилаючись на умови укладеного між сторонами договору постачання теплової енергії в гарячій воді апелянт зазначає, що сторонами визначеного погодження кількості спожитої теплової енергії шляхом підписання актів приймання - передачі. Однак, позивачем не надано доказів направлення та отримання відповідачем актів прийому - передачі теплової енергії за березень та квітень 2020. Наданий позивачем реєстр відправки остаточних рахунків та актів прийому - передачі теплової енергії, на переконання скаржника, не є доказом відправлення позивачем та отримання відповідачем актів приймання - передачі теплової енергії за березень та квітень 2020, оскільки з нього неможливо встановити які саме документи направлялися.

На переконання апелянта, також наявні суттєві розбіжності між обсягом спожитої теплової енергії, вказаної у відомостях споживання теплової енергії, підписаних відповідачем та наданих позивачу та рахунках, складених позивачем в односторонньому порядку з листопада 2019 по квітень 2020.

До того ж апелянт вважає, що оскаржуване рішення не містить обґрунтованості нарахування позивачем заборгованості за нормативні втрати з витоком, заповнення системи, нормативні втрати через ізоляцію.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.03.2021 відкрито апеляційне провадження у справі №915/1381/20 за апеляційною скаргою ОСББ «Автомобіліст» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.01.2021, визначено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає, що твердження апелянта про відсутність боргу за спірний період не можна брати до уваги, оскільки предмет спору на сьогодні не вирішено, всі оплати, на які посилається апелянт здійсненні після звернення позивача до суду.

З приводу направлення актів прийому-передачі теплової енергії, позивач зазначає, що вказуючи на їх відсутність, відповідач не здійснив жодної спроби звернутися на адресу позивача задля отримання відповідних документів. Відповідач, на переконання позивача, розумів необхідність отримати рахунок та акт і про те, що будинок продовжував отримувати теплову енергію не залежно від того чи отримувались рахунки та акти чи ні та часткові оплати за спожиту теплову енергію є тому підтвердженням.

Щодо розбіжностей між обсягом спожитої теплової енергії, вказаної в відомостях та рахунках позивач зазначає, що у зв`язку із тим, що приміщення відповідача обладнані окремим вузлом обліку теплоспоживання, розрахунок нарахувань ПрАТ Миколаївська ТЕЦ здійснює згідно з даними засобів вимірювальної техніки вузла обліку. Протягом опалювального сезону споживач зобов`язаний своєчасно, а саме з 18 по 25 число, надавати відомості теплоспоживання до відділу контролю за спожитою тепловою енергією та по закінченні опалювального сезону (протягом трьох днів після припинення теплопостачання). Нарахування за спожиту теплову енергію, за твердженням позивача, здійснюються за календарний місяць, а не за 16 днів, як вважає відповідач, вони складаються з трьох частин перерахунку за минулий місяць, згідно фактичного теплоспоживання; фактичного теплоспоживання за поточний період місяця (з початкової до кінцевої дати звітного місяця); донарахування за період із кінцевої дати звіту за поточний місяць до кінця поточного місяця по середньодобовим показанням звіту поточного періоду.

Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.7 ст.252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Згідно з ч.2 ст.270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

В ході апеляційного розгляду даної справи Південно-західним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України. Позивач скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282 ГПК України, зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 01.02.2003 між ОСББ «Автомобилист» (споживач) та ВАТ «Миколаївська ТЕЦ» (енергопостачальна організація) було укладено договір про постачання теплової енергії в гарячій воді № 2132 у відповідності до п.1 якого енергопостачальна організація бере на себе зобов`язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов`язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

У відповідності до п. 3.2. договору споживач теплової енергії зобов`язується, зокрема додержуватися кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені в додатку 1, не допускаючи їх перевищення по всіх об`єктах, вказаних у цьому додатку, виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені договором, письмово сповіщати енергопостачальну організацію про зміну власного найменування, організаційно-правової форми, місцезнаходження, банківських реквізитів тощо, а також про зміну користувачів приміщень та теплових мереж споживача (субспоживачів) не пізніше 5 днів з моменту настання зазначених подій.

Енергопостачальна організація зобов`язується забезпечувати постачання теплової енергії споживачу в обсягах згідно з договором, тощо (п.4.2. договору).

Згідно з п.п. 5.1., облік споживання теплової енергії проводиться: за приладами обліку, розрахунковим способом. Споживач, що має прилади обліку, щомісячно подає до енергопостачальної організації звіт про фактичне споживання теплової енергії, в терміни, передбачені в додатку 1 до договору. Межа балансової та експлуатаційної відповідальності сторін вказана в додатку 2 до договору та не може бути змінена в односторонньому порядку.

Пунктами 6.1, 6.2., 6.3., 6.6., 6.7. визначено, що розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться по тарифах, встановлених ВАТ «Миколаївська ТЕЦ» , в грошовій формі, або по узгодженню сторін іншими, не забороненими діючим законодавством, засобами. Розрахунковим періодом є календарний місяць. Споживач 20 числа місяця, що передує розрахунковому періоду сплачує енергопостачальної організації вартість зазначеної в договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця. Споживачу щомісяця направляється акт приймання-передачі теплової енергії в гарячій воді (за формою додатка № 4) за попередній місяць. Споживач зобов`язаний протягом п`яти календарних днів підписати зазначений акт і один екземпляр направити на адресу енергопостачальної організації. У випадку відсутності протягом п`яти днів мотивованого відмовлення від підписання або неповернення підписаного екземпляра енергопостачальній організації, акт приймання-передачі теплової енергії в гарячій воді вважається прийнятим споживачем і кількість спожитої теплової енергії визнаною по розрахунках енергопостачальної організації. Енергопостачальна організація і споживач із 25 числа до кінця місяця роблять уточнення взаєморозрахунків із проведенням перерахунку, при необхідності, у наступному місяці. Претензії споживача щодо нарахувань вартості спожитої теплової енергії розглядаються з моменту звертання и за попередні періоди задоволенню не підлягають.

За невиконання або неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором винна сторона відшкодовує іншій завдані збитки без зарахування неустойки. Відшкодування збитків та сплата неустойки не звільняє від виконання зобов`язань, крім випадку письмової відмови сторони (розділ 7 договору).

Споживач несе відповідальність за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію - пеня в розмірі 0,5 % належної до сплати суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діє в період, за який нараховується пеня (п.7.2.3. договору).

Відповідно до п.п. 10.1., 10.4. договору він набуває чинності з дня його підписання та діє до 1 лютого 2004 року. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Звертаючись із позовом до суду першої інстанції позивач зазначив, що за період з листопада 2019 по квітень 2020 поставив відповідачу теплову енергію на суму 245 968,10 грн, за яку відповідач сплатив 211 084,93 грн. Заборгованість у розмірі 34 883,17 грн сплачена на була, що стало підставою для нарахування пені, трьох процентів річних, інфляційних втрат та звернення до суду із відповідним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції погодився із доводами позивача та дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підстави виникнення господарських зобов`язань визначені в ст. 174 ГК України, зокрема, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст. ст. 525, 526 ЦК України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Частиною 6 ст. 276 ГК України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Положеннями ч. 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно сплачувати теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

За приписами ч. 3 ст. 24, ч. 2, ст. 25 Закону України «Про теплопостачання» основними обов`язками споживача теплової енергії є: своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії; додержання вимог договору та нормативно-правових актів. Теплопостачальні, теплотранспортні і теплогенеруючі організації зобов`язані: забезпечувати надійне постачання обсягів теплової енергії відповідно до умов договору та стандартів; здійснювати перерахунок за спожиту теплову енергію із споживачами з урахуванням авансового платежу та показань приладів комерційного обліку теплової енергії протягом місяця після закінчення опалювального періоду.

Пунктом 23 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007, визначено, що розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межою балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показань вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку. У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що позивачем на виконання взятих на себе договірних зобов`язань у період з листопада 2019 по квітень 2020 здійснив поставку відповідачем теплової енергії у відповідності до актів від 30.11.2019 у листопаді 2019 на суму 26705,50 грн, від 31.12.2019 у грудні 2019 на суму 54998,01 грн, від 31.01.2020 у січні 2020 на суму 56776,45 грн, від 29.02.2020 у лютому 2020 на суму 52800,86 грн, від 31.03.2020 у березні 2020 на суму 69392,94 грн. Згідно з актом за квітень 2020 з відповідачем рахується переплата у розмірі 14705,66 грн. Загальна сума поставленої теплової енергії складає 245 968,10 грн.

В свою чергу відповідачем оплату за поставлену теплову енергію здійснено частково у сумі 211 084,93 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями (а.с. 38-46).

Доказів сплати заборгованості у розмірі 34 883,17 грн наявні матеріали справи не містять.

Враховуючи наведене колегія суддів вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 34 883,17 грн.

Щодо заявлених до стягнення пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат колегія суддів зазначає таке.

У статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно (ч. 1 ст. 551 ЦК України).

Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про теплопостачання" у разі несвоєчасної сплати платежів за споживання теплової енергії споживач сплачує пеню за встановленими законодавством або договором розмірами.

Споживач несе відповідальність за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію - пеня в розмірі 0,5 % належної до сплати суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діє в період, за який нараховується пеня (п.7.2.3. договору).

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені колегія суддів встановила, що він здійснений вірно та є арифметично правильним. Так, розрахунок здійснено за період з 21.11.2019 по 11.03.2020. Нарахування здійснено позивачем, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Період нарахування визначено позивачем правильно та в межах шестимісячного строку, передбаченого ст. 232 ГК України. Нарахування здійснено по кожному окремому зобов`язанню.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так позивачем нараховано та заявлено до стягнення 2 184,95 грн інфляційних втрат та 2 437,20 грн три проценти річних.

Судова колегія перевіривши здійснені позивачем розрахунки трьох процентів річних та інфляційних втрат встановила, що вони здійснені вірно та є арифметично правильними.

Відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів не приймає до уваги надані скаржником до апеляційної скарги докази на підтвердження оплати поставленої позивачем теплової енергії, а саме платіжні доручення №96 від 26.11.2020, №106 від 12.02.2021, №107 від 15.02.2021, №111 від 17.02.2021 з огляду на таке.

За приписами ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Так, в обґрунтування неможливості подання таких доказів до суду першої інстанції відповідач зазначає, що не отримував позовної заяви та не був повідомлений про розгляд справи у суді першої інстанції.

Судова колегія наголошує, що у відповідності до відомостей, які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцем знаходження ОСББ «Автомобіліст» є місто Миколаїв, вул. Паркова, будинок 24/1, квартира 34.

Колегія суддів звертає увагу на те, що ця ж адреса вказана відповідачем й в апеляційній скарзі.

Як свідчать наявні матеріали справи, відповідач, про зміну адреси місця знаходження суд першої інстанції не повідомляв.

Ухвала про відкриття провадження у справі від 23.11.2020 була надіслана відповідачеві, що підтверджується рекомендованим повідомленням від 25.11.2020 (а.с. 67).

Однак, рекомендоване повідомлення направлене відповідачеві повернулося до суду з відміткою відділення поштового зв`язку за закінченням терміну зберігання .

Згідно з частинами 3 та 7 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, і які регулюють відносини між ними.

Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою "Вручити особисто", рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка" приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (пункти 11 та 17 Правил надання послуг поштового зв`язку).

Рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об`єкта поштового зв`язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім`ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу (пункт 99 Правил надання послуг поштового зв`язку).

Відповідно до пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Системний аналіз статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічна позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19).

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення.

Судова колегія відзначає, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Оскільки в матеріалах справи відсутні підтвердження наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, колегія суддів вважає, що факт неотримання скаржником поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу про відкриття провадження по справі за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і не звернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19).

Крім того, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 42 ГПК України учасники справи, зокрема, мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України").

Відповідно, відповідач не був позбавлений об`єктивної можливості дізнатися про рух (стан) судового провадження відкритим безоплатним цілодобовим доступом до Єдиного державного реєстру судових рішень та скористатись наданими йому процесуальними правами, проте такими можливостями не скористався.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що відповідач не довів неможливості подання наданих до апеляційної скарги доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Судова колегія наголошує, що за приписами п.4 ч.2 ст.42 ГПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

У даному випадку, надані відповідачем платіжні доручення, що підтверджують сплату на користь позивача грошових коштів, були відсутні в матеріалах справи на день винесення оскарженого судового рішення, а тому не могли бути враховані судом першої інстанції під час прийняття рішення. Відповідач жодними чином не повідомляв місцевий господарський суд про наявність таких доказів. При цьому, у господарського суду були відсутні встановлені процесуальним законом підстави самостійно збирати докази у даній справі.

Слід також наголосити, що оскаржуване рішення прийнято місцевим господарським судом 22.01.2021, у той час як додані відповідачем до апеляційної скарги, на підтвердження оплати поставленої позивачем теплової енергії, платіжні доручення, зокрема №106 від 12.02.2021, №107 від 15.02.2021, №111 від 17.02.2021, датовані після звернення позивача із позовом до суду та прийняття оскаржуваного рішення.

З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що здійснені відповідачем оплати за договором не можуть бути прийняті та враховані під час здійснення апеляційного перегляду справи, однак, за певних обставин, надані апелянтом докази (платіжні доручення) можуть бути враховані, як то, під час виконання рішення суду першої інстанції чи зарахування за наступні періоди споживання теплової енергії, тощо.

Не приймаються колегією суддів до уваги й твердження відповідача про неотримання від позивача актів прийому-передачі теплової енергії, оскільки такі твердження спростовуються наявними матеріалами справи.

У відповідності до п.6.6. укладеного між сторонами договору споживачу щомісяця направляється акт приймання-передачі теплової енергії в гарячій воді за попередній місяць. Споживач зобов`язаний протягом п`яти календарних днів підписати зазначений акт і один екземпляр направити на адресу енергопостачальної організації. У випадку відсутності протягом п`яти днів мотивованого відмовлення від підписання або неповернення підписаного екземпляра енергопостачальній організації, акт приймання-передачі теплової енергії в гарячій воді вважається прийнятим споживачем і кількість спожитої теплової енергії визнаною по розрахунках енергопостачальної організації.

Так, акти від 30.11.2019, 31.12.2019, 31.01.2020 підписані ОСББ «Автомобіліст» та містять печатку об`єднання (а.с. 27-29). Також, згідно з реєстром вручення споживачам остаточних актів прийому-передачі теплової енергії за листопад 2019, акт отримано головою правління ОСББ «Автомобіліст» 05.12.2019 (а.с.33), згідно з реєстром вручення споживачам остаточних актів прийому-передачі теплової енергії за грудень 2019, акт отримано головою правління ОСББ «Автомобіліст» 08.01.2020 (а.с.34), згідно з реєстром вручення споживачам остаточних актів прийому-передачі теплової енергії за січень 2020, акт отримано головою правління ОСББ «Автомобіліст» 06.02.2020 (а.с.35), згідно з реєстром вручення споживачам остаточних актів прийому-передачі теплової енергії за лютий 2020, акт отримано в.о. головою правління ОСББ «Автомобіліст» 11.03.2020 (а.с.36).

Наявні матеріали справи не містять, а учасниками справи не надано жодних доказів на підтвердження звернення відповідача до ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» з приводу невірного визначення позивачем обсягів спожитої ОСББ «Автомобіліст» теплової енергії у строки встановлені сторонами у договорі, а тому заперечення відповідача з приводу невірного визначення обсягу спожитої теплової енергії у вказаний період є необґрунтованими та не можуть бути прийнятими до уваги.

Щодо актів за березень та квітень 2020 колегія суддів зазначає, що такі акти дійсно були надіслані не за належною відповідачеві адресою, а саме місто Миколаїв, вул. Паркова, будинок 24 корпус 1, квартира 51, у той час як юридичною адресою ОСББ «Автомобіліст» є місто Миколаїв, вул. Паркова, будинок 24/1, квартира 34.

Однак, судова колегія відзначає, що умовами укладеного між сторонами не передбаченого відсутності у споживача обов`язку щодо оплати спожитої теплової енергії до моменту отримання акту прийому-передачі теплової енергії. Отже, відсутність такого акту не звільняє споживача від обов`язку щодо оплати спожитої теплової енергії.

Як свідчать наявні матеріали справи ОСББ «Автомобіліст» було надано відомість споживання теплової енергії за період з 02.03.2020 по 14.04.2020 у відповідності до якої кількість теплової енергії станом на 02.03.2020 складає 761,25 Гк (різниця 3,9), а станом на 14.04.2020 складає 782,81 Гк (різниця 21,56) (а.с. 51).

Відповідно до рахунків №2132 за спожиту теплову енергію за період з 01.03.2020 по 31.03.2020 та за період з 01.04.2020 по 30.04.2020 позивачем враховано надані споживачем відомості щодо фактичного споживання теплової енергії, однак, до остаточного розрахунку теплової енергії входить не лише фактично спожите споживачем теплопостачання, а й нормативні втрати з витоком, нормативні витрати через ізоляцію. До того ж, у рахунку за квітень 2020 здійснено перерахунок та враховано переплату здійснену відповідачем за попередні періоди (а.с. 25-26).

Судова колегія вважає необґрунтованими доводи апелянта з приводу безпідставного здійснення позивачем нарахувань за нормативні втрати з витоком, заповнення системи, нормативні втрати через ізоляцію, оскільки у відповідності до додатку №1/1 до договору, що є його невід`ємною частиною, сторонами визначено обсяги постачання теплової енергії споживачу в меж опалюваний період, зокрема й визначення теплових втрат на ділянці трубопроводів та в місцевій системі споживача згідно з схемою (додаток №2 до договору) за формулою наведеною у вказаному додатку (а.с. 15).

Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.01.2021 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.01.2021 у справі №915/1381/20 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Датою ухвалення та складання повного судового рішення є 24.05.2021.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Лавриненко Л.В.

Суддя Мишкіна М.А.