Ухвала

від 20.05.2021 по справі 924/871/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

20 травня 2021 року

м. Київ

Справа № 924/871/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Булгакової І.В., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,

представників учасників справи:

позивача - Наумець В.П. (паспорт №002458651/витяг ЄДРЮО);

відповідача - не з`явився

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Трансгазенерго"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.03.2021

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Трансгазенерго"; товариства з обмеженою відповідальністю "Укртрансгазсервіс"

до Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

про визнання недійсними та скасування пунктів 1-8 резолютивної частини рішення Адміністративної колегії Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 29.05.2020 №72/14-р/к у справі №02-06/23-19 в частині, що стосується товариства з обмеженою відповідальністю "Трансгазенерго" та товариства з обмеженою відповідальністю "Укртрансгазсервіс".

ВСТАНОВИВ:

23.07.2020 до господарського суду Хмельницької області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Трансгазенерго" (далі - ТОВ "Трансгазенерго", позивач 1, скаржник); товариства з обмеженою відповідальністю "Укртрансгазсервіс" (далі - ТОВ "Укртрансгазсервіс", позивач 2) до Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - відділення АМК, відповідач) про визнання недійсними та скасування пунктів 1-8 резолютивної частини рішення Адміністративної колегії Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 29.05.2020 №72/14-р/к у справі №02-06/23-19 в частині, що стосується ТОВ "Трансгазенерго" та ТОВ "Укртрансгазсервіс".

В обґрунтування позовних вимог позивачі вказують, що прийняте рішення ухвалене при неповному з`ясуванні обставин, вказаним рішенням не доведена антиконкурентна узгоджена поведінка позивачів, не зазначені докази, які підтверджують негативний вплив на стан конкуренції на цьому ринку у вигляді настання певних негативних наслідків для інших суб`єктів господарювання, зокрема, спотворення результатів торгів, у зв`язку з чим, оскаржуване рішення, на думку позивача, не відповідає приписам чинного законодавства України та підлягає скасуванню.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 16.12.2020 (суддя Крамар С.І.) у позові відмовлено.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.03.2021 (колегія суддів у складі: Миханюк М.В., Дужич С.П., Коломис В.В.) рішення господарського суду Хмельницької області залишено без змін.

Не погоджуючись із судовими рішеннями попередніх інстанцій, 02.04.2021 ТОВ "Трансгазенерго" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просило скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.03.2021; справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 30.03.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Трансгазенерго" та призначено її до розгляду на 20.05.2021.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач доводи касаційної скарги не визнає і погоджуються із висновками суду попередніх інстанцій, а також просить здійснювати розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України, з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України (у редакції чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом у оскаржуваному судовому рішенні.

Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними .

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що оскаржуване судове рішення ухвалене без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 27.04.2020 у справі № 922/895/19, оскільки встановлені судами фактичні обставини , що формують зміст правовідносин, виключає подібність спірних правовідносин у вказаній справі та в справі № 924/871/20.

Скаржник у своїй касаційній скарзі звернув увагу на висновки Верховного Суду у постанові від 27.04.2020 у справі №922/895/19, а саме на такі: "Для кваліфікації дій суб`єкта господарювання як антиконкурентних узгоджених не є обов`язковою умовою наявність негативних наслідків таких дій у вигляді завдання збитків, порушень прав та охоронюваних законом інтересів інших господарюючих суб`єктів чи споживачів, оскільки достатнім є встановлення самого факту погодження конкурентної поведінки, яка може мати негативний вплив на конкуренцію .

Недосягнення суб`єктами господарювання мети, з якою вони узгоджують власну конкурентну поведінку, з причин та обставин, що не залежать від їх волі, не є підставою для встановлення відсутності правопорушення, передбаченого статтею 6 Закону.

Отже, для визнання територіальним відділенням АМК порушення законодавства про захист економічної конкуренції вчиненим достатнім є встановлення й доведення наявності наміру суб`єктів господарювання погодити (скоординувати) власну конкурентну поведінку, зокрема шляхом обміну інформацією під час підготовки тендерної документації, що разом з тим призводить або може призвести до переваги одного з учасників під час конкурентного відбору з метою визначення переможця процедури закупівлі.

Негативним наслідком при цьому є сам факт спотворення результатів торгів (через узгодження поведінки конкурсантами)."

На переконання скаржника, у цій справі відсутні належні докази погодження конкурентної поведінки.

Втім, висновки, які викладені у рішеннях судів попередніх інстанцій у справі №924/871/20 узгоджуються з правовими висновками , викладеними у постанові Верховного Суду від 27.04.2020 у справі №922/895/19.

У цій справі, рішенням адміністративної колегії Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 29.05.2020 №72/14-р/к у справі №02-06/23-19 встановлено, що поведінка ТОВ "Укртрансгазсервіс" та ТОВ "Трансгазенерго" становить антиконкурентні узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів тендерів (торгів). Адміністративна колегія Відділення вирішила визнати дії ТОВ "Укртрансгазсервіс" та ТОВ "Трансгазенерго", які полягали в узгодженні своєї конкурентної поведінки під час підготовки та участі у відкритих торгах: UA-2017-12-20-001125-а, UA-2017-12-18-002379-b, UA-2017-12-18-000918-b та UA-2017-12-15-000903-c щодо закупівлі, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачене пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, шляхом спотворення результатів торгів.

Вказане рішення було прийнято у зв`язку з встановленням відповідачем наступних фактів: подачею учасниками одного і того ж комплекту документів, не прийняттям участі в аукціоні, наявністю спільних працівників та господарських відносин, використанням однієї ІР-адреси як на торгах так і для входження в систему Інтернет-банк для здійснення платежів, що спотворило результати відкритих торгів: UA-2017-12-20-001125-а, UA-2017-12-18-002379-b, UA-2017-12-18- 000918-b та UA-2017-12-15-000903-c та обмежило замовників у виборі цінових пропозицій учасників, які мали б бути запропоновані в умовах добросовісної конкуренції.

Судом першої та апеляційної інстанції зазначено, що усі вищевказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що всі вищезазначені обставини у сукупності та взаємозв`язку, підтверджують узгоджену поведінку ТОВ "Трансгазенерго" та "ТОВ Укртрансгазсервіс" та є свідченням того, що позивачі обмінювались інформацією під час підготовки до участі у торгах та узгоджували свою поведінку в них.

Аргументи касаційної скарги не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваного судового акта, оскільки такі аргументи зводяться до незгоди скаржника з висновками суду попередніх інстанцій стосовно встановлення ними обставин справи, містять посилання на обставини, які були предметом дослідження й оцінки судами попередніх інстанцій та були спростовані ними.

Разом з тим, суд касаційної інстанції в силу положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що посилання скаржника в касаційній скарзі на постанову в іншій справі (постанова Верховного Суду 27.04.2020 у справі №922/895/19), не можуть бути взяті до уваги, оскільки ця постанова прийнята за іншої, ніж у даній справі фактично-доказової бази, тобто хоча й за подібного правового регулювання, але за інших обставин (в сукупності та взаємозв`язку), встановлених попередніми судовими інстанціями і за іншими поданими сторонами та оцінених судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) і прийнято судове рішення.

Отже, касаційна інстанція встановила, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі (постанова Верховного Суду 27.04.2020 у справі №922/895/19), стосується правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 924/871/20.

Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених статтею 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України , не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Трансгазенерго" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.03.2021 у справі № 924/871/20.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A N32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява N 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, N 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Трансгазенерго" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.03.2021 у справі № 924/871/20 закрити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Малашенкова