Рішення

від 24.05.2021 по справі 120/8672/20-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

24 травня 2021 р. Справа № 120/8672/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Р.М., розглянувши письмово за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом: ОСОБА_1 до: Уланівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області про: визнання протиправним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (далі - позивач) до Сальницької сільської ради (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на те, що 25.05.2020 вона звернулась до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що розташована на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницького району площею 1,5491 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель нерозділених часток (паїв).

18.06.2020 рішенням 38 сесії 7 скликання Сальницької сільської ради №419 позивачу відмовлено у наданні відповідного дозволу, у зв`язку з відсутністю вільних земель комунальної власності на території сільської ради.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 23.09.2020 у справі № 120/3383/20-а адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області №419 від 18.06.2020, зобов`язано Сальницьку сільську раду Хмільницького району Вінницької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.05.2020, з врахуванням висновків, викладених у даному рішенні суду.

11.11.2020 рішенням 41 сесії 7 скликання Сальницької сільської ради №447 позивачці надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницького району площею 1,54 га.

Позивач вважає протиправним прийняте рішення, з огляду на те, що земельна ділянка на яку їй надано дозвіл відноситься до земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності, тоді як остання просила із земель нерозділених часток (паїв), а тому звернулась до суду з даною позовною заявою.

Ухвалою суду від 11.01.2020 відкрито провадження у справі та вирішено розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, відповідно до положень ст. 262 КАС України. Установлено строк для подання заяв по суті.

10.02.2021 на адресу суду від представника позивача надійшла заява про заміну первинного відповідача на його правонаступника. Клопотання обґрунтоване тим, що розпорядженням Кабінету Міністрів України "Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області" від 12 червня 2020 р. №707-р затверджені територіальні громади Вінницької області. Відповідно до цього розпорядження територію Сальницької сільської територіальної громади віднесено до Уланівської територіальної громади. Також, 09.02.2021 закінчились повноваження Сальницької сільської ради.

За таких обставин, представник позивача на підставі ст. 52 КАС України просить здійснити заміну сторони її правонаступником, а саме Сальницьку сільську раду на Уланівську сільську раду.

Розглянувши подану заяву, суд ухвалою від 19.02.2021 року заяву представника позивача про заміну сторони його правонаступником - задовольнив. Замінено відповідача - Сальницьку сільську раду її правонаступником - Уланівською сільською радою (код ЄДРПОУ - 04331834, місцезнаходження: вул. Миру, буд. 9, с. Уланів, Хмільницький район, Вінницька область, 22032). Роз`яснено учасникам процесу, що усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Відповідно до матеріалів справи, на адресу Уланівської сільської ради було направлено ухвалу про заміну сторони правонаступником, копію позовної заяви з додатками.

Проте, своїм правом заперечити відповідач не скористався, відзиву на позовну заяву не направляв.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Крім того, 24.02.2021 на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про вирішення витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу, із долученими доказами. Зокрема, ордер, договір про надання правничої допомоги, акт приймання-передачі наданих послуг, розрахунок суми гонорару, свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю, книга обліку доходів і витрат адвоката.

Враховуючи, що інших заяв і документів не надходило, а визначений строк для їх подання закінчився, клопотань щодо продовження процесуального строку не надходило, відтак суд розглядає справу в письмовому провадженні за наявними в ній доказами.

Дослідивши подані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, суд встановив наступне.

Відповідно до рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 26.12.2018 по справі №149/3275/18, окрім іншого, визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) розміром 1,5491 га в умовних кадастрових гектарах в КСП Сальницьке с. Сальниця Хмільницького району Вінницької області, яке належало ОСОБА_2 як співвласнику колективної власності КСП Сальницьке с. Сальниця Хмільницького району Вінницької області відповідно до Державного акта на право колективної власності на землю в КСП Сальницьке с. Сальниця Хмільницького району Вінницької області серії ВН від 03.01.1996 року, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №12.

В подальшому, маючи намір реалізувати надане їй право, позивач звернулась до Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області із заявою про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що розташована на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області площею 1,5491 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Рішенням 30 сесії 7 скликання Сальницької сільської ради №284 від 24.04.2019 позивачці відмовлено у наданні відповідного дозволу через відсутність вільних земель комунальної власності на території сільської ради.

27.01.2020 позивач вдруге звернулася до Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області із заявою про виділення їй земельної ділянки в натурі (на місцевості), що розташована на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області площею 1,5491 га.

Рішенням 36 сесії 7 скликання Сальницької сільської ради №396 від 11.02.2020 їй відмовлено через відсутність вільних земель комунальної власності на території сільської ради.

25.05.2020 позивач втретє звернулася до Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області із заявою про надання їй дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що розташована на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області площею 1,5491 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель нерозподілених часток (паїв).

Рішенням 38 сесії 7 скликання Сальницької сільської ради №419 від 18.06.2020, позивачці відмовлено у наданні відповідного дозволу, у зв`язку з відсутністю вільних земель комунальної власності на території сільської ради. Крім того, даним рішенням також рекомендовано позивачу звернутись до Сальницької сільської ради з заявою про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі після визнання спадщини відумерлою в порядку, встановленому ст. 1277 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись із такою відмовою відповідача, позивач звернулась до суду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 23.09.2020 у справі № 120/3383/20-а адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області №419 від 18.06.2020, зобов`язано Сальницьку сільську раду Хмільницького району Вінницької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.05.2020, з врахуванням висновків, викладених у даному рішенні суду.

11.11.2020 рішенням 41 сесії 7 скликання Сальницької сільської ради №447 позивачці надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницького району площею 1,54 га.

Позивач вважає протиправним прийняте рішення, з огляду на те, що земельна ділянка на яку їй надано дозвіл відноситься до земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності, тоді як остання просила із земель нерозділених часток (паїв).

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Конституції України, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-III (далі ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною 1 ст. 22 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Статтею 81 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відносини щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій регламентовано, зокрема, статтею 25 ЗК України. Відповідно до частини 1 цієї статті при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю). Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій. Землі у приватну власність особам, зазначеним у частині першій цієї статті, передаються безоплатно (частини 2та 3 статті 25 ЗК України).

У свою чергу, частинами 3-5 статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни - працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель. Передача земельних ділянок у власність громадянам - працівникам державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа провадиться після затвердження проекту приватизації земель у порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно із частиною 4 статті 122 ЗК України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

26.04.2003 набрав чинності Закон України №675-IV Про внесення змін до Земельного кодексу України , яким пункт 8 розділу Х ЗК України доповнено абзацами, згідно з якими члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, а також пенсіонери з їх числа, які на час набрання чинності ним Кодексом не приватизували земельні ділянки шляхом оформлення права на земельну частку (пай), мають право на їх приватизацію в порядку, встановленому статтями 25 та 118 цього Кодексу. В сільськогосподарських акціонерних товариствах право на земельну частку (пай) мають лише їх члени, які працюють у товаристві, а також пенсіонери з їх числа.

Натомість, приписи щодо паювання земель сільськогосподарського призначення містить, зокрема Указ Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям (далі - Указ № 720/95), пунктом 1 якого визначено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства. Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю (пункт 2 Указу № 720/95).

Видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією. У разі виходу власника земельної частки (паю) з колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства за його заявою здійснюється відведення земельної ділянки в натурі в установленому порядку і видається державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку. Після видачі громадянинові державного акта на право приватної власності на земельну ділянку сертифікат на право на земельну частку (пай) повертається до районної державної адміністрації(пункти 5, 6 Указу № 720/95).

Із наведеного вище слідує, що паювання земель сільськогосподарських підприємств як особливий порядок набуття у приватну власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення є способом приватизації цих ділянок членами таких підприємств, що узгоджується із змістом пункту 8 розділу Х Перехідні положення ЗК України.

Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками, особливості розпорядження землями та використання земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) регламентовано Законом України від 5 червня 2003 року № 899-IV Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) (далі - Закон № 899-IV).

Відповідно ст. 1 Закону №899-IV, право на земельну частку (пай) мають, окрім інших, громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом. Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

Повноваження щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) надані сільським, селищним, міським радам (ст. 5 Закону № 899-IV).

Підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради (ст. 3 Закону № 899-IV).

Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).

Відповідно до ст. 2 Закону № 899-IV, основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Згідно ч. 1 ст. 11 Закону від 05.06.2003 899-IV, встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) здійснюється, в тому числі, на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Матеріалами справи доводиться право позивачки на земельну частку (пай) розміром 1,5491 га відповідно до рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 26.12.2018 по справі №149/3275/18.

Рішенням суду від 29.09.2020 зобов`язано Сальницьку сільську раду Хмільницького району Вінницької області повторно розглянути ОСОБА_1 від 25.05.2020 щодо надання їй дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що розташована на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області площею 1,5491 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель нерозподілених часток (паїв), з врахуванням висновків, викладених у даному рішенні суду.

Натомість, відповідно до спірного рішення позивачці надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території сільської ради із земель запасу державної власності, в той час як позивач просила надати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) із земель нерозподілених часток (паїв).

Відмості щодо наявності невитребуваних земельних часткок (паїв) на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області загальною площею 120,0834га доводиться листом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

До того ж земельна ділянка, за рахунок якої сільська рада пропонує реалізувати рішення суду має схил, що складає більше 5 %.

Положеннями статті 13 Закону № 899-IV визначено, що нерозподіленою земельною ділянкою є земельна ділянка, яка відповідно до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) увійшла до площі земель, що підлягають розподілу, але відповідно до протоколу про розподіл земельних ділянок не була виділена власнику земельної частки (паю).

В свою чергу, невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості).

Нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї) після формування їх у земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участі у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення або шляхом вручення відповідного повідомлення особисто, якщо відоме їх місцезнаходження.

У разі якщо до 1 січня 2025 року власник невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємець не оформив право власності на земельну ділянку, він вважається таким, що відмовився від одержання земельної ділянки.

Така невитребувана земельна частка (пай) після формування її у земельну ділянку за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради (у разі необхідності формування) за заявою відповідної ради на підставі рішення суду передається у комунальну власність територіальної громади, на території якої вона розташована, у порядку визнання майна безхазяйним.

Із аналізу наведених вище положень слідує висновок, що нерозподілені (не витребувані) частки (паї) не є землями державної чи комунальної власності, а перебувають лише у розпорядженні відповідних адміністрацій до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку.

Вказані висновки узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 01.10.2019 по справі №922/2723/17, та мають застосовуватись до спірних правовідносин на виконання ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і ч. 5 ст. 242 КАС України.

В даному ж випадку, як уже зазначалось судом вище, 25.05.2020 позивач звернулася до Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області із заявою про надання їй дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що розташована на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області площею 1,5491 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель нерозподілених часток (паїв).

При цьому, у заяві від 25.05.2020 позивачем не ставилось питання щодо надання їй дозволу на розробку відповідної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) саме із земель комунальної чи то державної власності, адже позивач просила виділити їй земельну ділянку із земель нерозподілених часток (паїв), що надано оцінку у рішенні суду від 29.09.2020 по справі №№ 120/3383/20-а, яке набрало законної сили.

Отже, ураховуючи встановлені вище обставини, суд вважає, що спірне рішення від 11.11.2020 41 сесії 7 скликання Сальницької сільської ради №447 є протиправним, а відтак підлягає скасуванню.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 відповідно до її заяви від 25.05.2020 дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що розташована на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області площею 1,5491 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель нерозподілених часток (паїв), суд керується наступним.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці також неодноразово покликався на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16 CM, від 11.02.2019 у справі N 2а-204/12).

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд від 28.05.2019 у справі №819/654/17.

При цьому суд враховує, що за встановлених у справі обставин всі умови для прийняття рішення про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) позивачем виконано.

До того, ж це право позивача установлено рядом судових рішень.

Враховуючи, що відповідач, розглядаючи клопотання позивача вдруге не дотримався принципу "належного урядування", то на думку суду, з урахуванням положень ст. 13 Конвенції, правових висновків Верховного Суду, з метою належного способу захисту порушеного права слід зобов`язати відповідача надати позивачу такий дозвіл.

Виходячи із обставин, встановлених судом у цій справі, а також враховуючи те, що відповідачем не було доведено правомірності своїх дій у правовідносинах, з приводу яких подано позов, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір в розмірі 840,80 грн, належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Що стосується відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, то суд при його вирішенні керується наступним.

Відповідно до положень статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 30 вказаного Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інші витрати, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача надано договір про надання правової допомоги №41 від 30.12.2020, акт приймання-передачі наданих послуг згідно вказаного договору від 22.02.2021 року, що містить перелік (опис) наданих послуг, розрахунок суми гонорару від 30.12.2020, книгу обліку доходів і витрат, а також квитанцію №41 від 30.12.2020, що підтверджує здійснення позивачем оплати у розмірі 2000 грн. за надані послуги.

Згідно висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 09.04.2019 р. по справі №826/2689/15, надання належних та допустимих доказів на підтвердження витрат, понесених у зв`язку з вчиненням окремих процесуальних дій поза судовим засіданням, а також часу, витраченого на підготовку позовної заяви та інших процесуальних документів, з урахуванням тривалості розгляду справи, є підставою для задоволення вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу.

Доказом понесення витрат позивача на правничу допомогу є квитанція №41 від 30.12.2020, за яким позивач сплатила гонорар у розмірі 2000 грн., на виконання умов вказаного вище договору.

Відповідно до акта приймання-передачі наданих послуг згідно вказаного договору від 30.12.2020, позивачеві надано такі юридичні послуги, як надання усних консультацій, збір та правовий аналіз інформації і вивчення судової практики, складання та подання позову, що становить загальну суму 2000 грн.

Оцінюючи розрахунок витрат на надання правової допомоги та враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, суд вважає розмір витрат на оплату послуг адвоката у даній адміністративній справі співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та значенням справи для сторони.

Враховуючи вищевикладене, витрати на правничу допомогу понесені позивачем підлягають відшкодуванню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення 41 сесії 7 скликання Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області №447 від 11.11.2020.

Зобов`язати Уланівську сільську раду Хмільницького району Вінницької області надати ОСОБА_1 відповідно до її заяви від 25.05.2020 дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що розташована на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області площею 1,5491 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель нерозподілених часток (паїв).

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок) та витрати на правничу допомогу в сумі 2000 грн. (дві тисячі гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Уланівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Реквізити: ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ); Уланівська сільська рада (код ЄДРПОУ - 04331834, місцезнаходження: вул. Миру, буд. 9, с. Уланів, Хмільницький район, Вінницька область, 22032).

Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна