Рішення

від 24.05.2021 по справі 200/12308/20-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2021 р. Справа№200/12308/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Дмитрієва В.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Слов`янського міського відділу (з обслуговування міста Слов`янська та Слов`янського району ) ГУ МВС України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення заробітної плати, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Слов`янського міського відділу (з обслуговування міста Слов`янська та Слов`янського району) ГУ МВС України в Донецькій області та з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 29 січня 2021 року, просив визнати дії щодо не нарахування та невиплати матеріальної допомоги на оздоровлення протиправними, стягнути з відповідача не нараховану та невиплачену частину заробітної плати у розмірі 2144 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що при проходженні служби в органах внутрішніх справ України матеріальна допомога на оздоровлення при наданні щорічних основних відпусток за період з 1993 року по 2002 року не нарахована та не виплачена, у зв`язку з чим позивач вважає, що за відповідні періоди має законні підстави на її отримання.

Відповідач позов не визнав, 23 лютого 2021 року подав відзив на адміністративний позов за змістом якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Відповідач, з посиланням на положення Закону України Про міліцію , Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою КМУ РСР від 29 липня 1991 року №114, постанови КМУ №257 Про умови оплати праці працівників органів внутрішніх справ , вказав, що нормами законодавства надано право керівникам у межах установлених фондів оплати праці та граничної чисельності працюючих надавати працівникам матеріальну допомогу, спрямовуючи для цієї мети кошти у розмірі середньомісячного заробітку. Тобто надане керівникам право не є їх обов`язком. Також відповідач звернув увагу, що положення Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей , на який посилається позивач, не розповсюджується на працівників міліції.

Ухвалою від 4 січня 2021 року позовну заяву залишено без руху, у зв`язку із поданням позову без дотримання вимог, встановлених статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою від 22 січня 2021 року продовжено строк на усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 3 лютого 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розгляд справи провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справ (у письмовому провадженні) та витребувано у відповідача докази у справі.

Ухвалою суду від 6 квітня 2021 року вирішено витребувати у відповідача докази у справі, адміністративну справу №200/12308/20-а розглядати за правилами загального позовного провадження, призначити підготовче засідання на 22 квітня 2021 року.

Ухвалою від 22 квітня 2021 року закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті на 20 травня 2021 року.

У судове засідання сторони не з`явилися, докази належного повідомлення знаходяться в матеріалах справи.

На підставі частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у письмовому провадженні.

Згідно частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Приписами частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив службу в органах внутрішініх справ з 1 лютого 1993 року до 18 листопада 2002 року.

Так, Наказом управління УМВС України в Донецькій області від 13 листопада 2002 року №243 л/с старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 , слідчого СВ Слов`янського міськвідділу ОВС звільнено з органів внутрішніх справ за ст. 64 є (за порушення дисципліни) в запас з 18 листопада 2002 року.

Відповідно до довідки Слов`янського міського відділу управління Міністерства внутрішніх справ в Донецькій області від 15 лютого 2021 року №2360/205/05-2021, за даними архіву Слов`янського МВ ГУМВС України в Донецькій області (з обслуговування м. Слов`янськ та Слов`янського району), відповідно до особової фінансової картки ОСОБА_1 , за період служби у відділі з 1993 по 2002 роки йому не нараховувалась та не виплачувалась матеріальна допомога.

Позивач, вважаючи, що при наданні щорічної основної відпустки йому мала нараховуватися матеріальна допомога звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд керувався наступним.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки на час виникнення спірних правовідносин регулювалися Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-XII Про міліцію .

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України Про міліцію (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.

Пунктом 12 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 визначено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ одержують грошове і речове забезпечення за нормами, встановленими законодавством.

Указом Президента України від 14 липня 1995 року № 615/95, дію якого поширено на осіб рядового і начальницького складу ОВС Указом Президента України від 24 серпня 1995 року № 803/95, передбачалась виплата військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) в разі відбуття їх у чергові відпустки матеріальної допомоги в розмірі двох окладів грошового утримання.

Указом Президента України № 926/96 від 4 жовтня 1996 року Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ (діяв до 1 січня 2008 року) передбачалась виплата особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ матеріальної допомоги в розмірі місячного грошового забезпечення на рік.

Суд зазначає, що матеріальна допомога особам рядового і начальницького складу, як правило, надається при вибутті в чергову відпустку або за мотивованим рапортом особи рядового чи начальницького складу.

Аналізуючи вищенаведені норми суд дійшов висновку, що підставою для виплати матеріальної допомоги для оздоровлення при щорічній основній відпустці є наказ керівника та вмотивований рапорт особи рядового чи начальницького складу органів ОВС.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, особова справа позивача залишилася на непідконтрольній території.

При цьому, в позовній заяві ОСОБА_1 вказує про перебування у щорічних відпустках у жовтні 1993 року, у вересні 1994 року, у серпні 1995 року у червні 1996 року, у червня 1997 року, у березні 1998 року, у травні 1999 року, у вересні 2000 року, у лютому 2001 року, у вересні 2002 року. Разом з тим матеріали справи не містять доказів перебування позивача у щорічних відпустах у 1993-2002 роках.

Так, на виконання вимог ухвали суду, в частині витребування доказів, відповідач вказав, що після звільнення позивача з органів внутрішніх справ, його особова справа була здана на зберігання до архіву УМВС України в Донецькій області, який знаходиться у м. Донецьку на непідконтрольній території, тому надати копію послужного списку не можливо. Крім того відповідач вказав, що з огляду на термін зберігання наказів щодо надання щорічних відпусток (5 років), копії наказів про перебування позивача у таких відпустках за період з лютого 1993 року по листопад 2002 року не вбачається можливим, у зв`язку з їх відсутністю.

На виконання вимог суду від 6 квітня 2021 року щодо надання актів знищення наказів про надання щорічних відпусток за 1993-2002 роки (з відображенням знищення наказу про надання щорічної відпустки ОСОБА_1 ); картки оперативного обліку надання відпусток ОСОБА_1 відповідач повідомив, що у 2014 році адміністративна будівля Слов`янського МВ ГУМВС України в Донецькій області була захоплена незаконними збройними формуваннями. Після визволення міста та відновлення роботи Слов`янського МВ ГУМВС України в Донецькій області було встановлено, що представниками незаконних збройних формувань знищено матеріальні цінності і документацію, в тому числі витребувані судом документи, що підтверджується довідкою №6018/205/05-21 від 19 квітня 2021 року.

Також позивач, листом від 14 квітня 2021 року, повідомив суд про відсутність копій рапортів про надання відпусток, графіків відпусток та інших документів, які підтверджували перебування у відпустках.

Суд вважає, що ненадання відповідачем витребуваних доказів спричинено об"єктивними обставинами.

Таким чином, оскільки матеріали справи не містять наказів про надання ОСОБА_1 щорічної відпустки у роках та рапортів про виплату матеріальної допомоги в розмірі місячного грошового забезпечення за 1993-2002 роки, при цьому, суд не може приймати рішення на припущеннях, тому позов є необгрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Стосовно посилання позивача на Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII), суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону № 565-XII міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров`я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Згідно статті 20 Закону № 565-XII працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади.

Статтею 3 Закону №2011-XII визначено коло осіб, на яких розповсюджується дія цього Закону, а саме на

1) військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, та членів їх сімей;

2) військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти;

3) військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону №2011-XII військовослужбовці це громадяни України, які проходять службу на території України, беруть участь у всеукраїнському і місцевих референдумах, обирають і можуть бути обраними до відповідних місцевих рад та інших виборних державних органів згідно з Конституцією України.

Таким чином, Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не розповсюджується на працівників міліції в частині проходження служби.

Ураховуючи наведені вище законодавчі приписи та фактичні обставини справи, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 6, 9, 73-78, 90, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Слов`янського міського відділу (з обслуговування міста Слов`янська та Слов`янського району) ГУ МВС України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення заробітної плати - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до пункту 3 розділу VІ "Прикінцевих положень" Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя В.С. Дмитрієв