Рішення

від 24.05.2021 по справі 731/43/21

ВАРВИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №731/43/21

Провадження №2/731/64/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2021 року смт Варва

Варвинський районний суд Чернігівської області в складі:

судді Савенка А.І.,

за участю секретаря Чичоти В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Дружба-Нова про визнання недійсним договору про надання права на користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис),

В С Т А Н О В И В:

04 лютого 2021 року, поштовим зв`язком, до Варвинського районного суду Чернігівської області надійшла вказана позовна заява.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що їй на праві приватної власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 7421183200:07:000:0138, площею 2,00 га, що знаходиться на території Озерянської сільської ради Варвинського району Чернігівської області. 15 серпня 2018 року позивач передала вказану земельну ділянку відповідачу СТОВ Дружба-Нова в оренду, на підставі чого між ними було укладено договір про надання права користування земельної ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис). Позивач зазначає, що при укладенні зазначеного договору вона погодилася передати земельну ділянку в користування відповідачу на 10 років, з обов`язковою умовою, зокрема, кошти за таке користування мали бути сплачені одночасно за весь період користування земельною ділянкою, оскільки вона на момент укладення договору перебувала у скрутному матеріальному становищі і потребувала грошей для ремонту житла. Плата за користування земельною ділянкою за весь термін дії Договору на підставі п. 3.1, була встановлена в розмірі - 85 183, 06 грн, проте відповідачем 05 вересня 2018 року було перераховано - 68 572, 36 грн. Позивач вказує, що підписаний між ними договір є дуже об`ємний та складений дрібним шрифтом, з його умовами її ніхто не ознайомлював, оскільки не було надано достатньо часу для його вивчення, терміни та юридичні поняття їй також не роз`яснювалися. За усною домовленістю з відповідачем, позивач мала намір передати у користування (оренду) земельну ділянку лише на 10 років, тому вона погодилася на оплату у розмірі - 85 183, 06 грн. Разом з тим, ознайомившись детально з умовами договору, позивачем було встановлено, що строк дії даного Договору вказано до 14 серпня 2117 року, а оплата за 99 років користування земельною ділянкою - 85 183, 06 грн, що з розрахунку за рік користування, на переконання позивача, є несправедливим та значно нижчим 3% вартості такої земельної ділянки, що значно менше ніж отримують орендодавці в даній міс цевості.

Таким чином, визначена договором сума коштів, яку позивач могла б отримати за передачу в користування належну їй земельну ділянку, строком на 99 років, занадто мізерна, що ставить позивача у невигідне положення, позбавивши її права отримати орендну плату у розмірі на який вона розраховувала, за наслідками укладеного договору. У зв`язку з цим, невірне розуміння позивачем особливостей договору емфітевзису, що відрізняється від умов договору оренди земельної ділянки, призвело до вчинення позивачем правочину, помилившись щодо обставин, які мають істотне значення, що на переконання позивача є підставою для визнання його недійсним, адже позивач підписуючи спірний договір вважала, що укладає договір оренди, належної їй земельної ділянки, строком на 10 років. Причинами цього, на переконання позивача, є, як її помилка через необізнаність та слабкий зір, так і обман зі сторони відповідача, шляхом замовчування та не роз`яснення істотних умов договору. Крім того, в обґрунтування підстав вважати спірний договір недійсним, позивач також вказує, що умови договору свідчать про удаваність вказаного правочину, оскільки такий вчинено сторонами для приховання іншого правочину, а саме договору купівлі-продажу земельної ділянки.

За таких підстав, позивач просить суд визнати недійсним договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 15 серпня 2018 року, укладеним між нею та СТОВ Дружба-Нова , щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7421183200:07:000:0138, та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалою Варвинського районного суду Чернігівської області від 02 березня 2021 року цивільну справу прийнято до провадження, відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено до підготовчого судового розгляду на 30 березня 2021 року, яке в подальшому через неявку позивача було відкладене на 16 квітня 2021 року.

09 березня 2021 року до суду поштовим зв`язком надійшов відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що представник відповідача - адвокат Крищенко Л.В. заявлені позовні вимоги не визнає та заперечує щодо їх задоволення в повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції вказує, що оспорюваний договір емфітевзису від 15 серпня 2018 року був спрямований на реальне настання правових наслідків обумовлених умовами вказаного договору. Позивачем не заперечується дійсність підписів, які наявні в даному договорі та в акті приймання-передачі земельної ділянки, належної позивачу. Тим паче, оскаржуваний договір не містить виправлень, підчищень та дописувань, текст договору суцільно надрукований стандартним шрифтом, істотні умови договору виділено жирним шрифтом з підкреслюванням, що свідчить, що вказані умови договору були позивачу достеменно відомі, і були такими, на які остання погодилася при його укладенні. Підтвердження факту нерозуміння позивачем положень спірного договору в момент його укладення, наявність умов передбачених ч. 1 ст. 233 ЦК України чи факт удаваного правочину, позивачем взагалі необґрунтовано, оскільки докази які б це доводили в матеріалах позову відсутні.

16 квітня 2021 року в зазначеній цивільній справі підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду на 24 травня 2021 року.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, поштовим зв`язком направила заяву про здійснення розгляду справи без її участі, позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити (а.с. 75).

Представник відповідача СТОВ Дружба-Нова - адвокат Крищенко Л.В. в судове засідання не з`явилась, надавши заяву про розгляд справи за її відсутності та підтримавши свою позицію в частині невизнання позову в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку щодо відсутності підстав для задоволення заявлених вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідченого 06 серпня 2018 року приватним нотаріусом Варвинського районного нотаріального округу Пушкарьовою-Гезердава Н.О., який зареєстровано в реєстрі за №978, позивач по справі ОСОБА_1 набула у власність земельну ділянку призначену для ведення особистого селянського господарства загальною площею 2 (два) гектара, кадастровий № 7421183200:07:000:0138, про що свідчить відповідна копія даного договору (а.с. 21-24). Факт перебування у власності ОСОБА_1 вказаної земельної ділянки, також, підтверджується витягом Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 30 серпня 2018 року №135943494 (а.с. 43).

Відповідно до копії довідки №31-25-0.191-782/176-18, виданої 25 липня 2018 року начальником відділу у Варвинському районі Міжрайонного управління у Варвинському та Срібнянському районах ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, середня нормативно грошова оцінка 1 га сільськогосподарських угідь (рілля) на території Озерянської сільської ради Варвинського району Чернігівської області станом на 0 січня 2018 року становить 34 286, 18 грн (а.с. 42).

15 серпня 2018 року між ОСОБА_1 , як землевласником, з однієї сторони та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Дружба-Нова , як землекористувачем, в особі директора ОСОБА_3 , з другої сторони було укладено Договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) (а.с. 35-40).

В подальшому, 23 серпня 2018 року даний Договір було зареєстровано в Державному реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права про що державним реєстратором Лабунською Т.Г. здійснено відповідний запис №27690226 (а.с. 43).

Відповідно до умов Договору, зокрема, п. 1.1. передбачено, що предметом договору є земельна ділянка сільськогосподарського призначення, детальна інформація про яку наведена в. п. 1.2. даного Договору, відносно якої землевласник, в порядку та на умовах визначених даним Договором, передає землекористувачу право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Земельна ділянка, зазначена в п. 1.1. цього Договору, відведена в натурі (на місцевості) у встановленому законом порядку і перебуває у приватній власності землевласника на підставі Договору купівлі продажу земельної ділянки від 06.08.2018 року, зареєстрованого в реєстрі за №978. Інформація про земельну ділянку, що додатково ідентифікує останню: місцезнаходження земельної ділянки - Озерянська сільська рада Варвинського району Чернігівської області; кадастровий номер земельної ділянки - 7421183200:07:000:0138; земельна площа земельної ділянки - 2, 00 га; цільове призначення земельної ділянки - для ведення особисто селянського господарства (п. 1.2. Договору).

Земельна ділянка (право користування земельною ділянкою) передається землевласником землекористувачу з метою здійснення останнім сільськогосподарської діяльності, - діяльності, що пов`язана з сільськогосподарським виробництвом і наданням послуг сільськогосподарського характеру. Відповідно до встановленого цим Договором права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) в землекористувача виникає право тимчасового (в межах обумовленого цим Договором строку) користування земельною ділянкою землевласника для сільськогосподарських потреб - для ведення землекористувачем товарного сільськогосподарського виробництва (вирощування товарної сільськогосподарської продукції) (п. 1.3. Договору).

Термін (строк) дії даного Договору - 14 серпня 2117 року (п. 2.1. Договору).

Плата за право користування земельною ділянкою, яке передається землевласником землекористувачу за цим Договором, встановлюється за погодженням сторін та складає 85 183, 06 грн за весь термін (строк) дії даного Договору, наведений в п. 2.1. цього Договору (п. 3.1. Договору).

Зазначений в п. 3.1 даного Договору розмір плати за користування земельною ділянкою є зафіксованим та таким, що не підлягає коригуванню при виплаті, а ні на інфляції, а ні на будь-які інші індекси та коефіцієнти (за виключенням відрахувань, передбачених п. 3.4. даного Договору) (п. 3.2. Договору).

Зазначений в п. 3.1. даного Договору розмір плати за користування земельною ділянкою виплачується землекористувачем землевласнику за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших податків, обчислених (нарахованих та утриманих) згідно з вимогами чинного, на момент проведення такої виплати, податкового законодавства (п. 3.4. Договору).

Цей договір набирає чинності із дня його підписання сторонами. Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) виникає у землекористувача з моменту здійснення/проведення державної реєстрації такого права в порядку, встановленому законодавством України (п. 4.1. Договору).

В момент передачі земельної ділянки в користування землекористувачу сторони підписують відповідний Акт приймання-передачі земельної ділянки (п. 4.3. Договору).

У зв`язку з цим, на виконання п. 4.3. Договору, 15 серпня 2018 року між ОСОБА_1 , яка є власником земельної ділянки, та землекористувачем сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Дружба-Нова , в особі директора ОСОБА_3, було підписано Акт приймання-передачі щодо земельної ділянки площею 2,00 га, в тому числі ріллі 2, 00 га, кадастровий №7421183200:07:000:0138, що розташована на території Озерянської сільської ради Варвинського району Чернігівської області з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, про що свідчить його копія (а.с. 41).

Суд зважає, що статтями 11 та 509 ЦК визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк, є договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК).

За змістом ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 395 ЦК України самостійним різновидом виду речового права на чуже майно є право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Відповідно до ч. 1 ст. 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Слід зазначити, що чинним законодавством не встановлено спеціальних вимог щодо форми договору емфітевзису. Однак ним передбачається обов`язкова державна реєстрація договору емфітевзису, для проведення якої потрібно подати відповідний підтверджуючий документ (в даному випадку договір). Тож договір емфітевзису має бути укладений в письмовій формі.

Підстави виникнення, порядок оформлення, припинення та інші питання щодо емфітевзису врегульовано ст. 102-1 ЗК України та Главою 33 Розділу II Речові права на чуже майно Книги третьої Право власності та інші речові права ЦК України.

Таким чином, матеріалами цивільної справи підтверджується, що договір про надання права на користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) укладений між сторонами по справі вчинений у письмовій формі, що відповідає встановленій законом формі, та зареєстрований у встановлений законом порядку, про що свідчить відповідний запис державного реєстратора Лабунської Т.Г. №27690226 у Державному реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права.

Крім того, суд зважає, що позивачем фактично не заперечується дійсність її підписів як у самому спірному Договорі, так і в Акті приймання передачі земельної ділянки від 15 серпня 2018 року.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Стосовно посилань позивача на те, що під час укладення договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) її було введено в оману чи наявний факт помилки через необізнаність щодо істотних умов правочину та слабкий зір, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно ч. 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Суд зазначає, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Таким чином, не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов`язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Аналогічне роз`яснення міститься у п. 19 Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними .

Посилання позивача на те, що він вважав, що укладає з відповідачем договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, за яким передасть у користування відповідачу земельну ділянку, не є підставою вважати, що оспорюваний договір емфітевзису було укладено внаслідок обману, оскільки правова природа договору емфітевзису полягає у наданні землекористувачу (відповідачу) права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, що фактично не суперечило уявленню позивача щодо суті укладеного ним договору.

Крім того, суд не може взяти до уваги обґрунтування позивача, що внаслідок слабкості зору та дрібного шрифту договору, вона не змогла дослідити його зміст, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що станом на момент підписання спірного договору емфітевзису позивач мала такі вади зору, при яких не могла би прочитати текст договору, розмір та шрифт якого не переконання суду не може сприйматися, як дрібний.

Так само, як і незнання позивачем положень цивільного законодавства щодо особливостей договору емфітевзису не є підставою вважати, що позивача було введено в оману під час укладення оспорюваного договору емфітевзису.

Отже, позивачем не надано доказів того, що відповідач або будь-яка інша особа перешкоджали їй детально прочитати текст договору емфітевзису або ж звернутися за правовою допомогою, і в результаті не підписувати вказаний спірний договір.

Відповідно до ч. 1 ст. 408 ЦК України передбачено, що строк договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб встановлюється договором і для земельних ділянок державної або комунальної власності не може перевищувати 50 років.

Згідно з ч. 4 ст. 102-1 ЗК України, в редакції чинній на момент укладення спірного договору, строк користування земельною ділянкою державної чи комунальної власності для сільськогосподарських потреб або для забудови не може перевищувати 50 років.

Суд зважає, оскільки земельна ділянка, яка є предметом договору перебуває у приватній власності позивача, то встановлений термін дії вказаного договору - до 2117 року, відповідає вимогам ст. 408 ЦК України та ч. 4 ст. 102-1 ЗК України, в редакції, яка було чинна на момент укладення договору.

Посилання позивача на те, що за попередньою усною домовленістю сторін строк договору повинен був становити 10 років, суд вважає безпідставними та необґрунтованими, оскільки в матеріалах справи відсутні, а позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження зазначених обставин.

Крім того, суд звертає увагу, що на підставі п. 9.2. Договору сторони дійшли взаємної згоди про те, що із дня набрання чинності цим договором (із дня державної реєстрації права емфітевзису) усі раніше укладені між сторонами даного Договору угоди (договори), предметом яких є зазначена в цьому договорі земельна ділянка або її частина, втрачають юридичну силу для сторін, а відносини сторін будуть регулюватися виключно положеннями даного Договору.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що оспорюваний позивачем договір емфітевзису був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а саме: відповідно до даного Договору позивач передав земельну ділянку, площею 2,00 га, в тому числі ріллі 2, 00 га, кадастровий №7421183200:07:000:0138, що розташована на території Озерянської сільської ради Варвинського району Чернігівської області з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, а СТОВ Дружба-Нова , прийняла зазначену земельну ділянку для користування, терміном до 2117 року, та сплатила за таке користування суму у розмір - 68 572, 36 грн, що не заперечується сторонами.

Разом з тим, як вже встановлено судом, на підставі п. 3.1. Договору плата за право користування земельною ділянкою, яке передається землевласником землекористувачу за цим Договором, встановлюється за погодженням сторін та складає - 85 183, 06 грн за весь термін (строк) дії даного Договору.

Різниця між обумовленою сторонами сумою за користування земельною ділянкою та фактично сплаченою на користь позивача, представником відповідача обґрунтована тим, що 30 серпня 2018 року на картковий рахунок позивача було перераховано обумовлену договором плату за користування земельною ділянкою у сумі 68 572, 36 грн, з виконанням вимог п. 3.4. Договору, оскільки було вирахувано суми податку з доходів фізичних осіб та інших податків, обчислених (нарахованих та утриманих) згідно з вимогами чинного, на момент проведення такої виплати, податкового законодавства.

Щодо тверджень позивача відносно встановленого договором розміру оплати за користування земельною ділянкою, слід зазначити наступне.

Позивачем вказано, що оплата за 99 років користування земельною ділянкою в розмірі 85 183, 06 грн, з розрахунку за рік користування, є несправедливим та значно нижчим 3% вартості такої земельної ділянки, що на думку останньої не відповідає вимогам Указу Президента Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв) від 02 лютого 2001 року № 92/2002.

Суд зважає, що посилання позивача на вимоги встановлені Указом Президента Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв) від 02 лютого 2001 року № 92/2002, зокрема, щодо запровадження плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) у розмірі не менше 3 відсотків визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю) та поступового збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря, не можуть бути взяті до уваги судом, адже вказане положення стосується виключно плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення на підставі договору оренди, а не оплати за користування земельною ділянкою за договором емфітевзису, як у даному випадку, що не є тотожним.

Тим паче суд звертає увагу, що розмір плати, її форма, умови та порядок її виплати встановлюються договором емфітевзису, оскільки на відміну від договору оренди землі, розмір плати за договором емфітевзису не залежить від нормативної грошової оцінки землі. Оплата може здійснюватися як періодично, так і разовим платежем, або ж за будь-яким іншим принципом, визначеним сторонами. На відміну від договору оренди землі, законодавчо не встановлені межі розміру оплати за договором емфітевзису.

Стосовно посилань позивача на те, що спірний договір було укладено під впливом тяжких обставин, оскільки остання перебувала у скрутному матеріальному становищі і потребувала грошей для ремонту житла, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Відповідно до п. 23 Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Таким чином, для доведення підстав передбачених ст. 233 ЦК для визнання договору недійсним, на переконання суду позивачу в сукупності необхідно послатися на такі підстави, які будуть використанні в суді як докази, зокрема: 1) наявність в особи, що вчиняє правочин, тяжких обставин: хвороба, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини; 2) правочин повинен бути вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин; 3) правочин повинен бути вчинений особою добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки; 4) особа повинна усвідомлювати свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.

Крім того, необхідним критерієм для визнання правочину недійсним з передбачених вище підстав, є доведення в судовому засіданні нерозривного причинно-наслідкового зв`язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин, тобто основний акцент необхідно зробити на об`єктивній та суб`єктивній стороні.

Для доведення вкрай невигідних умов вчинення правочину особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

В обґрунтування наявності тяжких обставин позивач посилався на її скрутний матеріальний стан і потребу грошей для ремонту житла.

Разом з тим, позивачем не було надано судам доказів на підтвердження того, що оспорюваний договір емфітевзису був вчинений саме для усунення та/або зменшення зазначених тяжких обставин, так як і відсутні докази того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або було б вчинено не на таких умовах, позивачем також не надано.

Стосовно посилань позивача на те, що спірний договір було укладено з метою приховання іншого правочину, а саме договору купівлі-продажу земельної ділянки, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму ВСУ від 06 листопада 2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

У постанові Верховного Суду України від 16 січня 2019 року у справі №521/17654/15-ц зроблено висновок, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним. Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Оскільки згідно із частиною першою статті 202, частиною третьою статті 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен установити чи є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), а також з`ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

У даній справі, як убачається з наданих сторонами доказів, сторони у відповідності до вимог ЦК України узгодили усі істотні умови Договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), в тому числі, щодо предмету договору, розміру, форми, порядку виплати плати за користування земельною ділянкою та термін дії такого договору. Волевиявлення сторін відповідало їхній волі, оскільки це не спростовано під час судового розгляду. Право користування земельною ділянкою було зареєстровано державним реєстратором.

Таким чином, позивачка, підписуючи Договір, виразила свою згоду з його умовами, які були чітко прописані у відповідному Договорі про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Суд зважає, що відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Слід зазначити, як вбачається із змісту спірного Договору, ОСОБА_1 , як землевласник, передала СТОВ Дружба-Нова , як землекористувачу, право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), при цьому зберігаючи за собою право розпорядження нею. Отже, беручи до уваги, що позивач укладаючи договір щодо належної їй земельної ділянки не втратила право власності на неї, а передала, на встановлений строк, лише право на її користування, цей договір не може вважатися договором купівлі-продажу і до нього не можуть застосовуватися норми права, що регулюють правовідносини купівлі-продажу земельної ділянки.

Крім того, в Договорі сторони підтвердили, що цей Договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину. Сторони засвідчили, що цей договір укладено ними не під впливом помилки, обману, насильства або тяжких обставин та при повному розумінні значення сторонами своїх дій та змісту даного правочину та правових наслідків, які несе для сторін факт його укладення (п. 9.3. Договору).

Тим паче, посилання позивача на п. 15 Перехідних положень Земельного кодексу України не можуть бути взяті до уваги судом, оскільки заборона на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та зміну цільового призначення земельних ділянок не поширюється на громадян власників земельних ділянок із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, які набули право власності на них: на підставі цивільно-правових угод; у результаті прийняття спадщини; у межах норм безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, визначених ст. 121 ЗК України.

Таким чином, на земельні ділянки, отриманні в порядку частин 6-9 статті 118 Земельного кодексу України, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства мораторій не розповсюджується, що фактично спростовує твердження позивача, про неможливість укладання договору купівлі-продажу відносно таких ділянок, і фактичної удаваності оскаржуваного правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає безпідставними та необґрунтованими посилання позивача на те, що спірний договір було укладено позивачем під впливом обману, помилки чи внаслідок впливу тяжкої обставини. Так, як і відсутні обставини вважати, що укладаючи спірний договір було вчинено правочин який має ознаки удаваного в розумінні ст. 235 ЦК України.

Таким чином, суд бере до уваги факт відсутності в матеріалах цивільної справи переконливих доказів, які б підтверджували обставини зазначені позивачем для обґрунтування її позиції. У зв`язку з цим, зважаючи на повне та об`єктивне дослідження всіх доказів, які наявні у матеріалах справи, з`ясувавши всі фактичні обставини на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог, суд приходить до висновку, щодо відсутності підстав для визнання недійсним Договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), укладеного між сторонами по справі 15 серпня 2018 року.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.

На підставі наведеного, керуючись ст. 141, 247, 263, 265, 273, 354 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Дружба-Нова (юридична адреса: 17600, смт Варва Чернігівської області, вул. Комарова, 59, код ЄДРПОУ 31333767) про визнання недійсним договору про надання права на користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернігівського апеляційного суду через Варвинський районний суд Чернігівської області.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя А.І.Савенко