Постанова

від 20.05.2021 по справі 187/846/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1836/21 Справа № 187/846/17 Суддя у 1-й інстанції - Іщенко І. М. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2021 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - Свистунової О.В.,

суддів - Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А.,

за участю секретаря - Гулієва М.І.о.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро

апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк»

на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 08 жовтня 2020 року

по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк» ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 12 березня 2008 року між Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (правонаступник - ПАТ «Укрсоцбанк» ) та ОСОБА_1 було укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 085/021-8, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 у тимчасове користування на умовах строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 365 500,00 грн. зі сплатою 14,5 % річних, з кінцевим терміном повернення до 11 березня 2018 року, на умовах, визначених договором; та відповідно до додаткової угоди № 1 від 19 червня 2008 року сторони погодили зміну процентної ставки - 19,00 % річних; а додаткової угоди № 2 від 14 вересня 2009 року - термін дії договору - до 11 березня 2019 року.

Відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконував, у зв`язку з чим станом на 06 червня 2017 року мав заборгованість в розмірі 248 068,93 грн., яка складається із: 93 409,05 грн. - заборгованість за кредитом; 137 143,32 грн. - заборгованість за відсотками; 726,80 грн. - розмір інфляційних витрат за кредитом становить; 16 789,76 грн. - розмір інфляційних витрат за відсотками.

Ураховуючи викладене, ПАТ «Укрсоцбанк» просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії № 085/021-8 від 12 березня 2008 року в розмірі 248 068,93 грн. та судові витрати в розмірі 3 721,03 грн.

Ухвалою Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 25 лютого 2020 року залучено до участі у справі правонаступника ПАТ «Укрсоцбанк» - Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк» ).

Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 08 жовтня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі АТ «Альфа-Банк» , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають встановленим обставинам.

У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу позивача - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції установлено, що 12 березня 2008 року між Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (правонаступник - ПАТ «Укрсоцбанк» ) та ОСОБА_1 було укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 085/021-8, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 у тимчасове користування на умовах строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 365 500,00 грн. зі сплатою 14,5 % річних, з кінцевим терміном повернення до 11 березня 2018 року, на умовах, визначених договором; та відповідно до додаткової угоди № 1 від 19 червня 2008 року сторони погодили зміну процентної ставки - 19,00 % річних; а додаткової угоди № 2 від 14 вересня 2009 року - термін дії договору - до 11 березня 2019 року (т.1 а.с.4-12).

Відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконував, у зв`язку з чим станом на 06 червня 2017 року мав заборгованість в розмірі 248 068,93 грн., яка складається із: 93 409,05 грн. - заборгованість за кредитом; 137 143,32 грн. - заборгованість за відсотками; 726,80 грн. - розмір інфляційних витрат за кредитом становить; 16 789,76 грн. - розмір інфляційних витрат за відсотками.

Відповідно до наданих квитанцій, відповідачем станом на 27 листопада 2009 року було сплачено на користь ПАТ «Укрсоцбанк» за період з 03 квітня 2008 року по 05 жовтня 2011 року грошові кошти в розмірі 476 193,48 грн. (т.1 а.с.166-179).

Листом начальника Дніпропетровського відділення ПАТ «Укрсоцбанк» ОСОБА_2 від 03 жовтня 2011 року, направленого на адресу Приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Гупало К.В., встановлено, що заборгованість ОСОБА_1 по договору кредитної лінії від 12 березня 2008 року погашена (т.1 а.с.83).

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2017 року встановлено, що 05 жовтня 2011 року ОСОБА_1 було сплачено на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 283 000,00 грн. Крім того, банк на задоволення своїх вимог скористався відповідно до вимог ст. 33, 36 Закону України «Про іпотеку» шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку на підставі договору (т.1 а.с.81-82).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з підстав їх необґрунтованості та недоведеності, прийшовши до висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів наявності у відповідача кредитної заборгованості.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Так, за змістом статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Окремим видом застави є іпотека (стаття 575 ЦК України).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За змістом статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно з частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час укладення іпотечного договору) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Отже, положення статті 36 Закону України «Про іпотеку» передбачають таку підставу припинення зобов`язання, як позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки з метою забезпечення вимог кредитора - іпотекодержателя. У разі завершення такого позасудового врегулювання, тобто звернення стягнення на предмет іпотеки у способи, визначені статтею 37 Закону України «Про іпотеку» , зобов`язання припиняється, оскільки за положеннями закону усі наступні вимоги є недійсними.

У разі завершення такого позасудового врегулювання, тобто звернення стягнення на предмет іпотеки у способи, визначені статтею 37 Закону України «Про іпотеку» , зобов`язання припиняється, оскільки за положеннями Закону усі наступні вимоги є недійсними.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 759/6703/16-ц (провадження № 61-22462св18) зазначено, що згідно з частиною четвертою статті 36 Закону України «Про іпотеку» після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними. Наведена вище норма прав передбачає спеціальні підстави припинення зобов`язань щодо виконання основного (кредитного) зобов`язання, яке було забезпечене іпотечним договором. Таким чином, за змістом статей 1, 33, 36 Закону України «Про іпотеку» використання позасудового врегулювання способу звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умови іпотечного договору, яка містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, незалежно від наявності інших предметів іпотеки по іншим іпотечним договорам, призводить до задоволення вимог кредитора за основним зобов`язанням. Іпотекодержатель сам обрав такий спосіб захисту, як звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, на підставі застереження про задоволення його вимог як іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, і зареєстрував за собою право власності на предмет іпотеки, який розташований за адресою: АДРЕСА_1. Такі правові висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у справі № 756/31271/15-ц (провадження № 61-4156св18) від 20 червня 2018 року .

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2019 року у справі № 263/3809/17 (провадження № 61-39107св18) вказано, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними. Отже, положення статті 36 Закону України «Про іпотеку» передбачають таку підставу припинення зобов`язання, як позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки з метою забезпечення вимог кредитора - іпотекодержателя. У разі завершення такого позасудового врегулювання, тобто звернення стягнення на предмет іпотеки у способи, визначені статтею 37 Закону України «Про іпотеку» , зобов`язання припиняється, оскільки за положеннями Закону усі наступні вимоги є недійсними. Ухвалюючи оскаржувані рішення про задоволення позову, суди неправильно застосували до виниклих правовідносин норми матеріального права, оскільки позивач скористався своїм правом, передбаченим договором іпотеки, та зареєстрував на своє ім`я право власності на предмет іпотеки - нежитлове приміщення АДРЕСА_3, загальною площею 193,96 кв.м, що вбудоване в багатоквартирний житловий будинок, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону, тобто вирішив питання шляхом позасудового врегулювання спору на підставі договору, а тому правові підстави для стягнення суми заборгованості за договором позики, яка залишилася після реалізації предмета іпотеки, відсутні, оскільки такі вимоги є недійсними .

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року в справі № 336/7326/17 (провадження № 61-48527св18) зроблено висновок, що в приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або вражати договір, правочин, акт органу юридичної особи чи документ. Проте недійсність (нікчемність чи оспорюваність), з урахуванням її направленості на не допущення або присікання порушення цивільних прав та інтересів чи їх відновлення, не може стосуватися вимоги. По своїй суті в частині четвертій статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено спеціальну підставу припинення забезпеченого іпотекою зобов`язання. Тобто, частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) є спеціальною нормою, яка поширюється лише на зобов`язання, забезпечені іпотекою, що виключає застосування загальної норми статті 599 ЦК України про припинення зобов`язання лише належним виконанням. Така спеціальна підстава припинення забезпеченого іпотекою зобов`язання означає, що припиняються будь-які наступні вимог іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання. Тобто це правило поширюється на усі випадки позасудового врегулювання вимог іпотекодержателя на основне зобов`язання у повному обсязі, включаючи як основний обов`язок боржника, так і додаткові обов`язки, що існують в межах того ж самого зобов`язального правовідношення. Та обставина, чи залишилося після вказаного позасудового врегулювання фактично не виконаною будь-яка частина основного зобов`язання значення не має .

Як убачається із матеріалів цієї справи та встановлено судом, 12 березня 2008 року між Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 085/021-8, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 у тимчасове користування на умовах строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 365 500,00 грн. зі сплатою 14,5 % річних, з кінцевим терміном повернення до 11 березня 2018 року, на умовах, визначених договором; та відповідно до додаткової угоди № 1 від 19 червня 2008 року сторони погодили зміну процентної ставки - 19,00 % річних; а додаткової угоди № 2 від 14 вересня 2009 року - термін дії договору - до 11 березня 2019 року.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2017 року встановлено, що для забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором, 12 березня 2008 року між Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки № 143, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гупало К.В., зареєстрований в реєстрі за № 713, згідно умов якого ОСОБА_3 передав в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: земельну ділянку, загальною площею 0,0595 га, цільове призначення: ведення садівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, серія ДП № 002725, що виданий 28 лютого 1996 року Піщанською сільською радою народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області, зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 2725. Стосовно внесених змін до договору кредиту було укладено відповідний договір про внесення договору іпотеки.

З інформаційної довідки № 74302342 від 29 листопада 2016 року та № 78188393 від 16 січня 2017 року вбачається, що садовий будинок по АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 158,60 кв.м. - належить гр. ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, ВРЛ № 428959-428960, від 05 жовтня 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гупало К.В. за реєстровим № 378.

З інформаційної довідки № 78206375 від 16 січня 2017 року вбачається, що ОСОБА_3 не належить. а ні садовий будинок, а ні земельна ділянка, розташовані по АДРЕСА_1 .

Згідно квитанції наданої ОСОБА_1 № НОМЕР_1 від 05 жовтня 2011 року, на рахунок позивача надійшли кошти в сумі 283 000,00 грн. в рахунок погашення кредиту.

Встановивши, що позивач скористався своїм правом, передбаченим договором іпотеки на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання спору, та продав належну ОСОБА_3 земельну ділянку, загальною площею 0,0595 га, цільове призначення: ведення садівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 , тому відсутні підстави для стягнення суми заборгованості за кредитним договором, яка залишилася непогашеною після реалізації предмета іпотеки, оскільки такі вимоги відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» , в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки, є недійсними.

Вищевикладене свідчить про те, що при вирішені справи судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права, а саме застосовано до спірних правовідносин положення статті 36 Закону України «Про іпотеку» .

Доводи апеляційної скарги АТ «Альфа-Банк» про те, що основне зобов`язання не є припиненим, так як не виконане в повному обсязі, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки наведене спростовується матеріалами справи та встановленими по справі обставинами.

Як убачається з матеріалів справи, 03 жовтня 2011 року ПАТ «Укрсоцбанк» направив Приватному нотаріусу Дніпропетровського міського нотаріального округу Гупало К.В. заяви, в яких просив у зв`язку з погашенням заборгованості ОСОБА_1 по договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 085/021-8 від 12 березня 2008 року шляхом продажу нерухомого майна, а саме земельної ділянки та садового будинку, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_3 , у зв`язку з припиненням дії договору іпотеки № 143, посвідченого 12 березня 2008 року Приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гупало К.В. і зареєстрованого в реєстрі за № 713, зняти з вищевказаного нерухомого майна заборону відчуження за реєстровим № 36,37 від 12 березня 2008 року (т.1 а.с.164,165).

Так, ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 18 березня 2021 року було витребувано у Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Гупало К.В. належним чином завірену копію реєстраційної справи щодо реєстрації права власності на земельну ділянку та домоволодіння, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу ВРЛ № 428989-428960 від 05 жовтня 2011 року, посвідченого Приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гупало К.В., з обов`язковим наданням письмової інформації, на якій підставі (в судовому (на підставі якого судового рішення) або в позасудовому порядку) ПАТ «Укрсоцбанк» згідно договору іпотеки № 143, посвідченого 12 березня 2008 року Приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гупало К.В. і зареєстрованого в реєстрі за № 713, зареєстрував право власності на предмет іпотеки - нерухоме майно, а саме: земельна ділянка, загальною площею 0,0595 га, цільове призначення: ведення садівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

На виконання вимог ухвали апеляційного суду було надано копії договорів купівлі-продажу ВРЛ № 428959-428960 та ВРЛ № 428961-428962 від 05 жовтня 2011 року, укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчені Приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гупало К.В., відповідно до яких ОСОБА_4 придбав у ОСОБА_3 земельну ділянку та садовий будинок, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

У зазначених договорах вказано про відсутність перебування нерухомості в іпотеці, що підтверджується Витягами з Державного реєстру іпотек № 33230773 та № 33231480 від 05 жовтня 2011 року.

В суді апеляційної інстанції представник позивача підтвердила, що саме за згодою Банку, 05 жовтня 2011 року було знято заборону з іпотечного майна та надано дозвіл на його реалізацію. Отримані від реалізації іпотечного майна грошові кошти в розмірі 283 000,00 грн. були зараховані в рахунок погашення заборгованості відповідача за кредитним договором, що підтверджено розрахунком наданим позивачем (т.1.а.с.19) станом на 06.06.2017 року. З яких 153 806,79 грн. в рахунок погашення забогованості за кредитом та 129 193,21 грн. за відсотками.

Всього згідно вказаного розрахунку відповідачем станом на 06.06.2017 року було сплачено 503 817,17 грн, з яких: в погашення основної заборгованості - 271 190,17 грн, заборгованості за відсотками - 232 626,22 грн.

Крім того, в судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача пояснив, що рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 05 листопада 2014 року по справі № 1707/14, яким з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» стягнуто заборгованість за тілом кредиту та відсотками в розмірі 186 290,47 грн., яка утворилась за період з 12.03.2008 року по 27.03.2014 року, на виконання якого було видано виконавчий лист та який був пред`явлений до виконання, не було виконано. Однак, представник апелянта підтвердила, що вказане рішення не скасовано (т.1.а.с.68-71).

Тобто, позивач, звернувшись до суду із зазначеним позовом 14.08.2017 року та зазначивши період заборгованості станом на 06.06.2017 року не врахував, що вже за рішенням суду, яке набрало законної сили та звернуто до виконання, вже було стягнуто суму заборгованості в розмірі 186 290,47 грн., яка утворилась станом на 27.03.2014 року, отже своїми діями перервав строк дії договору, який мав діяти до 11.03.2018 року.

Таким чином, колегією суддів приходить до висновку, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними. Отже, положення статті 36 Закону України «Про іпотеку» передбачають таку підставу припинення зобов`язання, як позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки з метою забезпечення вимог кредитора - іпотекодержателя. У разі завершення такого позасудового врегулювання, тобто звернення стягнення на предмет іпотеки у способи, визначені статтею 37 Закону України «Про іпотеку» , зобов`язання припиняється, оскільки за положеннями Закону усі наступні вимоги є недійсними.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції правильно застосував до виниклих правовідносин норми матеріального права, оскільки позивач скористався своїм правом, передбаченим договором іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку на підставі договору в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону, тобто вирішив питання шляхом позасудового врегулювання спору на підставі договору, а тому правові підстави для стягнення суми заборгованості за кредитним договором, яка залишилася після реалізації предмета іпотеки, відсутні, оскільки такі вимоги є недійсними.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.

На підставі статті 141 ЦПК України судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.

Керуючись ст. 259,268,374,375,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» - залишити без задоволення.

Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 08 жовтня 2020 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: Т.П. Красвітна

І.А. Єлізаренко