Постанова

від 24.05.2021 по справі 482/1826/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

24.05.21

22-ц/812/923/21

Єдиний унікальний номер судової справи: 482/1826/20

Провадження №22-ц/812/923/21

Постанови

Іменем України

24 травня 2021 року м. Миколаїв Справа № 482/1826/20

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого - Самчишиної Н.В.,

суддів: Лисенка П.П., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання - Пасечнюком І.П.,

за участю: позивача ОСОБА_1 , третьої особи - ОСОБА_2 , та їх представника - ОСОБА_3 ,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 05 березня 2021 року ухвалене під головуванням судді Демінської О.І., у приміщенні цього суду, повний текст якого складений у той же день, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 , про усунення перешкод шляхом зобов`язання до звільнення земельної ділянки, стягнення матеріальної та моральної шкоди,

встановив:

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 , про усунення перешкод шляхом зобов`язання до звільнення земельної ділянки, стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що земельна ділянка площею 6,7607 га (кадастровий номер 4824885200:04:000:0459), яка знаходяться на території Сухоєланецької сільської ради Новоодеського району Миколаївської області належать позивачу на праві власності.

27 серпня 2019 року за договором оренди землі №1 позивач передав в оренду зазначену земельну ділянку ОСОБА_2 .

Проте, на даний час, безпідставно, його земельну ділянку сільськогосподарського призначення обробляє відповідач. Крім того, позивачу стало відомо, що відповідач сплачує податки за користування земельною ділянкою.

Посилаючись на викладене, позивач просив усунути йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання відповідача до її звільнення, стягнути матеріальну шкоду в розмірі 8363,26 грн. та на відшкодування моральної шкоди 8363,26 грн.

Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 05 березня 2021 року позов задоволено частково.

Зобов`язано відповідача ОСОБА_4 звільнити земельну ділянку, кадастровий номер 4824885200:04:000:0459, площею 6,7607 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Сухоєланецької сільської ради Новоодеського району Миколаївської області, належну на праві приватної власності позивачу ОСОБА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальних збитків, завданих незаконним використанням земельної ділянки 8363,26 грн.

В задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди, завданої незаконним використанням земельної ділянки, в сумі 8363,26 грн. - відмовлено.

Додатковим рішенням цього ж суду від 16 квітня 2021 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати пропорційно задоволеним позовним вимогам в сумі 1 268 грн. 40 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено факт неправомірного використання відповідачем земельної ділянки, яка належать позивачу на праві власності, а доказів існування між сторонами орендних відносин, оформлених у встановленому законом порядку, відповідачем не надано.

Посилаючись на викладене, суд задовольнив позовні вимоги та зобов`язав відповідача ОСОБА_4 звільнити земельну ділянку та стягнув з нього на користь позивача на відшкодування збитків, внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки 8 363 грн. 26 коп.

Разом з тим, виходячи з обґрунтованості заявлених вимог про відшкодування моральної шкоди, суд не вбачав підстав для їх задоволення, оскільки вони не є обґрунтованими обставинами, які б слугували підставою для їх задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, в порушення вимог цивільного законодавства, розглянув справу без його участі та участі його представника - адвоката Дмитренка І.М., хоча ним було подано заяву про відкладення розгляду справи та надання можливості ознайомитися з матеріалами справи. Суд позбавив його можливості надати докази та викласти свою правову оцінку, надати оцінку доказам наявним у справі в результаті чого прийняв передчасно незаконне та необґрунтоване рішення.

У відзивах на апеляційну скаргу та письмових поясненнях позивач ОСОБА_1 та третя особа без самостійних вимог ОСОБА_2 просили рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задов олення. В обґрунтування відзиву вказували, що відповідач належним чином був повідомленим про судові засідання та ним не надано суду інших доказів на спростування обставин, викладених у рішенні суду.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди не оскаржується і предметом апеляційного перегляду не було.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників справи, які з`явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.

Згідно із частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду відповідає таким вимогам закону.

Як встановлено судом першої інстанції і таке вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, кадастровий номер 4824885200:04:000:0459, площею 6,7607 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Сухоєланецької сільської ради Новоодеського району Миколаївської області.

Зазначені обставини підтверджуються Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26 липня 2018 року, Державним актом на право приватної власності на землю І-МК №010097.

27 серпня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір оренди вищезазначеної земельної ділянки, що підтверджується Інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, договором оренди землі №1 від 27 серпня 2019 року строком на 10 років, зареєстрованого 02 вересня 2019 року Департаментом з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради.

Посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_4 безпідставно користується належною йому на праві власності земельною ділянкою та вказана земельна ділянка передана ним в оренду ОСОБА_2 , позивач просив зобов`язати відповідача звільнити земельну ділянку та відшкодувати заподіяні збитки.

За такого, позивач, як власник земельної ділянки, звернувся з позовом на захист свого, як він вважає, порушеного відповідачем права користування цією ділянкою.

Частинами 1, 2 статті 78 ЗК України передбачено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно із положеннями частини 1 статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Власники земельних ділянок відповідно до частини 1 статті 90 СК України мають право: а) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину, довірчу власність; б) самостійно господарювати на землі; в) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; г) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; ґ) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; д) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (стаття 126 ЗК України).

У відповідності до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно із частиною 1 статті 15, частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

В силу частини 2 статті 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до положень частини першої статті 211 ЗК України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність за самовільне зайняття земельних ділянок.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Відповідно до частин 2 і 3 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист земельних прав - це передбачені законом способи охорони цих прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Так, статтею 212 ЗК України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самостійно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

За такого у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник або користувач земельної ділянки має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, з позовом про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки та зобов`язання привести земельну ділянку у придатний для використання стан.

Частиною 3 статті 12 та частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно статті 187 ЗК України контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

В якості доказу факту зайняття спірної земельної ділянки відповідачем та його протиправної поведінки позивачем було надано акти обстеження №431-ДК/1182/АП/09/01-19 від 27 листопада 2019 року, №431-ДК/389/ДО/10/01-19 від 27 листопада 2019 року, та перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом №437-ДК/1002/09/01-18 від 10 вересня 2018 року - земельною ділянкою кадастровий номер 4824885200:04:000:0459, площею 6,7607 га, яка належить позивачу, в яких зазначено, що земельна ділянка засіяна зерновою культурою (ячменем) та фактично оброблюється ОСОБА_4 , що є порушенням ст.ст. 135, 126 ЗК України. При цьому лише за даними акту №437-ДК/1002/09/01-18 від 10 вересня 2018 року таке встановлено згідно з заявою заявника ОСОБА_1 , в інших випадках факт самовільного обробітку вказаної земельної ділянки відповідачем встановлено в ході здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх форм власності на виконання наказу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області.

Відповідно до Розрахунку розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки за адресою: Сухоєланецька сільська рада Новодеського району Миколаївської області розмір заподіяної шкоди за самовільно зайняту земельну ділянку площею 6,7607 га становить 8363,26 грн.

Згідно Розділу III Права на землю ЗК України юридичні особи набувають права на земельні ділянки в Україні: у власність, постійне користування, оренду та на підставі сервітуту.

Відповідач не заперечував факт користування ним спірною земельною ділянкою.

Крім того, як суду першої, так і апеляційної інстанції не надавались будь-які докази набуття у передбаченому законом порядку ОСОБА_4 права користування спірною земельною ділянкою, яке не припинилося до ухвалення рішення судом першої інстанції.

За такого, суд на підставі наявних у справі доказів дійшов вірного висновку про доведеність позову в частині повернення земельної ділянки позивача та стягнення збитків, оскільки наявними у справі доказами підтверджений факт позбавлення останнього можливості користування земельною ділянкою через її перебування у користуванні відповідача без будь-якої правової підстави.

Колегія суддів відхиляє аргументи апеляційної скарги стосовно порушення судом принципу змагальності та порядку доказування через позбавлення можливості відповідача надати докази та викласти свою правову оцінку, надати оцінку доказам наявним у справі як безпідставні. Так, на підтвердження фактичного використання відповідачем спірної земельної ділянки позивачем надано акти обстеження №431-ДК/1182/АП/09/01-19 від 27 листопада 2019 року, №431-ДК/389/ДО/10/01-19 від 27 листопада 2019 року, та перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом №437-ДК/1002/09/01-18 від 10 вересня 2018 року.

Відповідачем зазначені у актах відомості, зокрема шляхом надання документів на підтвердження правомірності використання спірної земельної ділянки або не користування нею, не спростовані. Розгляд справи за відсутності відповідача у даному випадку не є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України, оскільки справу судом розглянуто за відсутності відповідача, проте, останній був належним чином повідомленим про дату, час і місце засідання суду. Крім того, право позивача надати свої заперечення та відповідні докази на їх підтвердження судом не обмежено.

До того ж, колегія суддів звертає увагу на те, що провадження у даній справі було відкрито 02 листопада 2020 року, а рішення судом ухвалено 05 березня 2021 року, та вважає, що у відповідача було достатньо часу для своєчасного ознайомлення з матеріалами справи та одержання послуг правничої правової допомоги.

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

Отже, позивачем були надані належні та допустимі докази неправомірного використання саме відповідачем земельної ділянки, яка належать позивачу на праві власності.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, його в силу положень статті 375 ЦПК України слід залишити без змін.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов ОСОБА_1 задоволений частково і таке рішення суду першої інстанції за наслідками перегляду залишено без змін, судові витрати у справі покладаються на відповідача та відсутні підстави для зміни їх розподілу.

Керуючись статтями 367,368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 05 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді: П.П. Лисенко

Т.В. Серебрякова

Повний текст постанови складений 25 травня 2021 року.