Постанова

від 20.05.2021 по справі 904/3135/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.05.2021 року м.Дніпро Справа № 904/3135/20

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів : Коваль Л.А., Чередко А.Є.

секретар судового засідання Кандиба Н.В.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "Фенікс-98" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.10.2020 року (суддя Новікова Р.Г.)

у справі №904/3135/20

за позовом Приватного підприємства Фенікс-98 м. Кам`янське

до Відділу освіти П`ятихатської районної державної адміністрації, м. П`ятихатки

про зобов`язання відповідача прийняти з відповідального зберігання у позивача матеріали, зазначені в акті приймання-передачі матеріалів на відповідальне збереження по об`єкту Будівництво спортивно-оздоровчого комплексу по вул. Шатровій м. П`ятихатки (І черга будівництва) , -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство Фенікс-98 м. Кам`янське звернулось до Відділу освіти П`ятихатської районної державної адміністрації м. П`ятихатки з позовом про зобов`язання відповідача прийняти з відповідального зберігання у позивача матеріали, зазначені в акті приймання-передачі матеріалів на відповідальне збереження по об`єкту Будівництво спортивно-оздоровчого комплексу по вул. Шатровій м. П`ятихатки (І черга будівництва) .

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на ухилення відповідача від виконання обов`язку прийняти з матеріального зберігання матеріали, передані за актом приймання-передачі матеріалів на підставі договору відповідального зберігання без номеру та дати; вимогу №23/06 від 01.06.2020 Щодо повернення матеріалів по договору відповідального зберігання .

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.10.2020 відмовлено у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства Фенікс-98 м. Кам`янське до Відділу освіти П`ятихатської районної державної адміністрації м. П`ятихатки про зобов`язання відповідача прийняти з відповідального зберігання у позивача матеріали, зазначені в акті приймання-передачі матеріалів на відповідальне збереження по об`єкту Будівництво спортивно-оздоровчого комплексу по вул. Шатровій м. П`ятихатки (І черга будівництва)

Не погодившись з вказаним рішенням Приватним підприємством Фенікс-98 подано апеляційну скаргу, згідно якої останнє просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.10.2020 по справі 904/3135/20 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням ч. 3 ст. 938 ЦК України, оскільки суд дійшов помилкового висновку, що якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, то зберігач не має права зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Наголошує, що строк виконання відповідачем зобов`язання прийняти з відповідального зберігання у позивача вищезазначені матеріали, є таким, що настав, 31.12.2018р., що залишено поза увагою суду.

Зазначає, що право позивача вимагати виконання відповідачем цього обов`язку в натурі є порушеним, а отже підлягає судовому захисту.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.01.2021 апеляційну скаргу Приватного підприємства "Фенікс-98" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.10.2020 у справі №904/3135/20 залишено без руху та надано скаржнику строк 10 днів з дня вручення ухвали усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду належні докази сплати судового збору у сумі 3 153,00 грн. та заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням поважних причин пропуску цього строку.

01.02.2021 від апелянта надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, надано докази сплати судового збору у розмірі 3 153,00 грн. та заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.02.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Фенікс-98" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.10.2020 у справі №904/3135/20.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.02.2021 призначено судове засідання по справі №904/3135/20 на 25.03.2021р. о 15 год. 00 хв

У зв`язку з перебуванням на лікарняному головуючого судді Мороза В.Ф., судове засідання, призначене на 25.03.2021 не відбулося.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.04.2021 розгляд справи №904/3135/20 призначено в судове засідання на 22.04.2021р. на 16 год. 00 хв.

У судовому засіданні 22.04.2021 колегія суддів, порадившись на місці, оголосила про відкладення судового засідання на 20.05.2021 о 17:00 год.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

В судове засідання 20.05.2021 року з`явився представник апелянта (позивача). Відповідач, будучи повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання уповноваженого представника не направив, про причини неявки не проінформував.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи наявні докази повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника відповідача.

Представник апелянта у судовому засіданні 20.05.2021 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд рішення в оскаржуваній частині скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника апелянта, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між Відділом освіти П`ятихатської районної державної адміністрації (далі - замовник) та Приватним підприємством Фенікс-98 (далі - виконавець) був укладений договір відповідального зберігання (далі - договір). Цей договір був підписаний сторонами без зауважень та заперечень.

Відповідно до пункту 1.1 договору замовник передає матеріали виконавцю в повній комплектації згідно з актом прийому-передачі, що є невід`ємною частиною договору.

Позивачем було надано копію підписаного сторонами комісійного акту приймання-передачі матеріалів на відповідальне зберігання за об`єктом: Будівництво спортивно-оздоровчого комплексу по вул. Шатровій, м. П`ятихатки (І черга будівництва) . В акті наведений перелік матеріалів, їх кількість та вартість, які замовник передає, а виконавець приймає для відповідального зберігання. Загальна вартість переданих на зберігання матеріалів складає 5 883 361 грн. 13 коп.

Пунктом 2.1 договору на виконавця покладені обов`язки:

- прийняти всі необхідні заходи для забезпечення зберігання матеріалів в повній комплектації в належному стані в період дії цього договору;

- нести відповідальність за втрату або пошкодження матеріали в повній комплектації замовника, що знаходиться у нього, незалежно від причини ушкодження або втрати, з моменту одержання матеріалів в повній комплектації від замовника до закінчення терміну його зберігання;

- повернути матеріали в повній комплектації замовнику за першою вимогою.

Згідно з пунктом 2.3 договору виконавець не має права користуватись матеріалами в повній комплектації, крім випадків, погоджених з замовником.

Відповідно до пунктів 3.1 та 3.2 договору замовник зобов`язаний надати виконавцю матеріали в повній комплектації в день підписання цього договору. Замовник має право у будь-якій час вимагати з виконавця повністю або частково матеріали в повній комплектації, які знаходяться на зберіганні.

В пункті 6.1 договору вказано, що цей договір вступає в силу з моменту підписання та діє до

---

. Тобто строк закінчення дії договору сторонами не визначений.

В текстах договору та акту приймання-передачі, що надавались позивачем, відсутня дата договору та акту.

Разом з тим, у листах-відповідях №1314/18 від 27.12.2018, №53/20 від 22.01.2020, №373/20 від 04.06.2020 на листи-звернення позивача №32/12 від 20.12.2018, №01/01 від 15.01.2020, №23/06 від 01.06.2020 про прийняття з відповідального зберігання переданого майна відповідач посилається на укладений 22.12.2016 між сторонами договір відповідального зберігання матеріалів за об`єктом: Будівництво спортивно-оздоровчого комплексу по вул. Шатровій, м. П`ятихатки (І черга будівництва) .

Наполягаючи на виникненні у відповідача обов`язку прийняти з відповідального зберігання передані матеріали, позивач посилається на закінчення строку дії договору підряду №40 від 22.11.2016, сплив строку зберігання майна позивачем, ігнорування відповідачем висунутих вимог позивача (зберігача) прийняти з відповідального зберігання переданих матеріалів.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки поклажодавець не висував вимоги про повернення зі зберігання переданих за актом приймання-передачі матеріалів, то вимога зберігача про зобов`язання відповідача прийняти з відповідального зберігання у позивача матеріали, зазначені в акті приймання-передачі матеріалів на відповідальне збереження по об`єкту Будівництво спортивно-оздоровчого комплексу по вул. Шатровій м. П`ятихатки (І черга будівництва) , є передчасною.

Апеляційний господарський суд не погоджується з даними висновками місцевого господарського суду та зазначає з приводу викладених в апеляційній скарзі доводів наступне.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Як визначено ст. 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За приписами ч. 1 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання на підставі господарських договорів є господарсько-договірними зобов`язаннями; при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству (абзац другий ч. 4 ст. 179 ГК України): господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ГК України).

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір відповідального зберігання є договором зберігання.

Як передбачено ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк (ст. 938 ЦК України).

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Нормами статті 193 ГК України, ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як вбачається з матеріалів справи, за Договором підряду №40 від 22.11.2016 Відділ освіти П`ятихатської райдержадміністрації (замовник) доручає, а Приватне підприємство Фенікс-98 (підрядник) зобов`язується виконати на свій ризик власними і залученими коштами роботи у 2016-2018 роках з будівництва спортивно-оздоровчого комплексу по вул. Шатровій, м. П`ятихатки (перша черга будівництва).

В свою чергу, згідно п. 1.1. Договору відповідального зберігання відповідач передав, а позивач отримав на відповідальне зберігання в повній комплектації матеріали, зазначені в акті приймання-передачі матеріалів на відповідальне збереження по об`єкту Будівництво спортивно-оздоровчого комплексу по вул. Шатровій, м. П`ятихатки (перша черга будівництва) .

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що Договір відповідального зберігання укладено на підставі Договору підряду №40 від 22.11.2016 та на виконання його умов.

При цьому, факт пов`язаності вказаних договорів не заперечується сторонами, про що свідчить, зокрема, лист відповідача від 03.05.20218 року № 215/18 та подальше листування, яке наявне в матеріалах справи.

Згідно з пунктом 10.1 Договору підряду №40 від 22.11.2016 цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2018, щодо розрахунків - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань.

Колегія суддів наголошує, що станом на 12.06.2020 року відповідач свої зобов`язання щодо фінансування вартості обумовлених Договором підряду робіт не виконав у повному обсязі; строк дії Договору підряду сплив і сторонами не вносилися зміни щодо його продовження.

За приписами ч. 1 та 2 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Відповідно до ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

В матеріалах справи наявне листування між сторонами - листи-звернення позивача №32/12 від 20.12.2018, №01/01 від 15.01.2020, №23/06 від 01.06.2020 з вимогою до відповідача прийняти з відповідального зберігання переданих за актом приймання-передачі матеріалів та листи-відповіді №1314/18 від 27.12.2018, №53/20 від 22.01.2020, №373/20 від 04.06.2020 про відсутність наміру припинити договірні відносини зі зберігання та відсутність коштів на фінансування витрат збереження матеріалів.

З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Пунктом 6 частини 1 статті 3 ЦК України визначено, що основними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Цей принцип є своєрідною межею здійснення учасниками цивільних правовідносин своїх прав і виконання обов`язків, яка відділяє дозволену поведінку від недозволеної, справедливі, добросовісні і розумні дії від вчинків, які не відповідають цим критеріям.

Даний принцип віднайшов своє відображення у положеннях Цивільного кодексу України, які врегульовують правовідносини сторін, пов`язані з укладенням правочину.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно частини першої статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Тобто, принцип свободи договору не є безумовним, межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності, а погоджені сторонами умови договору повинні відповідати не лише вимогам цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а й засадам справедливості, добросовісності, розумності як складової елемента загального конституційного принципу верховенства права.

У цьому контексті варто зазначити, що принцип справедливості, добросовісності і розумності обмежує дію принципу свободи договору. Учасники цивільних правовідносин можуть, зокрема укладати договори і на свій розсуд визначати їх умови, але з урахуванням прав і інтересів контрагентів.

У постанові від 10.10.2012 у справі №6-110цс12 Верховний Суд України виклав свою правову позицію про те, що свобода договору, передбачена статтями 6, 627 ЦК України, яка полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, при виборі контрагентів та при погодженні умов договору, не є безмежною.

Отже, закріплений Цивільним кодексом України принцип свободи договору має співвідноситися із принципами справедливості, добросовісності та розумності.

Згідно з частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Одним із його елементів є справедливість.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється на сферу виконання зобов`язань та на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають тою межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Закріпивши принцип свободи договору, Цивільного кодексу України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу, зокрема, всупереч принципам справедливості, добросовісності, розумності.

За частинами першою - третьою статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до статті 948 ЦК України поклажодавець зобов`язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

Колегія суддів зауважує, що Договір відповідального зберігання не містить встановлений строк виконання відповідачем зобов`язання прийняти з відповідального зберігання у позивача матеріали, які були передані за актом приймання-передачі матеріалів.

Відповідно до статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Частиною 8 статті 180 ГК України також встановлено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Водночас, як визначено у ч. 2 та 3 ст. 938 ЦК України якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Зважаючи на ту обставину, що в основному договорі (Договорі підряду) було визначено строк дії до 31.12.2018р. і вказаний строк не продовжувався, розумним строком зберігання переданих на виконання згаданого Договору матеріалів доцільно вважати строк до 31.12.2018 року включно, що відповідає засадам справедливості, добросовісності і розумності .

Відтак, строк виконання відповідачем свого зобов`язання забрати матеріали від позивача (зберігача) є таким, що настав 31.12.2018р.

Згідно з положеннями статті 2 Господарського процесуального кодексу України та статей 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту прав (охоронюваних законом інтересів) є його порушення, невизнання або оспорення. Зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

У розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 ЦК України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно ст. ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до приписів ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відтак на позивача покладений обов`язок обгрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

За змістом ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Колегія суддів наголошує, що вирішуючи спір по суті, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 16.10.2019 року у справі № 525/505/16-ц).

За таких умов, встановивши на підставі наявних в матеріалах справи доказів порушення прав ПП Фенікс-98 , внаслідок невиконання у розумний строк (після закінчення строку дії Договору підряду) Відділом освіти П`ятихатської районної державної адміністрації свого зобов`язання щодо прийняття з відповідального зберігання переданих на виконання Договору підряду матеріалів, колегія суддів доходить висновку, що позовні вимоги є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

З огляду на все вищевикладене, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.10.2020 підлягає скасуванню у зв`язку з неповним встановленням обставин, що мають значення для справи та неправильним застосуванням судом першої інстанції ч. 3 ст. 938 ЦК України.

Згідно з ч.ч. 1,2,5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України: судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За приписами ч. 1 та 2 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Принцип справедливості судового розгляду в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що: стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.

Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 статті 6 (див., mutatismutandis, рішення у справі Шенк проти Швейцарії (Schenk v. Switzerland) від 12 липня 1988 р., серія A № 140, с. 29, п. 46).

Відповідно до п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 3 липня 2014 року, остаточне 17.11.2014: "Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року).

Оскільки судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вбачає підстави для скасування оскаржуваного рішення з прийняттям нового - про задоволення позовних вимог та зобов`язання відповідача прийняти з відповідального зберігання у позивача матеріали, зазначені в акті приймання-передачі матеріалів на відповідальне збереження по об`єкту Будівництво спортивно-оздоровчого комплексу по вул. Шатровій м. П`ятихатки (І черга будівництва) .

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Так як апеляційну скаргу задоволено, згідно ст. 129 ГПК України, суд відповідно змінює розподіл судових витрат по сплаті судового збору.

На підставі ст. 129 ГПК України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат наступним чином: судовий збір в розмірі 2 102,00 грн. за подання позову та 3 153,00 грн. за подання апеляційної скарги підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 269, 275-279 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Фенікс-98" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.10.2020 у справі №904/3135/20 задовольнити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.10.2020 у справі №904/3135/20 - скасувати.

Постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Зобов`язати Відділ освіти П`ятихатської районної державної адміністрації прийняти з відповідального зберігання у Приватного підприємства Фенікс-98 матеріали, зазначені в акті приймання-передачі матеріалів на відповідальне збереження по об`єкту Будівництво спортивно-оздоровчого комплексу по вул. Шатровій м. П`ятихатки (І черга будівництва)

Стягнути з Відділу освіти П`ятихатської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 02142520, вул. Олександрійська, 67, м. П`ятихатки, Дніпропетровська обл., 52100) на користь Приватного підприємства Фенікс-98 (код ЄДРПОУ 30072755, вул. Йосипа Манаєнкова, 10А, кв. 16, м. Кам`янське, Дніпропетровська обл., 51921) витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 5 255,00 грн., про що видати наказ.

Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 25.05.2021

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя А.Є. Чередко

Суддя Л.А. Коваль