Рішення від 14.05.2021 по справі 910/16217/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.05.2021Справа № 910/16217/20

За позовомДержавного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Складське господарство" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Промдезактивація" в особі ліквідаційної комісії прозобов`язання визнати та включити кредиторські вимоги до проміжного ліквідаційного балансу Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А. Представники сторін:

від позивача: Мельник А.М. - представник за довіреністю;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Складське господарство" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Промдезактивація" в особі ліквідаційної комісії про зобов`язання включити до проміжного ліквідаційного балансу кредиторські вимоги державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", від імені якого діє відокремлений підрозділ "Складське господарство" в розмірі 71 392, 08 грн.

Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 13.11.2020 відкрито провадження у справі №910/16217/20, вирішено проводити розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 11.12.2020.

Представник позивача безпосередньо в підготовчому судовому засіданні 11.12.2020 надав усні пояснення та підтримав заявлений позов.

Відповідач явку уповноваженого представника не забезпечив, відзив на позов не надав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Враховуючи наявні в матеріалах справи фактичні дані, неявку представника відповідача, суд дійшов висновку про відкладення підготовчого судового засідання відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України до 05.02.2021 та продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів.

16.01.2021 Господарським судом міста Києва було винесено ухвалу в порядку ст. 120 Господарського процесуального кодексу України та перенесено підготовче засідання у справі на 24.02.2021.

24.02.2021, напередодні судового засідання, позивач звернувся із клопотанням про витребування доказів та про збільшення розміру позовних вимог, згідно з яким просить - зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Промдезактивація" в особі ліквідаційної комісії визнати та включити до проміжного ліквідаційного балансу кредиторські вимоги Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Складське господарство" в сумі 76 622,63 грн.

Безпосередньо в підготовчому судовому засіданні 24.02.2021 представник позивача надав усні пояснення та підтримав заявлені ним клопотання.

Відповідач явку уповноваженого представника не забезпечив, відзив на позов не надав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Суд звернув увагу представника позивача на те, що статтею 81 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до 1-3 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Враховуючи наявні в матеріалах справи фактичні дані, заслухавши доводи представника позивача, суд дійшов висновку про відкладення підготовчого судового засідання в порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України на 02.04.2021.

31.03.2021 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про проведення судового засідання без участі його представника та надано письмові пояснення.

Сторони явку уповноважених представників у підготовче засідання 02.04.2021 не забезпечили, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Враховуючи те, що дії позивача зі збільшення розміру позовних вимог не суперечать законодавству та не порушують права і охоронювані законом інтереси інших осіб, суд приймає заяву позивача про збільшення позовних вимог до розгляду, а спір у справі буде вирішений з урахуванням нової ціни первісного позову - 76 622, 53 грн.

Суд дійшов висновку, що наявних у матеріалах справи фактичних даних достатньо для вирішення спору по суті, а отже, у витребуванні доказів немає потреби.

З огляду на те, що в судовому засіданні 02.04.2021 здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, а також те, що не вирішених заяв та клопотань у справі не залишилося, суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 14.05.2021.

Безпосередньо в судовому засіданні 14.05.2021 представник позивача наполягав на задоволенні заявленого позову та надав усні пояснення.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання 14.05.2021 не забезпечив, про час та місце розгляду був повідомлений належним чином.

Суд звернув увагу позивача на те, що у заяві про збільшення позовних вимог новою ціною позову зазначено 76 622, 63 грн, а за наданим позивачем розрахунком загальна сума кредиторських вимог становить 76 622, 53 грн.

У судовому засіданні 14.05.2021 було оголошено перерву.

Після оголошення перерви представник позивача підтвердив, що правильною ціною позову з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог є 76 622, 53 грн.

У судовому засіданні 14.05.2021 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22.07.2020 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Промдезактивація" внесено запис 10681100014000016 про рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ним органу щодо припинення юридичної особи в результаті її ліквідації та про строк для заявлення кредиторами своїх вимог до 22.09.2020.

Як стверджує позивач, 02.09.2020 ДП "НАЕК "Енергоатом" в особі ВП "Складське господарство" звернулося до ТОВ "НВП "Промдезактивація" із заявою № 45/0-1355 про кредиторські вимоги, однак 21.09.2020 така заява була повернута відправникові без вручення.

Відповідно до ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Статтею 105 Цивільного кодексу України встановлено, що учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов`язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію. Після внесення запису про прийняття рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу про припинення юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців повідомлення про внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо прийняття рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу про припинення юридичної особи публікується у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації.

Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.

Кожна окрема вимога кредитора, зокрема щодо сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, розглядається, після чого приймається відповідне рішення, яке надсилається кредитору не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора.

Згідно з ч. 3 ст. 60 Господарського кодексу України ліквідаційна комісія або інший орган, який проводить ліквідацію суб`єкта господарювання, вміщує в друкованих органах відповідно до закону повідомлення про його ліквідацію та про порядок і строки заяви кредиторами претензій, а явних (відомих) кредиторів повідомляє персонально у письмовій формі у встановлені цим Кодексом чи спеціальним законом строки.

Відповідно до ст. 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується, зокрема, за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Відповідно до частини 8 статті 111 Цивільного кодексу України ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред`явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

Статтею 112 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості:

1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;

2) у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов`язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;

3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов`язкових платежів);

4) у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги.

Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги.

У разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.

Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред`явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно.

Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.

Отже, відповідно до приписів чинного законодавства вимога кредитора має бути розглянута з прийняттям та направленням відповідного рішення ліквідаційною комісією не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора, а кредитор, у випадку відмови ліквідаційної комісії у задоволенні його вимог або ухилення від їх розгляду, має право на звернення до суду з відповідним позовом протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову, в той час як вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вважаються погашеними.

Однак, відповідач не надав позивачу відповіді на його кредиторську вимогу, що свідчить про ухилення від її розгляду. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що ухилення відповідача від розгляду кредиторських вимог позивача надало останньому право звернутися у місячний строк, встановлений ч. 3 ст. 112 ЦК України, до суду із позовом до ліквідатора (ліквідаційної комісії).

При цьому, перебіг встановленого ч.ч. 3, 5 ст. 112 ЦК України місячного строку на звернення до суду з позовом в даному випадку має розпочинатися не раніше дати закінчення 30-денного терміну, відведеного ліквідаційній комісії для реагування на вимогу кредитора згідно з ч. 6 ст.105 цього Кодексу.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи фактичних даних, заява позивача про кредиторські вимоги повернулася без відповіді 21.09.2020, а позов у даній справі було подано до суду 22.10.2020, тобто в межах місячного строку.

22.09.2015 між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Складське господарство" (далі - позивач, зберігач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Промдезактивація" (далі - відповідач, поклажодавець) було укладено Договір № 148/63-145-SD-15-00405 про надання послуг відповідального зберігання (далі - Договір), відповідно до умов якого, у порядку і на умовах, визначених договором, зберігач надає поклажодавцю послуги відповідального зберігання на Рівненському відділенні ВП "Складське господарство" таких матеріальних цінностей: найменування ТМЦ - захисне огородження модулів дезактивації, кр. 2079077.00000; кількістю - 1 шт.; вартість за одиницю, без ПДВ, грн. - 120 000 грн. Право власності на майно залишається за поклажодавцем. Майно не може бути задіяне в господарській діяльності зберігача. Умови даного договору поширюються на відносини сторін, що стосуються предмета даного договору, які виникли до його укладення з 23.06.2015 (розділ 1 Договору).

Відповідно до п. 2.2 Договору, поклажодавець зобов`язаний передати майно на відповідальне зберігання зберігачу за актом приймання-передачі майна, підписаним уповноваженими представниками сторін.

Згідно з п. 2.5 Договору, зберігач зобов`язаний забезпечити повне збереження майна, а після закінчення терміну зберігання зобов`язаний повернути його поклажодавцю згідно з договором за умови оплати поклажодавцем вартості наданих послуг зберігання.

Пунктом 2.7 Договору сторони погодили, що зберігач зобов`язаний повернути майно Поклажодавцю за актом приймання-передачі майна, підписаним уповноваженими представниками сторін.

Поклажодавець зобов`язаний щомісяця оплачувати послуги зі зберігання майна відповідно до розрахунку, встановленого розділом 3 Договору. Поклажодавець оплачує зберігачу вартість послуг зберігання майна в такому порядку і розмірах: загальна площа, на якій зберігається майно, становить - 5 кв.м.; вартість послуги за 1 кв.м. за добу з ПДВ становить - 6 грн.; у разі зменшення площі (часткового повернення майна з відповідального зберігання), на якій розміщено майно, оформлюється акт приймання-передачі з відповідального зберігання, в якому вказується площа, на якій було розміщено повернуте майно, та загальна площа, на якій залишилося майно, без укладання додаткової угоди до договору. Вартість зберігання узгоджується сторонами у протоколі узгодження договірної ціни (додаток № 1 до Договору) (п.2.10, п.3.1, п.3.2 Договору).

Відповідно до п. 3.3 Договору, поклажодавець щомісяця здійснює оплату надання послуг за фактичний період зберігання згідно з наданим зберігачем рахунком, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок зберігача, зазначений у розділі 9 Договору, в термін до 30-го числа наступного за звітним місяцем надання послуг; за період з 23.06.2015 по 31.08.2015 Поклажодавець сплачує зберігачу суму 2 100 грн., в тому числі ПДВ 350 грн., протягом 30 календарних днів після укладання договору, на підставі виставленого рахунку.

Зберігач має право в односторонньому порядку змінити вартість послуг, зазначену в пункті 3.1 Договору, про що поклажодавець письмово повідомляється протягом 30 днів; у випадку, коли поклажодавець не погоджується з новою ціною послуг, він має право в будь-який момент відмовитись від договору та протягом 2-х днів забезпечити вивезення майна з території зберігача (п.3.7 Договору).

Пунктом 5.1 Договору визначено, що за невиконання або неналежне виконання зобов`язання за цим договором зберігач і поклажодавець несуть майнову відповідальність згідно умов договору і у відповідності з чинним законодавством України.

За несвоєчасне або не повне проведення грошових розрахунків поклажодавець зобов`язаний сплатити зберігачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу. Вказана вартість застосовується лише з метою ведення позабалансового обліку прийнятого на відповідальне зберігання майна (п.5.2 Договору).

Відповідно до п.7.1 Договору, договір набирає чинності з дати підписання і діє протягом року.

При відсутності письмової заяви однієї із сторін за один місяць до закінчення терміну дії договору про його розірвання або про зміну його істотних умов договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік на тих самих умовах (п.7.2 Договору).

Відповідно до Додатку №1 "Протокол узгодження договірної ціни" сторони погодили, що вартість послуг зберігання майна становить - 6,00 грн. (з ПДВ) за 1 м кв. за одну добу; площа на якій зберігається майно становить - 5,00 м кв.

Судом встановлено, що відповідно до Акту приймання-передачі матеріально-технічних ресурсів на відповідальне зберігання від 23.10.2015 відповідачем було передано позивачу на зберігання майно, а саме: захисне огородження модулів дезактивації кр.2079077.00000 у кількості - 1 шт., вартістю (без ПДВ) - 120000,00 грн. Загальна площа, на якій розміщено майно становить 5 кв. м.

На обґрунтування заявленого позову позивач зазначає, що відповідач не оплачує послуги зберігання тривалий період часу, а також не виконує рішень Господарського суду міста Києва у справах № 910/13258/16, № 910/10777/17, № 910/14439/18.

Крім того, позивач стверджує, що за період з 01.10.2018 до січня 2021 вартість неоплачених ТОВ "НВП "Промдезактивація" послуг становить 25 620, 00 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Положеннями статті 75 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 124 Конституції України визначають обов`язковість виконання усіма суб`єктами прав судового рішення у вказаній справі.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, судові рішення у справах № 910/13258/16, № 910/10777/17, № 910/14439/18, які набрали законної сили не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі й у даній справі, не можуть ним суперечити.

Так, відповідно до рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2016 по справі № 910/13258/16 з ТОВ "НВП "Промдезактивація" стягнуто 15 739, 52 грн; за рішенням Господарського суду міста Києва від 22.08.2017 по справі № 910/10777/17 з ТОВ "НВП "Промдезактивація" стягнуто 12 509, 97 грн, а за рішенням Господарського суду міста Києва від 03.06.2019 по справі № 910/14439/18 з ТОВ "НВП "Промдезактивація" стягнуто 17 816, 02 грн.

У той же час, на підтвердження факту надання відповідачу послуг зберігання майна у період з 01.10.2018 до січня 2021 позивач долучає до справи акти приймання-передачі наданих послуг за весь період прострочення.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання (ст.ст.938, 946 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ст. 530 ЦК України).

Наявність обов`язку відповідача щодо сплати заборгованості у розмірі 25 620, 00 грн за період з 01.10.2018 до січня 2021 та в розмірі 46 065, 51 грн (які було стягнуто за рішеннями суду) підтверджується матеріалами справи та не була спростована відповідачем, зокрема, останнім не надано суду доказів сплати грошових коштів у вказаному розмірі, у зв`язку з чим позов в частині стягнення основного боргу підлягає задоволенню в повному обсязі.

Окрім наведеного розміру заборгованості позивачем заявлено до стягнення 1 509,67 грн інфляційних втрат та 855,40 грн 3% річних.

Відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що вказаний розрахунок здійснено щодо кожного акту виконаних робіт, з урахуванням встановленого договором строку оплати та здійснених відповідачем оплат, визначений позивачем період нарахування є обґрунтованим, розрахунок арифметично правильний, у зв`язку з чим позовні вимоги щодо стягнення 3% річних у розмірі 855,40 грн та інфляційних втрат у розмірі 1 509,67 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 2 571,95 грн пені.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 5.2 Договору, за несвоєчасне або не повне проведення грошових розрахунків поклажодавець зобов`язаний сплатити зберігачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені і встановив, що вказаний розрахунок виконаний позивачем відповідно до умов Договору та з урахуванням положень чинного законодавства України. Позивачем також вірно були визначені періоди нарахування пені.

З огляду на зазначене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 571, 95 грн пені за вказані позивачем періоди підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову не спростовує.

Враховуючи приписи пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає витрати по сплаті судового збору на відповідача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 75, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1 . Позовні вимоги Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Складське господарство" задовольнити повністю.

2. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Промдезактивація" в особі ліквідаційної комісії (03039, м. Київ, проспект Науки, 4/2; код ЄДРПОУ 31303049) визнати та включити до проміжного ліквідаційного балансу кредиторські вимоги Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Складське господарство" (34400, Рівненська область, м. Вараш, Будівельна база № 1, промислова зона 35/2; код ЄДРПОУ 36217282) в сумі 76 622, 53 грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Промдезактивація" в особі ліквідаційної комісії (03039, м. Київ, проспект Науки, 4/2; код ЄДРПОУ 31303049) на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Складське господарство" (34400, Рівненська область, м. Вараш, Будівельна база № 1, промислова зона 35/2; код ЄДРПОУ 36217282) витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 102, 00 грн.

4. Після набрання рішенням законної сили видати відповідні накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення буде складено та підписано 24.05.2021 року.

Суддя Ю.О.Підченко