Рішення

від 24.05.2021 по справі 918/200/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" травня 2021 р. м. Рівне Справа № 918/200/21

Господарський суд Рівненської області у складі судді Пашкевич І.О. , розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІВА Україна" (80431, вул. Львівська, будинок 2А, с. Жовтанці, Кам`яно-Бузький район, Львівської області, код ЄДРПОУ 38332186)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРЕСТ ДРАЙВ" (33023, місто Рівне, вул. С. Крушельницької, будинок 77-А, оф. 304, код ЄДРПОУ 42544856)

про стягнення заборгованості в сумі 214 899,65 грн

без виклику сторін

ВСТАНОВИВ:

У березні 2021 року ТОВ "ТІВА Україна" звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до ТОВ "ФОРЕСТ ДРАЙВ" про стягнення заборгованості в сумі 214 899,65 грн. Позов мотивований неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №УТ206920 від 18.07.2019, у зв`язку з чим позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 134 339,92 грн боргу за договором, 36 539,76 грн пені, 26 867,98 грн штрафу, 11 123,27 грн інфляційних втрат та 6 028,72 грн - 3% річних. Крім того, просив стягнути на свою користь з відповідача сплачений судовий збір, а також витрати на правову допомогу адвоката в сумі 6 000,00 грн.

Ухвалою суду від 23.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику сторін (без проведення судового засідання).

Вищевказана ухвала суду направлялась відповідачу за адресою вказаною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 33023, місто Рівне, вул. С. Крушельницької, будинок 77-А, оф. 304. Однак, поштове відправлення з вказаною ухвалою суду повернулось на адресу суду з відміткою відділення поштового зв`язку "адресат відсутній за вказаною адресою".

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі ГПК, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Таким чином, оскільки судом вчинені належні дії щодо повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі, будь-яка інша адреса суду не повідомлена, відтак суд розглядає справу за відсутності відзиву відповідача за наявними у ній матеріалами, у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 18 липня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТІВА Україна" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФОРЕСТ ДРАЙВ" (Покупець), було укладено Договір поставки товару № УТ206920 (далі Договір, а.с. 11-12), за умовами якого Постачальник зобов`язався постачати покупцю обладнання та комплектуючі (далі Товар), а Покупець, в свою чергу, зобов`язався приймати та оплачувати товар за ціною і у строки згідно договору. Асортимент, кількість, ціна, строк та інші умови поставки товару вказуються постачальником у рахунках, виставлених постачальником та/або видаткових накладних, що підписуються повноважними представниками сторін на кожну партію товару, і є невід`ємними частинами договору (п.п. 1.1, 1.3 Договору).

Згідно п. 3.4 Договору покупець зобов`язаний оплатити товар на наступних умовах: 100% партії товару сплачується покупцем постачальнику протягом 5-ти календарних днів з моменту підписання сторонами видаткової накладної.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Договір діє до 31 грудня 2020 року включно, але в будь-якому випадку до повного виконання покупцем своїх грошових зобов`язань (п.п. 9.1, 9.2 Договору).

Договір підписаний повноважними представниками постачальника та покупця, та містить умову про його пролонгацію (п. 9.5 Договору), а також скріплений відбитками печаток вказаних юридичних осіб. Доказів припинення дії Договору до матеріалів справи не надано.

Так, 22.08.2019 відповідачем було проведено попередню оплату за Договором в розмірі 90 000,00 грн згідно платіжного доручення №159 (а.с. 13).

На виконання умов Договору 13.09.2019, згідно замовлення покупця, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 224 339,92 грн, що підтверджується видатковою накладною №11321 (а.с. 16).

Товар був отриманий повноважним представником відповідача про що свідчить наявність підпису та відтиску печатки ТОВ "ФОРЕСТ ДРАЙВ".

Відповідачем отримано товар за вищевказаною видатковою накладною без зауважень щодо кількості чи якості останнього.

Внаслідок неналежного виконання зобов`язань щодо оплати за отриманий товар, враховуючи проведену відповідачем попередню оплату за Договором, на момент звернення з даним позовом до суду за відповідачем утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 134 339,92 грн.

Доказів оплати боргу у вказаному розмірі за Договором відповідач суду не надав.

24 лютого 2021 року позивачем на адресу відповідача було направлено претензію з додатками (а.с. 20-21) з вимогою в 7-денний термін погасити існуючу заборгованість, яку відповідач залишив без відповіді та задоволення.

Варто зазначити, що відповідач визнав наявну заборгованість у встановленому судом розмірі шляхом підписання акту звірки взаєморозрахунків станом на 19.05.2020 (а.с. 19).

Згідно позиції Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №916/1727/17 від 04.12.2019 акти звірки взаємних розрахунків, підписані уповноваженою особою відповідача (боржника) є доказами, що свідчать про фактичне визнання відповідачем наявності у нього перед позивачем боргу.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами (доданими до матеріалів позовної заяви копіями видаткових накладних, рахунків-фактур, довіреностей тощо, підтверджуючих здійснення кожної поставки позивачем Товару) свідчить про визнання боржником такого боргу часткової оплати такого товару тощо.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України, господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань.

Частиною 1 ст. 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 175 ГК України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з рахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

З положень ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 627 ЦК України встановлено свободу договору, тобто сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Враховуючи, що відповідач в порушення ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України взяті на себе зобов`язання не виконав, за поставлений товар своєчасно не розрахувався, позивач обґрунтовано звернувся з позовом про стягнення несплаченої суми основного боргу.

З огляду на викладене вище позов в частині стягнення основного боргу за договором в сумі 134 339,92 грн є обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення.

Стосовно нарахованих позивачем санкцій, а саме: пені за період з 19.09.2019 по 05.03.2021 у сумі 36 539,76 грн, інфляційних втрат за період з жовтня 2019 року по лютий 2021 року, 3% річних за період з 19.09.2019 по 17.03.2021 та штраф у сумі 26 867,98 грн, суд зазначає наступне.

Частинами 4 та 6 ст. 231 та ч. 6 ст.232 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов`язання застосовуються у розмірі, передбаченому сторонами у договорі. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 6.5. Договору сторони погодили, що у випадку порушення Покупцем строків оплати товару, Покупець зобов`язується за вимогою постачальника сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати. Нарахування пені здійснюється незалежно від строку, на який буде прострочено виконання зобов`язання і припиняється лише в момент виконання покупцем зобов`язання, при цьому терміни позовної давності щодо стягнення пені встановлюються тривалістю в три роки.

Пунктом 6.7 Договору сторони встановили, що у випадку прострочення покупцем оплати товару на строк, понад 30 календарних днів, покупець сплачує на вимогу постачальника додатково штраф у розмірі 20 % від суми прострочення.

Відповідно до ч.1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч.1, 3 статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України та ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено ч. 2 ст. 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Враховуючи здійснену відповідачем часткову оплату та приймаючи до уваги строк, визначений п.3.4.1. Договору, за порушення строків оплати, позивач нарахував відповідачу на підставі пунктів 6.5, 6.7 Договору 36 539,76 грн пені та 26 867,98 грн штрафу (розрахунок на а.с. 4, 5).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що Відповідач порушив термін оплати товару згідно умов п.3.4.1 Договору, та не здійснив оплати товару в розмірі 134 339,92 грн по дату прийняття рішення.

Тому за порушення терміну оплати товару понад 30 календарних днів позивач нарахував відповідачу 26 867,98 грн штраф (розрахунок наведений у позовній заяві, а.с. 5).

Враховуючи викладені обставини справи, положення чинного законодавства та умови Договору, перевіривши розрахунок позивача, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача 26 867,98 грн штрафу, оскільки розрахунок є вірним.

Разом з тим, судом перевірено розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат (а.с. 4-6), та встановлено, що останні є не в повній мірі вірними.

Відтак, за розрахунком суду (розрахунок додається до рішення), з урахуванням періодів вказаних позивачем, підставним є нарахування та стягнення з відповідача на користь позивача 36 528,29 грн пені, 10 833,65 грн інфляційних втрат та 6 017,69 грн - 3% річних. У задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 11,47 грн пені, 289,62 грн інфляційних втрат та 11,03 грн 3% річних суд відмовляє.

Відтак, позов в цих частинах підлягає частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача слід стягнути 36 528,29 грн пені, 10 833,65 грн інфляційних втрат та 6 017,69 грн - 3% річних, а у задоволенні позову в частині стягнення 11,47 грн пені, 289,62 грн інфляційних втрат та 11,03 грн 3% річних суд відмовляє.

Відповідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи.

Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в розмірах: 134 339,92 грн основного боргу, 26 867,98 грн штрафу, 36 528,29 грн пені, 10 833,65 грн інфляційних втрат та 6 017,69 грн - 3% річних. В решті вимог про стягнення 11,47 грн пені, 289,62 грн інфляційних втрат та 11,03 грн 3% річних суд відмовляє.

На підставі ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 3 218,81 грн (3 223,49 грн х 214 587,53 грн /214 899,65 грн).

Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За змістом частин 1, 3 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Із наявних у матеріалах справи документів вбачається, що позивач повідомляв про орієнтовний розмір можливих понесених судових витрат, у тому числі на правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн.

Частинами 1-4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до п. 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Заперечень про неспівмірність витрат на оплату професійної правничої допомоги відповідач суду не подав.

Позивач на обґрунтування заявленого розміру витрат на професійну правову допомогу адвоката подав суду: ордер серія ВК №1018367 від 17.03.2021, копію договору №1 про надання правової допомоги від 17.02.2021, акт приймання-передачі наданих послуг від 22.04.2021, розрахунок витрат від 22.04.2021, копію свідоцтва адвоката про право на заняття адвокатською діяльністю Серія РН №1382.

Понесений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката підтверджується поданими доказами, на думку суду є співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та відповідачем не спростований.

За ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 5 991,29 грн (6 000,00 грн х 214 587,53 грн /214 899,65 грн) витрат на професійну правничу допомогу адвоката, пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 129, 237- 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ТОВ "ТІВА Україна" до ТОВ "ФОРЕСТ ДРАЙВ" про стягнення заборгованості в сумі 214 899,65 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРЕСТ ДРАЙВ" (33023, місто Рівне, вул. С. Крушельницької, будинок 77-А, оф. 304, код ЄДРПОУ 42544856) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІВА Україна" (80431, вул. Львівська, будинок 2А, с. Жовтанці, Кам`яно-Бузький район, Львівської області, код ЄДРПОУ 38332186) 134 339 (сто тридцять чотири тисячі триста тридцять дев`ять) грн 92 коп. основного боргу, 36 528 (тридцять шість тисяч п`ятсот двадцять вісім) грн 29 коп. пені, 26 867 (двадцять шість тисяч вісімсот шістдесят сім) грн 98 коп. штрафу, 10 833 (десять тисяч вісімсот тридцять три) грн 65 коп. інфляційних втрат, 6 017 (шість тисяч сімнадцять) грн 69 коп. 3% річних, 3 218 (три тисячі двісті вісімнадцять) грн 81 коп. судового збору та 5 991 (п`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто одну) грн 29 коп. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

4. В задоволенні позову в частині стягнення 11,47 грн пені, 289,62 грн інфляційних втрат та 11,03 грн 3% річних відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Північно-Західного апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення складено та підписано суддею 24.05.2021 року.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Суддя І.О. Пашкевич