Ухвала

від 21.05.2021 по справі 369/2959/21

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/2959/21

Провадження №2/369/3252/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.05.2021 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді: Волчко А.Я.

при секретарі: Миголь А.А.

розглянувши матеріали заяви представника позивача про зустрічному позову ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на майно, що було придбано під час перебування у шлюбі та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ сумісного майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В:

05.03.2021 до Києво-Святошинського районного суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на майно, що було придбано під час перебування у шлюбі.

23.04.2021 до Києво-Святошинського районного суду Київської області надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ сумісного майна подружжя.

19.05.2021 представником позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подано заяву забезпечення позову, а саме накладення арешту на: гараж, загальною площею 56 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, площею 0,0062 га, кадастровий номер: 0524310100:01:012:0189, цільове призначення: для будівництва індивідуальних гаражів, за адресою: АДРЕСА_1 ; однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 ; земельну ділянку, площею 0,1 га, кадастровий номер: 0524310100:01:013:0135, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_3 ; об`єкту незавершеного будівництва (житлового будинку з гаражем) розміщеного на земельній ділянці, площею 0,1 га, кадастровий номер: 0524310100:01:013:0135, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_3 , який будується на підставі будівельного паспорта реєстраційний номер 26/19 , виданий Відділом містобудування та архітектури Тульчинської районної державної адміністрації від 13.08.2019 року на ім`я забудовника ОСОБА_3 .

Свої вимоги обґрунтовували наступним, предметом позову є спірне спільне сумісне майно подружжя.

Вона як відповідач по первісному позову, отримала від друзів інформацію, про те, що позивач має намір продати земельні ділянки та об`єкт незавершеного будівництва, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 , та є предметом зустрічного позову. Крім того в матеріалах первісного позову, містяться судові рішення Тульчинського районного суду Вінницької області про стягнення з ОСОБА_3 боргів на суму понад 80 000 доларів США.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову з наведених у ній підстав, слід зазначити наступне.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Так, частиною 1 ст. 153 ЦПК України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності з ч. 1 ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову.

У відповідності з ч. 2 ст. 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: причини, у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Згідно із ч.3 цієї статті забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до ч.3 ст. 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Види забезпечення позову визначені положеннями статті 150 ЦПК України та до них належать: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

У відповідності до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки сторони позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі Іатрідіс проти Греції ). Поняття законність у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах Антріш проти Франції та Кушоглу проти Болгарії ).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав конкретної особи. Про необхідність досягнення такого балансу йдеться в ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Баланс не буде забезпечений якщо на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див. рішення у справі Спорронг та Льонрот проти Швеції ). Інакше кажучи, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства ).

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. При цьому, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Також слід зазначити, що статтею 124 Конституції України визначено принцип обов`язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 2, 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Н. проти Нідерландів , ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. При чому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Разом із тим, позивачем не доведено того, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а також, що такі заходи забезпечення позову, не є співмірними із заявленими позовними вимогами.

Відтак, суду необхідно з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

За змістом позовної заяви вбачається, що предметом позовних вимог є визнання права особистої приватної власності на майно, що було придбано під час перебування у шлюбі та поділ сумісного майна подружжя

За вимогами ч.10 ст.150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Більше, того, позивачем по цій справі не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову за запропонованим позивачем способом може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду саме у вказаній позовній заяві.

Приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з врахуванням роз`яснення Верховного Суду України та позиції Європейського суду з прав людини, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; суд вважає, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.

Заявником не було вказано обґрунтованості доводів щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням заявлених позовних вимог та яким чином невжиття вказаного виду забезпечення позову призведе до невиконання судового рішення.

Застосування такого заходу забезпечення в спірних правовідносинах суперечить самій суті інституту забезпечення позову, метою якого є обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Вищевикладене узгоджується з правовими висновками викладеним у постанові Верховного Суду від 10.02.2021 справа № 709/853/20.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 381/4019/18 зазначено, що: співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Враховуючи наведені норми процесуального законодавства, оцінивши доводи представника позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, суд вважає, що заява про забезпечення позову з огляду на розмір і зміст позовних вимог та зміст такої заяви і обсяг заходів забезпечення позову на даний час задоволенню не підлягає, оскільки заявником не надано будь-яких доказів очевидної і об`єктивної загрози порушення прав позивача. Крім того, позивачем та його представником не доведено факт того, що невжиття саме таких за обсягом заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання в подальшому рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Всі інші доводи заявника стосуються підстав та предмету позову, з якими позивач звернувся до суду, однак оцінка таким доводам може бути надана судом лише за результатами розгляду справи по суті в судовому засіданні.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Отже, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову заявник не навів обставин необхідності вжиття заходів забезпечення позову, та не надав на їх підтвердження належних, достатніх, достовірних та допустимих доказів.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 149, 150 - 153 , 209 , 210 , 293 , 294 ЦПК України , , суд -

ПОСТАНОВИВ :

У задоволенні заяви представника позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на майно, що було придбано під час перебування у шлюбі та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ сумісного майна подружжя- відмовити.

Ухвалу може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: А.Я. Волчко