Постанова

від 24.05.2021 по справі 198/926/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

24 травня 2021 року

м. Київ

справа № 198/926/19

провадження № 61-11818св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Лан Юр`ївського району Дніпропетровської області,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 02 березня 2020 року у складі судді Маренич С. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2020 року у складі колегії суддів: Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Лан Юр`ївського району Дніпропетровської області (далі - ТОВ Лан ) про розірвання договору оренди земельної ділянки, посилаючись на те, що згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії III-ДП № 037073 він є власником земельної ділянки площею 7,338 га, кадастровий номер 1225982500:01:001:0337, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Новов`язівської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області. 02 вересня 2014 року між ним і ТОВ Лан було укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки строком на 15 років. У пункті 7 договору оренди сторонами погоджено, що орендар кожні п`ять років дає згоду на розірвання договору оренди земельної ділянки, якщо в орендодавця виникла для цього потреба або бажання, але орендодавець повинен попередити орендаря про це (про свій намір) не пізніше як за 100 днів. Керуючись положеннями пункту 7 вказаного правочину, він направив орендарю попередження про намір розірвати договір оренди, оскільки мав бажання самостійно користуватися земельною ділянкою. Однак ТОВ Лан відмовило йому в розірванні договору оренди і поверненні земельної ділянки, що, на його думку, порушує умови укладеного між ними правочину. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив розірвати договір оренди земельної ділянки площею 7,338 га, укладений 02 вересня 2014 року між ним і ТОВ Лан .

Рішенням Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 02 березня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що наявність в договорі оренди умови про можливість його розірвання в односторонньому порядку є вирішальною для розгляду справи, тому сторони в договорі мають чітко визначити можливість розірвання договору в односторонньому порядку та механізм (процедуру) такого розірвання (шляхом підписання відповідної угоди тощо). Таке визначення має бути чітким і однозначним. Разом з тим пункт 7 договору оренди землі, на який послався позивач як на підставу для розірвання договору в односторонньому порядку, не містить чіткого визначення можливості розірвання договору в односторонньому порядку та механізму (процедури) такого розірвання. Натомість зміст вказаного пункту вказує, що для розірвання договору потрібна згода орендаря, яку останній має надати, що виключає можливість розірвання договору в односторонньому порядку. Крім того, в пункті 28 договору оренди землі сторонами погоджено, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку без вагомих причин та рішення суду не допускається, а пунктом 27 цього ж договору визначено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 02 березня 2020 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У серпні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 02 березня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2020 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказав, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, що призводить до формування протилежної правозастосовчої практики щодо вирішення подібних спорів. Вирішення цього спору Верховним Судом має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики в Україні. Крім того, заявник звернув увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16 травня 2018 року у справі № 420/504/16-ц та від 02 вересня 2019 року у справі № 623/2421/16-ц щодо можливості розірвання договору в односторонньому порядку, якщо це передбачено умовами договору.

У вересні 2020 року ТОВ Лан подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області.

26 серпня 2020 року справа № 198/926/19 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії III-ДП № 037073 , виданим 27 серпня 2001 року Новов`язівською сільською радою Юр`ївського району, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 7,338 га, кадастровий номер 1225982500:01:001:0337, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Новов`язівської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області.

02 вересня 2014 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та ТОВ Лан (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого позивач передав, а товариство прийняло у платне користування вищевказану земельну ділянку строком на п`ятнадцять років.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1225982500:01:001:0337 зареєстровано за ТОВ Лан на підставі договору від 02 вересня 2014 року, укладеного з орендодавцем ОСОБА_1 .

Жодна із сторін не оспорювала факт укладення вказаного правочину та його чинність.

29 травня 2019 року ОСОБА_1 направив ТОВ Лан заяву, в якій зазначив, що на підставі пункту 7 договору оренди земельної ділянки від 02 вересня 2014 року він має намір розірвати цей договір, оскільки бажає самостійно використовувати земельну ділянку.

У відповіді, наданій на вищевказану заяву, ТОВ Лан повідомило позивача про те, що договір оренди земельної ділянки не передбачає можливості його розірвання в односторонньому порядку, при цьому всі умови цього договору виконуються товариством належним чином та підстав для його розірвання до сплину 15 років дії договору немає.

Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 2 Закону України Про оренду землі відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК України), ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За приписами статті 1 Закону України Про оренду землі , яка кореспондується з положеннями частини першої статті 93 ЗК України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

У пункті б частини першої статті 90 ЗК України закріплено право власника земельних ділянок самостійного господарювання на землі.

Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами першою -четвертою статті 31 Закону України Про оренду землі , який є спеціальним законом і має пріоритет перед іншими законами в застосуванні до спірних правовідносин (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи-орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства). Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

У частині першій статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судами встановлено, що спір між сторонами виник у зв`язку з різним розумінням і тлумаченням змісту пункту 7 договору оренди землі.

У пункті 7 договору оренди земельної ділянки визначено, що цей договір укладено на 15 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору письмово, або усно повідомити орендодавця про намір продовжити його дію. Крім того, орендар дає згоду на розірвання договору через кожні п`ять років, якщо в орендодавця виникла для цього потреба або бажання, але орендодавець повинен попередити орендаря не пізніше, як за 100 днів про свій намір. Якщо після закінчення дії договору (15 років) у сторін не виникає одна до одної претензій протягом трьох місяців, договір продовжується автоматично.

При цьому в пунктах 26-28 договору оренди земельної ділянки сторонами погоджено порядок припинення його дії.

Згідно з пунктом 26 договору оренди земельної ділянки дія цього договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи-орендаря.

У пункті 27 договору оренди земельної ділянки зазначено, що дія цього договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання іншою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Згідно з пунктом 28 договору оренди земельної ділянки розірвання цього договору в односторонньому порядку без вагомих причин та рішення суду не допускається .

Вказане свідчить, що умовами укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки не передбачено можливості його розірвання в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця. При цьому заперечення зі сторони орендаря свідчить, що останній не погоджується на розірвання, тобто відсутня взаємна згода сторін на розірвання договору.

Бажання позивача самостійно обробляти земельну ділянку не є окремою підставою, визначеною законом або договором, для розірвання спірного договору оренди землі. Жодних інших окремих підстав як в сукупності, так і окремо, необхідних і достатніх для розірвання договору, позивачем не наведено.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Виходячи з наведеного, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову з огляду на те, що абзац другий пункту 7 договору оренди земельної ділянки, на який послався позивач як на можливість розірвання цього договору в односторонньому порядку, не містить чіткого визначення можливості розірвання договору в односторонньому порядку та механізму (процедури) такого розірвання. Натомість зі змісту вказаного пункту очевидно, що для розірвання договору потрібна згода орендаря (відповідача у справі), яку останній має надати, що виключає можливість розірвання договору в односторонньому порядку. Крім того, пункт 28 договору містить імперативну норму про неможливість розірвання договору в односторонньому порядку.

Згідно з частиною першою статті 32 Закону України Про оренду землі на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Судами встановлено, що ТОВ Лан належним чином виконує свої зобов`язання за договором оренди від 02 вересня 2014 року. Отже, відповідно до умов договору та положень статті 32 Закону України Про оренду землі і статті 651 ЦК України відсутні підстави для розірвання договору в судовому порядку. Крім того, сторони не досягли взаємної згоди щодо розірвання договору.

Свобода договору не є абсолютною та безмежною, оскільки при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням ЦК України та інших актів цивільного законодавства, враховуючи, що вони не можуть на власний розсуд врегулювати в договорі свої відносини у випадках коли така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 03 березня 2021 року у справі № 198/631/19 (провадження № 12032св20) та від 11 березня 2021 року у справі № 198/877/19 (провадження № 61-9624св20), в яких спірні правовідносини були аналогічними (орендодавцями пред`явлено позов до ТОВ Лан про розірвання договору оренди земельної ділянки в односторонньому порядку з посиланням на пункт 7 цього договору).

Отже, суди правильно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, тому посилання в касаційній скарзі на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України є необґрунтованим.

Посилання в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 420/504/16-ц та від 02 вересня 2019 року у справі № 623/2421/16-ц щодо можливості розірвання договору в односторонньому порядку, якщо це передбачено умовами договору, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

В постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 420/504/16-ц (провадження № 61-6268св18) зазначено, що сторонами при укладенні спірних договорів оренди землі було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, до якого включено, окрім типових умов, і особливі, в тому числі умови пункту 39, якими сторони встановили можливість одностороннього розірвання договору без настання будь-яких умов.

В постанові Верховного Суду від 02 вересня 2019 року у справі № 623/2421/16-ц (провадження № 61-24009св18) вказано, що умовами договорів оренди земельної ділянки передбачається можливість одностороннього розірвання договорів, не обумовлюючи таке розірвання настанням будь-яких підстав та передумов, у тому числі невиконанням орендарем умов договору , а отже, може бути реалізовано в разі наявності відповідного волевиявлення однієї зі сторін.

Разом з тим в цій справі встановлено, що зі змісту пункту 7 договору оренди очевидно, що для розірвання договору потрібна згода орендаря, яку останній має надати , що виключає можливість розірвання договору в односторонньому порядку.

Отже, висновки щодо застосування норм права, які викладені у вищевказаних постановах Верховного Суду, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами в цій справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-81, 89 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 02 березня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко