Постанова

від 18.05.2021 по справі 640/15283/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/15283/19 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:

Аверкова В.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 травня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Сорочка Є.О.,

суддів Єгорової Н.М.,

Коротких А.Ю.,

за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м.Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вертол" до Головного управління ДПС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08 травня 2019 року №00006311402, №00006321402 та №00006331402.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 жовтня 2020 року позов задоволено.

Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 08 травня 2019 року №00006311402 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58, пунктом 57.3 статті 57, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення підпункту 14.1.13 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пункт 5 та 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 Доходи , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за №860/4153 ТОВ Вертол збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на 556 849,00 грн., у тому числі за податковими зобов`язаннями на 445 479,00 грн. та за штрафними санкціями на 111 370,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 08 травня 2019 року №00006321402 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58, пунктом 57.3 статті 57, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення пункту 44.1 статті 44, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України ТОВ Вертол збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 393 116,00 грн., у тому числі за основним платежем на 314 493,00 грн. та за штрафними санкціями 78 623,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 08 травня 2019 року №00006331402 згідно з пунктом 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу України, за порушення пункту 44.1 статті 44, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України ТОВ Вертол зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 97 987,00 грн. за квітень 2016 року.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта перевірки від 25 березня 2019 року №211/26-15-14-02-02/37615961 Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ Вертол з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійснення фінансово-господарських операцій з ТОВ Люкс Консоріс за березень, квітень 2016 року, що містяться у податкових деклараціях з податку на додану вартість та з податку на прибуток підприємства за 2016 рік (далі по тексту - акт перевірки).

У висновку акта перевірки встановлено порушення позивачем порушення позивачем підпункту 14.1.13 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пункт 5 та 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 Доходи , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за №860/4153, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2016 рік на 445 479,00 грн.; порушення пункту 44.1 статті 44, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 314 493,00 грн. та завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (переноситься до рядка 16.1 декларації наступного звітного (податкового) періоду) (ряд.21 Декларації) за квітень 2016 року всього у сумі 97 987,00 грн.

Вказані в акті перевірки порушення обґрунтовані безпідставним заниженням податку на прибуток та заниженням податку на додану вартість при здійсненні взаємовідносин з контрагентом ТОВ Люкс Консоріс за період, що перевірявся, оскільки в останнього встановлено ознаки фіктивності , відсутні трудові, матеріальні ресурси, виробничі потужності, складські приміщення, кількість працюючих, транспортні засоби, що дає змогу ставити під сумнів факт здійснення господарських операцій; щодо зазначеного контрагента відкрито кримінальне провадження; допитаний в якості свідка директор ТОВ Люкс Консоріс повідомив, що не має відношення до ведення господарської діяльності підприємства; відсутня інформація про походження товару; встановлено дефектність первинних документів.

За наслідками розгляду заперечень на акт перевірки відповідачем листом від 03 травня 2019 року №82993/10/26-15-14-02-02 висновки акта перевірки залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Рішенням ДФС України від 11 липня 2019 року №32128/6/99-99-11-04-01-25 за наслідками розгляду скарги позивача на податкові повідомлення-рішення від 08 травня 2019 року №00006311402, №00006321402 та №00006331402 зазначені податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Не погодившись з таким рішенням, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що зміст первинних документів та докази підтвердження фактичного виконання робіт вказують, що позивач придбавав у ТОВ Люкс Консоріс товари для провадження своєї господарської діяльності; спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Доказів на підтвердження зворотного відповідачем до суду не надано.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Відповідно до підпунктів а , б пункту 185.1 статті 185 ПК об`єктом оподаткування (податком на додану вартість) є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно пункту 187.1 статті 187 ПК датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.10 ПК передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 198.1, 198.2 статті 198 ПК до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленню пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК об`єктом оподаткування (податком на прибуток підприємств) є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно до пункту 3 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 №73 витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК. Так, згідно з положеннями пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 №996-XIV (далі - Закон №996-XIV).

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

При цьому, варто звернути увагу, що одним із принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (стаття 4 Закону №996-XIV). У відповідності до зазначеного принципу, неважливо яку операцію було оформлено документально, значення має виключно те, яка операція була здійснена фактично. Тобто, документальне оформлення операції, відмінної від тої, яка реально відбулася, не дає права особі обліковувати таку операцію, натомість обліку підлягає та операція, яка фактично відбулася.

Відповідно до статті 1 Закону №996-XIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З огляду на викладені норми первинний документ може бути підставою для бухгалтерського та податкового обліку виключно у разі фактичного здійснення тієї господарської операції, про яку він містить відомості. Тобто для бухгалтерського та податкового обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Таким чином, предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції, а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту та витрат позивача.

Із матеріалів справи вбачається, що на підтвердження своїх доводів щодо неправомірності формування позивачем спірних сум податкової звітності контролюючий орган вказав на нереальність господарських операцій позивача з ТОВ Люкс Консоріс .

Так, як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (покупець) та ТОВ Люкс Консоріс (постачальник) укладено договір поставки від 01 березня 2016 року, за умовами якого постачальник зобов`язується відвантажити та передати у визначені строки покупцеві товар, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар. Асортимент, загальна кількість та вартість товару, що підлягає поставці, визначаються сторонами у видаткових накладних, які є невід`ємною частиною договору.

На підтвердження реальності виконання умов договору, позивачем надано: копії рахунків на оплату, видаткових накладних, податкових накладних, паспортів та сертифікатів якості, платіжних доручень, товарно-транспортних накладних.

Згідно наведених документів позивачу було посталено електричні щітки, світильники, підшипники, плівки, приймачі, фіксажі, проявники, фвітлофільтри, перетворювачі, шайби, гайки, заклепки, болті, винті, хвостовики, трансформатори, блоки, датчики, радіокомпаси, скло, вузли, мембрани, диски натискні та гальмівні, обертаючі та необертаючі, стабілізатори, батарї тощо.

Придбаний у ТОВ Люкс-Консоріс товар (запчастини) використовувася у власній господарській діяльності позивач шляхом реалізації на користь наступних контрагентів: ДП Одеський авіаційний завод , Запорізький державний авіаційний ремонтний завод Мігремонт , Конотопський авіаремонтний завод Авіакон , ДП Львівський ДАРЗ , ДП Завод 410 ЦА , ПАТ Авіаційна компанія Мотор-Січ , ПАТ АК Українські вертольоти , ПАТ Чернігівський завод радіоприладів , ТОВ Гелікоптер , на підтвердження його позивач надав копії відповідних договорів, видаткових накладних з додатками.

З огляду на викладені вище та встановлені у ході розгляду справи фактичні обставини, у колегії суддів відсутні будь-які обґрунтовані сумніви щодо реальності спірних господарських операцій, оскільки позивачем надано належні первинні та інші документи для цілей формування спірних сум податкової звітності.

Колегія суддів наголошує, що з огляду на предмет спору у даній справі, судом перевіряється правомірність декларування позивачем тієї чи іншої господарської операції, яка фактично мала місце між суб`єктами господарювання, а не правильність та відсутність помилок у її документальному оформленні. Тому, окремі недоліки у первинних та інших документах, не можуть самі по собі безумовно свідчити про нереальність господарської операції з поставки товару, якщо з інших документів вбачається, що така операція реально відбулася.

Зокрема, наявність певних недоліків, неповноти інформації у товаро-транспортних документах, які за своєю суттю не є первинними для цілей ведення податкового обліку, не може бути підставою для висновку про нереальність господарської операції з придбання товару.

Відповідач також посилається на відомості інформаційних ресурсів, згідно яких окремі підприємства не мають можливості надавати відповідні послуги. Проте, суд відхиляє наведені доводи, оскільки відомості інформаційних ресурсів контролюючого органу не є належними та допустимими доказами зазначених фактів у розумінні процесуального законодавства - статті 73-74 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), а інших доказів наведених обставин відповідач не надав.

Помилковими є доводи скаржника про те, що відсутність у контролюючого органу інформації про найманих працівників, транспортних засобів, земельних ділянок, об`єктів нерухомості тощо як підстави для висновку про неможливість виконання контрагентами своїх зобов`язань перед позивачем. Наведені обставини є виключно припущеннями, що не підтверджуються будь-якими належними, допустимими та достовірними доказами, а тому не можуть бути покладені в основу оскаржуваних рішень. Крім того, шляхи та способи виконання контрагентами позивача своїх господарських зобов`язань не можуть ставити під сумнів добросовісність позивача як платника податку при декларуванні відповідних господарських відносин.

Щодо посилань на протокол допиту засновника та директора ТОВ Люкс-Консоріс ОСОБА_1 , то суд апеляційної інстанції наголошує, що відомості наведені у цьому протоколі стосуються нездіснення операцій та непідписання документів з підприємствами, у переліку яких позивач не значиться. Відтак, наведний протокол не містить посилань на обставини, які підлягають доказуванню у даній справі.

Колегія суддів звертає увагу, що у розумінні частини шостої статті 78 КАС належним документом, що підтверджує встановленні у ході кримінального провадження обставини є вирок суду або ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності.

У зв`язку із викладеним варто відмітити, що кримінальне провадження, у межах якого було допитано засновника та директора ТОВ Люкс-Консоріс ОСОБА_1 закрите 19.12.2018 у зв`язку із відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення (т. 3 а.с. 149).

Відтак, доводи скаржника щодо нереальності спірних господарських операцій не знайшли свого підтвердження у ході апеляційного провадження.

Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у пункті 70 рішення від 22.01.2009 у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява №3991/03) зазначив, що коли Держави - члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов`язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

У пункті 71 вказаного рішення зазначено що компанія-заявник (платник податків) не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника (платника податків), що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу №1.

Подібну позицію висловив і Верховний Суд України, який у постанові від 11.12.2007 (№21-1376во06), зазначивши, що у разі невиконання контрагентом зобов`язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Враховуючи, що позивачем було надано на підтвердження правомірності формування спірних сум податкової звітності всі необхідні документи, а підстави для висновку про нереальність спірних господарських операцій у ході судового розгляду встановлено не було, то підстави для визначення позивачу податкових зобов`язань згідно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відсутні.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Решта доводів учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м.Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 жовтня 2020 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Є.О. Сорочко

Суддя Н.М. Єгорова

Суддя А.Ю. Коротких

Повний текст постанови складений 24.05.2021.