Постанова

від 26.05.2021 по справі 640/21143/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/21143/20 Головуючий у 1-й інстанції: Смолій І.В.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Українська Хімічна Мережа на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.02.2021 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Українська Хімічна Мережа до Київської митниці Державної митної служби України про визнання протиправною та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ Українська Хімічна Мережа звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило:

- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 06.08.2020 № UA 100020/2020/00387;

- зобов`язати відповідача прийняти подану позивачем 03.08.2020 митну декларацію № UA 100020/2020/0355672 до митного оформлення та здійснити пропуск товару через митний кордон України.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.02.2021 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 01.09.2019 між ТОВ "Українська Хімічна Мережа" та його контрагентом ЗАТ Русхімсеть (РФ, ЗАО Русхимсеть ) укладений контракт № 01/2017 від 04.05.2017. Згідно умов вказаного контракту зі змінами та доповненнями, ЗАТ Русхімнефть (продавець) зобов`язався продавати ТОВ "Українська Хімічна Мережа" (покупець), а останній приймати та оплачувати товар, що визначатиметься в додатках до контракту (п.п.1.1, 1.2 контракту). Оплата товару здійснюється на умовах післяоплати - протягом 30 календарних днів з моменту отримання товару та в валюті - долар США. Поставка товару здійснюється на умовах FCA згідно Інкотермс 2000 - після митного очищення товару в країні походження (продавця).

На підставі п.п.4.2.-4.4. укладеного контракту продавець повідомляє покупця про готовність товару до відвантаження не пізніше 3 календарних днів до ймовірної дати відвантаження. При цьому, при поставці товару постачальник направляє наступні документи: рахунок-фактуру, копію ДТ, сертифікат якості компанії-виробника, транспортну накладну СМR. Датою поставки вважається дата оформлення ТН СМR, а право власності на товар переходить до покупця з моменту відвантаження товару.

До відділу митного оформлення № 1 митного поста Київ-західний 03.08.2020 декларантом ТОВ "Українська Хімічна Мережа" подано митну декларацію типу ІМ-40 ЕА для розмитнення товару (речовина Нонілфенол етоксилат Неонол 9-10) № UA100020/2020/035672 та переміщення через митний кордон України.

06.08.2020 відповідачем прийнято та вручено позивачу картку відмови в прийняті митної декларації № UА100020/2020/00387, відповідно до якої, підставою для відмови у митному оформленні (випуску) товарів є: застосування спеціальних санкцій до відправника/експортера товару (ПАТ "Нижньокамськнафтохім" Росія, Республіка Татарстан, м. Нижньокамськ), згідно Указу Президента України від 14.05.2020 № 184/2020 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14.05.2020 "Про застосування, скасування і внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)".

Не погоджуючись з відмовою відповідача у митному оформленні товару, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду для захисту своїх прав і законних інтересів.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки Указом Президента України від 14.05.2020 № 184/2020 до ПАТ "Нижньокамськнафтохім" (Росія), який є виробником товару, застосовані санкції, то позивачу було правомірно відмовлено у проведенні митних оформлень товару, у зв`язку із чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 318 Митного кодексу України (далі - МК України) митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

Статтею 248 МК України передбачено, що митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Митне оформлення завершується в найкоротший можливий строк, але не більше ніж чотири робочих години з моменту пред`явлення митному органу товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що підлягають митному оформленню, подання митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та всіх необхідних документів і відомостей, передбачених статтями 257 і 335 цього Кодексу (ст. 255 МК України).

Згідно зі ст. 256 МК України, відмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення митного органу про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом (ч.1).

За змістом ч. 2, 3 ст. 256 МК України у рішенні про відмову у митному оформленні повинні бути зазначені причини відмови та наведені вичерпні роз`яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Зазначене рішення повинно також містити інформацію про порядок його оскарження.

Порядок оформлення картки відмови визначається розділом VII Порядку виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 № 631, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 10.08.2012 за № 1360/21672 (далі Порядок № 631).

Відповідно до п. 7.1 Порядку № 631, у всіх випадках відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення оформлюється картка відмови за формою, наведеною в додатку 2 до Порядку № 631.

Згідно з п. 7.2 Порядку № 631, у картці відмови зазначаються причини відмови, наводяться вичерпні роз`яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість прийняття митної декларації, митного оформлення, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, а також вказується інформація про порядок оскарження рішення про відмову.

Аналізуючи наявні у матеріалах справи докази, зокрема контракт № 01/2017 від 04.05.2017 колегія суддів встановила, що за умовами п.п.4.3, 4.4 розділу 4 Строки та умови поставки - перехід права власності на товар переходить від продавця до покупця з моменту відвантаження товару. Датою поставки вважається дата оформлення транспортної накладної СМR.

Зважаючи на те, що завантаження товару відбулось 31.07.2020 (гр. 4 CMR (міжнародної товарно-транспортної накладної) № 1155316) датою переходу права власності на цей товар від продавця до ТОВ "Українська Хімічна Мережа" з моменту відвантаження товару та 17.05.2020, відповідно.

Статтею 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.1991 №959-XII (далі Закон № 959-XII) визначено, що момент здійснення експорту (імпорту) - момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.

Згідно з ст. 10 Митного кодексу України, межі митної території України є митним кордоном України. Митний кордон України збігається з державним кордоном України, крім меж штучних островів, установок і споруд, створених у виключній (морській) економічній зоні України, на які поширюється виключна юрисдикція України.

Із аналізу вказаних норм слідує, що моментом здійснення імпорту є момент перетину товаром митного кордону України. Здійснити ввезення в Україну товару, що підлягає митному оформленню службовими особами митниці з метою забезпечення митного контролю та для застосування засобів державного регулювання ввезення на митну територію України, неможливо без його фактичного переміщення через митний кордон України. Поняття перетину товаром митного кордону України збігається із переміщенням товару через митний кордон України - ввезенням товару в Україну, підставою для якого в режимі імпорту є наявність на товар товаросупровідного документу, на якому проставляється відбиток штампу "під митним контролем" з відповідною датою та який підтверджує факт і дату перетину товаром митного кордону.

При цьому, перетин товаром митного кордону України, який засвідчується відбитком штампу "під митним контролем" з відповідною датою, не можна ототожнювати з пропуском товарів через митний кордон України, який здійснюється виключно після завершення митного оформлення в тому обсязі, що відповідає меті його переміщення через митний кордон України та підтверджується оформленою МД.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2020 у справі № 809/1791/13-а.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Під час митного оформлення товару за вище за декларацією поданою ТОВ Українська Хімічна Мережа , ввезення товару на митну територію України 04.08.2020 шляхом перетину кордону України транзитом через Північну митницю Дермитслужби.

Проведення митного контролю товару позивача, що прибув на митну територію України, було розпочато на митному посту Сеньківка пункту пропуску Сеньківка-Нові Юрковичи, Веселівка Північної митниці Держмитслужби.

Оплату за проведення зазначеного контролю було здійснено позивачем, що підтверджується квитанціями від 04.08.2020 № 50748111 та № 50748112.

04.08.2020 товар позивача прибув до м/п Київ-західний ВМО №1 - вул. Малинська, 20, та видано перевізнику разову перепустку № В6-0016974.

Згідно акту про проведення огляду (переогляду) товарі, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу за митною декларацією було здійснено 05.08.2020.

06.08.2020 відповідачем прийнято та вручено позивачу картку відмови в прийняті митної декларації № UА100020/2020/00387.

За змістом ч. 1 ст. 1 Закону України "Про санкції" з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи.

Відповідно до ч. 1 ст. 196 МК України не можуть бути пропущені через митний кордон України товари, переміщення яких через митний кордон України заборонено законом або міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або відповідно до закону чи міжнародного договору України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Митний орган відмовляє у випуску товару, якщо цей товар походить з країни, товари якої заборонені до переміщення через митний кордон України згідно із законодавством України (ч. 1 ст. 48 МК України).

Так, відповідно до Указу Президента України від 14.05.2020 № 184/2020 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2020 року "Про застосування, скасування і внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до ПАТ "Нижньокамськнафтохім" (Росія) згідно зі ст. 5 Закону України "Про санкції" застосовані такі обмежувальні заходи:

1) блокування активів тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном;

2) обмеження торговельних операцій;

3) повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України;

4) запобігання виведенню капіталів за межі України;

5) зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань;

6) заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах.

Отже, із наведеного вище слідує, що митне законодавство передбачає можливість виникнення правової ситуації, пов`язаної із забороною переміщення товару через митний кордон України. Підстави для заборони переміщення товару можуть бути передбачені як Митним кодексом України, так і іншими законами та міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Колегія суддів зауважує, що у даному випадку підставою для заборони переміщення товару, який позивач придбав у ЗАТ Русхімсеть (РФ, ЗАО Русхимсеть ) та виробником якого є ПАТ "Нижньокамськнафтохім" (Росія), є застосування до останнього Указом Президента України та рішенням РНБО спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів.

Як вірно було встановлено судом першої інстанції, перехід права власності на товар до позивача та перетин митного кордону України відбувся після прийняття Радою національної безпеки і оборони України рішення № 184/2020 від 14.05.2020.

Отже, у даному випадку, на день ввезення товару на митну територію України існували обставини, коли позивач повинен був дізнатися про встановлення обмежувальних заходів до визначеного переліку юридичних осіб, зокрема, і виробника товару - ПАТ "Нижньокамськнафтохім" (Росія).

При цьому, господарська операція, яка відбулася між ТОВ "Українська Хімічна Мережа" та ЗАТ Русхімсеть (РФ, ЗАО Русхимсеть ), який реалізовував товар виробника - ПАТ "Нижньокамськнафтохім" (Росія), на момент прийняття обмежувальних заходів, ще не була завершеною, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дії митного органу щодо відмови пропустити товар через митний кордон України є правомірними.

Доводи апелянта про те, оскільки його контрагентом був ЗАТ Русхімсеть , а не ПАТ "Нижньокамськнафтохім" (Росія), то застосовування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів є протиправним, колегія суддів вважає безпідставними та не бере до уваги, так як, в даному випадку, ПАТ "Нижньокамськнафтохім" (Росія) є виробником товару, щодо якого застосовані спеціальні санкції.

Щодо доводів апелянта про порушення його права вільно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що належить йому на праві власності, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України, яка перебуває у системному зв`язку зі ст. 41 Конституції України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 134 Господарського кодексу України, суб`єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб`єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб`єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, дискреційні повноваження держави щодо гарантування права власності є доволі широкими. Разом з тим, обмеження права власності повинні розглядатися виключно на підставі загального принципу про те, що кожен має право безперешкодно користуватися своїм майном, а не крізь призму обмежень права власності. Отже, обмеження права власності повинні розглядатися як вимушені заходи, які держава може застосовувати лише в чітко визначених законом випадках.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно зі ст. 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи.

У справі "Беєлер проти Італії" Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.

У рішенні від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав" проти України" Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати "справедливий баланс" між інтересами особи і суспільства.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що застосування негативних наслідків до позивача у вигляді відмови в проведенні митного оформлення товарів, виробництво яких здійснюється на території країни-агресора, не порушує справедливий баланс, оскільки перехід права власності на товар до позивача та перетин митного кордону України відбулись після прийняття Радою національної безпеки і оборони України рішення № 184/2020 від 14.05.2020.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що інші доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції. Апеляційна скарга не містить обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права.

Крім того, надаючи оцінку всім доводам учасників справи, судова колегія враховує рішення ЄСПЛ по справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що …хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід… .

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Українська Хімічна Мережа залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.02.2021 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Ганечко О.М.

Кузьменко В.В.