Постанова

від 24.05.2021 по справі 381/2376/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 381/2376/20 головуючий у суді І інстанції Соловей Г.В.

провадження № 22-ц/824/5197/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лапчевської О.Ф., Нежури В.А.,

з участю секретаря Мариненко Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - ОСОБА_2 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 24 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Аскон-2007 про визнання розірваним договору оренди землі,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Аскон-2007 про визнання розірваним договору оренди землі. Позов обґрунтований тим, що 23.11.2011 року між ним та ТОВ Аскон-2007 було укладено договір оренди земельної ділянки, за домовленістю сторін на 5 років, та було передано у користування земельну ділянку, яка належить йому на праві власності. Позивач зазначає, що свого примірника договору він не отримав у зв`язку з тим, що зі слів орендаря була необхідна його державна реєстрація. Згідно умов договору індексація оплати не здійснювалась та орендна плата теж вносилась несвоєчасно, а тому, після закінчення 5-річного терміну, на який за домовленістю сторін надавалась земельна ділянка, позивачем було повідомлено в усному порядку представникові відповідача про намір не продовжувати орендні відносини. На підтвердження свого наміру у 2016 році було підготовлено та відправлено лист-повідомлення про припинення договору оренди та прохання повернути земельну ділянку з користування. Після отримання відповідачем такого повідомлення фактично були припинені будь-які орендні відносини, орендна плата за 2016 рік не виплачена, заперечень щодо продовження співпраці надано відповідачем не було, а тому позивачем було прийнято рішення про передачу в оренду власної земельної ділянки ТОВ Деремезна-Агро , у зв`язку з чим 11 липня 2018 року між ним та ТОВ Деремезна-Агро було укладено договір оренди землі. Проте, 06.08.2020 року в судовому засіданні стало відомо, що Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області на виконання ухвали суду було надано копію договору оренди № 282 від 23.11.2011 року, укладений між позивачем та відповідачем, термін дії якого становить 10 років. Тому, позивач звернувся із позовом про визнання даного договору розірваним, оскільки фактично договірні відносини були припиненні ще в 2016 році.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 24 грудня 2020 рокупозов залишено без задоволення.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 , через представника - ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на обставини зазначені в позовній заяві, порушення норм матеріального та процесуального права,невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. При цьому, зазначає, що відзив відповідача подано з порушенням строків, не надано докази надсилання відзиву іншим учасникам. Позивачу в супереч вимогам ст. 83 ЦПК України не надано копію пояснень та доданих доказів відповідача. Вказує, що суд першої інстанції не врахував доводи позивача про те, що передумовою пред`явлення позову було прострочення сплати орендної плати відповідачем з 2016 року, що є підставою для розірвання такого договору.

В ухвалі про відкриття апеляційного провадження сторонам було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, однак відзив до суду не надійшов.

В судовому засіданні представник апелянта просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Інші учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з`явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 505664, земельна ділянка площею 2,3898 га, що знаходиться на території Триліської сільської ради Фастівського району Київської області, кадастровий номер 3224986600:02:002:0084 належить ОСОБА_1 .

23.11.2012 року між ТОВ Аскон-2007 та ОСОБА_1 в Управлінні Держкомзему у Фастівському районі був зареєстрований договір оренди № 282 належної останньому, згідно державного акта на земельну ділянку серії ЯБ № 505664, земельної ділянки площею 2,3898 га, що знаходяться на території Триліської сільської ради, Фастівського району.

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання розірваним договору оренди земельної ділянки № 282 від 23.11.2011 року, посилаючись на те, що з 2016 року орендна плата відповідачем не сплачувалась, доказів виконання цього обов`язку у позивача немає, тому даний факт є підставою вважати договір припиненим, оскільки сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні з боку відповідача порушення умов договору оренди землі щодо не виплати орендної плати. Відповідачем орендна плата за користування земельною ділянкою в 2016 році була сплачена позивачеві. Крім того, така плата була нарахована і в 2017 році. У 2018 року та 2019 року, орендна плата не нараховувалася в зв`язку з порушенням умов договору оренди землі з боку позивача, який надав без правових підстав земельну ділянку іншому орендарю. Однак, вподальшому така орендна плата була нарахована позивачем, та відповідно перераховані податки та збори.

З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 Закону України Про оренду землі визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст. 14 Закону України Про оренду землі договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ч.1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Судом встановлено, що з умов договору оренди земельної ділянки № 282 від 23.11.2011 року, який є предметом спору вбачається, що він укладений на 10 років, а у разі неотримання орендарем за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору письмового повідомлення орендодавця про відсутність наміру продовжувати його дію, договір вважається продовжений на той самий строк та на таких самих умовах (п.5 Договору).

Відповідно до п. 6, 8 Договору орендна плата вноситься орендарем у комбінованій (грошова та натуральна) формі та розмірі 1201,92 грн. У натуральному виразі орендна плата може складати: зерно - 680 кг, мука - 50 кг, крупи - 30 кг, олія соняшникова - 10 л. Орендна палата вносить раз у рік до 31 грудня року, в якому орендувалась земельна ділянка.

Статтею 21 Закону України Про оренду землі передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.

За положеннями ст. 24 Закону України Про оренду землі орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Згідно зі ст.13 , 21 Закону України Про оренду землі основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. У разі систематичної несплати орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто систематичне порушення договору оренди земельної ділянки може бути підставою для розірвання такого договору.

Позивач зазначає, що на адресу відповідача було направлено лист-повідомлення від 29.06.2016 року, яким він повідомив про припинення договору оренди землі, укладеного між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем ТОВ Аскон-2007 . На підставою розірвання договору послався на ст. 31 Закону України Про оренду землі вказавши закінчення строку, на який його було укладено . Просив повернути йому земельну ділянку згідно акта прийому-передачі.

Проте, згідно п.5 договору визначено, що він укладений на 10 років з 2011 року і на час відправлення листа-повідомлення строк дії договору не закінчився.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Частиною 1 ст. 32 Закону України Про оренду землі передбачено, що на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Відповідно до пункту д ч. 1 ст. 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Аналіз вказаних норм дає призводить до висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди (висновок Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 11 липня 2018 року у справі № 484/3687/16, від 17.06.2020 року у справі № 615/1499/17).

Судом встановлено, що відповідно до відомості на видачу зерна за оренду земельних часток (паїв) по ТОВ Аскон-2007 за 2016 рік ОСОБА_1 отримав 1000 грн. Крім того, 23.03.2017 року він звертався до ТОВ Аскон-2007 із заявою про видачу довідки про розмір орендної плати за 2016 рік на підставі договору оренди. Відповідно до отриманої відповіді за вих. № 31 від 23.03.2017 року за 2016 рік йому була нарахована та отримана орендна плата в розмірі 3 777,73 грн. згідно договору оренди.

Крім того, ТОВ Аскон-2007 на адресу ОСОБА_1 був направлений лист, яким було нагадано, що за 2017 рік нарахована орендна плата і яку було запропоновано отримати в грошовій або натуральній формі в строк до 31.12.2017 року.

Відповідно до Постанови Київського окружного адміністративного суду від 23.11.2017 року вбачається, що в 2017 році ТОВ Аскон-2007 звернулося до суду з позовом про визнання протиправними та скасування рішень. Під час розгляду даної справи судом було встановлено, що у 2012 році між ОСОБА_1 та ТОВ Аскон-2007 був укладений договір оренди землі № 282, відповідно до умов якого, орендодавець надав орендарю в строкове платне користування земельну ділянку строком на десять років. Проте, 01.07.2016 року до закінчення дії строку вище вказаного договору оренди землі, державним реєстратором, повторно зареєстровано право оренди землі на ту ж саму земельну ділянку, яка належить ОСОБА_1 з третьою особою ТОВ Дермезна-Агро (на підставі договору оренди землі № 62 від 01.07.2016 року укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ Дермезна -Агро ). За результатами розгляду справи судом прийнято рішення згідно якого визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Петрика Д.О. про реєстрацію прав та обтяжень від 25.07.2016 № 30622591, від 25.07.2016 №30623970, від 25.07.2016 №30616924, від 25.07.2016 №30622862 та 26.07.2017 № 30627443. Вказаним рішенням встановлено, що договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3224986600:02:002:0084, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Аскон-2007 є чинним.

Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на час укладення договору між позивачем та ТОВ Дермезна-Агро діяв договір оренди землі укладений між позивачем та відповідачем. При цьому, позивач отримав від відповідача оренду плату за договором.

Крім цього, судом встановлено, що відповідно до інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 11.07.2018 року ОСОБА_1 повторно уклав договір оренди землі з Товариством з обмеженою відповідальністю Деремезна-Агро , яким надав в оренду належну йому земельну ділянку з кадастровим номером 3224986600:02:002:0084.

Відповідно до рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 20.08.2020 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Аскон-2007 до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю Деремезна-Агро , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, на боці відповідачів: комунальне підприємство Реєстрація нерухомості про визнання недійсним договору оренди землі, відповідно до якого визнано недійсним договір оренди землі від 11 липня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Деремезна-Агро номер запису про інше речове право 27064244 щодо земельної ділянки площею 2,3898 га кадастровий номер: 3224986600:02:002:0084. Рішенням встановлено, що договір між ТОВ Деремезна-Агро та ОСОБА_1 не є таким, що укладений з дотриманням чинного законодавства, оскільки передана земельна ділянка перебуває у володінні та користуванні ТОВ Аскон-2007 на підставі Договору оренди землі від 10.11.2011 за № 282, який є дійсним та на даний час сторонами не розірваний. Також, судом було встановлено, що Договір № 282 укладений між ТОВ Аскон-2007 та ОСОБА_1 з моменту його укладення виконувався позивачем у повному обсязі.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи викладене, вірним є висновок суду першої інстанції про відсутність з боку відповідача порушень умов договору оренди землі щодо не виплати орендної плати, оскільки встановлено, що відповідачем орендна плата за користування земельною ділянкою в 2016 році була сплачена позивачеві, а в подальшому нарахована, але позивачем не отримана.

У відповідності до положень ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також, враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Беручи до уваги наведені норми права, суд апеляційної інстанції вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження порушення умов договору відповідачем, а доводи покладені ним у основу позовної заяви спростовуються матеріалами справи та встановленими обставинами.

Крім того, посилання апелянта на практику Верховного Суду України, які містяться в матеріалах справи є необґрунтованими та недоречними, оскільки стосуються інших правовідносин та встановлених судом обставин, а тому не можуть бути застосовані у даному випадку.

Інші доводи апеляційної скарги, на думку колегії суддів, не заслуговують на увагу, оскільки не є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, та також не призвели до неправильного вирішення справи по суті.

Ухвалюючи рішення колегія суддів, крім іншого, приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Крім того, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду № 524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого: Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх .

Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволені позову, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Отже, доводи апеляційної скарги, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки зводяться лише до переоцінки доказів та тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 24 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

В.А. Нежура