Постанова

від 27.05.2021 по справі 365/428/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 365/428/20 Головуючий І інстанція- Денисенко Н.О.

Проваження № 22-ц/824/6337/2021 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.

П О С Т А Н О В А

іменем України

27 травня 2021 року м.Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Верланова С.М., Мережко М.В.,

за участю секретаря Малашевського О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Згурівського районного суду Київської області від 27 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Селянського (фермерського) господарства Риск про розірвання договору оренди земельної ділянки,-

в с т а н о в и в:

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до судуіз вказаним позовом, який мотивований тим, що на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ІІ-КВ № 052244 від 05 березня 2001 року він є власником земельної ділянки площею 3,3999 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3221986400:06:012:0014, розташованої на території Турівської сільської ради Згурівського району Київської області. За договором оренди землі № 21 від 01 вересня 2010 року вказана земельна ділянка передана ним в оренду СФГ Риск строком на 10 років. Згідно договору орендна плата визначена сторонами у розмірі 5 % від нормативної грошової оцінки ділянки і вноситься щороку до 31 грудня поточного року. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 47926,40 грн.

Окрім того, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 28 жовтня 2017 року він є власником земельної ділянки площею 3,4 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3221986400:06:012:0015, яка розташована на території Турівської сільської ради Згурівського району Київської області та яку він успадкував після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дана земельна ділянка теж перебуває в оренді у відповідача СФГ Риск відповідно до договору оренди № 20, укладеного 01 вересня 2010 року між ОСОБА_2 і СФГ Риск (з урахуванням додаткової угоди до договору від 30 грудня 2014 року строком на 10 років. Згідно договору орендна плата сплачується орендарем у грошовій формі в розмірі 5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік, з урахуванням індексів інфляції, до 31 грудня поточного року. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 47926,40 грн.

Вказував, що всупереч умовам обох договорів оренди № 21 та № 20 про сплату орендної плати щороку до 31 грудня відповідач станом на 07 жовтня 2020 року не сплатив

- 2 -

йому орендну плату за користування земельними ділянками за 2016-2019 роки та за 2018-2019 роки відповідно. Тобто має місце систематична несплата орендної плати, що у свою чергу відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.651 ЦК України, ст.32 Закону України Про оренду землі , п. д ч.1 ст.141 ЗК України є підставою для розірвання спірних договорів. У зв`язку з наведеним просив розірвати договір оренди земельної ділянки № 20, укладений 01 вересня 2010 року між ОСОБА_2 і СФГ Риск та визнати недійсним договір оренди землі № 21, укладений 01 вересня 2010 року між ним та СФГ Риск , зобов`язати відповідача повернути йому спірні земельні ділянки, виключити з державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про речове право СФГ Риск на ці земельні ділянки на підставі договорів оренди та стягнути судовий збір.

РішеннямЗгурівського районного суду Київської області від 27 січня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 6000 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_1 в особі його представника адвоката Алтуніна Я.І. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким його вимоги задоволити в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом норм матеріального права.

Скарга мотивована помилковістю висновків суду про підтвердження факту виплати відповідачем орендної плати за обома договорами оренди на підставі листів Укрпошти , окільки в цих листах взагалі не зазначено, що перекази здійснюються на виконання договорів оренди землі № 20 та № 21, укладених 01 вересня 2010 року. У цих листах зазначено лише про те, що були здійснені перекази коштів, але взагалі не зазначено їх призначення. Жодних доказів на підтвердження виплати позивачу переказів, зазначених у листах Укрпошти від 09 серпня 2019 року та від 09 липня 2020 року надано не було. Також, у своєму рішенні суд зазначив, що у листах Укрпошти вказане відділення поштового зв`язку, яке прийняло платіж, номер поштового переказу, призначення платежу, його розмір, одержувач та дата виплати особисто одержувачу. Однак, такі твердження суду першої інстанції не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки у цих листах по жодному з переказів не вказано призначення платежу, а самі листи є односторонніми документами і не містять підпису позивача. Жодних іншихдокументів на підтвердження оплати з підписом позивача відповідач не надав. Мають місце розбіжності у розмірі орендної плати, а томучасткова не виплата орендної плати також є порушенням умов договору. Суд не взяв до уваги, що дії Центру поштового зв`язку № 8 КМД АТ Укрпошта є сумнівними, оскільки запит позивача про надання інформації відхилено за строками, водночас відповідачу відповідь на такий же запит надано. Висновки суду про те, що сторона позивача не надала належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, не обгрунтувала їх та не спростувала доказів та аргументів відповідача щодо належного виконання ним умов договорів оренди є хибними та суперечать наданим позивачем доказам, які доводять систематичність несплати орендної плати. Надані відповідем доказипідтверджують лише сплату ним орендної плати за 2016 та 2017 роки, проте не підтверджують сплати за 2018 та 2019 роки. Суд помилково стягнув витрати на правничу допомогу у розмірі 6000 грн., з яких згідно попереднього розрахунку, відзив на позов - 1000 грн, участь у справі в суді першої інстанції - 5000 грн. Такий порядок нарахування витрат на правничу допомогу є незрозумілим, оскільки визначений у фіксованому розмірі, який не визначений у договор про надання правової допомоги № 438-Ц від 03 листопада 2020 року додаток № 1 до договору із визначенням гонорару адвоката, не надано.

Відповідач СФГ Риск в особі представника адвоката Карпенка В.К. подав відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване

- 3 -

рішення і правомірно відмовив у задоволенні позову, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду.

Позивач ОСОБА_3 належно повідомлений про час розгляду справи, що стверджується направленою згідно ч.6 ст.128 ЦПК України на електронну адресу його представника адвоката Алтуніна Я.І. судовою повісткою і повідомленням про її доставлення, до суду не з`явився.

Напередодні, тобто 26 травня 2021 року, через канцелярію інший представник позивача адвокат Занудін С.М. подав до суду заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку із його перебуванням на лікуванні від ОРВІ.

Відповідно до ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи не перешкоджає розгляду справи, проте суд може відкласти розгляд справи, якщо повідомлені стороною причини неявки буде визнано поважними.

Апеляційний суд прийшов до висновку про відсутність поважних причин неявки представника позивача з таких міркувань.

По-перше, посилаючись на неможливість явки до суду, представник позивача не додав до клопотання належних, допустимих та достатніх доказів (лікарняний, медична довідка, витяг з медичної картки тощо) про те, що він перебуває на лікуванні.

По-друге, відповідно до ч.ч.1, 2, п.10 ч.3 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Однією з основних засад здійснення цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Окрім того, розгляд справи упродовж розумного строку є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, про що неодноразово вказував у своїх рішенням Європейський суд з прав людини. Зокрема, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі Юніон Аліментаріа проти Іспанії зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Дана справа не знаходить свого вирішення близько восьми місяців, що не відповідає встановленим процесуальним законом строкам.

По-третє, відхиляючи клопотання про відкладення справи суд враховує, що позивач подав апеляційну скаргу, в якій грунтовно і змістовно виклав свою позицію щодо незаконності і необгрунтованості судового рішення та наявності підстав для його скасування і ухвалення нового рішення про задоволення позову.

І по-четверте, позивач має іншого представника адвоката Алтуніна Я.І., який теж приймав участь у розгляді цієї справи в суді першої інстанці і який належно повідомлений апеляційним судом, однак не з`явився, причин неявки не повідомив.

З огляду на викладене та з метою дотримання передбачених законом розумних строків розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника позивача, а вказані у його заяві про відкладення розгляду причини неявки визнати неповажними.

Відповідач належним чином повідомлений про час розгляду справи до суду не

- 4 -

з`явився, причин неявки не повідомив, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовлючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки недоведеністю в судовому засіданні порушення законних прав позивача з боку відповідача та відсутністю підстав для розірвання договорів оренди № 20 та № 21, повернення відповідачем цих земельних ділянок позивачу та виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право СФГ Риск на ці земельні ділянки.

При цьому суд виходив з того, що позивач не надав належних та допустимих доказів систематичного порушення відповідачем умов договорів оренди № 20 та № 21, а саме систематичної невиплати орендної плати, як і не спростував доказів і аргументів відповідача про належне виконання ним умов договоріві внесення орендної плати за спірними договорами щороку до 31 грудня впродовж 2016-2019 років.

Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Відповідно до ст.2 Закону України Про оренду землі відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ст.1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі ст.13 вказаного Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст.21 вказаного Закону орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.

Згідно ст.31 Закону України Про оренду землі договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Положеннями ст.32 даного Закону передбачено, що на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених ст.ст.24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Пунктом д ч.1 ст.141 ЗК України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, систематична несплата земельного податку або орендної плати.

- 5 -

Разом з тим згідно із ч.2 ст.651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що вказані положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають саме систематичної (два та більше випадків) несплати орендарем орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки, що вважається істотним порушенням умов договору, оскільки позбавляє орендодавця можливості отримати гарантовані договором кошти за те, що його земельну ділянку використовує інша особа.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ІІ-КВ № 052244 від 05 березня 2001 року він є власником земельної ділянки площею 3,3999 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3221986400:06:012:0014, розташованої на території Турівської сільської ради Згурівського району Київської області.

Відповідно до договору оренди землі № 21, укладеного 01 вересня 2010 року між ОСОБА_1 в ТОВ СФГ Риск , зареєстрованого у відділі Держкозему у Згурівському районі 11 листопада 2012 року за № 322190004002693, позивач передав відповідачу СФГ Риск цю земельну ділянку площею 3,3999 га , кадастровий номер 3221986400:06:012:0014, в оренду строком на десять років. Згідно із п.п.6, 7 договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік, з урахуванням індексів інфляції, до 31 грудня поточного року. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 47926,40 грн.

30 грудня 2014 року між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 1 до договору № 21, за умовами якої у п.1 зазначено кадастровий номер земельної ділянки 3221986400:06:012:0014, у п.5 зазначено, що з моменту підписання цієї додаткової угоди договір укладено на 15 років, тобто до 31 грудня 2029 року, у п.6 - змінено розмір орендної плати на 7 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік.

Окрім того, ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 28 жовтня 2017 року є власником земельної ділянки площею 3,4 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3221986400:06:012:0015, яка розташована на території Турівської сільської ради Згурівського району Київської області та яку він успадкував після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За життя, а саме 01 вересня 2010 року ОСОБА_2 уклала із СФГ Риск договір оренди землі № 20, зареєстрований у відділі Держкозему у Згурівському районі 11 листопада 2012 року за № 311190004002695, відповідно до п.5 якого ОСОБА_2 передала відповідачу належну їй земельну ділянку в оренду строком на десять років. Згідно з п.п.6, 7 договору № 20 орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік, з урахуванням індексів інфляції, до 31 грудня поточного року. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 47926,40 грн.

30 грудня 2014 року між ОСОБА_2 та відповідачем була укладена додаткова угода № 1 до договору № 20, відповідно до умов якої у п.1 зазначено кадастровий номер земельної ділянки 3221986400:06:012:0015, у п.5 зазначено, що з моменту підписання цієї додаткової угоди договір укладено на 15 років, тобто до 31 грудня 2029 року, у п.6 змінено розмір орендної плати на 7% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік.

- 6 -

Відповідно до п.9 обох договорів оренди у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цими договорами, справляється пеня у розмірі, погодженому за згодою двох сторін, в процентах несплаченої суми за кожний день прострочення. Орендодавець має право отримувати орендну плату (п.24). Орендар зобов`язаний своєчасно сплачувати орендну плату (п.27). Дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором (п.32).

Пунктом 34 договору від 01 вересня 2010 № 21 визначено, що у разі переходу права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізацію юридичної особи - орендаряце не є підставою для зміни умов або розірвання договору.

За невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та до цього договору (п. 35). Договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (п. 37).

Після державної реєстрації договори оренди та додаткові угодидо нихнабрали чинності. Вони не припинені та не розірвані, що не оспорюється сторонами.

Також, судом встановлено, що як вбачається із копій видаткових касових ордерів, відповідач СФГ Риск видало, а позивач ОСОБА_1 отримав орендну плату за земельну частку (пай) згідно із договором, зареєстрованим за № 322190004002693 від 11 грудня 2012 року та додатковою угодою № 1 за 2016 рік та 2017 рік у розмірі по 6839,55 грн. за кожен рік. ОСОБА_2 отримала орендну плату за земельну частку (пай) згідно із договором, зареєстрованим 11 грудня 2012 року та додатковою угодою № 1 за 2016 рік у розмірі 6839,55 грн.

У подальшому СФГ Риск проводило виплату орендної плати за договорами оренди № 20 і № 21 шляхом надсилання поштових переказів. Так ОСОБА_1 направлено СФГ Риск наступні поштові перекази: 31 грудня 2018 року на суму 6840 грн., яка була виплачена особисто одержувачу 05 січня 2019року; 27 грудня 2019 року два перекази на суму по 5020 грн. кожен, отримані одержувачем 11січня 2020 року.

ОСОБА_2 направлено СФГ Риск наступні поштові перекази: 31 грудня 2018 року у розмірі 6840, який був повернутий за зворотною адресою у зв`язку зі смертю одержувача.

За таких обставин з огляду на недоведеність вимог позивача, зокрема відсутність невиконання умов договорів оренди щодо систематичної несплати орендної плати з боку відповідпача СФГ Риск , суд вірно відмовив у задволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду щодо підтвердження факту виплати відповідачем орендної плати за обома договорами оренди на підставі листів Укрпошти , в якийх не зазначено, що перекази здійснюються на виконання договорів оренди землі № 20 та № 21, укладених 01 вересня 2010 року, не зазначено призначення переказів, докази на підтвердження виплати позивачу переказів, зазначених у листах Укрпошти від 09 серпня 2019 року та від 09 липня 2020 року не надані, а самі листи є односторонніми документами і не містять підпису позивача, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані.

Відповідно до Закону України Про поштовй зв`язок цей закон визначає правові, соціально-економічні та організаційні основи діяльності у сфері надання послуг поштового зв`язку, а також регулює відносини між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, операторами поштового зв`язку і користувачами їх послуг.

Згідно ст.1 цього Закону переказом грошових коштів (поштовий переказ) є послуга поштового зв`язку щодо виконання доручення користувача на пересилання та виплату адресату зазначеної ним суми грошей.

Отже закон чітко визначає зміст поштового переказу як послугу поштового зв`язку

- 7 -

щодо пересилання та виплати адресату грошових коштів.

Відповідно до п.1 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою КМ України від 05 березня 2009 року ці Правила визначають порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку та регулюють відносини між ними.

Згідно п.2 Правил у цих Правилах терміни вживаються у такому значенні:

- адресат - фізична або юридична особа, якій адресується поштове відправлення, поштовий переказ, прізвище, ім`я та по батькові або найменування якої зазначені на поштовому відправленні, бланку поштового переказу в спеціально призначеному для цього місці;

- вручення поштового відправлення, поштового переказу - виробнича операція, яка полягає у видачі поштового відправлення, виплаті коштів за поштовим переказом одержувачу.

Відповідно до п.89 вказаних Правил кошти за поштовими переказами виплачуються одержувачам за умови пред`явлення ними паспорта громадянина України, паспорта громадянина України для виїзду за кордон, військового квитка для військовослужбовця строкової служби, посвідчення народного депутата України, документа, що замінює паспорт, паспорт іноземного громадянина з візою або посвідки на постійне чи тимчасове проживання на території України іноземного громадянина, інших документів, що посвідчують особу згідно із законодавством.

Тобто, виплата коштів за поштовим переказом є законодавчо врегульованою на державному рівні і є одним із способів пересилання і виплати грошових коштів з огляду на значну мережу поштових відділень, де відсутні банківські установи.

Відповідно до частин 1 та 2 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Отже, наведені вище повідомлення (листи) Укрпошти , які містять інформацію щодо розміру та дат виплати позивачу поштоих переказів від СФГ Риск є письмовими доказами.

Відповідно до приписів цивільного процесуального закону докази у процесі мають відповідати певним критеріям. Зокрема докази мають бути належними, тобто такими, які містять інформацію щодо предмета доказування (ст.77 ЦПК), допустимими, тобто такими, що підтверджують певні обставини справи, які за законом не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.79 ЦПК), достовірними, тобто такими, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи(ст.79 ЦПК) та достатніми, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування(ст.80 ЦПК).

Згідно ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд першої інстації вірно визнав належними, допустимими та достатніми доказами повідомлення (листи) Центру поштового зв`язку № 8 КМД АТ Укрпошта № 02-229 від 09 серпня 2019 року та № 02-65 від 09 липня 2020 року, в яких зазначена інформація про проведені СФГ Риск виплати за паї через поштові перекази цілому ряду фізичних осіб, в тому числі підтверджено виплату орендної плати позивачу за 2018-2019 роки шляхом відправлення поштових переказів СФГ Риск .

- 8 -

Посилаючись на неналежність вказаних доказів, позивач всупереч положенням ч.3 ст.12 ЦПК ст.81 ЦПК України, які покладають на сторону обов`язок довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не надав ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції належних, допустимих та достатніх доказів, у розумінні ст.77-80 ЦПК України, які б спростовували повідомлення Укрпошти , а також те, що він поштових переказів не отримував.

Самі лише посилання на неналежність даних доказів, як помилково важає відповідач, не є достатніми підставами для його неприйняття судом.

Відхиляючи даний довід колегія суддів враховує, що діюче процесуальне законодавство надає стороні широке коло можливостей для надання доказів чи спростування доказів, наданих іншою стороною.

Згідно ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доводи скарги про те, що суд не взяв до уваги, що дії Центру поштового зв`язку № 8 КМД АТ Укрпошта є сумнівними, оскільки запит позивача про надання інформації відхилено за строками, водночас відповідачу відповідь на такий же запит надано, колегія суддів відхиляє, як такі, що не стосується предмета спору, а стосуються дій Центру поштового зв`язку № 8 КМД АТ Укрпошта , які не є предметом розгляду в даній справі.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не надав жодних іншихдокументів на підтвердження оплати за договорами оренди з підписом позивача, необгрунтовані з викладених вище підстав. Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про доведеність факту сплати орендної плати та неспростування цього факту позивачем.

Відхиляючи дані доводи колегія суддів враховує, що посилаючись на неналежність повідомлень Укрпошти позивач не надав доказів, що з боку Укрпошти має міце підробка чи фальшування документів.

Доводи апеляційної скарги про те, що мають місце розбіжності у розмірі орендної плати, а тому часткова виплата орендної плати також є порушенням умов договору, не спростовують висновки суду про відсутність правових підстав для розірвання договорів оренди. Направлення відповідачем на адресу позивача 27 грудня 2019 року двох переказів за двома договорами на суму по 5020 грн. кожен, яка отримані одержувачем 11 січня 2020 року, мало міце один раз і не свідчить про системність таких дій.

Доводи скарги щодо помилковості висновків суду про ненадання стороною позивача належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, не обгрунтувала їх та не спростувала доказів та аргументів відповідача щодо належного виконання ним умов договорів оренди, які суперечать наданим позивачем доказам і доводять систематичність несплати орендної плати, а надані відповідачем доказипідтверджують лише сплату ним орендної плати за 2016 та 2017 роки, проте не підтверджують сплати за 2018 та 2019 роки, суперечать матеріалам справи.

З матеріалів справи, зокрема із копій видаткових касових ордерів вбаається, що відповідач СФГ Риск видало, а позивач ОСОБА_1 отримав орендну плату за земельну частку (пай) згідно із договором, зареєстрованим за № 322190004002693 від 11 грудня 2012 року та додатковою угодою № 1 за 2016 рік та 2017 рік у розмірі по 6839,55 грн. за кожен рік. ОСОБА_2 отримала орендну плату за земельну частку (пай) згідно із договором, зареєстрованим 11 грудня 2012 року та додатковою угодою № 1 за 2016 рік у розмірі 6839,55 грн.

У подальшому СФГ Риск проводило виплату орендної плати за договорами оренди № 20 і № 21 шляхом надсилання поштових переказів. Так ОСОБА_1 направлено СФГ Риск наступні поштові перекази: 31 грудня 2018 року на суму 6840 грн., яка була виплачена особисто одержувачу 05 січня 2019року; 27 грудня 2019 року два перекази на

- 9 -

суму по 5020 грн. кожен, отримані одержувачем 11січня 2020 року.

ОСОБА_2 направлено СФГ Риск наступні поштові перекази: 31 грудня 2018 року у розмірі 6840, який був повернутий за зворотною адресою у зв`язку зі смертю одержувача.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд помилково стягнув витрати на правничу допомогу у розмірі 6000 грн., з яких згідно попереднього розрахунку, відзив на позов - 1000 грн, участь у справі в суді першої інстанції - 5000 грн. і такий порядок нарахування витрат на правничу допомогу є незрозумілим, оскільки визначений у фіксованому розмірі, який не визначений у договор про надання правової допомоги № 438-Ц від 03 листопада 2020 року додаток № 1 до договору із визначенням гонорару адвоката,не надано, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані.

Відповідно до положень частин 1-6 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи та може бути зменшений судом за клопотанням іншої сторони. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат.

Судові витрати пов`язані з розглядом справи, в тому числі витрати на правничу допомогу, у разі відмови в позові покладаються на позивача (ч.2 ст.141 ЦПК України).

Згідно ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З матеріалів спраив вбачачається, що до відзиву на позовну заяву додано договір, свідоцтво, ордер адвоката, зазначено про попередній розмір витрат 6000 грн., з яких відзив на позов - 1000 грн, участь у справі в суді першої інстанції - 5000 грн., докази сплати (а.с.40-41), участь представника відповдіача у судовому засіданні 07 грудня 200 року та 27 січня 2021 року, що доводить обгрунтованість судового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу.

Решта доводів апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо відмови у позові, обгрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

Даючи оцінку доводам учасників, викладеним у апеляційній скаргзі і відзивах апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в

- 10 -

залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах Серявін та інші проти України , Трофимчук проти України , Проніна проти України ). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.

Відповідно до ст.ст.137, 141, п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд покладає на позивача витрати відповідача по оплаті правничої допомоги у розмірі 4000 грн. за складання відзиву на апеляційну скаргу. На підтвердження чого відповідачем разом з відзивом на апеляційну скаргу надано акт про надання послуг адвокатом Карпенком В.К. та докази сплати витрат.

Договір про надання правової допомоги наданий відповідачем разом із відзивом на позов.

Керуючись ст.ст.259, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Згурівського районного суду Київської області від 27 січня 2021 року залишит без змін.

Стягнути із ОСОБА_1 (мешкає: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Селянського (фермерського) господарства Риск (місцезнаходження: с.Турівка, вул.Тичини 6 Згурівського району Київської області код ЄДРПОУ 20623424) витрати на правничу допомогу у розмірі 4000 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Головуючий

Судді: