Ухвала

від 26.05.2021 по справі 910/31833/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

26.05.2021Справа № 910/31833/15

За скаргоюОСОБА_1 на діїПриватного виконавця виконавчого округу міста Києва Байрамова Талята Рефатовича у справі№910/31833/15 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Святошин доФізичної особи-підприємця Ранько Раїси Олександрівни

простягнення грошових коштів Суддя Босий В.П.

секретар судового засідання Єрмак Т.Ю.

Представники сторін: від стягувача:Дем`янюк В.П. від боржника:Ранько Р.О., Підлісний В.О. від ПВ:Кантемір В.І.

ВСТАНОВИВ:

В провадженні судді Господарського суду міста Києва Цюкала Ю.В. перебувала справа №910/31833/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Святошин до Фізичної особи-підприємця Ранько Раїси Олексіївни про стягнення грошових коштів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2016 у справі №910/31833/15 позов Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Святошин задоволено повністю, стягнуто з Фізичної особи-підприємця Ранько Раїси Олексіївни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Святошин грошові кошти: 196 800,00 грн. заборгованості з орендної плати та 2 952,00 грн. судового збору.

15.03.2016 Господарським судом міста Києва на виконання вказаного рішення було видано відповідний наказ.

29.04.2021 через канцелярію суду надійшла скарга ОСОБА_1 на дії Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва №05-23/565/21 від 29.04.2021 призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/31833/15 для розгляду скарги ОСОБА_1 на дії Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Байрамова Талята Рефатовича у зв`язку із закінченням терміну повноважень у судді Цюкала Ю.В.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.04.2021 справу №910/31833/15 для розгляду скарги ОСОБА_1 на дії Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Байрамова Талята Рефатовича передано судді Босому В.П.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2021 справу прийнято до свого провадження суддею Босим В.П. та призначено скаргу до розгляду на 17.05.2021.

В судовому засіданні 17.05.2021 оголошено перерву на 26.05.2021.

Представник відповідача та відповідач в судове засідання з`явилися, надали пояснення по справі, подану скаргу підтримали та просили задовольнити повністю.

Представники позивача та державного виконавця в судове засідання з`явилися, надали пояснення по суті скарги, проти її задоволення заперечували.

Розглянувши скаргу по суті, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується скарга, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду, Господарський суд міста Києва встановив наступне.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України Про виконавче провадження .

Статтею 19 Закону України Про виконавче провадження визначено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа:

1) за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення;

2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді;

3) у разі якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, встановленому законом;

4) в інших передбачених законом випадках.

Частиною 1 п. 1 ст. 26 Закону України Про виконавче провадження визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Постановою старшого державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 23.05.2016 було відкрито виконавче провадження ВП№51179422 на підставі наказу Господарського суду міста Києва від 15.03.2016 №910/31833/15.

Постановою від 18.03.2021, винесеною державним виконавцем в межах ВП№51179422, повернуто виконавчий документ (наказ Господарського суду міста Києва від 15.03.2016 №910/31833/15) стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження .

Цього ж дня приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Байрамовим Талятом Рефатовичем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП№64886673 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 15.03.2016 №910/31833/15, а також постанови про накладення арешту на кошти та майно боржника.

Звертаючись із скаргою на дії приватного виконавця, скаржник вказує, що приватним виконавцем порушено вимоги п. 2 ч. 4 ст. 4 Закону України Про виконавче провадження , оскільки на дату прийняття виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження був пропущений строк для пред`явлення наказу Господарського суду міста Києва від 15.03.2016 №910/31833/15 до виконання.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 22 Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV Про виконавче провадження (у редакції, чинній на час пред`явлення наказу суду до примусового виконання вперше та відкриття виконавчого провадження з виконання цього виконавчого документа) виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Отже, виконавчий документ (наказ суду), виданий 15.03.2016 у справі №910/31833/15, підлягав пред`явленню стягувачем до примусового виконання протягом року з дня набрання рішенням законної сили, що і було здійснено позивачем за наслідком чого державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП№51179422 від 23.05.2016.

Згідно частини четвертої та п`ятої статті 12 Закону України Про виконавче провадження (в редакції від 21.04.1999 № 606-XIV) строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: пред`явлення виконавчого документа до виконання; надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.

Тлумачення частини четвертої та п`ятої статті 12 Закону України Про виконавче провадження (в редакції від 21.04.1999 № 606-XIV) свідчить, що після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання у зв`язку з його пред`явленням до виконання перебіг строку починається заново з наступного дня після його повернення. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

Таким чином, повернення виконавчого документа без виконання не позбавляє стягувача права на повторне пред`явлення виконавчого документа до виконання в межах строку, встановленого статтею 12 Закону України Про виконавче провадження (в редакції від 21.04.1999 № 606-XIV).

Згідно з частиною першою статті 11 Закону України Про виконавче провадження №1404-VIII (у редакції, чинній на час повернення виконавчого документа стягувачу постановою від 18.03.2021) строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію.

Частиною четвертою статті 12 Закону України Про виконавче провадження №1404-VIII передбачено, що строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: 1) пред`явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Суть переривання строку полягає у тому, що при настанні зазначених обставин (юридичних фактів) перебіг строку починається спочатку, а час, який минув до перерви, до нового строку не зараховується. Про це було безпосередньо зазначено у частині другій статті 23 Закону України Про виконавче провадження № 606-XIV, яка є попередньою редакцією Закону України Про виконавче провадження № 1404-VIII, тоді як в чинній редакції Закону питання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання урегульовано статтею 12, але в ній ця норма відсутня.

Частина перша статті 37 Закону України Про виконавче провадження № 1404-VIII містить вичерпний перелік обставин, які є підставою для повернення виконавчого документа.

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону (частина п`ята статті 37 Закону України Про виконавче провадження № 1404-VIII).

Постановою від 18.03.2021, винесеною державним виконавцем в межах ВП№51179422, повернуто виконавчий документ (наказ Господарського суду міста Києва від 15.03.2016 №910/31833/15) стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження .

У пунктах 116, 117 постанови Верховного Суду від 29.10.2020 у справі № 916/922/16 за результатом тлумачення норм частини третьої статті 23 Закону України Про виконавче провадження № 606-XIV та частини п`ятої статті 12 Закону України Про виконавче провадження № 1404-VIII зроблено висновок, що строк повторного пред`явлення виконавчого документа починається знову з моменту формального повернення виконавчого документа, якщо підстави повернення пов`язані суто з обставинами та результатами виконання рішення. Поряд з цим повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - це результат об`єктивно існуючих обставин зовнішнього характеру, за які учасники виконавчого провадження не відповідають. Тому в цьому випадку строк повторного пред`явлення починається з моменту усунення цієї заборони, зовнішньої обставини.

В даному випадку суд відзначає, що пред`явленням наказу Господарського суду міста Києва від 15.03.2016 №910/31833/15 до виконання відбулось переривання строку пред`явлення виконавчого документа, тому після повернення такого виконавчого документу у 2021 році та момент звернення стягувача до приватного виконавця не було пропущено строк пред`явлення виконавчого документу до виконання.

Більш того, пунктом 9 частини 2 статті 129 Конституції України визначено, що однією із основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду, а згідно частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

При цьому, будь-яких виключень або делегування регулювання даних правовідносин іншим нормам законодавства Конституція України не містить.

До того ж, наведені приписи ст. 124 та 129 Конституції України були розглянуті Конституційним Судом України, який у своєму рішенні №18-рп/2012 від 13.12.2012 вказав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Розглядаючи справу №5-рп/2013 Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.06.2013 зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

З наведених приписів Конституції України та рішень Конституційного Суду України вбачається декларування законодавцем безумовного права кожного, на чию користь ухвалено судове рішення, на його виконання.

У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя №9 від 01.11.1996 вказано, що оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Законом України №475/97 від 17.07.1997, передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Агрокомплекс проти України від 06.10.2011 міститься висновок, що існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для законного сподівання на виплату такої заборгованості і становить майно цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу.

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (справа Юрій Миколайович Іванов проти України , рішення від 15.10.2009).

Правові висновки про те, що виконання рішення, ухваленого тим чи іншим судом, треба розглядати як невід`ємну складову судового розгляду, як цього вимагає положення статті 6 Конвенції, у якому йдеться про необхідність забезпечення справедливого судового процесу містяться у рішеннях Європейського суду з прав людини Бурдов проти Росії , Горнсбі проти Греції .

У своєму рішенні у справі Шмалько проти України від 20.07.2004 Європейський суд з прав людини зазначив, що передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін.

Тобто, практика Європейського суду з прав людини однозначно свідчить про те, що невід`ємною умовою забезпечення права на суд є виконання судового рішення.

Таким чином, у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Байрамова Талята Рефатовича були законні підстави для винесення постанови про відкриття виконавчого провадження ВП№64886673 від 18.03.2021, і його дії не суперечать приписам Закону України Про виконавче провадження .

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом ст. 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується скаржника, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Байрамова Талята Рефатовича.

В той же час, скаржником не наведено, а судом не встановлено жодних обставин, які б свідчили про порушення вказаною посадовою особою державної виконавчої служби будь-яких прав та законних інтересів скаржника.

Отже, доводи ОСОБА_1 , викладені у скарзі на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Байрамова Талята Рефатовича, визнаються судом неправомірними, а тому підстави для її задоволення відсутні.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 234, 339, 342 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Байрамова Талята Рефатовича відмовити повністю.

2. Дана ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена.

Повна ухвала складена 28.05.2021.

Суддя В.П. Босий