Постанова

від 25.05.2021 по справі 904/77/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2021 року

м. Київ

Справа № 904/77/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - не з`явилися,

відповідача-1 - не з`явилися,

відповідача-2 - Меженної О. В. (адвокат),

третьої особи - не з`явилися,

прокуратури - Голуба Є. В. (посвідчення від 11.01.2020 № 054750),

розглянув касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Маркова Дмитра Олександровича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.11.2019 (суддя Загинайко Т. В.) і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.12.2020 (головуючий - Дармін М. О., судді Березкіна О. В., Іванов О. Г.) у справі

за позовом заступника керівника Павлоградської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області

до: 1) Петропавлівської районної державної адміністрації,

2) фізичної особи-підприємця Маркова Дмитра Олександровича,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1, - Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області,

про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Петропавлівської районної державної адміністрації від 24.12.2015 р. № Р-543/0/350-15 "Про затвердження ФОП Маркову Д. О. технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Дмитрівської сільської ради", визнання недійсним договору від 29.01.2016 р. оренди земельної ділянки та зобов`язання повернути земельну ділянку загальною площею 4,8843 га, кадастровий номер 1223881500:02:001:1025.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. 22.12.2018 заступник керівника Павлоградської місцевої прокуратури Дніпропетровської області (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Управління, позивач) до Петропавлівської районної державної адміністрації (далі - Петропавлівська РДА, Райдержадміністрація, Орендодавець) та фізичної особи-підприємця Маркова Дмитра Олександровича (далі - ФОП Марков Д. О., Підприємець, Орендар) про: 1) визнання незаконним та скасування розпорядження голови Петропавлівської РДА від 24.12.2015 № Р-543/0/350-15 "Про затвердження ФОП Маркову Д. О. технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Дмитрівської сільської ради" (далі - розпорядження від 24.12.2015 № Р-543/0/350-15, оспорюване розпорядження); 2) визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 4,8843 га, кадастровий номер 1223881500:02:001:1025, розташованої на території Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області (далі - Дмитрівська сільрада), укладеного 29.01.2016 між Петропавлівською РДА та ФОП Марковим Д. О. (далі - договір оренди від 29.01.2016, оспорюваний договір), зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12.03.2016, номер запису - 13649864; 3) зобов`язати ФОП Маркова Д. О. повернути державі в особі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області земельну ділянку загальною площею 4,8843 га орієнтовною ринковою вартістю 1439000 грн, кадастровий номер 1223881500:02:001:1025 (далі - спірна земельна ділянка, об`єкт оренди), розташовану на території Дмитрівської сільради, у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому Підприємець одержав її в оренду, з посиланням на положення статей 21, 203, 215, 216, 792 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 15 1 , 25, 122, 126, 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 288, 289 Податкового кодексу України (далі - ПК України), статті 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), статей 13, 18, 22, 23 Закону України "Про оцінку земель", статті 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", статей 6, 13, 15, 17, 21 Закону України "Про оренду землі", статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що: 1) видавши оспорюване розпорядження, Райдержадміністрація з перевищенням повноважень розпорядилася спірною земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, яка відноситься до земель резервного фонду Дмитрівської сільради та не була віднесена до нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок (паїв); 2) орендну плату за користування земельною ділянкою визначено у договорі оренди від 29.01.2016 без проведення її нормативної грошової оцінки, що є підставою для визнання недійсним оспорюваного договору, а правовим наслідком його недійсності має бути повернення об`єкта оренди позивачу.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.11.2019, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 09.12.2020, позов задоволено частково. Визнано незаконним розпорядження голови Петропавлівської РДА від 24.12.2015 № Р-543/0/350-15. Визнано недійсним договір оренди від 29.01.2016, укладений між відповідачами. Зобов`язано ФОП Маркова Д. О. повернути спірну земельну ділянку державі в особі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області. У решті позову (у частині скасування розпорядження голови Петропавлівської РДА від 24.12.2015 № Р-543/0/350-15) відмовлено.

4. Рішення та постанова мотивовані посиланням на положення статей 2, 15, 16, 21, 203, 215, 216, 256, 257, 261 ЦК України, статей 25, 79, 93, 122, 206 ЗК України, статей 14, 288, 289 ПК України, статей 13, 15, 21 Закону України "Про оренду землі", статей 12, 13, 15, 20, 23 Закону України "Про оцінку земель", статей 6, 13, 21, 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статей 13, 14, 53, 73, 74, 75, 76, 77, 86, 269 ГПК України, застосовуючи які суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що: 1) спірна земельна ділянка сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту належить до земель запасу Дмитрівської сільради, а не до невитребуваних (невизначених) земельних часток (паїв). Оскільки повноваженнями щодо розпорядження спірною земельною ділянкою наділене ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровський області, то видавши розпорядження від 24.12.2015 № Р-543/0/350-15, Петропавлівська райдержадміністрація перевищила свої повноваження, чим порушила інтереси держави в особі Управління; 2) оспорюване розпорядження вичерпало свою дію та його скасування не буде породжувати правових наслідків, відтак і не захищатиме речових прав позивача, які він вважає порушеними внаслідок видачі такого розпорядження, тому заявлену позовну вимогу про скасування цього розпорядження не може бути задоволено; 3) орендну плату за користування земельною ділянкою визначено у договорі оренди від 29.01.2016 без проведення її нормативної грошової оцінки, тому цей договір підлягає визнанню недійсним; 4) наслідком недійсності оспорюваного договору є повернення земельної ділянки, яка є об`єктом оренди за цим договором; 5) оспорюване розпорядження видано Петропавлівською РДА 24.12.2015 та оспорюваний договір укладено між відповідачами 29.01.2016, у зв`язку чим позов подано у межах трирічного строку позовної давності.

При цьому апеляційний суд, зазначаючи про наявність підстав для звернення Прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області, виходив з того, що: 1) у межах кримінального провадження, внесеного 06.07.2017 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 4201704188000033, Прокурор за 18 місяців до подання позову листом від 13.07.2017 № 101/1942-17 сповістив ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області про проведення перевірки, тим самим фактично надавши адресату можливість самостійно відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення; 2) провівши відповідну перевірку, що підтверджується актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом земельної ділянки від 31.08.2017 № 193-ДК/245/АП/09/01/-17, надісланим на адресу Павлоградської місцевої прокуратури листом від 04.09.2017 № 10-4-04-11148/2-17, ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області отримало підтвердження факту порушень (видача оспорюваного розпорядження з порушенням вимог статті 122 ЗК України), допущених Петропавлівською РДА, і тим самим мало можливість самостійно вчинити дії для виправлення ситуації, а саме шляхом подання позову, однак у подальшому Управління не вжило жодних заходів для виправлення ситуації, зокрема шляхом подання позову протягом розумного строку (рік після того, як прокуратура сповістила адресата про наявність підстав для представництва інтересів держави), що має кваліфікуватися як бездіяльність позивача, у зв`язку з чим інтереси держави потребували невідкладного захисту в зв`язку з можливим закінченням перебігу строку позовної давності після того, як Прокурору стало відомо про виявлене порушення (зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18); 3) з урахуванням того, що упродовж року після повідомлення Прокурором про наявність підстав для представництва інтересів держави, Управління самостійно не звернулося до суду з позовом в інтересах держави, судом підтверджено підстави для представництва Прокурором інтересів держави в особі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області як компетентного органу у спірних правовідносинах.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись з рішенням місцевого суду та постановою апеляційної інстанції, ФОП Марков Д. О. звернувся з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати повністю і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційна скаргу

6. На обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а саме статей 257, 267 ЦК України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статей 53, 236 ГПК України, наголошуючи, що: 1) під час ухвалення оскаржуваних рішення та постанови суди попередніх інстанцій не врахували висновків щодо застосування положень частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі № 926/03/18, від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, від 06.02.2019 у справі № 927/246/18, від 26.02.2019 у справі № 920/284/18, від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18, від 15.05.2019 у справі № 904/585/18, від 05.08.2020 у справі № 916/1674/18, від 05.08.2020 у справі № 922/1610/18, від 05.08.2020 у справі № 915/636/18, від 15.09.2020 у справі № 904/4052/18, від 17.09.2020 у справі № 904/4050/18; 2) апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування положень статей 257, 261, 267 ЦК України, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 30.01.2019 у справі № 357/9328/15-ц, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 0907/2-7453/2011, від 21.08.2018 у справі № 288/1361/15-ц, та постановах Верховного Суду України від 29.10.2014 у справі № 6-152цс14, від 08.06.2016 у справі № 6-3029цс16, від 14.09.2016 у справі № 6-21б5цс15, від 28.09.2016 у справі № 6-832цс15, від 16.11.2016 у справі № 6-2469цс16, від 21.12.2016 у справі № 6-1503цс16, від 22.03.2017 у справі № 6-3063цс16, від 16.08.2017 у справі № 6-2667цс16; 3) суди попередніх інстанцій необґрунтовано відхилили клопотання про дослідження та огляд доказів, які мають значення для правильного вирішення справи, а також суд першої інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, якими, на думку скаржника, є акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 31.08.2017 № 193-ДК/245/АП/09/01/-17, лист відділу у Петропавлівському районі ГУ Держгеокадастру у Дніпроперовській області від 23.03.2018 № 35/308-18.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

7. Прокурор, позивач та інші учасники справи не подали відзивів на касаційну скаргу.

Розгляд справи Верховним Судом

8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.04.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП Маркова Д. О. на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.11.2019 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.12.2020 у справі № 904/77/19 та призначено розгляд цієї справи у судовому засіданні на 18.05.2021 о 15:30.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 17.05.2021 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 904/77/19 у зв`язку з відпусткою судді Зуєва В. А.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 17.05.2021 для розгляду справи № 904/77/19 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у такому складі: головуючий - Чумак Ю. Я., судді Багай Н. О., Дроботова Т. Б.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.05.2021 оголошувалася перерва у судовому засіданні з розгляду касаційної скарги ФОП Маркова Д. О. у цій справі до 25.05.2021.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

9. У 1997 році Дніпропетровською філією Інституту землеустрою виготовлено науково-технічну документацію по роздержавленню земель та виготовленню державних актів на право колективної власності на землю та право постійного користування землею Колективного сільськогосподарського підприємства ім. Чкалова (далі - КСП ім. Чкалова) Петропавлівського району Дніпропетровської області, відповідно до якої за КСП ім. Чкалова закріплено на праві постійного користування 263,7 га земель з державного резервного фонду.

10. Згідно з протоколом зборів КСП ім. Чкалова від 30.04.1997 № 2 затверджено науково-технічну документацію по роздержавленню земель і виготовленню державних актів на колективну власність і постійне користування КСП ім. Чкалова від 1997 року, якою передбачено виділення та закріплення за господарством земель, у тому числі земель державного резервного фонду площею 263,7 га.

Рішенням Дмитрівської сільради від 14.05.1997 затверджено науково-технічну документацію згідно з протоколом зборів КСП ім. Чкалова від 30.04.1997 № 2 та передано КСП ім. Чкалова у колективну власність 5537,8 га земель, з яких 6,8 га - у населених пунктах; у постійне користування - 616,2 га земель, з яких: за рахунок державного резервного фонду - 263,7 га, водного фонду - 55,4 га, лісового фонду -135,3 га.

11. На підставі вказаного рішення 21.05.1997 видано КСП ім. Чкалова державний акт на право постійного користування землею серії І-ДП №004503.

Відповідно до плану зовнішніх меж, який міститься у зазначеному державному акті, земельна ділянка площею 616,2 га, яка передається у постійне користування КСП ім. Чкалова, розташована у межах масиву земель державного резервного фонду позначеного під № 2.

12. 19.04.2000 Дмитрівська сільрада прийняла рішення № 101-17/ХХІІ "Про надання дозволу на обмін земельними ділянками колективної власності КСП ім. Чкалова та резервного фонду" з метою проведення обміну земельними ділянками колективної власності і резервного фонду на площі 173,6 га.

13. У 2000 році на замовлення КСП ім. Чкалова Дніпропетровською філією Інституту землеустрою виготовлено науково-технічну документацію по підготовці документів, що посвідчують право власності або право користування землею, зі Схемою поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) КСП ім. Чкалова Петропавлівського району Дніпропетровської області. Петропавлівський районний відділ земельних ресурсів у листі від 08.02.2008 № 7/09-302 зазначив, що номер паю 1025 відповідає кадастровому номеру спірної земельної ділянки - 1223881500-02099101025.

14. За інформацією прокуратури, у 2002 році КСП ім. Чкалова припинило свою діяльність, оскільки за кодом ЄДРПОУ 03742481, який вбачається з печатки КСП ім. Чкалова, відомості про це підприємство відсутні в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. За запитом прокуратури Петропавлівською РДА надано відповідь від 19.03.2018 № 462/0/349-18 про те, що реєстраційна справа КСП ім. Чкалова у відділі державної реєстрації Райдержадміністрації відсутня.

15. Земельна ділянка площею 102,672 га у період з 2003 по 2015 роки передавалася у користування фізичній особі-підприємцю Маркову Олександру Яковичу (далі - ФОП Марков О. Я.) на підставі договорів оренди землі від 15.05.2003 та від 03.03.2006.

Так, з договору оренди землі від 03.03.2006, технічної документації 2008 року щодо надання земельної ділянки в оренду із земель запасу Дмитрівської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ФОП Маркову О. Я. та довідки Петропавлівського районного відділу земельних ресурсів від 08.02.2008 № 7/09-302 вбачається, що земельну ділянку площею 102,672 га, до складу якої входить спірна земельна ділянка, було передано в оренду ФОП Маркову О. Я. за рахунок невитребуваних паїв (пай № 1025). Земельна ділянка площею 102,672 га поділена на 22 земельні ділянки, які були обліковані як нерозподілені (невитребувані) земельні частки (паї).

16. У подальшому за заявою іншої особи - Маркова Дмитра Олександровича розпорядженням голови Петропавлівської РДА № Р-543/0/350-15 від 01.10.2015, надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для надання в оренду Маркову Дмитру Олександровичу земельної ділянки № 1025 площею 4,8843 га ріллі, кадастровий номер 1223881500:02:001:1025, з невитребуваних паїв на території Дмитрівської сільради.

17. Розпорядженням від 24.12.2015 № 543/0/350-15 затверджено ФОП Маркову Д. О. технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 4,8843 га ріллі з невитребуваних паїв на території Дмитрівської сільради; надано ФОП Маркову Д. О. в оренду строком на 30 років земельну ділянку, кадастровий номер 1223881500:02:001:1025, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель невитребуваних паїв на території Дмитрівської сільради; встановлено розмір орендної плати 4 % від грошової оцінки земельної ділянки.

18. 29.01.2016 Петропавлівською РДА (Орендодавець), та ФОП Марковим Д. О. (Орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами пунктів 2.1- 3.2 якого Орендодавець надав, а Орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, а саме для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (землі невитребуваних паїв), яка знаходиться на території Дмитрівської сільради. В оренду передається земельна ділянка загальною площею 4,8843 га - ріллі. Кадастровий номер земельної ділянки: 1223881500:02:001:1025.

19. У пунктах 4.1, 4.2, 5.1 договору оренди від 29.01.2016 його сторони погодили, що договір укладено на 30 років. Термін оренди та площу орендованої земельної ділянки може бути зменшено у разі отримання власниками невитребуваних паїв державних актів на право власності на земельні ділянки (за письмовим повідомленням Орендодавця). Орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі (в національній валюті України - гривня). Орендна плата на рік встановлюється відповідно до статей 272, 288 ПК України та становить 4 % від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі в Петропавлівському районі. Розмір орендної плати становить 5525,65 грн за рік.

20. Відповідно до пунктів 6.1, 6.2, 7.1, 7.3 договору оренди від 29.01.2016 земельна ділянка передається в оренду із земель невитребуваних паїв на території Дмитрівської сільради. Цільове призначення земельної ділянки: за КВЦПЗ - код 01.01: - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Передача земельної ділянки в оренду здійснюється на підставі розпорядження голови Петропавлівської РДА від 24.12.2015 № Р-543/0/350-15 "Про затвердження ФОП Маркову Д. О. технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Дмитрівської сільської ради". Передача земельної ділянки Орендарю здійснюється впродовж 10 календарних днів з моменту державної реєстрації права оренди в порядку, встановленому чинним законодавством України, за актом приймання-передачі, підписаним сторонами за договором.

21. Згідно з актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 31.08.2017 № 193-ДК/245/АП/09/01/-17, складеним Управлінням з контролю за використанням та охороною земель ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Петропавлівською РДА не підтверджено факт віднесення земельної ділянки, кадастровий № 1223881500:02:001:1025, до невитребуваних паїв.

22. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 17.12.2018 у справі № 904/583/18 (між тими самими сторонами), залишеною без змін постановою Верховного Суду від 11.04.2019, встановлено обставину відсутності обміну земель колективної власності на земельні ділянки резервного фонду площами 26,8 га та 57,3 га внаслідок невідображення відповідних даних у картографічних матеріалах Схеми поділу земель колективної власності, розроблених у 2000 році.

Позиція Верховного Суду

23. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав.

24. В основу оскаржуваних судових рішень покладено висновок місцевого та апеляційного господарських судів про віднесеність спірної земельної ділянки сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту до земель запасу Дмитрівської сільради, а не до невитребуваних (нерозподілених) земельних часток (паїв), внаслідок чого повноваженнями щодо розпорядження спірною земельною ділянкою наділене ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровський області, що, у свою чергу, зумовлює незаконність видачі Петропавлівською райдержадміністрацією розпорядження від 24.12.2015 № Р-543/0/350-15 (з перевищенням повноважень) та порушення інтересів держави в особі Управління. При цьому орендну плату за користування земельною ділянкою у договорі оренди від 29.01.2016 визначено без проведення її нормативної грошової оцінки, що є підставою для визнання оспорюваного договору недійсним.

Водночас апеляційним судом враховано встановлення судовим рішенням у справі № 904/583/18 (між тими самими сторонами) обставини відсутності обміну земель колективної власності на земельні ділянки резервного фонду площами 26,8 га та 57,3 га внаслідок невідображення відповідних даних у картографічних матеріалах Схеми поділу земель колективної власності, розроблених у 2000 році. Вказаний юридичний факт має преюдиціальне значення та в силу вимог частини 4 статті 75 ГПК України не підлягає повторному доказуванню під час вирішення цього спору.

Таким чином, станом на 2000 рік, спірна земельна ділянка, кадастровий номер 1223881500:02:001:1025, яка знаходилася у межах ділянки площею 57,3 га, відносилася до земель резервного фонду.

25. Натомість зміст касаційної скарги свідчить про те, що наразі доводи скаржника передусім стосуються його незгоди з висновками апеляційного суду про підтвердження Прокурором підстав для представництва інтересів держави в особі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровський області та про відсутність спливу позовної давності за заявленими позовними вимогами.

26. Колегія суддів не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції у частині підтвердження Прокурором підстав для представництва інтересів держави в особі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровський області та водночас вважає обґрунтованим твердження скаржника про неврахування апеляційним судом під час ухвалення оскаржуваної постанови висновку щодо питання застосування положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, з огляду на таке.

27. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

28. Згідно з підпунктом "в" пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

29. У пунктах 67, 77- 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 сформульовано такий правовий висновок:

"Наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру ", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва . Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

30. Ураховуючи вказану правову позицію Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вважає передчасним висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області у спірних правовідносинах, який (висновок) ґрунтується на тому, що: 1) у межах кримінального провадження, внесеного 06.07.2017 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 4201704188000033, Прокурор ще за 18 місяців до подання позову листом від 13.07.2017 № 101/1942-17 сповістив ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області про проведення прокуратурою перевірки, тим самим фактично надавши адресату можливість самостійно відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави , зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення; 2) здійснивши відповідну перевірку, що підтверджується актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 31.08.2017 № 193-ДК/245/АП/09/01/-17, надісланим на адресу Павлоградської місцевої прокуратури листом від 04.09.2017 № 10-4-04-11148/2-17, ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області отримало підтвердження факту допущеного Петропавлівською РДА порушення чинного законодавства, яке (порушення) полягає у видачі оспорюваного розпорядження без дотримання вимог статті 122 ЗК України, і тим самим мало можливість самостійно вчинити дії для виправлення ситуації, а саме шляхом подання позову з метою захисту інтересів держави, однак у подальшому Управління упродовж вересня 2017р.-грудня 2018р. не вживало жодних заходів для виправлення ситуації, зокрема шляхом подання позову протягом розумного строку (більше одного року після того, як прокуратура сповістила адресата про наявність підстав для представництва інтересів держави ), що є бездіяльністю позивача, у зв`язку з чим інтереси держави потребували невідкладного захисту в зв`язку з можливим закінченням перебігу строку позовної давності; 3) зважаючи на те, що упродовж року після повідомлення Прокурором про наявність підстав для представництва інтересів держави , Управління самостійно не звернулося до господарського суду з позовом в інтересах держави, наявність підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області як компетентного органу у спірних земельних правовідносинах слід вважати належним чином підтвердженою.

31. Адже зі змісту листа Павлоградської місцевої прокуратури від 13.07.2017 № 101/1942-17 чітко вбачається, що у дійсності цей лист є запитом на інформацію, а не повідомленням Прокурора (у розумінні статті 23 Закону України "Про прокуратуру") про стверджуване порушення інтересів держави, на яке (повідомлення) Управління мало відреагувати у розумний строк, оскільки відповідне порушення було зафіксовано значно пізніше, а саме за результатами проведеної ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області перевірки, оформленої актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 31.08.2017 № 193-ДК/245/АП/09/01/-17, до отримання якого Прокурор не міг виявити та не виявив факт порушення Петропавлівською РДА вимог статті 122 ЗК України.

Таким чином, апеляційний суд помилково ототожнив лист-запит Павлоградської місцевої прокуратури від 13.07.2017 № 101/1942-17 з повідомленням Прокурора про стверджуване порушення інтересів держави, на яке (повідомлення) Управління мало відреагувати у розумний строк.

Схожий за змістом висновок сформульовано у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 904/71/19 (між тими самими сторонами), який (висновок), зважаючи на ухвалення зазначеної постанови вже після подання касаційної скарги у цій справі (04.01.2021), касаційна інстанція враховує в силу положень частини 4 статті 300 ГПК України шляхом виходу за межі доводів касаційної скарги.

32. Натомість матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що після отримання акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 31.08.2017 № 193-ДК/245/АП/09/01/-17 Прокурор звертався до ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області з вимогою про самостійне вжиття позивачем заходів для захисту інтересів держави, в тому числі шляхом подання позову.

33. Наведене переконливо свідчить про те, що апеляційний суд переглянув рішення місцевого господарського суду всупереч висновку щодо питання застосування статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

34. Згідно з частиною 4 статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги , якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги .

35. У порушення вимог статей 86, 269, 282 ГПК України суд апеляційної інстанції належним чином не відхилив доводи скаржника про недотримання Прокурором обов`язкової процедури попереднього (до звернення до суду) повідомлення про це відповідного суб`єкта владних повноважень, передбаченої абзацом 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", з наданням Управлінню можливості у розумний строк вжити заходів для самостійного представництва інтересів держави, оскільки апеляційний суд обмежився посиланням на лист Прокурора від 17.12.2018 № 04-17-19, який (лист) було надіслано на адресу ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області лише 22.12.2018, тобто в день подання позову, що підтверджується доданим до позовної заяви описом вкладення у цінний лист від 22.12.2018 (а.с.21- 22 том 1).

36. Колегія суддів зауважує, що наведений у оскаржуваній постанові висновок про наявність підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області не відповідає викладеному у пункті 5.4 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.03.2021 у справі № 904/68/19 (між тими самими сторонами) висновку про те, що, ухвалюючи судове рішення у справі по суті спору, суд першої інстанції не встановлював обставин представництва прокурором інтересів держави в особі позивача. У свою чергу, суд апеляційної інстанції одночасно з визнанням доведеними і підтвердженими підстави представництва, зазначив про повідомлення прокурором ГУ Держгеокадастру у листі від 17.12.2018 № 04-03-19 про встановлення підстав та намір здійснювати представництво інтересів держави шляхом подачі відповідного позову до суду, який було отримано 21.12.2018, що підтверджується відміткою канцелярії ГУ Держгеокадастру на листі, наданому до суду апеляційної інстанції. Тобто суд апеляційної інстанції під час вирішення питання щодо дотримання прокурором процедури, передбаченої у статті 23 Закону України "Про прокуратуру", послався на лист прокуратури від 17.12.2018 № 04-03-19 та отримання його прокурором ГУ Держгеокадастру 21.12.2018, однак жодним чином не надав оцінки тому факту, що вихідною датою та номером позовної заяви зазначено 21.12.2018 № 04-03-19, тобто той же день, коли ГУ Держгеокадастру отримало відповідний лист. Також не досліджено питання співвідношення зазначених обставин із приписами статті 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо надання можливості відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави і, відповідно, наявність розумного строку щодо невжиття відповідних заходів (схожий за змістом висновок міститься у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.12.2020 у справі № 904/82/19 (між тими самими сторонами)).

37. Адже з матеріалів справи вбачається та апеляційним судом вказано, що місцевим господарським судом не встановлено обставин дотримання прокурором процедури, передбаченої статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", а лише зазначено, що звернення з цим позовом спрямоване, насамперед, на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання законності передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення, яке проведено з порушенням вимог чинного законодавства; прокурором обґрунтовано заявлено позов в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області - органу, уповноваженого державою здійснювати функції щодо розпорядження земель державної власності сільськогосподарського призначення.

38. З огляду на те, що постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.03.2021 у справі № 904/68/19 офіційно оприлюднено 23.03.2021, тобто вже після подання касаційної скарги у цій справі (04.01.2021), суд касаційної інстанції вбачає правові підстави для застосування положень частини 4 статті 300 ГПК України шляхом виходу за межі доводів касаційної скарги з метою врахування висновку щодо застосування норми права, а саме статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

39. Таким чином, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала часткове підтвердження під час касаційного провадження, оскільки суд апеляційної інстанції не врахував висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру", викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, що, у свою чергу, свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваних рішення та постанови.

40. Разом з тим колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про неврахування висновку щодо питання застосування статті 23 Закону України "Про прокуратуру", викладеного у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі № 926/03/18, від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, від 06.02.2019 у справі № 927/246/18, від 26.02.2019 у справі № 920/284/18, від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18, від 15.05.2019 у справі № 904/585/18, з огляду на таке.

41. Відповідно до статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.

42. Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

43. Зі змісту пунктів 33, 34, 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 вбачається, що у вказаній постанові сформульовано уточнюючий висновок щодо питання застосування положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" саме з метою врегулювання розбіжностей у правових позиціях, викладених, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18.

44. За таких обставин колегія суддів вважає, що під час касаційного перегляду судових рішень у цій справі врахуванню при застосуванні норми статті 23 Закону України "Про прокуратуру" підлягає наразі остання правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, а не правові висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі № 926/03/18, від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, від 06.02.2019 у справі № 927/246/18, від 26.02.2019 у справі № 920/284/18, від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18, від 15.05.2019 у справі № 904/585/18.

45. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет і підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

46. У зв`язку з цим касаційна інстанція відхиляє аргументи скаржника про неврахування висновку, викладеного у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.08.2020 у справах № 916/1674/18 і № 922/1610/18, оскільки предмет і підстави позову, фактичні обставини, які формують зміст спірних правовідносин, та матеріально-правове регулювання спірних правовідносин у зазначених справах і в розглядуваній справі є різними, що виключає як подібність спірних правовідносин, так і підстави для застосування вказаних правових позицій під час вирішення цього спору.

47. З цих же мотивів колегія суддів не бере до уваги помилкові посилання скаржника на неврахування судами висновку щодо питання застосування положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 904/4052/18 (між тими самими сторонами) і від 17.09.2020 у справі № 904/4050/18 (між тими самими сторонами), оскільки, на відміну від оскаржуваної постанови, при ухваленні якої апеляційний суд хоча б намагався дослідити підстави представництва Прокурором інтересів держави в особі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області, надавши оцінку відповідним доказам (лист-запит Павлоградської місцевої прокуратури від 13.07.2017 № 101/1942-17, лист відділу у Петропавлівському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 23.03.2018 №35/308-18, акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 31.08.2017 № 193-ДК/245/АП/09/01/-17, лист Прокурора від 17.12.2018 № 04-17-19) у їх сукупності, суд касаційної інстанції, скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій та передаючи справи №№ 904/4052/18, 904/4050/18 на новий розгляд, виходив з інших фактичних обставин, а саме: суди першої та апеляційної інстанцій, обмежившись загальним посиланням на доведення прокурором підстав звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області, не надали жодної оцінки обставинам здійснення прокурором такого представництва, не встановили наявність/відсутність у даному випадку законних підстав для представництва інтересів держави в особі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області, причин, які перешкоджали захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора з відповідним позовом до суду, належним чином не з`ясували та в рішеннях не зазначили обставин, які б давали підстави для висновку про невиконання або неналежне виконання ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області, яке є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій щодо захисту майнових інтересів держави.

48. Касаційна інстанція також відхиляє передчасні доводи скаржника про неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування положень статей 257, 261, 267 ЦК України, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 30.01.2019 у справі № 357/9328/15-ц, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 0907/2-7453/2011, від 21.08.2018 у справі № 288/1361/15-ц, та постановах Верховного Суду України від 29.10.2014 у справі № 6-152цс14, від 08.06.2016 у справі № 6-3029цс16, від 14.09.2016 у справі № 6-21б5цс15, від 28.09.2016 у справі № 6-832цс15, від 16.11.2016 у справі № 6-2469цс16, від 21.12.2016 у справі №6-1503цс16, від 22.03.2017 у справі № 6-3063цс16, від 16.08.2017 у справі № 6-2667цс16, зважаючи на які, строк позовної давності, на думку Підприємця, сплинув 18.11.2018, оскільки судом першої інстанції достеменно встановлено та учасниками справи не спростовано подання Прокурором позову 22.12.2018, тобто у межах трирічного строку позовної давності з огляду на видачу Райдержадміністрацією оспорюваного розпорядження 24.12.2015 і укладення відповідачами оспорюваного договору оренди 29.01.2016.

49. Адже, за змістом статей 257, 261, 267 ЦК України перебіг позовної давності не може розпочатися раніше дати прийняття оспорюваного акта чи дня укладення оспорюваного договору, позаяк до цього часу позивач об`єктивно не може довідатися про порушення свого права актом державного органу чи договором, які ще не існують.

Схожий за змістом висновок наведено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.04.2019 у справі № 904/583/18 (між тими самими сторонами), від якого колегія суддів не вбачає підстав відступати.

50. Стосовно іншої зазначеної скаржником підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

51. Так, ФОП Марков Д. О. посилається на необґрунтоване відхилення судами попередніх інстанцій клопотання про дослідження та огляд доказів, які мають значення для правильного вирішення справи, а також на те, що суд першої інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, якими, на думку скаржника, є акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 31.08.2017 № 193-ДК/245/АП/09/01/-17, лист відділу у Петропавлівському районі ГУ Держгеокадастру у Дніпроперовській області від 23.03.2018 № 35/308-18.

52. Проте твердження скаржника про відхилення судами клопотань про дослідження та огляд доказів є взаємовиключним, оскільки суперечить подальшому визнанню скаржником у поданій касаційній скарзі того факту, що судом першої інстанції було задоволено клопотання відповідача-2 про витребування поземельної книги у паперовій формі з усіма додатками.

53. Крім того заперечення скаржника з цього приводу свідчать передусім про намагання надати перевагу певним доказам (технічній землевпорядній документації 2008 року) перед іншими оціненими судами доказами (технічній землевпорядній документації 1997- 2000 рр.), що не відповідає імперативним положенням частини 2 статті 300 ГПК України, згідно з якою суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

54. У свою чергу, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про встановлення судом першої інстанції обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, якими, на думку скаржника, є акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 31.08.2017 № 193-ДК/245/АП/09/01/-17, лист відділу у Петропавлівському районі ГУ Держгеокадастру у Дніпроперовській області від 23.03.2018 № 35/308-18, оскільки за змістом частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

55. Водночас, на відміну від правовідносин перевезення вантажів залізницею, в яких обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, зокрема факт нестачі, пошкодження чи втрати вантажу, мають підтверджуватися такими допустимими доказами, як комерційний акт або акт загальної форми, цивільним законодавством не встановлено, що факт правонаступництва однієї юридичної особи стосовно прав та обов`язків іншої (реорганізованої) юридичної особи має бути підтверджений певними засобами доказування. Тому кожна зі сторін може доводити таку обставину або спростовувати її будь-якими належними доказами, якими у розумінні статті 76 ГПК України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування, тобто суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

56. Зміст касаційної скарги свідчить про помилкове ототожнення скаржником правил належності та допустимості доказів і неврахування вимог частини 2 статті 86 ГПК України, відповідно до якої суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

57. Таким чином, інша зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення та постанови саме з цієї підстави.

58. Разом з тим, оскільки зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала підтвердження під час касаційного провадження, оскільки суд апеляційної інстанції не врахував висновку щодо застосування положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру", викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, то висновок суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позовних вимог є передчасним і таким, що не ґрунтується на вимогах законодавства та дослідженні усіх обставин і зібраних у справі доказів та доводів учасників справи.

59. Згідно з частиною 4 статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

60. Зважаючи на те, що неправильне застосування норм матеріального права (статті 23 Закону України "Про прокуратуру") і порушення норм процесуального права (статей 53, 86, 236, 269, 282 ГПК України) допустили суди першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення касаційної скарги шляхом скасування оскаржуваних рішення та постанови і передачі справи на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

61. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

62. За наведених обставин, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позовних вимог не відповідає положенням статей 86, 236, 269 ГПК України.

63. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

64. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли передчасного висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог.

65. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала підтвердження під час касаційного провадження, що у розумінні пункту 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу в сукупності з відсутністю всебічного, повного та об`єктивного дослідження судами зібраних у справі доказів є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

66. Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід врахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та залежно від встановленого ухвалити обґрунтоване і законне судове рішення.

Розподіл судових витрат

67. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат не здійснюється.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Маркова Дмитра Олександровича задовольнити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.11.2019 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.12.2020 у справі № 904/77/19 скасувати.

Справу № 904/77/19 передати на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай