Постанова

від 18.05.2021 по справі 913/408/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2021 року

м. Київ

Справа № 913/408/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання: Мартинюк М. О.,

за участю представників сторін:

позивача - не з`явилися,

відповідача - не з`явилися,

прокуратури - Семенчук М. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.12.2020 (судді: Лакіза В. В., Бородіна Л. І., Здоровка Л. М.) і рішення Господарського суду Луганської області від 23.10.2020 (суддя: Зюбанова Н. М.) у справі

за позовом виконувача обов`язків керівника Старобільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Веселівської сільської ради Старобільського району Луганської області

до Фермерського господарства "Крот"

про розірвання договору оренди земельної ділянки та зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних

1.1. Виконувач обов`язків керівника Старобільської місцевої прокуратури Луганської області (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Луганської області із позовом в інтересах держави в особі Веселівської сільської ради Старобільського району Луганської області (далі - Веселівська сільська рада) до Фермерського господарства "Крот" (далі - ФГ "Крот"), в якій просив суд розірвати договір оренди землі від 15.11.2012; зобов`язати ФГ "Крот" повернути Веселівській сільській раді земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 3,5260 га, розташовану на території Веселівської сільської ради (далі - земельна ділянка); стягнути з відповідача судовий збір у сумі 4 204,00 грн на користь прокуратури Луганської області.

1.2. В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор зазначав, що відповідач з порушенням договору оренди землі від 15.11.2012 та вимог Земельного кодексу України використовував надану йому в оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення не за її видом цільового призначення, як пасовища, а для посіву озимих сільськогосподарських культур.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Луганської області від 23.10.2020, яке залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.12.2020, у задоволенні позову виконувача обов`язків керівника Старобільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Веселівської сільської ради відмовлено; витрати по судовому збору покладено на прокуратуру Луганської області.

2.2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив із того, що правове регулювання використання та охорони земель здійснюється Законом України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" від 19.06.2009. Місцевий суд не прийняв як належний доказ складений акт обстеження, щодо нецільового використання земельної ділянки, яким було зафіксовано порушення, оскільки не було дотримано процедуру проведення такої перевірки згідно з положеннями Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель". Суд апеляційної інстанції визнав допустимим акт обстеження земельної ділянки на підтвердження порушення відповідачем умов договору оренди землі, оскільки зазначив, що його складено в межах повноважень позивача. Однак виходив із того, що зазначений акт є неналежним доказом, оскільки не підтверджує використання земельної ділянки не за її видом цільового призначення.

3. Короткий зміст касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.12.2020 і рішенням Господарського суду Луганської області від 23.10.2020, прокурор звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов прокурора в повному обсязі.

3.2. Прокурор зазначає, що рішення Господарського суду Луганської області від 23.10.2020 та постанова Східного апеляційного господарського суду від 22.12.2020 підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Суди застосували статті 93, 96 Земельного Кодексу України, статті 651, 762, 792 Цивільного Кодексу України, статті 13, 24, 25, 32 Закону України "Про оренду землі", статті 35, 37 Закону України "Про охорону земель" без урахування висновків щодо застосування цих норм, викладених у постановах Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 482/2288/18, від 28.01.2019 у справі № 473/4413/17, від 22.01.2020 у справі № 468/1498/17-ц, від 30.06.2020 у справі № 905/1352/19, від 17.04.2018 у справі № 924/1032/17, від 05.08.2020 у справі № 468/1680/17-ц, від 12.12.2019 у справі № 904/1054/19, від 04.04.2019 у справі № 922/324/17, від 19.06.2019 у справі № 904/7071/17, а також у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17. Орім того, постанова Східного апеляційного господарського суду від 22.12.2020, за твердженням скаржника, підлягає касаційному оскарженню відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287, пункту 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд апеляційної інстанції необґрунтовано врахував при наданні оцінки доказам у справі висновок щодо застосування статті 76 Господарського процесуального кодексу України, викладений у постанові Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 925/1579/17, та визнав акт обстеження земельної ділянки від 04.05.2020 неналежним доказом.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу ФГ "Крот" просить відмовити у задоволенні касаційної скарги прокурора. Вважає рішення Господарського суду Луганської області від 23.10.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.12.2020 законними та обґрунтованими. ФГ "Крот" зазначає, що позивач не надав суду належних доказів використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, оскільки акт обстеження земельної ділянки, на який посилався прокурор, не містить даних, які свідчать про використання ФГ "Крот" спірної земельної ділянки як рілля. Крім того, ФГ "Крот" вважає, що місцева прокуратура під час складання акта обстеження земельної ділянки фактично здійснювала функції центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, яким є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру відповідно до Постанови Кабінету міністрів України від 14.01.2015 № 15, тому акт складено неуповноваженими особами.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Як установлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням Веселівської сільської ради від 10.05.2011 № 8/5 "Про надання земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 для випасу худоби" надано дозвіл на користування земельною ділянкою, а також виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном на 10 років для випасу худоби, орендна площа 5,2 га, в межах с. Петрівське на території Веселівської сільської ради.

4.2. У подальшому рішенням Веселівської сільської ради від 16.11.2011 № 14/3 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ФГ "Крот" в с. Петрівське" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ФГ "Крот" для випасання худоби; надано ФГ "Крот" для випасання худоби в оренду терміном на десять років земельну ділянку загальною площею 3,5260 га, у т. ч. сільськогосподарські землі - 3,5260 га, з яких: сільськогосподарські угіддя - 3,5260 га (пасовищ 3,5260 га) за рахунок земель Веселівської сільської ради (с. Петрівське).

4.3. На підставі рішення Веселівської сільської ради від 02.08.2012 № 24/3 "Про затвердження договору оренди з ФГ "Крот" 15.11.2012 між Веселівською сільською радою (орендодавцем) та ФГ "Крот" в особі ОСОБА_1 (орендаря) було укладено договір оренди землі (далі - спірний договір), відповідно до умов якого відповідач отримав в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення для випасу худоби (пасовища), яка розташована на території Веселівської сільської ради строком на 10 років. Сторони домовились, що орендар зобов`язується приступити до використання орендованої земельної ділянки після її передачі згідно з умовами цього договору (пункт 31 договору). Об`єктом оренди є земельна ділянка сільськогосподарського призначення - пасовища (пункт 2 спірного договору).

4.4. Відповідно до пункту 28 спірного договору орендодавець має право вимагати від орендаря використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням згідно з цим договором та умовами, передбаченими чинним законодавством, а також вільного доступу до наданих в оренду земельних ділянок для контролю за додержанням орендарем умов договору.

4.5. Згідно з пунктом 36 спірного договору дія договору припиняється шляхом розірвання за взаємною згодою сторін або рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки (орендованих земельних ділянок), яке істотно перешкоджає її (їх) використанню, а також з інших підстав, означених законом.

4.6. Як установлено судом першої інстанції, спірний договір був зареєстрований у відділі Державного комітету по земельних ресурсах у Старобільському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 15.11.2012 за № 44251004005616.

4.7. 04.05.2020 комісією у складі голови Веселівської сільської ради Луганської області за участю прокурорів Старобільської місцевої прокуратури було здійснено обстеження спірної земельної ділянки та складено акт обстеження земельної ділянки виявлення та обстеження загального стану об`єкта. Суди зазначили, що акт обстеження спірної земельної ділянки, на думку прокурора, свідчить про самовільну зміну відповідачем виду використання спірної земельної ділянки із пасовища на ріллю та використання, всупереч вимогам чинного законодавства та договору, орендованої земельної ділянки під посів сільськогосподарських культур, а не як пасовище.

4.8. Спір у цій справі виник у зв`язку з наявністю/відсутністю правових підстав для дострокового розірвання договору оренди землі. Прокурор зазначав, що неналежне виконання відповідачем обов`язків, встановлених договором оренди землі і порушенням вимог законодавства, що регулює спірні правовідносини, а саме використання орендованої земельної ділянки не за цільовим призначенням, яке передбачено договором, є підставою для дострокового розірвання спірного договору та повернення земельної ділянки у розпорядження сільської ради.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

5.2. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, мотивовано тим, що суди застосували статті 93, 96 Земельного Кодексу України, статті 651, 762, 792 Цивільного Кодексу України, статті 13, 24, 25, 32 Закону України "Про оренду землі", статті 35, 37 Закону України "Про охорону земель" без урахування висновків щодо застосування цих норм, викладених у постановах Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 482/2288/18, від 28.01.2019 у справі № 473/4413/17, від 22.01.2020 у справі № 468/1498/17-ц, від 30.06.2020 у справі № 905/1352/19, від 17.04.2018 у справі № 924/1032/17, від 05.08.2020 у справі № 468/1680/17-ц, від 12.12.2019 у справі № 904/1054/19, від 04.04.2019 у справі № 922/324/17, від 19.06.2019 у справі № 904/7071/17, а також у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17.

5.3. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.4. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

5.5. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не підтвердилися, з огляду на наступне.

5.6. Предметом позову у цій справі є матеріально-правові вимоги про розірвання договору оренди земельної ділянки та зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку. Підставою позовних вимог зазначено істотне порушення орендарем умов договору оренди - використання земельної ділянки не за видом її цільового призначення. Отже, предметом доказування у цій справі є обставини, які підтверджують використання земельної ділянки не за видом цільового призначення.

5.7. Частиною 1 статті 2 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі", яка кореспондується з положеннями частини першої статті 93 Земельного кодексу України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом статей 24 та 25 Закону України "Про оренду землі" орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди і своєчасного внесення орендної плати, а орендар має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі.

Частиною 1 статті 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Статтею 5 Земельного кодексу України визначені основні принципи земельного законодавства, зокрема й зазначено принцип раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до пункту "а" частини першої статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

5.8. У справі, яка розглядається, суди виходили із того, що за спірним договором земельна ділянка передавалася в оренду для випасу худоби, цільове призначення земельної ділянки: землі сільськогосподарського призначення - пасовища. Згідно з пунктом 28 договору оренди орендодавець орендодавець має право вимагати від орендаря використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням згідно з цим договором та умовами, передбаченими чинним законодавством, а також вільного доступу до наданих в оренду земельних ділянок для контролю за додержанням орендарем умов договору, тому, за висновком апеляційного господарського суду, Веселівська сільська рада при здійсненні перевірки діяла в межах наданих законом повноважень. Проте суди установили, що позивач не надав належних доказів на підтвердження використання спірної земельної ділянки не за цільовим призначенням. Суд апеляційної інстанції зазначив, що наданий позивачем акт обстеження земельної ділянки від 04.05.2020 не містить жодних ідентифікуючих ознак, зазначених певних меж, розмітки (хоча б схематично), кількості засіяної площі. Тому суди попередніх інстанцій, враховуючи наведені норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог через їх недоведеність.

5.9. У справах №№ 482/2288/18, 473/4413/17, 468/1498/17-ц, 905/1352/19, 924/1032/17, 468/1680/17-ц, 904/1054/19, 922/324/17, 904/7071/17 на які посилається скаржник, предметом позову у яких є дострокове розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки у розпорядження держави, суд касаційної інстанції зазначав про те, що підставою для розірвання договору оренди землі є істотне порушення умов договору оренди землі, а саме встановлення факту нецільового використання земельної ділянки.

Оскільки позивачем у цій справі не доведено факту використання земельної ділянки не за видом цільового призначення, аргументи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій при виборі норм матеріального права не врахували висновків Верховного Суду в подібних правовідносинах у наведених справах, є безпідставними.

5.10. У справі № 355/385/17, на яку посилається скаржник, предметом позову є вимоги про зобов`язання вчинити дії, стягнення страхового відшкодування та компенсації моральної шкоди, тому правовідносини не є подібними у справі № 355/385/17 та у цій справі, яка розглядається. Крім того, скаржник посилається на висновок, викладений судом касаційної інстанції у справі № 355/385/17 щодо застосування статті 629 Цивільного кодексу України (про обов`язковість договору), проте не зазначає, як неврахування цього висновку вплинуло на результати вирішення спору у справі, яка розглядається.

Отже, скаржник не врахував, що у справі № 355/385/17 та у цій справі, яка розглядається, правовідносини не є подібними, суди не застосовували статтю 629 Цивільного кодексу України, тому підстави, наведені скаржником у касаційній скарзі, не підтвердилися.

5.11. З приводу підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, який, зокрема, відсилає до частини 3 статті 310 цього Кодексу, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з пунктами 1, 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або суд встановив обставини справи, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

За таких обставин, недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом пункту 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права у вигляді обґрунтування рішення на підставі недопустимих доказів.

Отже, обґрунтування рішення на підставі недопустимих доказів є підставою для скасування судового рішення.

За змістом статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Отже, допустимість доказів визначається законністю джерел, умов і способів їх одержання. Проте, доводи скаржника зводяться до того, що прокурор вважає невірним висновок суду апеляційної інстанції про неналежність доказу - акта обстеження земельної ділянки від 04.05.2020, тобто скаржник незгідний з правовою оцінкою доказу, проте аргументів про недопустимість доказу не наводить.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

5.13. Колегія суддів зауважує, що статтею 296 Господарського процесуального кодексу України визначено вичерпний перелік підстав закриття касаційного провадження, серед яких відсутня така підстава як непідтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 цього Кодексу, якою (підставою) у розумінні пунктів 1, 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України є недослідження судом зібраних у справі доказів за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу та вирішення справи на підставі недопустимих доказів.

Відтак у разі, коли після відкриття касаційного провадження виявилося, що передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстава не знайшла свого підтвердження, Верховний Суд має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а не закривати касаційне провадження.

Наведене випливає з положень другого речення пункту 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якого якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

5.14. Отже, викладені скаржниками підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1 і 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень із зазначених підстав.

Таким чином, у цій справі № 913/408/20, яка розглядається, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскільки позивачем не доведено факт істотного порушення умов договору оренди землі, а саме нецільове використання земельної ділянки, тому підстави для розірвання спірного договору відсутні. Ураховуючи наведене, при вирішенні цієї справи суди правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, тому висновки щодо відсутності підстав для задоволення позову є обґрунтованими і такими, що відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

6.3. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

6.4. За змістом статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.5. Оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження не отримали підтвердження під час касаційного провадження, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу позивача необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

6.6. Ураховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів попередніх інстанції, підстав для задоволення касаційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень немає.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.12.2020 у справі № 913/408/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак