Постанова

від 27.05.2021 по справі 635/4418/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

27 травня 2021 року

м. Харків

справа № 635/4418/18

провадження № 22 - ц/818/1894/21

Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Котелевець А.В.,

суддів - Бурлака І.В., Хорошевського О.М.,

за участю секретаря - Кравченко О.О.,

імена (найменування) сторін:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне підприємство Вячеслав ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 28 грудня 2020 року в складі судді Бобко Т.В.,

у с т а н о в и в :

В червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з уточненим в подальшому позовом до Приватного підприємства Вячеслав (далі - ПП Вячеслав ) та просив поновити його на посаді юриста - консультанта в ПП Вячеслав .

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 28 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Поновлено ОСОБА_1 на роботі в ПП Вячеслав на посаді юрисконсульта. Стягнуто з ПП Вячеслав в дохід держави судовий збір в розмірі 704,80 грн. Рішення допущено до негайного виконання в частині поновлення на роботі ОСОБА_1

16 грудня 2020 року ОСОБА_1 подав заяву про ухвалення додаткового рішення та просив стягнути з ПП Вячеслав на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у відповідності до статті 235 КЗпП України.

Клопотання мотивоване тим, що на підставі частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимошуного прогулу. Оскільки рішенням Харківського районного суду Харківської області від 28 грудня 2020 року не вирішено питання про стягнення з відповідача на користь позивача суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ОСОБА_1 просив ухвалити додаткове рішення у справі.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 28 грудня 2020 року відмовлено в прийнятті додаткового рішення за заявою ОСОБА_1 .

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що ухвалення додаткового рішення можливе судом за умови не ухвалення рішення стосовно певної позовної вимоги з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення. ОСОБА_1 не заявляв позовну вимогу про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тому вказане питання не було предметом судового розгляду, що виключає наявність передбачених статтею 270 ЦПК України підстав для ухвалення додаткового рішення.

11 січня 2021 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу до того ж суду для продовженян судового розгляду.

Апеляційна скарга містить доводи, які є аналогічними доводам заяви про ухвалення додаткового рішення.

24 березня 2021 року Ганга Дмитро Григорович - представник ПП Вячеслав подав відзвив на апеляційну скаргу, в якому просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Відзив мотивовано тим, що суд не може виходити за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати предмет позову, а тому відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви, оскільки під час судового розгляду справи позивачем не заявлялась позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 374 ЦПК України).

Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно з статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Разом з тим, відповідно до статті 14 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових, та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Право на захист особа здійснює на свій розсуд (стаття 20 ЦК України).

Суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом, у передбачених ЦПК України випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально - правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

При вирішенні справи визначальними для суду є фактичні обставини, наведені у позовній заяві. Визначаючись із характером існуючих правовідносин, суд не вправі самостійно змінювати підстави позову, оскільки відповідно до положень цивільного процесуального законодавства це є виключним правом позивача.

Матеріали справи свідчать, що фізична особа ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПП Вячеслав , предметом якого є поновлення позивача на посаді юриста - консультанта приватного підприємства.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 28 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Поновлено ОСОБА_1 на роботі в ПП Вячеслав на посаді юрисконсульта. Стягнуто з ПП Вячеслав в дохід держави судовий збір в розмірі 704,80 грн. Рішення допущено до негайного виконання в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 .

Подану заяву про ухвалення додаткового рішення ОСОБА_1 мотивував тим, що на підставі частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Оскільки рішенням Харківського районного суду Харківської області від 28 грудня 2020 року не вирішено питання про стягнення з відповідача на користь позивача суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу то вважав, що є підстави для ухвалення додаткового рішення у справі.

Цивільним процесуальним законом визначено, що після проголошення рішення суд, який його ухвалив, не може сам скасувати або змінити це рішення. Така властивість рішення суду у теорії цивільного процесу отримала назву незмінність рішення суду . Правило про неможливість скасування або зміни судового рішення судом, який його ухвалив, гарантує стабільність судового рішення та його незмінність.

Цивільний процесуальний закон передбачає випадки, коли суд, що ухвалив судове рішення, має право з власної ініціативи або за заявою осіб, які беруть участь у справі, самостійно виправити його недоліки, пов`язані з його неповнотою, неясністю і неточністю, шляхом ухвалення додаткового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 270 ЦПК України).

Додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені у судовому засіданні.

Статтею 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 не заявляв позовної вимоги про стягнення з ПП Вячеслав на його користь середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та не надав відповідного розрахунку. Тому, суд першої інстанції вказану позовну вимогу не розглядав.

З урахуванням викладеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що суд не може виходити за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати предмет позову. Оскільки питання про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу не було предметом судового розгляду, правові підстави для ухвалення додаткового рішення у справі у відповідності до пункту 1 частини першої статті 270 ЦПК України відсутні.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі Проніна проти України , № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судового збору, понесеного у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судового збору, понесеного у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381 - 384, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 28 грудня 2020 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст додаткової постанови складено 28 травня 2021 року.

Головуючий - А.В. Котелевець

Судді - І.В. Бурлака

О.М. Хорошевський