Рішення

від 18.05.2021 по справі 440/2540/21

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

18 травня 2021 року м. ПолтаваСправа №440/2540/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Кукоби О.О.,

за участю:

секретаря судового засідання - Лазебної А.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представників сторін:

від позивача - Ковжога О.І.,

від відповідачів: Кондратюк Т.П., Мокляк В.А.,

представника третьої особи - Зімовець Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області, виконавчого комітету Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - управління Державної казначейської служби України у Новосанжарському районі Полтавської області про визнання протиправними дій, стягнення середнього заробітку за період працевлаштування та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовною заявою до Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області, виконавчого комітету Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області, в якій просила:

визнати протиправними дії відповідачів щодо невиконання вимог частини другої статті 33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" та статті 118 КЗпП України в частині невиплати ОСОБА_1 середньомісячної заробітної плати на період працевлаштування, але не більше шести місяців, у розмірі 103103,28 грн;

стягнути з Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області на її користь середньомісячну заробітну плату за період працевлаштування, але не більше шести місяців, у розмірі 103103,28 грн у відповідності до вимог частини другої статті 33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" та статті 118 КЗпП України;

стягнути з Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області на її користь моральну шкоду у розмірі 20000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтувала посиланням на те, що у листопаді 2010 року її звільнено з посади головного державного податкового інспектора відділу економічного аналізу та прогнозування Полтавської міжрайонної державної податкової інспекції згідно з пунктом 5 статті 36 КЗпП України у зв`язку з обранням на виборну посаду, а рішенням першої сесії Лелюхівської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області шостого скликання від 30.11.2020 обрано секретарем сільської ради та вона перебувала на зазначеній посаді до 27.11.2020.

Зазначила, що законодавством гарантується право особи на надання після закінчення її повноважень за виборною посадою, попередньої роботи (посади), у той же час таке право може бути реалізовано за умови наявності посади або іншої рівноцінної посади. Однак, можливість працевлаштування ОСОБА_1 на попередню роботу, на якій вона працювала до обрання на виборну посаду, відсутня, що підтверджено листом Головного управління ДПС у Полтавській області.

На цій підставі позивач вважала, що має право відповідно до частини другої статті 33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" та статті 118 КЗпП України на збереження середньої заробітної плати, яку вона одержувала на виборній посаді, однак відповідачі протиправно відмовили їй у цій виплаті.

2. Позиція відповідачів.

Відповідачі позов не визнали.

Виконком Новосанжарської селищної ради у відзиві на позов просив у задоволенні позовних вимог відмовити з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність /а.с. 76-80/. Свою позицію мотивував посиланням на те, що у відповідачів відсутній обов`язок з працевлаштування позивача з огляду на припинення її повноважень на посаді секретаря Лелюхівської селищної ради. Звертав увагу на те, що Головним управлінням ДПС у Полтавській області не вжито належних заходів щодо збереження займаної посади та працевлаштування позивача. Зазначив, що питання виплати ОСОБА_1 середнього заробітку було включене до порядку денного шостої позачергової сесії Новосанжарської селищної ради восьмого скликання 29.01.2021, однак депутатами не підтримане, а без відповідного рішення селищної ради у Виконкому відсутні підстави для проведення виплати коштів позивачу.

3. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29.03.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі, а її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників.

У судовому засіданні 14.04.2021 розпочато розгляд справи по суті та оголошено перерву для надання додаткових доказів.

У судовому засіданні 26.04.2021 представником позивача надано відзив на позов, у якому акцентованого увагу на правомірності та обґрунтованості позовних вимог. Також представником позивача зазначено, що на момент виникнення спірних відносин Полтавську міжрайонну державну податкову інспекцію ліквідовано, що виключало можливість працевлаштування позивача на попередній посаді.

Протокольною ухвалою суду, постановленою у судовому засіданні 16.04.2021 без виходу суду до нарадчої кімнати, залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів управління Державної казначейської служби України у Новосанжарському районі Полтавської області та на цій підставі відкладено розгляд справи.

11.05.2021 судом одержані письмові пояснення третьої особи, у яких викладені міркування про невжиття Головним управлінням ДПС у Полтавській області достатніх заходів задля працевлаштування позивача на попередній посаді /а.с. 122-124/.

У судовому засіданні 18.05.2021 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідачів про залучення до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Головного управління ДПС у Полтавській області, оскільки рішення суду у цій справі не стосуватиметься повноважень та обов`язків зазначеного органу.

Позивач та його представник у ході судового розгляду справи позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Представники відповідачів та третьої особи проти позову заперечували, просили відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Обставини справи

Залученою до матеріалів справи копією трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 підтверджено, що позивача з 29.11.2010 звільнено із займаної посади головного державного податкового інспектора відділу економічного аналізу та прогнозування Полтавської міжрайонної державної податкової інспекції у зв`язку з переходом на виборну посаду на підставі пункту 5 статті 36 КЗпП України /а.с. 27/.

Рішенням першої сесії шостого скликання Лелюхівської сільської ради від 30.11.2020 ОСОБА_1 визнано обраною секретарем Лелюхівської сільської ради /а.с. 130-131/

27.11.2020 відбулась перша сесія Новосанжарської селищної ради восьмого скликання, що є правонаступником Лелюхівської сільської ради у результаті приєднання, та на цій підставі повноваження ОСОБА_1 як секретаря Лелюхівської сільської ради вважаються припиненими.

04.12.2020 позивач звернулась до Головного управління ДПС у Полтавській області із заявою, у якій просила надати їй попередню роботу /а.с. 28/.

Листом Головного управління ДПС у Полтавській області від 17.12.2020 вих.№7614/16-31-11-33 ОСОБА_1 повідомлено про відсутність можливості надання їй попередньої чи рівнозначної роботи з огляду на реорганізацію Полтавської міжрайонної державної податкової інспекції та відсутність у штаті Головного управління ДПС у Полтавській області посади, з якої її звільнено /а.с. 29-30/.

29.12.2020 ОСОБА_1 звернулась із заявою на ім`я Новосанжарського селищного голови Супруна Г.І. , у якій просила виплатити їй середній заробіток за період працевлаштування, але не більше шести місяців, відповідно до вимог частини другої статті 33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" та статті 118 КЗпП України /а.с. 37-38/.

Листом Виконкому Новосанжарської селищної ради від 21.01.2021 вих.№136/02-18 позивача повідомлено, що на неї поширюються гарантії щодо виплати середньої заробітної плати на період працевлаштування, але не більше шести місяців; питання про виплату коштів буде внесено на розгляд сесії селищної ради /а.с. 41/.

Листом Новосанжарської селищної ради від 09.02.2021 позивача повідомлено, що питання "Про виплату колишньому секретарю Лелюхівської селищної ради ОСОБА_1 середньої заробітної плати на період працевлаштування" вносилось на розгляд сесії 29.01.2021, однак за результатами відкритого поіменного голосування рішення з цього питання не прийнято /а.с. 43/. Як слідує зі змісту протоколу про результати поіменного голосування /а.с. 54/, з присутніх на сесії 29.01.2021 20 депутатів Новосанжарської селищної ради 2 проголосували проти, а 18 - утримались.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність Новосанжарської селищної ради щодо невиплати їй середньої заробітної плати протягом шести місяців на період працевлаштування, звернулась до суду з цим позовом.

Норми права, якими урегульовані спірні відносини

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини першої статті 50 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", секретар сільської, селищної, міської ради працює в раді на постійній основі. Секретар ради обирається радою з числа її депутатів на строк повноважень ради за пропозицією відповідного сільського, селищного, міського голови.

Секретар сільської, селищної, міської ради не може суміщати свою службову діяльність з іншою посадою, у тому числі на громадських засадах, займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю /частина друга статті 50 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"/.

Згідно з частиною другою статті 6 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" депутат місцевої ради, обраний секретарем сільської, селищної, міської ради, головою, заступником голови районної, обласної, районної у місті ради, працює у відповідній раді на постійній основі і не може суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, у тому числі на громадських засадах (за винятком викладацької, наукової та творчої у позаробочий час), займатися підприємницькою діяльністю, одержувати від цього прибуток, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частини другої статті 33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад", депутату місцевої ради, який працював у раді на постійній основі, після закінчення таких повноважень надається попередня робота (посада), а за її відсутності - інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою депутата, на іншому підприємстві, в установі, організації.

У разі неможливості надання відповідної роботи (посади) на період працевлаштування за колишнім депутатом місцевої ради зберігається, але не більше шести місяців, середня заробітна плата, яку він одержував на виборній посаді у раді, що виплачується з відповідного місцевого бюджету. У разі, якщо колишній депутат місцевої ради має право на пенсійне забезпечення або йому призначена пенсія за віком, по інвалідності, у зв`язку із втратою годувальника, за вислугу років відповідно до закону, за ним не зберігається середня заробітна плата, яку він одержував на виборній посаді в раді.

Відповідно до статті 118 Кодексу законів про працю України, працівникам, звільненим від роботи внаслідок обрання їх на виборні посади в державних органах, а також у партійних, профспілкових, комсомольських, кооперативних та інших громадських організаціях, надається після закінчення їх повноважень за виборною посадою попередня робота (посада), а при її відсутності - інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою працівника, на іншому підприємстві, в установі, організації.

Оцінка судом обставин справи

Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Переданим на розгляд суду у цій справі питанням є наявність чи відсутність підстав для виплати позивачу середньої заробітної плати на період працевлаштування, але не більше шести місяців, відповідно до частини другої статті 33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" та статті 118 КЗпП України.

Так, законодавством гарантується право особи на надання, після закінчення її повноважень за виборною посадою, попередньої роботи (посади). У той же час, це право може бути реалізовано за умови наявності посади, яку особа обіймала на момент звільнення, або іншої рівнозначної посади.

Тобто, у разі коли колишній депутат місцевої ради, обраний, зокрема, секретарем сільської ради, до обрання на виборну посаду перебував у трудових відносинах з підприємством (установою, організацією) незалежно від форми власності та виду діяльності, однак надання попередньої або рівноцінної роботи йому на цьому підприємстві (установі, організації) або, за його згодою, на іншому неможливе, закон гарантує збереження за цим депутатом середньої заробітної плати на період його працевлаштування, але не більше шести місяців.

Такий висновок узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду, що викладена, наприклад, у постановах від 07.02.2019 у справі №507/1299/16-а, від 25.10.2019 у справі №345/3102/16-а, від 30.10.2019 у справі №293/1026/16-а, від 26.12.2019 у справі №570/3880/16-а та ін.

Судом встановлено, що до обрання на виборну посаду секретаря Лелюхівської сільської ради ОСОБА_1 обіймала посаду головного державного податкового інспектора відділу економічного аналізу та прогнозування Полтавської міжрайонної державної податкової інспекції.

Зі змісту листа Головного управління ДПС у Полтавській області слідує, що Полтавську міжрайонну державну податкову інспекцію реорганізовано шляхом перетворення в Полтавську міжрайонну державну податкову інспекцію Полтавської області Державної податкової служби згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.2011 №981, яку реорганізовано шляхом приєднання до Полтавської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на підставі постанови КМУ від 20.03.2013 №229, а у подальшому реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління ДФС у Полтавській області, що реорганізоване у Головне управління ДПС у Полтавській області на підставі постанови КМУ від 19.06.2019 №537 /а.с. 29-30/.

При цьому у штатному розписі Головного управління ДПС у Полтавській області відсутня посада головного державного податкового інспектора відділу економічного аналізу та прогнозування з робочим місцем у смт Нові Санжари.

Отже, працевлаштування ОСОБА_1 після припинення її повноважень на посаді секретаря Лелюхівської сільської ради на попередню роботу (посаду) або надання їй рівноцінної посади виявилося неможливим із наведених вище підстав.

Доводи відповідачів та третьої особи про наявність у Полтавської міжрайонної державної податкової інспекції правонаступника в особі Головного управління ДПС у Полтавській області не спростовують наведених висновків суду, адже визначальним у цьому випадку є можливість працевлаштування особи на попередню посаду або надання іншої рівноцінної посади в тій самій установі, що у цій справі є неможливим з огляду на припинення юридичної особи Полтавської міжрайонної державної податкової інспекції, скорочення посади, яку обіймала позивач на момент звільнення, а також суттєве скорочення штатних посад у податкових органах.

У свою чергу, альтернативою вищенаведеного є право ОСОБА_1 на встановлену законом компенсацію - отримання середньої заробітної плати, яку вона отримувала на виборній посаді секретаря Лелюхівської сільської ради, на період працевлаштування, але не більше шести місяців.

Суд також враховує, що наведені обставини підтверджені відповідачами у листі від 21.01.2021 вих.№136/02-18 за підписом Новосанжарського селищного голови /а.с. 41/.

Зазначене є підставою для висновку, що відповідачі фактично визнали право ОСОБА_1 на отримання середнього заробітку, про що свідчить як надання Новосанжарським селищним головою позивачу листа від 21.01.2021 вих.№136/02-18, так і внесення питання з проектом рішення про здійснення такої виплати на розгляд сесії Новосанжарської селищної ради.

Водночас позиція відповідачів під час розгляду цієї справи у суді свідчить про непослідовність їх дій та є нелогічною, адже визнавши право позивача на отримання відповідної компенсації, компетентні органи у суді таке право ОСОБА_1 заперечили.

Посилання представника відповідачів у судовому засіданні 18.05.2021 на невідповідність записів у трудовій книжці позивача фактичним обставинам справи, оскільки її звільнено до обрання на виборну посаду суд визнає надуманими, адже, як підтверджено трудовою книжкою ОСОБА_1 , запис про її звільнення з 29.11.2010 внесений до трудової книжки 15.03.2011 після визнання недійсним запису від 29.12.2009 про звільнення та поновлення на попередній роботі на підставі судового рішення /а.с. 26-27/.

При цьому суд звертає увагу на те, що обставини визнання незаконним звільнення позивача з роботи з 29.12.2009 та подальшого її поновлення на підставі судового рішення не входять до предмета спору у цій справі, з урахуванням чого судом під час засідання 18.05.2021 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідачів про витребування доказів /а.с. 127-129/.

Суд визнає неприйнятними доводи відповідачів про те, що Новосанжарською селищною радою вживалися заходи щодо збереження за позивачем середнього заробітку на період працевлаштування, оскільки рішення про виплату ОСОБА_1 коштів на сесії 29.01.2021 за результатами відкритого поіменного голосування так і не було прийнято.

Так, зі змісту наданих відповідачем разом з відзивом на позов документів суд встановив, що на сесії Новосанжарської селищної ради 29.01.2021 внаслідок голосування з приводу виплати ОСОБА_1 середньої заробітної плати, яку вона отримувала на виборній посаді, рішення не було прийнято, оскільки за виплату не проголосував жоден депутат, проти проголосувало 2 депутати, утрималися від голосування 18 депутатів /а.с. 54, 55-57/.

Суд зауважує, що у силу частини другої статті 33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" збереження й виплата з місцевого бюджету середньої заробітної плати, яку особа одержувала на виборній посаді, передбачено як безумовну гарантію, що не залежить від волі депутатів відповідної ради.

Закон встановлює прямий обов`язок відповідної ради виплатити такій особі середній заробіток за період не більше шести місяців за певних умов і голосування депутатів на сесії проти цього або неприйняття такого рішення більшістю голосів прямо порушує вказану норму закону, адже депутати місцевої ради не вправі приймати рішення виконувати чи не виконувати пряму вимогу закону.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що Новосанжарською селищною радою допущено протиправну бездіяльність щодо невиплати ОСОБА_1 середньої заробітної плати, яку вона одержувала раніше на виборній посаді секретаря сільської ради, на період працевлаштування, але не більше шести місяців.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За таких обставин, належним способом захисту прав позивача у спірних відносинах буде визнання протиправною бездіяльності Новосанжарської селищної ради щодо невиплати ОСОБА_1 середньої заробітної плати за шість місяців з дня закінчення її повноважень на посаді секретаря Лелюхівської сільської ради на період працевлаштування відповідно до частини другої статті 33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад".

Порядок обчислення середнього заробітку затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).

За змістом абзацу 3 пункту 2 Порядку №100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати, крім наведених в абзаці 1, 2 зазначеного пункту, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Зі змісту виконаного Виконкомом Новосанжарської селищної ради розрахунку середньої заробітної плати ОСОБА_1 слідує, що середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 складає 17183,88 грн /а.с. 36/.

Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

За обставин цієї справи суд визнає необхідним стягнути на користь позивача з виконавчого комітету Новосанжарської селищної ради середній заробіток за шість місяців у розмірі 103103,28 грн (17183,88 грн х 6).

При цьому суд виходить з того, що у силу пункту 3 частини другої статті 22 Бюджетного кодексу України розпорядником бюджетних коштів місцевого бюджету є саме Виконавчий комітет Новосанжарської селищної ради.

Щодо наявності підстав для стягнення з Новосанжарської селищної ради моральної шкоди у розмірі 20000,00 грн, суд виходить з таких міркувань.

У силу статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

Суд зауважує, що надані ОСОБА_1 разом з позовною заявою копії медичних документів /а.с. 104-109132-134/ жодним чином не підтверджують той факт, що погіршення стану її здоров`я є наслідком відхилення відповідачами її вимог про виплату середнього заробітку.

Доводи позивача про те, що вона була вимушена неодноразово звертатись до відповідачів та інших уповноважених органів задля збирання доказів та з приводу отримання компенсації самі по собі не свідчать про завдання ОСОБА_1 моральних страждань, з якими пов`язується наявність підстав для відшкодування моральної шкоди у грошовій формі.

За обставин цього спору сам факт визнання судом порушення відповідачами прав позивача і поновлення її права на отримання середнього заробітку, на переконання суду, є достатньою та справедливою сатисфакцією, внаслідок чого у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди належить відмовити.

Зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 частково.

Розподіл судових витрат

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У силу пункту 1 частини третьої цієї статті, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Позивач при зверненні до суду сплатила судовий збір у розмірі 908,00 грн, що зарахований до спеціального фонду Державного бюджету України /а.с. 68-69/.

Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Разом з цим, як визначено частиною восьмою цієї статті, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

А відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки передумовою для виникнення цього спору є протиправна бездіяльність відповідачів щодо невиплати позивачу середнього заробітку без наявних на те законних підстав, суд вважає за необхідне стягнути судові витрати позивача зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Новосанжарської селищної ради та Виконкому Новосанжарської селищної ради по 454,00 грн з кожного.

Також представником позивача заявлено клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.

На підтвердження понесення цих витрат до матеріалів справи залучені копії угоди про надання адвокатських послуг від 07.12.2020, розрахунку суми гонорару, акта виконаних робіт від 19.03.2021, квитанції від 07.12.2020, ордера, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю /а.с. 61-67/.

Зі змісту розрахунку суми гонорару слідує, що адвокатом надані клієнту такі послуги: зустріч з клієнтом, консультація, роз`яснення - 1000,00 грн, аналіз судової практики - 1000,00 грн, складання процесуальних документів - 2000,00 грн, складання позовної заяви - 4000,00 грн, участь у судових засіданнях - 2000,00 грн /а.с. 63/.

Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються статтею 134 КАС України, у силу положень якої за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Крім того, як визначено частиною дев`ятою статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Отже, документально підтверджені судові витрати належить компенсувати стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі №815/4300/17, від 04.08.2020 у справі №810/3213/16.

Оцінюючи надані представником позивача документи у взаємозв`язку з фактичними обставинами цієї справи, суд враховує, що цей спір виник у справі незначної складності та не характеризується наявністю виключної правової проблеми, значним суспільним інтересом до її розгляду, великою кількістю зібраних і поданих до суду доказів тощо.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, обсяг наданих письмових доказів є незначним, матеріали справи не містять відомостей про збирання доказів адвокатом, у справі проведено три судові засідання загальною тривалістю одна година.

Враховуючи наведені вище фактичні обставини цієї справи суд акцентує увагу на тому, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Виходячи з вищеописаних обставин справи, зважаючи на те, що підготовлені представником позивача процесуальні документи не потребують значних затрат часу для їх складення, суд, оцінивши надані представником позивача докази у їх сукупності, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності та пропорційності судових витрат, а також зважаючи на ухвалення судом рішення про часткове задоволення позовних вимог, дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі до 5000,00 грн та стягнення цих витрат з відповідачів солідарно - по 2500,00 грн з кожного.

Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-77, 90, 132, 134, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області, виконавчого комітету Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - управління Державної казначейської служби України у Новосанжарському районі Полтавської області про визнання протиправними дій, стягнення середнього заробітку за період працевлаштування та моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області щодо невиплати ОСОБА_1 середньої заробітної плати за шість місяців з дня закінчення її повноважень на посаді секретаря Лелюхівської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області на період працевлаштування відповідно до частини другої статті 33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад".

Стягнути з виконавчого комітету Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області на користь ОСОБА_1 середньомісячну заробітну плату за період працевлаштування, але не більше шести місяців, у розмірі 103103,28 грн (сто три тисячі сто три гривні двадцять вісім копійок).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 454,00 грн (чотириста п`ятдесят чотири гривні) та 2500,00 грн (дві тисячі п`ятсот гривень) витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань виконавчого комітету Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 454,00 грн (чотириста п`ятдесят чотири гривні) та 2500,00 грн (дві тисячі п`ятсот гривень) витрат на професійну правничу допомогу.

Позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Новосанжарська селищна рада Полтавського району Полтавської області (код ЄДРПОУ 21044987; вул. Незалежності, 41, смт Нові Санжари, Полтавський район, Полтавська область, 39300).

Відповідач: виконавчий комітет Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області (код ЄДРПОУ 04382553; вул. Незалежності, 41, смт Нові Санжари, Полтавський район, Полтавська область, 39300).

Третя особа: управління Державної казначейської служби України у Новосанжарському районі Полтавської області (код ЄДРПОУ 37464450; пл. Перемоги, 11, смт Нові Санжари, Полтавський район, Полтавська область, 39300).

Рішення набирає законної сили відповідно до положень статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку та строки, визначені статтями 293, 295, підпунктом 15.5 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 24 травня 2021 року.

Суддя О.О. Кукоба