Постанова

від 26.05.2021 по справі 500/3856/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2021 рокуЛьвівСправа № 500/3856/20 пров. № А/857/6747/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів - Заверуха О. Б., Курильця А. Р.,

з участю секретаря судового засідання - Ратушної М. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року у справі №500/3856/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Бучацької районної державної адміністрації про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

суддя в 1-й інстанції - Баранюк А.З.,

час ухвалення рішення - 17.02.2021 року,

місце ухвалення рішення - м. Тернопіль,

дата складання повного тексту рішення - 19.02.2021 року,

в с т а н о в и в:

Позивач - ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача - управління праці та соціального захисту населення Бучацької районної державної адміністрації, в якому просила визнати незаконним та скасувати наказ Управління праці та соціального захисту населення Бучацької районної державної адміністрації Тернопільської області №8-к від 06 березня 2020 року про звільнення з роботи та поновити її на роботі головним спеціалістом відділу грошових виплат та компенсацій в Управління праці та соціального захисту населення Бучацької районної державної адміністрації Тернопільської області.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що відповідачем при звільнення її з роботи не враховано вимоги закону про переважне право на залишення на роботі та не дотримано вимог трудового законодавства при звільненні позивача з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП України. Також, звернена увага на те, що наказ № 3-к від 10 січня 2020 року "Про попередження про майбутнє звільнення" та попередження про майбутнє звільнення виданий в день, коли вона перебувала на лікарняному. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким визнати незаконним та скасувати наказ Управління праці та соціального захисту населення Бучацької районної державної адміністрації Тернопільської області №8-к від 06 березня 2020 року про звільнення з роботи та поновити її на роботі головним спеціалістом відділу грошових виплат та компенсацій в Управління праці та соціального захисту населення Бучацької районної державної адміністрації Тернопільської області.

Представником Управління праці та соціального захисту населення Бучацької районної державної адміністрації подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що при вирішенні питання щодо проведення скорочення у певних секторах та відділах начальником управління бралася до уваги статистична звітність за 2018 - 2019 роки, дані департаменту соціального захисту населення Тернопільської обласної державної адміністрації, зведена інформація заступника начальника управління про роботу управління праці та соціального захисту населення Бучацької районної державної адміністрації за 9 місяців 2019 року. Крім того, до видання наказу про попередження про майбутнє звільнення, для визначення продуктивності та якості роботи працівників, які працюють у вказаних секторі та відділах, начальником управління було проаналізовано інформацію заступника начальника управління про роботу управління праці та соціального захисту населення Бучацької районної державної адміністрації за 2019 рік, протокол засідання комісії для визначення працівників управління праці та соціального захисту населення Бучацької районної державної адміністрації, які мають переважне право на залишення на роботі від 10 січня 2020 року № 1, заяви працівників щодо врахування їх сімейного стану та наявність неповнолітніх дітей, інформацію щодо нагородження працівників протягом 2016-2019 років, інформацію щодо перебування працівників на лікуванні протягом 2018 - 2019 років, особові справи всіх працівників, дотримання працівниками виконавської дисципліни, якості виконання поставлених завдань та інше. Крім того, зазначає, що 10 січня 2020 року позивачка перебувала на своєму робочому місці повний робочий день, що підтверджується табелем робочого часу за січень 2020 року, актом про підтвердженням факту перебування на роботі ОСОБА_1 від 24 січня 2020 року, актом про відмову ОСОБА_1 від проставлення підписів про ознайомлення з наказом та попередженням про майбутнє звільнення від 10 січня 2020 року, копіями розрахунків та рішень про призначення допомоги сім`ям з дітьми, які приймалися ОСОБА_1 протягом 10 січня 2020 року. Тому просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року у справі №500/3856/20 залишити без змін. Зазначає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а судом першої інстанції повно та об`єктивно з`ясовано всі обставини справи.

Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.

Учасники справи у судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, тому колегія суддів вважає можливим проведення розгляду справи у відсутності учасників справи за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів, згідно з ч.4 ст.229 КАС України без фіксування судового засідання технічними засобами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 від 01 червня 1984 року, ОСОБА_1 на підставі наказу №22 від 05 квітня 2004 року призначена на посаду провідного спеціаліста по контролю за правильністю призначення та виплатою пенсії в управління праці та соціального захисту населення Бучацької РДА, згідно з наказом №26-к від 27 квітня 2016 року призначена в порядку переведення на посаду головного спеціаліста з прийому та прийняття рішень відділу грошових виплат та компенсацій, як зарахована до кадрового резерву, наказом №33-к від 10 червня 2016 року їй присвоєно з 01 травня 2016 року дев`ятий ранг державного службовця категорії "В", згідно з наказом №9-к від 23 квітня 2018 року позивач призначена на посаду головного спеціаліста сектору прийняття рішень відділу грошових виплат та компенсацій в порядку переведення, згідно з наказом №6-к від 26 квітня 2019 року їй присвоєно черговий восьмий ранг державного службовця посади державної служби категорії "В" (а. с. 9-13).

На підставі розпорядження голови Бучацької районної державної адміністрації від 03 грудня 2019 року №423-од, у відповідності до постанов Кабінету Міністрів України від 12 березня 2005 року №179 "Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій" (зі змінами і доповненнями), від 18 квітня 2012 року № 606 "Про затвердження рекомендаційних переліків структурних підрозділів обласної, Київської та Севастопольської міської, районної, районної в м.Києві та Севастополі державних адміністрацій" (зі змінами), від 03 листопада 2019 року №926 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України та скасування постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 р. № 746", від 27 листопада 2019 року № 973 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України", розпоряджень голови обласної державної адміністрації від 08 листопада 2019 року № 714 - од "Про встановлення граничної чисельності працівників районних державних адміністрацій", від 22 листопада 2019 року №735- од "Про внесення змін до розпорядження голови облдержадміністрації від 08 листопада 2019 року №714- од", розпоряджень голови районної державної адміністрації від 26 листопада 2019 року № 412-од "Про затвердження структури та граничної чисельності працівників Бучацької районної державної адміністрації", від 03 грудня 2019 року №423-од "Про упорядкування структури районної державної адміністрації" відбулося скорочення штату працівників в управлінні праці та соціального захисту населення та затверджено граничну чисельність працівників управління в кількості 42 одиниць (а.с. 63-66).

У повідомлені Управління праці та соціального захисту населення Бучацької районної державної адміністрації від 10 грудня 2019 року №09-02/2161 вказано на те, що у зв`язку із приведенням у відповідність фактичної чисельності штату працівників управління праці та соціального захисту населення Бучацької РДА граничній чисельності, затвердженій вищевказаним розпорядженням, у березні 2020 року заплановано скоротити штат управління праці та соціального захисту населення Бучацької РДА в кількості 3 (трьох) працівників. З цим повідомленням позивачка була ознайомлена 10 грудня 2019 року, що підтверджується її особистим підписом (а.с. 67).

Поряд з цим, судом встановлено, що від ознайомлення з попередженням ОСОБА_1 головному спеціалісту сектору прийняття рішень відділу грошових виплат та компенсацій від 10 січня 2020 року №ПО-2 про майбутнє звільнення з посади, яке відбудеться 10 березня 2020 року, позивач відмовилася, що підтверджується написом на відповідному попередженні та відповідним актом (а. с. 80-81).

Листом від 11 лютого 2020 року №09-02/264 "Про розірвання трудового договору з ОСОБА_1 - головним спеціалістом сектору прийняття рішень відділу грошових виплат та компенсацій" відповідач звернувся до профспілкового комітету первинної профспілкової організації управління праці та соціального захисту населення Бучацької РДА профспілки працівників соціальної сфери України, в якому просив надати згоду на розірвання трудового договору з позивачкою 10 березня 2020 року (а.с.82).

Листом від 20 лютого 2020 року №9 профспілковий комітет первинної профспілкової організації управління праці та соціального захисту населення Бучацької РДА профспілки працівників соціальної сфери України повідомив відповідача про те, що, розглянувши на засіданні 18 лютого 2020 року вищевказане подання, ухвалив рішення про надання згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 - головним спеціалістом сектору прийняття рішень відділу грошових виплат та компенсацій 10 березня 2020 року у зв`язку із скороченням чисельності працівників управління (а. с. 83).

Відповідно до наказу №8-к від 06 березня 2020 року ОСОБА_1 було звільнено з посади головного спеціаліста сектору прийняття рішень відділу грошових виплат та компенсацій, у зв`язку із скороченням чисельності працівників, згідно п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, п.1 ч.1 ст.87 Закону України "Про державну службу" (а. с. 14).

Не погодившись із такими діями відповідача, позивач оскаржила їх до Бучацького районного суду Тернопільської області.

Рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області від 22 липня 2020 року у справі №595/513/20 позов було задоволено. Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста сектору прийняття рішень відділу грошових виплат та компенсацій управління праці та соціального захисту населення Бучацької районної державної адміністрації. Стягнуто з управління праці та соціального захисту населення Бучацької районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 36497, 70 коп. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі звернуто до негайного виконання (а.с.24-31).

На виконання вказаного рішення позивачку було поновлено на посаді.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року у справі №595/513/20 апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Бучацької районної державної адміністрації задоволено. Рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 22 липня 2020 року у справі №595/513/20 скасовано і провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Бучацької районної державної адміністрації, третя особа заступник начальника управління відділу з питань праці та соціально-трудових відносин Крислата Світлана Володимирівна про поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу закрито (а. с. 33-38).

У зв`язку із наведеним наказом №35-к від 27 жовтня 2020 року ОСОБА_1 було звільнено з посади головного спеціаліста сектору прийняття рішень відділу грошових виплат та компенсацій, у зв`язку із скороченням чисельності працівників, згідно п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, п.1 ч.1 ст.87 ЗУ "Про державну службу" (а. с. 15).

Вважаючи прийнятий Управлінням праці та соціального захисту населення Бучацької районної державної адміністрації Тернопільської області наказ №8-к від 06 березня 2020 року про звільнення з роботи незаконним, позивач з метою захисту та відновлення своїх порушених прав звернулась з цим позовом в суд.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваний наказ від 06 березня 2020 року № 8-к прийнятий з дотриманням встановленої законодавством процедури звільнення працівника, станом на момент виникнення спірних правовідносин.

Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Згідно зі ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно технічного навчання. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 року №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Ч.3 ст.5 Закону України "Про державну службу" передбачає, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно із статтею 40 КЗпП України (в редакції Закону від 19.09.2019 року № 113-IX, чинній на час попередження позивачки про звільнення) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (п.1 ч.1).

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч.2).

Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус (ч. 4).

Як правильно звернув увагу суд першої інстанції, Законом України "Про державну службу" (в редакції, чинній на момент прийняття попередження про скорочення штату працівників) процедуру вивільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення врегульовано не було, а тому попередження про можливе вивільнення проводилося відповідно до ст.49-2 КЗпП України.

Згідно із частинами 1 - 3 статті 49 - 2 КЗпП України, в редакції Закону від 18.03.2015 р. №259-VIII, чинній на момент попередження про скорочення штату працівників, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Матеріалами справи підтверджується, що про заплановане скорочення у березні 2020 року штату працівників управління праці та соціального захисту населення Бучацької районної державної адміністрації позивачку було повідомлено 10 грудня 2019 року (а.с. 67), тобто з дотриманням двомісячного терміну. При цьому вакантні посади в управлінні їй не було запропоновано, оскільки вони були відсутні.

Безпідставними є покликання позивача на те, що при звільнення її з роботи не враховано вимоги Закону про переважне право на залишення на роботі, зважаючи на наступне.

Так, Законом України від 12 грудня 2019 року №378-IX "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України", який набрав чинності 02 лютого 2020 року, статтю 49-2 КЗпП України доповнено новою частиною шостою, відповідно до якої вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Аналіз зазначеної норми вказує на те, що у разі вивільнення працівників на підставі п.1 ч.1 статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої цієї статті, відтак на момент звільнення позивачки із займаної посади спірним наказом від 06 березня 2020 року №8-к на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, п.1 ч.1 ст.87 ЗУ "Про державну службу" у зв`язку із скороченням чисельності працівників, законодавством, що регулює порядок звільнення її із займаної посади державних службовців, не передбачалося врахування переважного права на залишення на роботі, а саме: на час її звільнення у відповідача не було обов`язку врахувати переважне право позивачки на залишення на роботі, передбаченого законодавством.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що покликання на статтю 49-2 КЗпП України, в редакції чинній на момент прийняття попередження про скорочення штату працівників, як на підставу скасування спірного наказу від 06 березня 2020 року № 8-к, є безпідставним.

Також, необхідно зазначити, що з прийняттям Закону України "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи" від 14 січня 2020 року № 440-IX, який набрав чинності 13 лютого 2020 року та діяв на момент звільнення позивачки з роботи, зі статті 87 Закону України "Про державну службу" виключено обов`язок суб`єкта призначення пропонувати державному службовцю іншу рівноцінну посаду державної служби чи іншу роботу у цьому державному органі.

Аналізуючи наведені вище правові норми у їх системному зв`язку та враховуючи встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що спірний наказ від 06 березня 2020 року № 8-к відповідає встановленій чиним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством процедурі звільнення працівника, а тому відсутні підстави для його скасування та відповідно поновлення позивачки на займаній посаді.

Крім того, покликання позивачки на те, що попередження про майбутнє звільнення виданий в день, коли вона перебувала на лікарняному, як на одну з підстав порушення процедури звільнення, колегія суддів оцінює критично, оскільки матеріалами справи стверджується, що позивач у той день була табельована, також нею виконувалися її безпосередні обов`язки по складанню відповідних документів.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст.229, 242, 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року у справі №500/3856/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. І. Мікула судді О. Б. Заверуха А. Р. Курилець Повне судове рішення складено 28 травня 2021 року.