Рішення

від 07.05.2021 по справі 183/2691/19

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/2691/19

№ 2/183/288/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 травня 2021 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д.І.

з секретарем судового засідання Березою І.П.

за участю:

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Яніщук А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Новомосковську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Перещепинської міської ради Новомосковського району Дніпропетровської області про визнання права користування земельною ділянкою, визнання відмови у поновленні договору оренди земельної ділянки незаконною, визнання незаконним та скасування рішення,-

в с т а н о в и в :

25 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що на підставі договору дарування від 20 жовтня 2006 року, він набув право власності на об`єкт нерухомого майна, у складі якого є нежиле приміщення № 1літ А , що розташоване на першому поверсі і складається з: приміщення 2 площею 25,2 кв.м.; коридору 3 площею 8,6 кв.м.; коридору 5 площею 12,7 кв.м.; приміщення 6 площею 63,1 кв.м.; приміщення 7 площею 60,6 кв.м.; котельні 8 площею 21,7 кв.м.; тамбура 9 площею 2,4 кв.м.; роздягальні 11 площею 13,8 кв.м.; коридора ІІІ площею 7,7 кв.м.; частини огорожі № 1-7; частини замощення І площею 73,8 кв.м; частини замощення І - асфальт площею 439,1 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці місцевої ради.

Зазначена нежитлова будівля на підставі договору купівлі-продажу державного майна № 176 від 25 лютого 1998 року з аукціону була продана ТОВ Простор в особі директора ОСОБА_4 , в договорі зазначено, що нежитлове приміщення знаходиться на земельній ділянці, яка передається покупцю у довгострокову оренду.

Згідно рішення № 9-8/ХХІІІ від 29 грудня 1999 року Перещепинська селищна рада надала земельну ділянку площею 1674 кв.м. в оренду ТОВ Простор під викуплену товариством нежитлову будівлю згідно договору № 176 від 25 лютого 1998 року.

Позивачу на підставі рішення Перещепинської міської ради № 35-18/VІ від 09 серпня 2013 року надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду на 5 років для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Рішенням сесії № 17-20/VІ від 18 грудня 2013 року Перещепинська міська рада затвердила проект землеустрою щодо відведення позивачу ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1770 га, кадастровий номер 12232105000:03:003:0513, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: АДРЕСА_1 .

10 лютого 2014 року між ОСОБА_1 і Перещепинською міською радою був укладений договір оренди земельної ділянки площею 0,1770 га, кадастровий номер 12232105000:03:003:0513, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . На орендованій земельній ділянці знаходиться об`єкт нерухомого майна, який належить Орендареві на правах власності. Перелік та характеристика будівель, споруд та інших об`єктів, які є власністю Орендаря, знаходиться в технічному паспорті, що є невід`ємною частиною проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.Речове право зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права за номером 4773836 від 18 лютого 2014 року, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 299652012232).

Пунктом 6 Договору оренди передбачено, що орендар має переважне право поновлення його на новий строк.

03 грудня 2018 року позивач у процесі реалізації переважного права Орендаря перед іншими особами відповідно до частин 1-5 статті 33 ЗУ Про оренду землі звернувся до відповідача з заявою про поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк. Разом із заявою ним було подано Додаткову угоду про поновлення договору оренди земельної ділянки на тих же умовах строком на п`ять років.

Проте відповідачем 16 січня 2019 року було прийнято рішення № 56-9/VІІ Про відмову в продовженні договору оренди на земельну ділянку для будівництва і обслуговування будівель торгівлі ОСОБА_1

Позивач ОСОБА_1 посилався в заяві на те, що із зазначеним рішенням ради не згоден, вважає його незаконним та таким, що прийняте з порушенням вимог чинного законодавства, виходячи з наступного.

Розгляд звернення позивача здійснено відповідачем з порушенням місячного строку, встановленого ч. 5 ст. 33 ЗК Про оренду землі .

Так, листом від 01 березня 2019 року за № 2.25-344 Перещепинська міська рада повідомила ОСОБА_1 про відмову у продовженні договору оренди земельної ділянки з вимогою про повернення у зв`язку з закінченням його дії. До листа було додане рішення 9-ої позачергової сесії Перещепинської міської ради від 16 січня 2019 року № 56-9/VІІ, яким позивачу відмовлено у продовженні договору оренди земельної ділянки. Пунктом 2 вказаного рішення ОСОБА_1 було зобов`язано повернути земельну ділянку після закінчення строку Договору оренди.

Крім того, позивач просить звернути увагу на те, що відповідач в оскаржуваному рішенні про відмову в продовженні договору оренди земельної ділянки лише обмежився підставою, що воно прийняте у зв`язку з подальшим використанням вищевказаної земельної ділянки для суспільних потреб після закінченням його строку, на який він був укладений. При цьому, оскаржуване рішення не містить будь-яких мотивів чи обґрунтувань, а тому дане рішення відповідачем було прийняте без врахування принципу обґрунтованості, в той час як несприятливе для особи (орендаря) рішення повинно бути вмотивованим.

Як добросовісний користувач та маючи переважне право поновлення договору оренди земельної ділянки, позивач розраховував на продовження строку дії договору оренди, а відповідач, приймаючи дане рішення про відмову не врахував цих обставин, чим порушив право позивача на правомірне очікування.

ОСОБА_1 вказує на те, що у зв`язку з набуттям ним права власності на нерухоме майно (нежиле приміщення) на підставі договору дарування від 20 жовтня 2006 рокудо нього в силу ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України, перейшло право на користування земельною ділянкою, на якій розміщене майно, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача, а саме на умовах довгострокової оренди спірної земельної ділянки на умовах, на яких вона належала попередньому власнику ОСОБА_4 .

Факт набуття позивачем права користування спірною земельною ділянкою встановлений в мотивувальній частині рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 вересня 2013 року у цивільні справі № 22-ц/744/9363/13р. за позовом ОСОБА_1 до Перещепинської міської ради Новомосковського району Дніпропетровської області про визнання права власності на земельну ділянку.

У відповідності до рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2016 року у цивільні справі № 183/2436/16, яке ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2016 року залишене без змін, в задоволенні позовних вимог Перещепинської міської ради до ОСОБА_1 про розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки було відмовлено у зв`язку з безпідставністю та необґрунтованістю.

ОСОБА_1 наголошує на тому, що відповідач, починаючи з 2014 року ухвалює правомірні рішення, чим незаконно обмежує його у здійсненні господарської діяльності, забороняє проводити будь-які роботи на орендованій земельній ділянці, що порушу його права як орендаря.

В зв`язку з наведеним, ОСОБА_1 , посилаючись на приписи ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України, ст. 33 ЗУ Про оренду землі просив суд:

- визнати за ним право користування земельною ділянкою, площею 0,1770 га, кадастровий номер 12232105000:03:003:0513, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати незаконною відмову Перещепинської міської ради у продовженні (поновленні) Договору оренди землі щодо земельної ділянки площею 0,1770 га, кадастровий номер 12232105000:03:003:0513, укладеного 10 лютого 2014 року між Перещепинською міською радою та ОСОБА_1 ;

- визнати незаконним та скасувати рішення Перещепинської міської ради від 16 січня 2019 року № 56-9/VІІ року Про відмову в продовженні договору оренди земельної ділянки .

Одночасно, разом з позовною заявою ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову, в якій просив суд: зупинити дію рішення Перещепинської міської ради № 84-11/VІІ від 13 березня 2019 року Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування КЗ Перещепинська школа мистецтв щодо земельної ділянки, площею 0,15 га за адресою: АДРЕСА_2 ; заборонити Перещепинській міській раді приймати будь-які рішення та вчиняти будь-які дії щодо зміни правового режиму або цільового призначення земельної ділянки, площею 0,1770 га, кадастровий номер 12232105000:03:003:0513, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та про надання її у користування або у власність іншим особам, до набрання рішенням суду законної сили; заборонити іншим особам вчиняти дії щодо розроблення проектів землеустрою з повним або частковим включенням до складу новостворених земельних ділянок вже сформованої земельної ділянки, площею 0,1770 га, 12232105000:03:003:0513, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 26 квітня 2019 року відкрите провадження у справі, розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 02 травня 2019 року заява ОСОБА_1 про забезпечення позовну задоволена частково, заборонено Перещепинській міській раді приймати будь-які рішення та вчиняти будь-які дії щодо зміни правового режиму або цільового призначення земельної ділянки, площею 0,1770 га, кадастровий номер 12232105000:03:003:0513, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та про надання її у власність іншим особам до вирішення справи по суті.

Ухвалою суду від 10 березня 2020 року закрите підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду по суті.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача Перещепинської міської ради посилався на необґрунтованість та безпідставність позовних вимог. Зокрема зазначив, що позивач ОСОБА_1 втратив право користування земельною ділянкою площею 0,1770 га, кадастровий номер 12232105000:03:003:0513, у зв`язку з тим, що договір оренди землі був укладений строком на 5 років, і діяв з 10 лютого 2014 року по 10 лютого 2019 року. Наслідками відмови у продовженні договору оренди землі з`ясувалось багато обставин, а саме з моменту укладення договору ОСОБА_1 неодноразово порушував умови договору, що суперечить чинному законодавству, зокрема на спірній ділянці останній незаконно встанови залізобетонні плити без дозволу власника земельної ділянки. Вказує на те, що з моменту укладення вищезазначеного Договору оренди землі по час Перещепинська міська рада не надавала позивачу ніякі погодження щодо будівництва, реконструкції будівель та споруд, зведення нових будівель чи споруд, забороняючи проведення будь-яких робіт на орендованій земельній ділянці. Так, рішенням Перещепинської міської ради від 25 грудня 2007 року № 33-14/V встановлено, що з метою підтримання на території м/р Орільський належного санітарного порядку, збереження естетичного вигляду - не надавати земельні ділянки для будівництва.06 березня 2014 року до Перещепинської міської ради надійшла заява ОСОБА_1 , в якій він просив дати згоду на проведення будівельних робіт на орендованій земельній ділянці. Рішенням Перещепинської міської ради № 33 від 27 травня 2014 року йому було заборонено проводити будь-які роботи на орендованій земельній ділянці. Після наступних звернень позивача з проханням надати дозвіл на проведення будівельних робіт, Перещепинська міська рада прийняла остаточне рішення №54 від 31 липня 2014 року, яким заборонила Орендарю проводити будь-які роботи на орендованій земельній ділянці.Позивач, ігнорував вищевказане рішення, оскільки ним всупереч офіційної заборони, було проведено ряд будівельних робіт, що підтверджується Актом обстеження земельної ділянки від 15 жовтня 2014 року, складеним комісією у складі секретаря Перещепинської міської ради Копитько М.Г., землевпорядника Перещепинської міської ради Руденко А.В., голови земельної комісії, депутата міської ради ОСОБА_5 та члена земельної комісії, депутата міської ради ОСОБА_6 . Зокрема, з трьох сторін земельної ділянки, наданої в оренду, побудовано капітальну огорожу, виконану з 18 залізобетонних плит розміром 6x2 м (пофарбованих в синьо-жовтий колір та залізних стовпів діаметром 100 мм, забетонованих в ґрунт), яка повністю перекриває проїзд та прохід до школи Мистецтв, яка знаходиться в цій самій будівлі, де знаходиться приміщення, що належить позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності.З огляду на чисельні звернення мешканців міста, Перещепинська міська рада звернулася до ОСОБА_1 з листом від 15 жовтня 2014 року № 226-710 з проханням усунути порушення умов Договору оренди, які проявляються в незаконному проведенні будівельних робіт та привести об`єкт оренди до первинного стану. Вказані звернення позивач проігнорував та побудовану огорожу не зніс. За наведених обставин, представник відповідача Перещепинської міської ради вважає, що зазначені дії ОСОБА_1 порушують вимоги ст. 25 Закону України Про оренду землі , п. г) ч. 1 ст. 96 ЗК України, крім того позивач, звівши залізобетонну огорожу, порушив приписи ЗУ Про регулювання містобудівної діяльності , ЗУ Про планування і забудову територій , ЗУ Про архітектурну діяльність , при цьому не дотримався висновку Сектору містобудування та архітектури, в якому зазначено, що вищевказана організація не надає право на будівництво залізобетонної огорожі; в ескізі пропозиції щодо огорожі та благоустрою території чітко зазначено, що запропонована огорожа повинна бути аналогічною існуючій огорожі, а саме виконана з металевої сітки. Відповідач посилається на ч. 1 ст. 32 ЗУ Про оренду землі , згідно якої на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути розірваний за рішенням суду в разі не виконання сторонами обов`язків, передбачених ст.ст. 24,25 цього Закону та умовами договору. Оскільки виявлені грубі порушення ч. 5 п. 24 Договору оренди, а саме орендар розпочав будівництво за межами орендованої земельної ділянки вздовж встановлених залізобетонних плит, зі сторони будинку АДРЕСА_3 , на прибудинковій території земель загального користування - без погодження облаштував проїзд з високими бордюрами, засипаний шлаком - 236 кв.м., що є захопленням земельної ділянки. На підставі викладено, Перещепинська міська рада неодноразово намагалася розірвати договір оренди землі достроково, зокрема зверталася до суду з відповідним позовом для припинення усіх непорозумінь, проте суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення. Тому, Перещепинська міська рада для припинення непорозумінь і скарг на ОСОБА_1 , вирішила використати спірну земельну ділянку для суспільних потреб, оскільки на ній знаходиться Мистецька школа, зокрема після закінчення договору оренди з ОСОБА_1 , було вирішено надати дозвіл Мистецькій школі на виготовлення документації на вказану земельну ділянку і використовувати її для потреб дітей і жителів мікрорайону Орільсткий. З урахуванням наведеного, відповідач вважає, що оскаржуване рішення про відмову у продовженні договору оренди земельної ділянки Перещепинською міською радоюзаконним та відповідає нормам чинного законодавства, у зв`язку з цим просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

У відповіді на відзив позивач посилався на обставини, викладені у позовній заяві, наполягав на задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зокрема зазначив, що п. 28 Договору оренди землі він не порушував, оскільки як орендар він має право в межах своєї господарської діяльності за погодженням з Орендарем здійснювати будівництво та реконструкцію будівель і споруд, зводити тимчасові споруди та будівлі, які не призведуть до погіршення якісного стану земельної ділянки та її екологічного стану. Відповідач вважає, що порушення полягає в тому, що він відновив належне йому майно без згоди Перещепинської міської ради. В той же час, згідно з п. 13 Договору оренди, земельна ділянка була передана в оренду для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. Цільове призначення спірної земельної ділянки - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (03.07) /п. 14 Договору оренди/. Згідно договору дарування від 10 жовтня 2006 року він набув право власності на об`єкт нерухомого майна, у складі якого знаходилася огорожа з металевих секцій, закріплена на забетонованих металевих стовпчиках. Без згоди його з дозволу міського голови металеві секції були демонтовані і залишилися лише металеві опори. Зазначену огорожу було демонтовано сторонніми особами без згоди ОСОБА_1 з дозволу міського голови. Про обставини демонтажу огорожі позивача повідомлено листом від 03 червня 2016 року за № 2.26-508, підписаного міським головою ОСОБА_7 . З метою узгодження своїх дій та реалізації свого права власності на пошкоджене майно, ОСОБА_1 двічі звертався до відповідача з заявами від 03.03.2014 року та 21.05.2014 року, проте отримував незаконні та невмотивовані відмови, спрямовані на блокування його підприємницької діяльності. Позивач вказує, що бетонні плити відновленої загорожі не торкаються земельної ділянки і не впливають на її стан. Зазначив, що він належним чином виконував свої договірні зобов`язання за договором оренди, станом на 01.03.2019 року навіть має переплату з орендної плати в сумі 12 477,40 грн.Посилання відповідача на порушення ним ч. 5 п. 24 Договору оренди щодо дотримання правил добросусідства з суміжними землекористувачами спростовується рішенням 21 сесії Перещепинської міської ради від 30 липня 2009 року, згідно якого для обслуговування будівлі Новомосковської районної дитячої школи мистецтв виділено земельну ділянку площею 0,225 га в постійне користування школи. План земельної ділянки з складу землевпорядної документації відображає, що земельна ділянка школи межує з орендованою ОСОБА_1 земельною ділянкою. Впродовж багатьох років він надавав допомогу зазначеному землекористувачу у створенні зручних і безпечних умов використання виділеної йому ділянки. Так, листом директора школи Мистецтв від 28 вересня 2012 року з метою запобігання травматизму дітей, позивача просили надати допомогу у встановленні бетонного блока за рогом будівлі школи для обмеження руху транспорту, водночас з іншого боку прибудинкова дорога залишилася вільною для руху автотранспорту. Крім того, листом від 20 серпня 2014 року директор школи ОСОБА_8 просила його огородити частину пришкільного подвір`я бетонною огорожею та зробити окремий шлях для під`їзду автотранспорту до школи. З метою уникнення нещасних випадків з дітьми на орендованій земельній ділянці, позивач отримав проект з відновлення огорожі орендованої земельної ділянки з урахуванням його потреб та потреб позашкільного навчального закладу, виготовлений архітектором ОСОБА_9 та погоджений з головним архітектором Новомосковського району. Напередодні початку навчального 2014 року, ОСОБА_1 відновив огорожу в межах орендованої ним земельної ділянки, закріпивши на металевих стовпчиках бетонні плити та надав допомогу в облаштуванні під`їзного шляху до школи. Дана ініціатива адміністрацією школи була схвалена на засіданні батьківських зборів 14 листопада 2014 року. Вважає, що з його боку будь-які порушення умов Договору оренди, в тому числі вимоги чинного законодавства відсутні.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позові та відповіді на відзив, просили суд задовольнити вимоги.

Представник відповідача Перещепинської міської ради Новомосковського району Дніпропетровської області в судовому засіданні позові вимоги не визнав в повному обсязі, посилався на обставини, викладені ним у відзиві, вважає рішення Перещепинської міської ради від 16 січня 2019 року № 56-9/VІІ Про відмову в продовженні договору оренди земельної ділянки ОСОБА_1 правомірним, у зв`язку з чим просив відмовити в задоволенні позову.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши надані сторонами докази, приходить до нижченаведеного.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Також слід зазначити, що згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Судом встановлено, що згідно договору купівлі-продажу державного майна на аукціоні № 176 від 25 лютого 1998 року, посвідченого державним нотаріусом державної нотаріальної контори Новомосковського району Крутько Л.П. за реєстровим № 761 зазначена нежитлова будівля Представництвом Фонду державного майна України в м. Новомосковську була продана ТОВ Простор в особі директора Міщанчука С.М., в якому зазначено, що нежитлове приміщення знаходиться на земельній ділянці, яка передається покупцю у довгострокову оренду.

Відповідно до рішення № 9-8/ХХІІІ від 29 грудня 1999 року Перещепинська селищна рада надала земельну ділянку площею 1674 кв.м. в оренду ТОВ Простор під викуплену товариством нежитлову будівлю згідно договору № 176 від 25 лютого 1998 року.

Позивач ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 20 жовтня 2006 року набув право власності на об`єкт нерухомого майна, у складі якого є нежиле приміщення № 1літ А , що розташоване на першому поверсі і складається з: приміщення 2 площею 25,2 кв.м.; коридору 3 площею 8,6 кв.м.; коридору 5 площею 12,7 кв.м.; приміщення 6 площею 63,1 кв.м.; приміщення 7 площею 60,6 кв.м.; котельні 8 площею 21,7 кв.м.; тамбура 9 площею 2,4 кв.м.; роздягальні 11 площею 13,8 кв.м.; коридору ІІІ площею 7,7 кв.м.; частини огорожі № 1-7; частини замощення І площею 73,8 кв.м; частини замощення І- асфальт площею 439,1 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці місцевої ради, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 12637779 від 24 листопада 2006 року (реєстраційний номер: 16306663).

На підставі рішення Перещепинської міської ради № 35-18/VІ від 09 серпня 2013 року ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду на 5 років для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Рішенням сесії № 17-20/VІ від 18 грудня 2013 року Перещепинська міська рада затвердила проект землеустрою щодо відведення позивачу ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1770 га, кадастровий номер 12232105000:03:003:0513, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: АДРЕСА_1 .

Встановлено, що 10 лютого 2014 року між ОСОБА_1 і Перещепинською міською радою був укладений договір оренди земельної ділянки площею 0,1770 га, кадастровий номер 12232105000:03:003:0513, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . На орендованій земельній ділянці знаходиться об`єкт нерухомого майна, який належить Орендареві на правах власності. Перелік та характеристика будівель, споруд та інших об`єктів, які є власністю Орендаря, знаходиться в технічному паспорті, що є невід`ємною частиною проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Речове право зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права за номером 4773836 від 18 лютого 2014 року, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 299652012232), що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 18193820 від 25 лютого 2014 року.

У відповідності до п. 6 Договору оренди, після закінчення його строку Орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за 2 (два) місці до закінчення строку дії договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію.

Згідно п. 40 Прикінцевих положень Договору оренди землі від 10 лютого 2014 року: Цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації .

Тобто, Договір оренди землі від 10 лютого 2014 року діяв з 18 лютого 2014 року (з моменту його державної реєстрації) по 18 лютого 2019 року.

Встановлено, що позивач згідно Договору оренди від 10 лютого 2014 року користувався спірною земельною ділянкою на протязі 5-ти років.

03 грудня 2019 року на виконання пункту 6 Договору оренди землі позивач ОСОБА_1 звернувся до Перещепинської міської ради з письмовою заявою про поновлення договору оренди земельної ділянки на той самий строк (п`ять років) і на тих самих умовах, шляхом укладення Додаткової угоди про поновлення Договору оренди землі згідно ст. 33 ЗУ Про оренду землі та додав проект Додаткової угоди щодо поновлення договору оренди, як це встановлено ч.2, 3 ст.33 ЗУ Про оренду землі , про що свідчить відмітка про отримання виконавчим комітетом Перещепинської міської ради 04 грудня 2019 року за вх. № 224-1321.

За змістом ст.15 ЗУ Про розгляд звернень громадян №393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушень у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

За змістом пункту 5 статті 33 Закону України Про оренду землі Перещепинська міська рада мала протягом місяця розглянути зазначене повідомлення та надати свою відповідь про поновлення чи про відмову у поновленні договору оренди.

Встановлено, що рішенням 9-ої позачергової сесії Перещепинської міської ради № 56-9/VІІ від 16 січня 2019 року позивачу ОСОБА_1 відмовлено в продовженні Договору оренди на земельну ділянку для будівництва і обслуговування будівель торгівлі. Підставою відмови зазначено: у зв`язку з подальшим використанням вищезазначеної земельної ділянки для суспільних потреб .

Відповідно до п. 2, 3 резолютивної частини рішення 9-ої позачергової сесії Перещепинської міської ради № 56-9/VІІ від 16 січня 2019 року Про відмову в продовженні Договору оренди на земельну ділянку для будівництва і обслуговування будівель торгівлі ОСОБА_1 було зобов`язано після закінчення строку вищевказаного договору повернути земельну ділянку Перещепинській міській раді шляхом укладення акту приймання-передачі у стані не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду. Контроль за виконанням рішення покласти на комісію з питань земельних відносин та земельного кадастру, з питань планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища та благоустрою.

Встановлено, що листом від 01 березня 2019 року за № 2.25-344 Перещепинська міська рада повідомила ОСОБА_1 про відмову у продовженні договору оренди земельної ділянки з вимогою про повернення у зв`язку з закінченням його дії. До листа було додане рішення 9-ої позачергової сесії Перещепинської міської ради від 16 січня 2019 року № 56-9/VІІ, яким позивачу відмовлено у продовженні договору оренди земельної ділянки. Пунктом 2 вказаного рішення ОСОБА_1 було зобов`язано повернути земельну ділянку після закінчення строку Договору оренди.

Правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані Цивільним Кодексом України, Земельним Кодексом України, Законом України Про оренду землі .

Вирішуючи питання по суті заявлених вимог в частині визнання за ОСОБА_1 право користування земельною ділянкою, суд дійшов до такого висновку.

Згідно з п. а ч. 1 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст є власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

За приписами частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Згідно зі ст. 116 ЗК України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

В судовому засіданні встановлено факт набуття позивачем ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 20 жовтня 2006 року права власності на нерухоме майно, яке розташоване на спірній земельній ділянці.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 120 ЗК України (в редакції, що діяла на час укладення договору дарування) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Згідно положень ч. 2 ст. ст. 120 ЗК України (діюча редакція), якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Частина перша статті 377 ЦК України передбачає, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

В той же час, на момент набуття позивачем права власності на нерухоме нежиле приміщення на підставі договору дарування від 20 жовтня 2006 року, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем(ч. 1,2 ст. 124 ЗК України).

Встановлено, що 10 лютого 2014 року між ОСОБА_1 і Перещепинською міською радою на підставі рішення сесії Перещепинської міської ради № 17-20/VІ від 18 грудня 2013 року був укладений договір оренди земельної ділянки площею 0,1770 га, кадастровий номер 12232105000:03:003:0513, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований 18 лютого 2014 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права за номером 4773836 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 299652012232). Строк дії договору до 18 лютого 2019 року.

Так, ч. 1 ст. 33 ЗУ Про оренду землі (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) передбачає, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Станом на час ухвалення рішення, Договір оренди землі на новий строк між сторонами не укладений.

Виходячи з наведених вище норм законодавства, враховуючи існування укладеного між сторонами Договору оренди землі, який згідно ст. 33 ЗУ Про оренду землі передбачає укладення його на новий строк у вигляді Додаткової угоди, у зв`язку з чим, суд приходить до висновку, що приписи ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України, на які посилається позивач, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, у зв`язку з чим, позовні вимоги у зазначеній частині задоволенню не підлягають.

Вирішуючи спір по суті в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Перещепинської міської ради, суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 124 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється, зокрема, шляхом укладання договору оренди земельної ділянки.

Згідно із частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Законом України Про оренду землі визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

Відповідно до ч.1 ст.93 Земельного кодексу України, ст.1 Закону України Про оренду землі у відповідній редакції право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст.13 Закону України Про оренду землі ).

За змістом статті 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору регулюються актами земельного законодавства Земельним кодексом України, Законом України Про оренду землі .

Згідно п. 40 Договору оренди землі від 10 лютого 2014 року, цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов`язки по договору, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) починає регулювати правовідносини, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

За змістом Постанови Верховного Суду України від 07.06.2017 року №6-872цс17 строк дії договору оренди землі, умовами якого передбачено, що відлік строку оренди настає з моменту державної реєстрації цього договору, починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення. Аналогічний правовий висновок міститься і у постанові від 18.07.2017 №6-2777цс16.

Як вже було встановлено, Договір оренди землі від 10 лютого 2014 року, діяв з моменту його державної реєстрації, тобто з 18 лютого 2014 року по 18 лютого 2019 року.

Відповідно до ст.31 Закону України Про оренду землі (у редакції, яка була чинною на момент прийняття оскаржуваного рішення) договір оренди припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

В той же час, у частині першій статті 777 ЦК України законодавець закріпив переважне право наймача, який належно виконує свої обов`язки за договором, на укладення договору на новий строк та передбачив певну процедуру здійснення цього права.

Права наймача, що встановлені статтею 777 ЦК України, є переважними, тобто за своєю правовою природою вони є привілеями носія таких прав, який має перевагу на укладення відповідних договорів перед третіми особами.

Суду не надані докази того, що позивач неналежно виконував обов`язки орендаря, станом на 01 березня 2019 року ОСОБА_1 має переплату по орендній платі в розмірі 12 447,40 грн., що підтверджується відповіддю Головного управління ДФС України від 20 травня 2019 року за № 4177/04-36-53-10-17.

Судом встановлено, що 03 грудня 2018 року (тобто за 2 місяці) до закінчення строку дії договору оренди, позивач ОСОБА_1 звернувся до відповідача з письмовою заявою про поновлення договору оренди землі з поданням проекту Додаткової угоди.

Статтею 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) регламентовано поновлення договору оренди землі на новий строк як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами (частини 1- 5 цієї норми), так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (частина 6 цієї норми).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що для застосування положень частини 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належним чином виконує свої обов`язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення із проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі").

Частиною 6 статті 33 зазначеного Закону врегульовано пролонгацію договору на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором, за наявності такого фактичного складу: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди протягом місяця після закінчення дії договору.

Частинами восьмою та одинадцятою статті 33 Закону України Про оренду землі передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.

В той же час, всупереч вимогам ч. 5 ст. 33 ЗУ Про оренду землі (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) Перещепинською міською радою розгляд повідомлення позивача про намір укласти договір оренди на новий строк здійснено з порушенням місячного строку, а саме листом від 01 березня 2019 року за № 2.25-344 відповідач повідомив позивача про відмову у продовженні договору оренди земельної ділянки з вимогою про повернення її у зв`язку з закінченням його дії. До листа було додане рішення 9-ої позачергової сесії Перещепинської міської ради від 16 січня 2019 року № 56-9/VІІ, яким позивачу відмовлено у продовженні договору оренди земельної ділянки.

Судом встановлено, що незважаючи на вимоги законодавства України, договір про поновлення договору оренди землі з позивачем не було укладено.

Як вже зазначалося вище, рішенням 9-ої позачергової сесії Перещепинської міської ради від 16 січня 2019 року № 56-9/VІІ, ОСОБА_1 було відмовлено в поновленні договору оренди земельної ділянки з посиланням на необхідність використання спірної земельної ділянки для суспільних потреб.

Як зазначалося вище, представник відповідача посилався на те, що підставою такого рішення, окрім спливу строку дії договору, слугували неодноразові порушення позивачем як орендарем Договору оренди землі, а саме останнім всупереч офіційної заборони, було проведено ряд будівельних робіт, що підтверджується Актом обстеження земельної ділянки від 15 жовтня 2014 року, зокрема з трьох сторін земельної ділянки, наданої в оренду, побудовано капітальну огорожу, виконану з 18 залізобетонних плит розміром 6x2 м (пофарбованих в синьо-жовтий колір та залізних стовпів діаметром 100 мм, забетонованих в ґрунт), яка повністю перекриває проїзд та прохід до школи Мистецтв, яка знаходиться в цій самій будівлі, де знаходиться приміщення, що належить позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності.Крім того, жителі мікрорайону Орільський м. Перещепине неодноразово зверталися до відповідача з колективними зверненнями від 29 вересня 2014 року та від 03 листопада 2014 року, в яких висловлювали обурення щодо зведеної огорожі та просили вжити заходів її ліквідації. У зв`язку з цим, Перещепинською міською радою було прийняте оскаржуване рішення для подальшого припинення всіх непорозумінь і скарг на ОСОБА_1 , яким вирішено використану вказану земельну ділянку для суспільних потреб.

В той же час, наведені у відзиві доводи відповідача, зокрема подані ним докази суд не бере до уваги, оскільки вони були дослідженні під час ухвалення рішення Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області від 12 вересня 2016 року у цивільні справі № 183/2436/16, яке ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2016 року залишене без змін, згідно якого в задоволенні позовних вимог Перещепинської міської ради до ОСОБА_1 про розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки було відмовлено у зв`язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У суду відсутні підстави вважати, що позивачем було порушено вимоги Договору оренди, а саме п. 28, оскільки він як орендар право в межах своєї господарської діяльності за погодженням з Орендарем здійснювати будівництво та реконструкцію будівель і споруд, зводити тимчасові споруди та будівлі, які не призведуть до погіршення якісного стану земельної ділянки та її екологічного стану. А доводи відповідач про порушення умов договору, що полягає у відновленні ОСОБА_1 огорожі без згоди Перещепинської міської ради не дають підстави позбавляти переважне право орендаря в поновленні договору оренди землі для зайняття підприємницькою діяльністю. Крім того, п. 13, 14 Договору оренди визначено, що земельна ділянка була передана ОСОБА_1 в оренду для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. Цільове призначення спірної земельної ділянки - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (03.07).

Відновлення позивачем огорожі шляхом встановлення залізобетонних плит не порушують умов договору оренди, оскільки вони були встановлені на забетоновані металеві стовпчики, які вказані в договорі дарування від 10 жовтня 2006 року на об`єкт нерухомого майна, яке ОСОБА_1 набув у власність.

З урахуванням наведеного, суд вважає необґрунтованими твердження відповідача щодо неналежного виконання обов`язків орендарем, оскільки вони жодним доказом не спростовані.

Згідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставах, в мажах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією та законами України.

Так, у відповідності до п.1 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формах рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради.

Таким чином, у разі встановлення обставин дотримання орендарем процедури і строків звернення до орендодавця із повідомленням про намір поновити договір оренди землі та невиконання орендодавцем установленого частиною 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" обов`язку у місячний термін розглянути надісланий орендарем лист-повідомлення, поведінку орендодавця не можна визнати добросовісною.

Суд вважає за необхідне значити, що згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело прав. Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів".

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело прав.

Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 року у справі "Стретч проти Об`єднаного Королівства Великобританії та Північної Ірландії" встановлено, що особа (орендар) мала принаймні законне сподівання на реалізацію передбаченого договором права на продовження договору оренди і в цілях ст. 1 Першого протоколу таке сподівання можна вважати додатковою частиною майнових прав, наданих їй муніципалітетом за орендним договором, та зазначено, що наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі Девелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії" в якій він постановив, що ст.1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей. З наведеного слідує висновок про те, що по-перше, особа, якій відповідним рішенням надано право користування земельною ділянкою, набуває право власності на майно у вигляді правомірних очікувань щодо набуття у майбутньому права володіння майном (право оренди) ще до укладення відповідного договору оренди на виконання даного рішення, по-друге, після укладення відповідного договору оренди у особи виникає право мирно володіти майном, яким є майнові права (право оренди) протягом певного строку. При цьому, право власності на майно у вигляді як правомірних очікувань, так і майнового права (права оренди), є об`єктом правового захисту згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.24 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Організація та діяльність органів місцевого самоврядування регулюється Законом України Про місцеве самоврядування в Україні (розділ II). Тому ненормативні правові акти органів місцевого самоврядування правозастосовного та юрисдикційного змісту приймаються на основі Конституції і законів України, а самі ці органи як носії публічної влади є відповідальними за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами (частина перша статті 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

За приписами п.34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад, зокрема, відноситься вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

У відповідності до ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

В силу положень ст. 12 Земельного кодексу України, ст.140 Конституції України Перещепинська міська рада як орган місцевого самоврядування розпоряджається земельними ділянками комунальної власності. В той же час, таке розпорядження землями комунальної власності не є безумовним та повинно здійснюватися із дотриманням вимог діючого законодавства.

За приписами ст.152 Земельного Кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до ч.1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до пункту 10 статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Аналіз положень вказаних норм законодавства свідчить про те, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права.

За висновками суду, прийняте Перещепинською міською радою рішення № 56-9/VІІ від 16 січня 2019 року порушує приписи ст. 33 Закону України Про оренду землі , оскільки було прийнято з грубим порушенням норм чинного законодавства.

У частині 1 статті 190 Цивільного кодексу України зазначено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки, а положення Глави 23 Загальні положення про власність і Глави 29 Захист права власності передбачають поняття та правові механізми захисту права власності на майно у наведеному значенні.

Концепція майна в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а відтак і майном. До таких активів може відноситися право оренди (рішення у справі Іатрідіс проти Греції від 25.03.1999, заява №311107/96, п.54).

З аналізу вказаних положень вбачається, що майном є, в тому числі, і майнові права (наприклад, право користування майном - оренда), а відтак, від неправомірних посягань національним законодавством охороняється право власності не лише на саму річ, як об`єкт матеріального світу, а й на майнові права, які полягають, зокрема, у володінні та користуванні даною річчю.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, утому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, встановив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Саме тому у конкретних правовідносинах, зокрема щодо поновлення договору оренди землі на підставі статті 33 Закону України Про оренду землі , добросовісність орендодавця по суті становить гарантію дотримання прав менш захищеної сторони, якою у спірних правовідносинах є орендар.

У зв`язку з наведеним, посилання відповідача про те, що суттєвою підставою відмови в поновленні договору оренди було - використання земельної ділянки для суспільних потреб, не заслуговують також на увагу, оскільки будь-які докази на обґрунтування прийнятого та вмотивованого рішення відповідач так і не надав, а лише обмежився тими доказами, які були предметом розгляду у справі № 183/2436/16.

Згідно до ст. 141 Земельного кодексу України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є, у тому числі: б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.

На підставі ст. 149 Земельного кодексу України, 1. Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. 2. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. 3. Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Суд приходить до висновку, що надання Перещепинською міською радою дозволу Мистецькій школі на виготовлення документації на вказану земельну ділянку з мотивів необхідності використання земельної ділянки для потреб дітей і жителів мікрорайону Орільський м. Перещепине порушує права позивача як власника нерухомого майна.

Отже, оскаржуваним рішенням Перещепинської міської ради, яким було відмовлено позивачу у продовженні строку оренди землі на новий строк, відповідач порушив майнові права позивача, а тому ці права підлягають захисту в порядку ст.1 Першого протоколу до Конвенції та ст.16 Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим воно є незаконним та підлягає скасуванню.

Доводи відповідача щодо законності прийнятого ним оскаржуваного рішення про відмову в поновленні договору оренди земельної ділянки не базуються на законі, а тому не спростовують висновків суду.

У зв`язку з наведеним, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування рішення Перещепинської міської ради від 16 січня 2019 року № 56-9/VІІ року Про відмову в продовженні договору оренди на земельну ділянку для будівництва і обслуговування будівель торгівлі ОСОБА_1 .

Щодо визнання незаконною відмови у поновленні договору оренди земельної ділянки, суд приходить до наступних висновків.

У відповідності до ст. 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні 1. Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

На підставі абз. 34 ч.1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: 34) вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Статтею 46 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

На підставі ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , 1. Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. 2. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. 3. Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід`ємною частиною протоколу сесії ради.

Частиною 10 статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Таким чином, належним способом захисту прав є саме визнання незаконним рішення міської ради, як органу місцевого самоврядування, а не визнання незаконною відмови у продовження договору оренди земельної ділянки, яка прийнята колегіальним органом органу місцевого самоврядування, у зв`язку з чим, суд приходить до висновку, що позивачем невірно обрано спосіб захисту і в задоволенні вимог в цій частині належить відмовити.

Згідно з частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин, аналізуючи вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо розподілу між сторонами судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом першим частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правової допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат; 3) для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У своїй постанові Верховний Суд КАС від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19 зробив висновок про те, що відповідно до положень статті 14 ПК України адвокати здійснюють незалежну професійну діяльність. У свою чергу, Закон №5076-VI не наводить форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату. Закон №265/95-ВР, Положення №13 та Положення №148 не визначають порядок здійснення розрахунків адвокатом зі своїм клієнтом за готівку, оскільки не поширюються на осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність (пункт 35 цієї постанови). Тобто, аналіз спеціального законодавства, щодо діяльності адвоката, дає право зробити висновок, про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа (п. 36 постанови). Враховуючи наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, а тому останній може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта (п. 37 даної постанови).

Позивачем ОСОБА_1 в судовому засіданні, яке відбулося 28 квітня 2021 року подано заяву про розподіл судових витрат на правничу допомогу в сумі 11 559,78 грн., зокрема: договір про надання правничої допомоги № 01/2019 від 07 березня 2019 року та акти № 1-6 від 17.04.2019 р., 26.07.2019 р., 08.01.2020 р., 29.09.2020 р., 02.04.2021 р. та 28.04.2021 р. приймання-передачі наданих послуг № 1 від 08 липня 2020 року.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу на загальну суму 11 559,78 грн., позивачем до кожного з актів долучені квитанції, а саме: № 28/04-1 від 28.04.2021 року на суму 600,00 грн., фіскальні чеки з урахуванням знятої банком комісії від 18.04.202019 року на суму 5030,13 грн., від 31.07.202019 року на суму 2010,05 грн., від16.01.2020 року на суму 1206,03 грн., 08.10.2020 року на суму 2110,55 грн. та 16.02.2021 року на суму 603,02 грн.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц зробила висновок про те, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування таких витрат одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

В свою чергу, представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення заяви про стягнення з Перещепинської міської ради на користь позивача витрат на правову допомогу в зазначеному розмірі, вважає їх завищеними та такими, що не відповідають складності справи. Посилався на те, що позивачем були надані акти приймання передачі виконаних адвокатом робіт до договору про надання правничої допомоги, які не містять підпису клієнта ОСОБА_1 , а тому не можуть вважатися належними доказами на понесення ним витрат на адвоката. З поданих документів неможливо зробити висновок про обсяг наданих адвокатом позивачу послуг, яка саме кількість годин була затрачена правником. На думку відповідача, питання, які обговорювалися 17.04.2019 року, 26.07.2019 року та 29.09.2020 року між ними не є складними, а їх вирішення не потребувало значного часу. Позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що гонорар є розумним і враховує витрачений адвокатом час. Крім того вважає, що докази про понесення позивачем витрат на правову допомогу подані з порушенням вимог ст. 141 ЦПК України, тобто після закінчення судових дебатів, у зв`язку з чим просив заяву про відшкодування витрат на правову допомогу залишити без розгляду.

При визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Наведена правова позиція викладена в Додатковій Постанові Верховного суду від 24 січня 2019 року у справі № 910/15944/17. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача належить стягнути витрати на правничу допомогу в сумі 3 853,26 грн., що відповідатиме складності справи та виконаних адвокатом послуг з урахуванням витраченого ним розумного часу на здійснення певних робіт, враховуючи пропорційний розмір задоволених позовних вимог.

Посилання представника відповідача на те, що позивачем заява про відшкодування витрат на правову допомогу та докази їх понесення подані після закінчення судових дебатів, а тому повинна буди залишена без розгляду судом не приймаються до уваги, оскільки відповідна заява ОСОБА_1 була подана в судовому засіданні 28.04.2021 року у передбачені ст. 141 ЦПК України строки перед закінченням з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами і переходом до судових дебатів, при цьому суд звертає увагу представника відповідача на те, що в судовому засіданні було оголошено перерву до 07.05.2021 року для надання останньому часу ознайомитися з клопотанням та надати відповідні заперечення.

Доводи відповідача про те, що акти приймання-передачі виконаних адвокатом послуг не містять підпису клієнта ОСОБА_1 є неналежним, суд оцінює критично, оскільки вони містять підписи обох сторін (адвоката і клієнта), зокрема в актах розмір адвокатських послух, погоджений між сторонами, сплачений позивачем в повному обсязі, про що свідчать квитанції та фіскальні чеки.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладено та керуючись ст.ст. 76-81, 89, 141, 258-259, 263-268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Перещепинської міської ради Новомосковського району Дніпропетровської області про визнання права користування земельною ділянкою, визнання відмови у поновленні договору оренди земельної ділянки незаконною, визнання незаконним та скасування рішення - задовольнити частково .

Визнати незаконним та скасувати рішення Перещепинської міської ради від 16 січня 2019 року № 56-9/VІІ року Про відмову в продовженні договору оренди на земельну ділянку для будівництва і обслуговування будівель торгівлі ОСОБА_1 .

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути з Перещепинської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати, які складається з витрат на сплату судового збору в сумі 768,40 грн. та витрат на правничу допомогу в розмірі 3 853,26 грн., а всього - 4 621,66 грн. (чотири тисячі шістсот двадцять одна грн. 66 коп.).

Учасники справи:

- позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 ;

- відповідач: Перещепинська міська рада, код ЄДРПОУ 04338463, місцезнаходження за адресою: 51220, Дніпропетровська область, Новомосковський район, м. Перещепине, вул. Шевченка, буд. 43.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складене 17 травня 2021 року.

Суддя Д.І. Городецький