Постанова

від 25.05.2021 по справі 926/1868/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" травня 2021 р. Справа №926/1868/20

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Кравчук Н.М.

суддів Кордюк Г.Т.

Плотніцький Б.Д.

секретар судового засідання Кобзар О.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відпоідальністю «Олгруп» за №02/-1 від 02.02.2021 (вх. № ЗАГС 01-05/523/21 від 05.02.2021)

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 13.01.2021 (суддя Ніколаєва М.І., повний текст складено 25.01.2021)

у справі №926/1868/20

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Олгруп» (надалі ТзОВ «Олгруп» ), м. Чернівці

до відповідача: Чернівецької міської ради, м. Чернівці

про визнання правочину недійсним

за участю учасників справи:

від позивача: Сатонін В.І. - адвокат (ордер №1010310 від 17.05.2021, свідоцтво ЧЦ № 000103 від 27.01.2017)

від відповідача: Баланецький О.Д. - представник на засадах самопредставництва (витяг з ЄДРПОУ)

ВСТАНОВИВ:

ТзОВ «Олгруп» звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Чернівецької міської ради про визнання недійсним п 11.1 договору оренди землі №10998 від 18.12.2018, відповідно до якого орендар зобов`язаний сплатити Чернівецькій міській раді одноразовий внесок (кошти за фактичне користування земельною ділянкою в еквіваленті орендної плати) в сумі 71430,04 грн до 30.11.2019.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 13.01.2021 у справі № 926/1868/20 у задоволені позову відмовлено.

Приймаючи рішення, місцевий господарський суд встановив, що спірний договір підписаний позивачем без будь-яких заперечень, протокол розбіжностей щодо невідповідності закону деяких пунктів договору не складався. Відтак, суд зазначив, що підписавши договір оренди землі, сторони погодили та прийняли його умови до виконання. Відтак, суд дійшов висновку, що товариством не доведено, що оскаржуваний пункт договору не відповідає вимогам, встановленим статтею 203 ЦК України.

Не погоджуючись з даним судовим рішенням, ТзОВ Олгруп подало апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи, відтак, винесено рішення з неповним з`ясуванням усіх обставин справи, просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Зокрема, скаржник зазначає, що чинне законодавство передбачає дві форми оплати за землю: земельний податок і орендна плата. Форма ж оплати за землю - як сплата за фактичне користування земельною ділянкою не передбачено законодавством, а також встановлення чи визначення такої форми не відноситься до повноважень органів місцевого самоврядування. Окрім того, оскільки сплата коштів, згідно оскаржуваного п.11.1 договору, розрахована на підставі рішення Чернівецької міської ради та п.4.10 Положення, пункт який в свою чергу визнаний недійсним в судовому порядку, то відповідно, на думку апелянта, такий пункт договору порушує права позивача, покладаючи на нього безпідставний обов`язок по сплаті коштів.

Представник скаржника в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (зареєстрований в канцелярії суду за вх№01-04/2920/21 від 22.04.2021), рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, відтак, просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Встановивши обставини справи, вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши учасників справи, Західний апеляційний господарський суд встановив таке.

ТзОВ Олгруп є власником нежитлової будівлі за адресою м. Чернівці, вул. Руська, 248-А.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру від 13.12.2018 № НВ-7302918992018 земельна ділянка площею 0,2056 га (кадастровий номер 7310136600:35:005:0048), що знаходиться по вул. Руській, 248-А у м. Чернівці, належить до категорії земель житлової та громадської забудови, має цільове призначення - 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Чернівців, передана в оренду з 24.11.2015 до 31.08.2021(а.с. 37-38).

29.10.2018 Чернівецька міська рада ухвалила рішення №1477, яким:

- надано ТзОВ Олгруп земельну ділянку за адресою вул. Руська, 248-А, площею 0,2056 га (кадастровий номер 7310136600:35:005:0048) в оренду терміном на 5 років для обслуговування будівель торгівлі (п.19);

- надано товариству дозвіл на об`єднання земельних ділянок за адресою вул. Руська, 248-А, площею 0,2804 га (кадастровий номер 7310136600:35:005:0035) та площею 0,2056 га (кадастровий номер 7310136600:35:005:0048) в одну земельну ділянку (а.с. 8).

- пунктом 24 рішення зобов`язано фізичних та юридичних осіб, яким надаються в оренду земельні ділянки, впродовж 90 календарних днів з дня його прийняття укласти з Чернівецькою міською радою договори оренди землі та сплатити кошти за фактичне користування земельною ділянкою в еквіваленті орендної плати за землю відповідно до умов договорів та Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях (а.с. 8).

18.12.2018 між Чернівецькою міською радою (орендодавець) та ТзОВ "Олгруп" (орендар) укладено договір оренди землі №10998, згідно з умовами якого орендодавець на підставі рішення Чернівецької міської ради VII скликання від 29.10.2018 №1477 надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку площею 0,2056 га, кадастровий номер 7310136600:35:005:0048 для обслуговування нежитлової будівлі, яка знаходиться за адресою: м. Чернівці, вул. Руська, 248-А (а.с.5-6).

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 3532784 грн (пункт 2.3), річна орендна плата становить 105983,52 грн (пункт 4.1 договору).

Фактична передача вказаної земельної ділянки в оренду підтверджується актом прийому-передачі від 18.12.2018 (додаток № 3). (а.с. 7)

Строк дії договору становить п`ять років, до 18.12.2023 включно (пункт 3.1 договору).

У п 9.1 договору оренди землі зазначено, що зміни до договору здійснюються шляхом укладення додаткових договорів, підписаних уповноваженими представниками сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов цього договору спір вирішується у судовому порядку.

Пунктом 11.1 договору оренди землі сторони погодили, що орендар сплачує одноразовий внесок (кошти за фактичне користування земельною ділянкою в еквіваленті орендної плати), розрахований згідно з додатком № 2 до цього договору, в сумі 71430,04 грн до 30.11.2019 (у разі дострокового розірвання договору оренди землі до дати його розірвання).

У разі несвоєчасної сплати одноразового внеску (коштів за фактичне користування земельною ділянкою в еквіваленті орендної плати) в термін, визначений цим договором, нараховується пеня в розмірі 0,1 % (відсотка) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, включаючи день оплати, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня (п. 12.4 договору).

Пунктом 13.4.2 договору оренду землі визначено, що невід`ємною частиною цього договору (додаток № 2) є розрахунок суми одноразового внеску (коштів за фактичне користування земельною ділянкою в еквіваленті орендної плати).

Відповідно до наявного в матеріалах справи додатку № 2 до договору оренду землі, загальна сума одноразового внеску (коштів за фактичне користування земельною ділянкою в еквіваленті орендної плати) по земельній ділянці площею 0,2056 га по вул. Руській, 248-А у м. Чернівці за період з 16.04.2018 до 17.12.2018 складає 71430,04 грн.(а.с. 9).

Підстава здійснення вказаного розрахунку: рішення Чернівецької міської ради від 16.04.2018 №1211 (п. 22.2), від 29.10.2018 № 1477 (п. 19, п.24), Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях (п 4.10).

Як стверджує позивач, рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 15.11.2018 у справі № 824/607/18-а, яке залишене без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03.11.2020, визнано протиправними та нечинними пункти 4.9, 4.10, 4.11 рішення 33 сесії Чернівецької міської ради 5 скликання № 715 від 23.10.2008 "Про затвердження Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях" (а.с. 53-61, 67-69, 92-96).

Враховуючи зазначене, позивач вважає, що п. 11.1 договору оренди землі №10998 від 18.12.2018 суперечить чинному законодавству, порушує його права, а відтак, підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася таким.

Положення ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Згідно з п.1ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`зків, зокрема, є договори та інші правочини.

При вирішенні спору про визнання недійсним правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Згідно зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 628 зазначеного Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Водночас за змістом ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У статті 215 ЦК України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтею 217 зазначеного Кодексу недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Апеляційний суд зазначає про те, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (ст. 1 Закон України Про оренду землі ).

Відповідно до ст. ст.6, 13, 14, 16 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним Кодексом України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Судом встановлено, що підставою укладення спірного договору оренди землі є рішення Чернівецької міської ради № 1477, яким, як зазначалося вище, надано ТзОВ "Олгруп" земельну ділянку в оренду терміном на 5 років для обслуговування будівель торгівлі, а також зобов`язано впродовж 90 календарних днів з дня прийняття цього рішення укласти з Чернівецькою міською радою договори оренди землі та сплатити кошти за фактичне користування земельною ділянкою в еквіваленті орендної плати за землю відповідно до умов договорів та Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях (пункт 24).

Доказів визнання недійним зазначеного вище рішення Чернівецької міської ради в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно частин 1, 2 статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Згідно з ч.3 ст. 631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Підписавши договір оренди землі № 10998 від 18.12.2018, сторони погодили та прийняли його умови до виконання.

Слід також зазначити, що договір підписаний позивачем без будь-яких заперечень, протокол розбіжностей щодо невідповідності оскаржуваного пункту договору не складався.

Щодо покликання скаржника на безпідставне включення пункту договору щодо сплати коштів за фактичне користування земельною ділянкою, колегія суддів зазначає таке.

В силу ст. 206 Земельного Кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (п. п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п. п. 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття земельний податок і орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, відповідно не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата.

Згідно з частиною 1 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

В силу ст. 125 ЗК України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Судом встановлено, що згідно з Витягом з Державного реєстру прав на нерухома майно про реєстрацію права власності від 22.12.2017 №108692561 за позивачем зареєстровано право власності на об`єкт нерухомості.

Правовідносини щодо користування земельною ділянкою оформлені між сторонами лише 18.12.2018 шляхом укладення договору оренди землі №10998.

Тобто, з моменту набуття права власності на нерухоме майно і до укладення договору оренду, позивач фактично використовував земельну ділянку без достатньої правової підстави та за рахунок власника цієї земельної ділянки зберіг у себе грошові кошти, які мав заплатити за користування нею.

Внаслідок не отримання коштів місцевим бюджетом за використання земельної ділянки у розмірі орендної плати порушуються інтереси територіальної громади м. Чернівці, оскільки вагомим джерелом доходів місцевого бюджету як матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування, є плата за землю.

Відтак, колегія суддів вважає, що сторони, реалізуючи своє право на свободу договору, на власний розсуд врегулювали питання компенсації власнику земельної ділянки (відповідачу) коштів за фактичне користування товариством земельною ділянкою з моменту виникнення права власності на нерухомість, що розташована на земельній ділянці (нежитлова будівля) до моменту укладення спірного договору в розмірі орендної плати, що узгоджується з вимогами закону про платне користування землею в Україні (ст.206 ЗК України).

При цьому суд зазначає, що включення такого пункту щодо сплати коштів за фактичне користування земельною ділянкою до договору, не створює для позивача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки навіть в разі відсутності договору оренди землі фактичний користувач земельної ділянки, що у спірний період без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.

Тобто, за звичайних умов позивач мав би їх сплатити як фактичний добросовісний землекористувач.

Стосовно посилань позивача на неможливість застосування до нього пунктів положення 4.9, 4.10 та 4.11, які передбачають сплату одноразового внеску на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, оскільки згідно ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» сплата разового внеску на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста повинна була здійснюватися особою, яка має намір щодо забудови території, суд зазначає наступне.

Пунктом 2 ст. 40 Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції, чинній на момент укладання договору оренди) визначено, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Предметом регулювання Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» є правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований він на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

У свою чергу, спірний п. 11.1 договору оренди землі від 18.12.2018 № 10998 не регулює участь позивача у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Чернівців, а встановлює обов`язок товариства відшкодувати кошти за фактичне користування земельною ділянкою в еквіваленті орендної плати, що не суперечить вимогам чинного законодавства.

Визнання адміністративним судом у справі № 824/607/18-а протиправним та нечинними пункти 4.9, 4.10, 4.11 рішення 33 сесії Чернівецької міської ради 5 скликання № 715 від 23.10.2008 "Про затвердження Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях" не перешкоджає сторонам спірного правочину на власний розсуд та за добровільною і взаємною згодою визначити умови використання земельною ділянкою під час укладення договору оренди землі.

Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи та спростовуються вищенаведеним.

Відтак, з огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про необґрунтованість та недоведеність позивачем, що оскаржуваний пункт договору не відповідає вимогам, встановленим статтею 203 ЦК України, порушує його права та інтереси.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі, суд вважає, що сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, місцевий господарський суд всебічно, повно і об`єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень, не знайшло свого підтвердження, в зв`язку з чим підстави для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових рішень відсутні.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Однак, апелянтом всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б спростували факти, викладені в позовній заяві, а доводи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржувані рішенні суду першої інстанції.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Оскільки апеляційна скарга до задоволення не підлягає, то відповідно понесені судові витрати на сплату судового збору за подання апеляційної скарги залишаються за скаржником.

Керуючись, ст.ст. 269, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу ТзОВ «Олгруп» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 13.01.2021 у справі № 926/1868/20 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбаченні ст.288 ГПК України.

5. Справу повернути до Господарського суду Чернівецької області.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/ .

Повний текст складено 27.05.2021.

Головуючий суддя Н.М. Кравчук

судді Г.Т. Кордюк

Б.Д. Плотніцький