Постанова

від 19.05.2021 по справі 591/5815/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 травня 2021 року

м. Київ

справа № 591/5815/18

провадження № 61-5154св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Сумський державний педагогічний університет імені А. С. Макаренка,

третя особа - Вільна професійна спілка Воля Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 15 листопада 2019 року в складі судді Сидоренко А. П. та на постанову Сумського апеляційного суду від 03 лютого 2020 року в складі колегії суддів Криворотенка В. І., Кононенко О. Ю., Собини О. І.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

01 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Сумського державного педагогічного університету ім. А. С. Макаренка, третя особа: Вільна професійна спілка Воля Сумського державного педагогічного університету ім. А. С. Макаренка про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати.

В обґрунтування позову зазначає, що 27 листопада 2015 року між нею та Сумським державним педагогічним університетом ім. А. С. Макаренка укладено контракт № 77/2015, відповідно до умов якого ОСОБА_1 призначено на посаду доцента кафедри всесвітньої історії та методики навчання суспільних дисциплін на термін з 01 вересня 2015 року по 31 серпня 2018 року.

31 серпня 2018 року відповідач видав ОСОБА_1 трудову книжку та ознайомив її з витягом з наказу № 107-к від 20 серпня 2018 року Про звільнення працівників університету .

Вказує, що вона є членомвиборного профспілкового органуВільної професійної спілки Воля Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка, проте університет в порушення статті 252 КЗпП України, статті 41 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності без попереднього звернення за згодою на звільнення до виборних профспілкових органів звільнив ОСОБА_1 за пунктом 2 статті 36 КЗпП України.

В день звільнення відповідач усупереч статей 47, 116 КЗпП України не провів з нею остаточного розрахунку та не надав відповідної письмової інформації про всі нараховані та виплачені суми.

Уважає, що університет не мав правових підстав звільняти її за пунктом 2 статті 36 КЗпП України, оскільки в силу частини другої статті 39-1 КЗпП України її тривалі трудові відносини набули безстрокового характеру. Записами в трудовій книжці за 2010-2018 роки підтверджується, що після присвоєння позивачу 19 листопада 2010 року наукового ступеню кандидата наук вона неодноразово проходила конкурс на посаду доцента Сумською державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка і з нею неодноразово переукладалися строкові трудові договори, зокрема, контракти на посаду доцента від 02 вересня 2013 року та від 27 липня 2015 року та додаткові угоди до контрактів від 08 вересня 2016 року, від 01 жовтня 2016 року, 01 листопада 2016 року.

Нехтуючи її правами та гарантіями, відповідач своїм листом № 26 від 07 травня 2018 року запросив її в травні 2018 року прийняти участь в конкурсі, в якому не передбачалися посади, що відповідають її кваліфікації, тому 22 травня 2018 року та 30 серпня 2018 року вона зверталась до нього за роз`ясненнями та проханням про надання педагогічного навантаження, які університет проігнорував.

Зазначає, що не зацікавлена у короткочасних трудових відносинах (як передбачено контрактами 2 чи 3 роки) та в законодавстві України відсутні обмеження щодо обов`язкового укладання строкового трудового договору (контракту) як обов`язкової умови роботи на посаді доцента закладу вищої освіти, який вже проходив конкурсний відбір. Статтею 35 Закону України Про вищу освіту вказані обмеження встановлені лише для зайняття керівних посад (ректор, заступник ректора, директор інституту, декан факультету, завідувач кафедр).

Укладення строкового контракту з усіма науково-педагогічними працівниками суперечить вимогам Конвенції МОП № 158 (1982), яка ратифікована Україною 04 лютого 1994 року, оскільки знижує рівень їхньої соціальної захищеності, а тому такий контракт відповідно до статі 9 КЗпП України є нікчемним, що дає підстави уважати, що позивач працювала безстроково.

Враховуючи вищезазначені обставини, просила:

- визнати недійсним наказ № 107-к від 20 серпня 2018 року Про звільнення працівників університету у частині звільнення доцента ОСОБА_1 ;

- поновити її на посаді доцента Сумського педагогічного університету ім. А. С. Макаренка;

- стягнути з Сумського педагогічного університету ім. А. С. Макаренка на її користь заробітну плату в загальному розмірі 51 765,46 грн, яка складається з невиплачених сум за період: січень 2010 року по серпень 2018 року, а саме: 11 177,79 грн - посадового окладу; 2 235,38 грн - надбавки за вислугу років; 2 358,79 грн - доплати за науковий ступінь кандидата наук; 9 653,20 грн - доплати за вчене звання; 1 253,00 грн - щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення; 49,57 грн - допомоги за період тимчасової непрацездатності; 5 091,32 грн - заробітної плати за час щорічної відпустки; 854,50 грн - компенсації за невикористану відпустку; 3 083,73 грн - індексації заробітної плати; а також 16 008,18 грн - компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати за період з червня 2010 року по лютий 2019 року;

- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 03 вересня 2018 року та допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі позивача та стягнення присуджених виплат заробітної плати за один місяць.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 15 листопада 2019 році, яке залишене без змін постановою Сумського апеляційного суду від 03 лютого 2020 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що трудовий контракт № 77/2015 від 27 липня 2015 року, який є дійсним, укладений сторонами на узгоджений строк, а саме до 31 серпня 2018 року. Підстав для визнання безстроковості характеру цього строкового трудового договору за наведеними позивачкою обставинами немає. Підстав уважати, що положення трудового контракту № 77/2015 погіршили становище позивачки порівняно з законодавством України, зокрема із Законом України № 1556-VІІ, немає. Видавши наказ № 107-к від 20 серпня 2018 року про звільнення позивачки за пунктом 2 статті 36 КЗпП України, відповідач порушень трудового законодавства не допустив. В оголошеному відповідачем 03 травня 2018 року та 12 вересня 2018 року конкурсі на заміщення посад науково-педагогічних працівників ОСОБА_1 участі не приймала. Таким чином, позивачку було призначено на посаду доцента за результатами конкурсу та укладено з нею контракт, який є угодою двох сторін, в якому встановлено строк його дії. Позивач власноруч підписала заяву про переведення з однієї кафедри на іншу на умовах попередньо укладеного контракту, підписувала додаткові угоди до контракту, зазначаючи про строк його дії, а тому відсутні підстави стверджувати, що трудові відносини носили безстроковий характер.

Суди встановили, що для звільнення ОСОБА_1 за пунктом 2 статті 36 КЗпП України наявність попередньої згоди виборного органу - комітету Вільної професійної спілки Воля не вимагається.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення невиплачених сум посадового окладу, надбавок і доплат, невиплачених сум індексації заробітної плати, матеріальної допомоги на оздоровлення, сум щорічної відпустки, лікарняних, а також компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, суди виходили із того, що позивач не надала належних і допустимих доказів на підтвердження обставини порушення її прав при обрахуванні заробітної плати.

Аргументи учасників справи

У березні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Зарічного районного суду м. Суми від 15 листопада 2019 році та постанову Сумського апеляційного суду від 03 лютого 2020 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не з`ясували повно і всебічно обставини справи та дійшли безпідставного висновку про відсутність правових підстав для поновлення позивача на роботі, зокрема не прийняли до уваги те, що її звільнення проведено відповідачем без згоди профспілкового органу. Вказує про наявність дискримінації по відношенню до неї з боку університету, оскільки укладення з нею строкового контракту знижує рівень соціальної захищеності під час звільнення та під час виплати заробітної плати та відповідних доплат.

У травні 2020 року Сумський педагогічний університет ім. А. С. Макаренка надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін.

Відзив мотивований тим, що позивач працювала на підставі строкового трудового контракту, проти укладення якого не заперечувала. Норми трудового законодавства та спеціальні норми, що регулюють трудові відносини у вищих навчальних закладах, передбачають, що зайняття посад науково-педагогічних працівників, професорів, доцентів, старших викладачів можливе лише на підставі укладення договору (контракту) виключно шляхом проходження працівником конкурсного відбору. Відповідно до змісту укладеного між сторонами 27 липня 2015 року контракту передбачено строк його дії - 31 серпня 2018 року, а тому відсутні підстави вважати, що трудові відносини сторін мали безстроковий характер. Вказує, що звільнення позивача на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України відбулося з додержанням загальних вимог та порядку звільнення й не потребує попередньої згоди виборного профспілкового органу.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

За змістом касаційної скарги та ухвали Верховного Суду від 07 квітня 2020 року позивач просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, та зазначає, що суди при вирішенні справи не застосували висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2018 року в справі № 569/18201/14 (провадження № 61-762св18), від 20 червня 2019 року в справі № 759/10569/16 (провадження 61-32758св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2019 року в справі № 296/576/17 (провадження № 61-46199св18), постановах Верховного Суду України від 21 березня 2012 року в справі № 6-4цс12, від 06 лютого 2012 року в справі № 6-79цс11, від 01 жовтня 2013 року в справі № 21-319а13, від 23 квітня 2014 року в справі № 6-30цс14, від 24 лютого 2010 року в справі № 6-29347св09.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 30 червня 2011 року між Сумським державним педагогічним університетом ім. А. С. Макаренка та ОСОБА_1 укладено контракт на термін з 01 вересня 2011 року по 31 серпня 2013 року, за умовами якого позивачку призначено на посаду доцента кафедри всесвітньої історії.

02 вересня 2013 року між Сумським державним педагогічним університетом ім. А. С. Макаренка та ОСОБА_1 укладено контракт № 22/2013 на термін з 02 вересня 2013 року по 31 серпня 2015 року, за умовами якого позивачку призначено на посаду доцента кафедри історії України.

27 липня 2015 року між Сумським державним педагогічним університетом ім. А. С. Макаренка та ОСОБА_1 укладено контракт № 77/2015 на термін з 01 вересня 2015 року по 31 серпня 2018 року, за умовами якого позивачку призначено на посаду доцента кафедри всесвітньої історії та методики навчання суспільних дисциплін.

Відповідно до наказу СумДПУ імені А. С. Макаренка від 28 серпня 2015 року № 155-к ОСОБА_1 прийнято на посаду доцента кафедри всесвітньої історії та методики навчання суспільних дисциплін як обрану за конкурсом на умовах контракту з 01 вересня 2015 року по 31 серпня 2018 року з посадовим окладом за 17 тарифним розрядом та встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 20% від посадового окладу.

07 вересня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до СумДПУ імені А. С. Макаренка з заявою, в якій просила перевести її з посади доцента кафедри всесвітньої історії та методики навчання суспільних дисциплін на посаду доцента кафедри культурології і права з 08 вересня 2016 року на умовах попередньо укладеного контракту по 31 серпня 2018 року на умовах повного робочого часу.

Відповідно до умов Додаткової угоди № 27/2016 до контракту з науково-педагогічним працівником СумДПУ імені А. С. Макаренка від 27 липня 2015 року № 77/2015 року, укладеної 08 вересня 2016 року замінено назву кафедри всесвітньої історії та методики навчання суспільних дисциплін на кафедру культурології і права.

Наказом СумДПУ імені А. С. Макаренка від 07 вересня 2016 року № 114-к ОСОБА_1 переведено з посади доцента кафедри всесвітньої історії та методики навчання суспільних дисциплін на посаду доцента кафедри культурології і права з 08 вересня 2016 року на умовах попередньо укладеного контракту по 31 серпня 2018 року з посадовим окладом 4053 грн на місяць зі збереженням раніше встановлених виплат.

Відповідно до умов Додаткової угоди № 32/2016 від 01 жовтня 2016 року, до контракту з науково-педагогічним працівником СумДПУ імені А. С. Макаренка від 27 липня 2015 року № 77/2015 року, замінено назву кафедри культурології та права на кафедру права, політології та міжнародних відносин.

Згідно положень Додаткової угоди № 39/2016 від 01 листопада 2016 року, до контракту з науково-педагогічним працівником СумДПУ імені А. С. Макаренка від 27 липня 2015 року № 77/2015 року, замінено назву кафедри культурології та права на кафедру права та міжнародних відносин.

Листом від 07 травня 2018 року № 26 СумДПУ імені А.С. Макаренка повідомив ОСОБА_1 про те, що термін дії укладеного з нею трудового договору закінчується 31 серпня 2018 року і вона буде звільнена з посади. Запрошено її взяти участь у конкурсі на заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників університету, який буде оголошено університетом у травні 2018 року.

Наказом ректора Сумського державного педагогічного університету ім. А. С. Макаренка № 107-к від 20 серпня 2018 року ОСОБА_1 звільнена з посади доцента кафедри права та міжнародних відносин 31 серпня 2018 року в зв`язку з закінченням строку трудового договору, п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Відповідно до довідки СумДПУ ім. А. С. Макаренка від 28 вересня 2018 року ОСОБА_1 є членом виборного профспілкового органу - Комітету Вільної професійної спілки Воля Сумського державного педагогічного університету ім. А. С. Макаренка.

ОСОБА_1 04 вересня 2018 року звернулась з заявою до ректора СумДПУ імені А. С. Макаренка, в якій пропонувала скасувати наказ про її звільнення № 107-к від 20 серпня 2018 року, поновити її на роботі та надати педагогічне навантаження. Крім того, просила надати копії всіх розпорядчих актів, які регулюють її трудові відносини з СумДПУ імені А.С. Макаренка.

17 вересня 2018 року Вільна професійна спілка Воля СумДПУ ім. А.С. Макаренка звернулась з заявою до ректора СумДПУ імені А.С. Макаренка, в якій вимагала негайно скасувати наказ по університету № 107-к від 20 серпня 2018 року в частині звільнення членів виборних профспілкових органів, в т. ч. ОСОБА_1 .

Наказами СумДПУ імені А.С. Макаренка від 03 травня 2018 року № 173 та від 12 вересня 2018 року № 317 оголошено конкурс на заміщення посад науково-педагогічних працівників.

З довідки СумДПУ імені А.С. Макаренка від 30 листопада 2018 року № 3064 вбачається, що ОСОБА_1 не брала участі у конкурсі, документів не подавала.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно частини третьої статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

У пункті 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

У постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-254цс17 зазначено, що: згідно зі статтею 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником та власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою. Працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, та дотримуватись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату й забезпечувати умови праці, передбачені законодавством про працю, колективним договором i угодою сторін. Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений термін з урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання, або інтересів працівника, та в інших випадках, передбачених законодавством. Підставою для укладення строкового трудового договору на вимогу працівника є його заява про прийняття на роботу, в якій вказуються обставини або причини, що спонукають працівника найматися на роботу за строковим трудовим договором, а також строк, протягом якого він працюватиме. При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт). Строк, на який працівник наймається на роботу, обов`язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором. У трудовій книжці робиться запис без посилання на строковий характер трудових відносин. Укладення трудового договору на визначений строк при відсутності умов, зазначених у частині другій статті 23 КЗпП України, є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку. Тобто такі договори вважатимуться укладеними на невизначений строк від часу їх укладення. Таким чином, порядок оформлення трудових відносин за строковим трудовим договором такий же, як і за безстроковим. Але при цьому факт укладання трудового договору на певний строк чи на час виконання певної роботи повинен бути відображений як у заяві працівника про прийняття на роботу, так і в наказі чи розпорядженні роботодавця, яким оформляється цей трудовий договір. У частині третій статті 54 Закону України Про освіту педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі за контрактом. Прийняття на роботу науково-педагогічних працівників здійснюється на основі конкурсного відбору. Згідно з положеннями частин 9, 11 статті 55 Закону України Про вищу освіту посади науково-педагогічних працівників можуть займати особи, які мають науковий ступінь або вчене звання, а також особи, які мають ступінь магістра. Під час заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників - завідувачів (начальників) кафедр, професорів, доцентів, старших викладачів, викладачів укладенню трудового договору (контракту) передує конкурсний відбір, порядок проведення якого затверджується вченою радою вищого навчального закладу. Пунктом 10 Положення про обрання та прийняття на роботу науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації (далі - Положення), затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 24 грудня 2002 року № 744, передбачено, що при прийнятті на роботу науково-педагогічних працівників може укладатися безстроковий, строковий трудовий договір, у тому числі контракт. Термін строкового трудового договору встановлюється за погодженням сторін. Вносити пропозиції щодо терміну трудового договору має право кожна із сторін .

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2018 року у справі № 753/16193/16-ц, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 761/27037/17-ц, постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року в справі № 686/27915/18 (провадження № 61-8617/19) зроблено висновок, що підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункт 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення. На цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до закону. Якщо ж строковий трудовий договір укладено всупереч правилам статті 23 КЗпП України, то умова про строк є незаконною. Трудовий договір у такому разі вважається укладеним на невизначений строк, і він не може бути припинений у зв`язку із закінченням строку. Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договору. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частиною першою статті 36 КЗпП України .

Відповідач 02 вересня 2013 року уклав з ОСОБА_1 строковий трудовий контракт, після проведення в університеті конкурсу на заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників, його було продовжено після проходження позивачем такого конкурсу і укладено 27 липня 2015 року контракт на узгоджених сторонами умовах і період по 31 серпня 2018 року, який був оформлений відповідно до положень чинного трудового законодавства.

Підписання позивачем 27 липня 2015 року контракту з подальшим внесенням узгоджених сторонами змін до нього вказують на добровільне волевиявлення позивача працювати на умовах і у період, що визначені у контракті.

Оцінивши надані сторонами докази, встановивши фактичні обставини справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що оскаржений наказ про звільнення ОСОБА_1 з підстав закінчення строку дії трудового договору видано з дотриманням вимог трудового законодавства, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

У постанові Верховного Суду в складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 березня 2021 року № 640/15491/19 (провадження № 61-11741св20) міститься висновок, що оскільки за характером роботи, а саме тривалістю учбового року та кількості студенів, які не можливо визначити заздалегідь, трудові відносини між сторонами не можуть бути встановлені на невизначений строк, переукладення строкового трудового договору у випадках, що підпадають під дію частини другої статті 23 КЗпП України, не має наслідком набуття трудовим договором характеру безстрокового чи укладеного на невизначений строк.

За таких обставин посилання ОСОБА_1 на те, що переукладення з нею декілька разів трудового контракту свідчить про набуття трудових відносин безстрокового характеру, не заслуговують на увагу.

Доводи касаційної скарги про те, що позивача звільнено з роботи без згоди на це профспілкового комітету, не заслуговують на увагу.

Суди встановили, що ОСОБА_1 є членом виборного органу Вільної професійної спілки Воля Сумського державного педагогічного університету ім. А. С. Макаренка, про що, листом № 5/2018-р від 25 квітня 2018 року повідомлено відповідача; наказом ректора Сумського державного педагогічного університету ім. А. С. Макаренка № 107-к від 20 серпня 2018 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України без отримання попередньої згоди відповідних профспілкових органів.

Статтею 43 КЗпП України передбачені випадки, у яких розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого органу проводиться за попередньою згодою виборного органу, зокрема це розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1(крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 252 КЗпП України звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, його керівників, профспілкового представника, крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об`єднання професійних спілок).

Вказана норма встановлює необхідність отримання попередньої згоди не лише виборного органу, а і вищого виборного органу професійної спілки для членів виборного профспілкового органу і застосовується у взаємозв`язку зі статтею 43 КЗпП України, якою передбачені випадки отримання попередньої згоди виборного профспілкового органу при звільненні з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року в справі № 686/27915/18 (провадження № 61-8617св19) міститься висновок про те, що звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП за закінченням строку дії трудового договору не вважається звільненням з ініціативи роботодавця, підстави якого передбачені статтями 40, 41 КЗпП України . Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 квітня 2020 року в справі № 592/14598/18 (провадження № 61-2530св20) з подібних правовідносин.

Інші доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову.

Згідно частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року в справі № 686/27915/18 (провадження № 61-8617св19) та Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2020 року в справі № 592/14598/18 (провадження № 61-2530св20), не дають підстав для висновку, що судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржені судові рішення без змін, а тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 15 листопада 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 03 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов