Постанова

від 24.05.2021 по справі 673/723/20

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 673/723/20

Провадження № 22-ц/4820/734/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2021 року м. Хмельницький

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Талалай О. І. (суддя-доповідач), Корніюк А. П., П`єнти І. В.,

секретар судового засідання Садік Н. Д.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 673/723/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 03 березня 2021 року (суддя Дворнін О. С., відомості про дату виготовлення повного судового рішення відсутні) у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства Граніт-Гарант про визнання незаконним і скасування наказу та поновлення на роботі.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд

у с т а н о в и в :

02 червня 2020 року ОСОБА_1 , звертаючись до суду із вказаним позовом зазначав, що на підставі наказу № 87 від 01 квітня 2019 року він був прийнятий на роботу на посаду охоронника Приватного підприємства Граніт-Гарант . Після тимчасової непрацездатності у період з 23 грудня 2019 року по 01 січня 2020 року 02 січня 2020 року його не допустили до роботи і повідомили про звільнення. У подальшому на його адресу була надіслана трудова книжка, яку отримав 31 січня 2020 року. Відповідно до запису у трудовій книжці звільнений з роботи за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) з 27 грудня 2019 року відповідно до наказу № 260к. Вважає звільнення незаконним. Згідно із трудовим законодавством не допускається звільнення працівника у період його тимчасової непрацездатності. Звільнення з порушенням установленого порядку є підставою для поновлення порушених трудових прав. Місячний строк звернення з позовом до суду після звільнення пропустив з поважних причин, оскільки не отримував копію наказу про звільнення і трудову книжку.

Тому позивач просив: поновити пропущений з поважної причини строк звернення до суду за вирішенням трудового спору; визнати протиправним і скасувати наказ директора Приватного підприємства Граніт-Гарант від 27 грудня 2019 року № 260к про звільнення з роботи за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України; поновити на посаді охоронника Приватного підприємства Граніт-Гарант з 28 грудня 2020 року.

Рішенням Деражнянського районного суду Хмельницької області від 03 березня 2021 року у позові відмовлено.

ОСОБА_1 , не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення вимог. Посилається на неповне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зазначає, що не подавав заяву про звільнення за згодою сторін. Надіслана ним заява від 23 грудня 2019 року стосується проведення розрахунку за понаднормово виконану роботу за серпень 2019 року, оскільки працював за відсутнього напарника. Суд не врахував порушення норми КЗпП України при звільненні його у період тимчасової непрацездатності.

У засідання апеляційного суду учасники судового процесу не з`явилися, про розгляд справи повідомлені належним чином. ОСОБА_1 надіслав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно з пунктами 3 і 4 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції правильно установив, що з 02 квітня 2019 року на підставі наказу № 87 від 01 квітня 2019 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на посаду охоронника Приватного підприємства Граніт-Гарант , яке здійснювало охорону об`єктів агрофірми Обрій с. Голосків Летичівського району Хмельницької області.

На підставі наказу № 260к від 27 грудня 2019 року позивач звільнений з роботи за пунктом 1 статті 36 КЗпП України за угодою сторін.

Наведені обставини підтверджуються матеріалами справи.

Відмову у позові суд мотивував безпідставністю позовних вимог. Звільнення ОСОБА_1 проведено на підставі його заяви від 23 грудня 2019 року за згодою сторін. Передбачена законом заборона звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності не поширюється на випадки звільнення за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України.

Проте такий висновок суду не ц повному обсязі відповідає обставинам справи і вимогам закону.

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є угода сторін.

У випадку, коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Оформлення припинення трудового договору за угодою сторін здійснюється у письмовій формі. У наказі і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини1 статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.

Отже, передбачена пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.

Наявна у матеріалах справи заява ОСОБА_1 від 23 грудня 2019 року, адресована директорові Приватного підприємства Граніт-Гарант (а.с. 39), стосується проведення розрахунку за понаднормово виконану роботу за серпень 2019 року. Позивач зазначає також, що не бажає працювати у випадку порушення роботодавцем трудового законодавства. Проте у заяві не зазначено про звільнення за згодою сторін і не визначена дата закінчення роботи.

Тому помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що заява ОСОБА_1 від 23 грудня 2019 року містила вимогу про звільнення з роботи за угодою сторін у категоричній формі.

Відповідно звільнення позивача на підставі пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП України проведено підприємством з порушенням вимог закону.

З огляду на викладене заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про відсутність спільного волевиявлення сторін, спрямованого на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме за угодою сторін.

Разом з тим, не ґрунтується на законі посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на порушення при його звільненні вимог частини 3 статті 40 КЗпП України.

Відповідно до наведеної норми закону не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Спір у справі, що переглядається, не стосується звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Позовні вимоги є обґрунтованими, проте апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для поновлення пропущеного позивачем строку звернення до суду за вирішенням трудового спору.

Частиною 1 статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що трудову книжку із записом про звільнення отримав від ПП Граніт-Гарант 31 січня 2020 року. З позовом до суду він звернувся 02 червня 2020 року. Заява не містить зазначення поважних причин пропуску місячного строку з дня отримання трудової книжки.

Згідно зі статтею 234 КЗпП України суд може поновити строк, установлений статтею 233 цього Кодексу, у разі його пропуску з поважних причин.

Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1 обрав інший порядок захисту порушених прав, звернувшись у лютому-березні 2020 року до прокуратури Тернопільської області, Управління Держпраці у Тернопільській області, що свідчить про помилку у праві, оскільки цивільні спори про поновлення на роботі підлягають розгляду та вирішенню судом.

Такі звернення не могли бути перешкодою в одночасному зверненні до суду з позовом про поновлення на роботі.

Помилка позивача в обранні неналежного порядку захисту його трудових прав не може бути визнана поважною причиною пропуску строку звернення до суду за їх захистом.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом строк, подання позову. Тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження рішення роботодавця щодо звільнення у строк, встановлений законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку на звернення до суду з позовом про поновлення на роботі з поважних причин. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.

Судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, які беруть участь у справі. Поновлення строку на оскарження рішення роботодавця про звільнення без доведеності поважності причин не забезпечило б рівноваги між інтересами сторін та правової визначеності у цивільних відносинах, які є складовими принципу верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.

Передбачені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Пропуск такого строку є підставою для відмови у позові.

Отже, у позові ОСОБА_1 необхідно відмовити з підстав пропуску місячного строку звернення до суду з позовом про вирішення трудового спору про поновлення на роботі.

Згідно з частиною 4 статті 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

З огляду на викладене рішення суду першої інстанції потрібно змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 03 березня 2021 року змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 31 травня 2021 року.

Суддя-доповідач О. І. Талалай

Судді А. П. Корніюк

І. В. П`єнта