Постанова

від 31.05.2021 по справі 195/1784/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

31 травня 2021 року

м. Київ

справа № 195/1784/17

провадження № 61-4349св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Фермерське господарство Скорук М. А. ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2018 року у складі судді Кондус Л. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2019 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Фермерського господарства Скорук М. А. (далі - ФГ Скорук М. А. ) про розірвання договору оренди земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що їй належить на праві приватної власності земельна ділянка, кадастровий номер 1225483500:01:006:0247, площею 7,710 га, яка знаходиться на території Кисличуватської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області.

01 серпня 2010 року між нею та ФГ Скорук М. А. було укладено договір оренди земельної ділянки строком на 49 років, за умовами якого вона, як орендодавець, передала, а ФГ Скорук М. А. , як орендар, прийняло в оренду земельну ділянку, розміром 7,710 га ріллі, ціна якої складає 83 500,00 грн.

Державна реєстрація договору оренди земельної ділянки від 01 серпня 2010 року була проведена Томаківським відділом ДРФ центру ДЗК 15 квітня 2011 року.

Зазначала, що за умовами укладеного договору орендодавець приймає від орендаря в рахунок орендної плати грошові кошти з розрахунку 1 253,00 грн на рік або у натуральному вигляді сільськогосподарську продукцію. Орендар зобов`язаний сплачувати орендну плату протягом терміну дії договору не пізніше 01 грудня поточного року.

Посилалась на те, що з 2011 року ФГ Скорук М. А. не сплачувало їй орендну плату ні у грошовому вигляді, ні у натуральній формі, не надавало послуги у відробітковій формі, та за її розрахунками має значу заборгованість зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою, її письмові вимоги залишило без реагування та належного виконання.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила суд розірвати договір оренди земельної ділянки, укладений 01 серпня 2010 року між нею та ФГ Скорук М. А. .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів обґрунтованості пред`явлених позовних вимог, оскільки нею не доведено факт істотного та систематичного порушення орендарем умов договору оренди земельної ділянки.

Натомість відповідач надав докази здійснення орендної плати - як у грошовій, так і у натуральній формах.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У березні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просила скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не зазначили аргументів щодо неприйняття та відхилення відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків від 25 квітня 2017 року № 733, наданих суду позивачем. Суди не посилаються на визначені сторонами в договорі оренди землі акти, як документи, які підтверджують розмір, обсяг, дату та вид оплати відповідачем грошових коштів за користування земельною ділянкою.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу № 195/1784/17 із суду першої інстанції.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у квітні 2019 року, ФГ Скорук М. А. заперечувало проти доводів ОСОБА_1 , а оскаржувані судові рішення вважало законними і обґрунтованими.

Фактичні обставини, встановлені судами

ОСОБА_1 належить на праві власності на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ДП № 122724, виданого 11 червня 2001 року Кисличуватської сільською радою, земельна ділянка площею 7,710 га, кадастровий номер 1225483500:01:006:0247, яка знаходиться на території Кисличуватської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області (а. с. 7).

01 серпня 2010 року між ОСОБА_1 та ФГ Скорук М. А. було укладено договір оренди земельної ділянки строком на 49 років, за умовами якого ОСОБА_1 , як орендодавець, передала, а ФГ Скорук М. А. , як орендар, прийняло в оренду земельну ділянку, розміром 7,710 га ріллі, ціна якої складає 83 500,00 грн.

Державна реєстрація договору була проведена Томаківським відділом ДРФ центру ДЗК 15 квітня 2011 року.

У пункті 9.3 договору оренди землі сторони передбачили розрахунок (розмір) орендної плати в грошовій формі або в натуральній, та відробітковій формі виплати орендної плати.

Так, відповідно до умов договору оренди земельної ділянки розмір орендної плати встановлено у грошовій формі оплати у розмірі 1 253,00 грн або натуральній оплаті: фуражне зерно 2 000 кг, соняшник 100 кг, борошно 100 кг, цукор 50 кг, солома з доставкою 0,5 т, доставка води 3 куб. м, оранка, сівба та збирання сільгоспкультур 0,5 га. Також умовами договору передбачено оплату ритуальних послуг у випадку смерті орендодавця.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ ) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2018 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2019 року відповідають зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої та другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Статтею 2 Закону України Про оренду землі в редакції, чинній на момент укладання договору, передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно зі статтею 13 вказаної редакції Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 15 Закону України Про оренду землі у редакції, чинній на момент укладання договору, істотними умовами договору оренди землі: є об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Згідно з положеннями статей 21, 22 зазначеної редакції Закону України Про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати. Орендна плата за земельні частки (паї) встановлюється, як правило, у грошовій формі. За добровільним рішенням власника земельної частки (паю) орендна плата за земельні частки (паї) може встановлюватися у натуральній формі. Внесення орендної плати оформлюється письмово, за винятком перерахування коштів через фінансові установи.

Відповідно до частини першої статті 32 Закону України Про оренду землі у редакції, чинній на момент укладання договору, на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Відповідно до пункту д частини першої статті 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати .

Аналіз вищевказаних норм права дає підстави для висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18).

Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_1 зазначала, що орендну плату за договором оренди земельної ділянки від 01 серпня 2010 року вона не отримує з 2011 року.

Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України).

Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій виходили з недоведеності позовних вимог, встановивши, що у даному випадку факт систематичної несплати орендної плати відсутній.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.

Суди встановили, що відповідачем надано докази здійснення орендної плати як у грошовій, так і у натуральній формах.

Так, представником ФГ Скорук М. А. у справі надано письмові відомості виплати орендної плати власнику земельної ділянки та пояснено в судовому засіданні, що видача орендної плати пайщикам у господарстві ведеться у книзі обліку, відповідно до якої орендодавець розписується за отримання орендної плати в натуральній формі напроти свого прізвища.

Позивач з 2011 року розписувалася за отримання орендної плати у натуральній формі, про що в облікових книгах навпроти прізвища ОСОБА_1 є відповідні записи. Зазначені відомості додано представником відповідача до заперечення на позов, а належним чином завірену копію долучено судом до матеріалів справи у судовому засіданні (а. с. 34-39).

Враховуючи викладене, суди встановили відсутність факту систематичної несплати орендної плати позивачу, а тому обґрунтовано вважали, що у задоволенні позову слід відмовити.

Заперечення ОСОБА_1 щодо того, що вона не підписувала зазначені відомості у книзі обліку, висновків судів не спростовують, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами.

Враховуючи наявність у позивача сумнівів щодо належності підпису у відомостях, які надав представник відповідача про отримання орендної плати, судом першої інстанції було роз`яснено позивачу право заявити суду клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи.

Таке клопотання позивач не заявляла.

Посилання заявника на те, що суди попередніх інстанцій не зазначили аргументи щодо неприйняття та відхилення відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків від 25 квітня 2017 року № 733, висновків судів не спростовують, адже у договорі оренди землі зазначено про можливість сплати оренди як у грошовому виразі, так і у альтернативній формі - натуральній, що по суті виконано відповідачем.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та фактично зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець