Постанова

від 01.06.2021 по справі 520/17260/2020

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2021 р. Справа № 520/17260/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Калиновського В.А.,

Суддів: Кононенко З.О. , Макаренко Я.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.02.2021, головуючий суддя І інстанції: Севастьяненко К.О., м. Харків, по справі № 520/17260/2020

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області

про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, в якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №6691-СГ від 31.03.2020;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (код ЄДРПОУ 39792822) вирішити по суті спільне письмове клопотання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 21.08.2019 шляхом видання Наказу щодо надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.02.2021 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №6691-СГ від 31.03.2020.

Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (код ЄДРПОУ 39792822) вирішити по суті клопотання ОСОБА_1 від 21.08.2019 щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Позивач, не погодившись із вказаним рішенням в частині відмови у задоволенні позову, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.02.2021 року у справі № 520/17260/2020 в частині відмови у задоволенні позову та прийняти постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивач вказує, що зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача не є ефективним способом захисту його прав, оскільки дає можливість відповідачу діяти на власний розсуд та прийняти рішення про відмову у задоволенні заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з тих самих чи інших підстав, що зумовить повторне звернення позивача за захистом порушеного права.

Від відповідача до Другого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Головне управління Держгеокадастру у Харківській області вказує, що доводи заявлені позивачем в апеляційній скарзі є безпідставним та суперечать вимогам чинного законодавства, на підставі зазначеного відповідач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вказує наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної, що Рішеннями Великобурлуцького районного суду Харківської області від 20.03.2009 у справі №2-57/09 та від 06.05.2009 у справі №2-56/09, які набрали законної сили, за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнано право на земельну частку (пай) в розмірі 7,71 умовних кадастрових гектарів на території Новоолександрівської сільської ради Великобурлуцького району Харківської області, як членів КСП "Рублене" Великобурлуцького району Харківської області та зобов`язано Великобурлуцьку районну державну адміністрацію Харківської області надати земельні ділянки із земель державної власності у відповідних розмірах.

Розпорядженнями Великобурлуцької районної державної адміністрації Харківської області №9 та №10 від 26.01.2010 надано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту землеустрою.

На виконання вказаних судових рішень розроблено проекти землеустрою, а також присвоєно ділянками кадастрові номери: 6321483700:01:000:0660 та 6321483700:01:000:0661.

Головою Великобурлуцької районної державної адміністрації Харківської області підготовлено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок на території Новоолександрівської сільської ради ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та надіслано листом №01-51/808 від 01.04.2013 до юридичного департаменту Харківської обласної державної адміністрації.

Листом № 06-62/46 від 18.04.2013 юридичний департамент Харківської обласної державної адміністрації повідомив голову Великобурлуцької районної державної адміністрації Харківської області про те, що з урахуванням вимог ст. 19 Конституції України та нової редакції ст. 122 ЗК України (від 01.01.2013) у Великобурлуцької районної державної адміністрації Харківської області відсутні правові підстави для видання розпоряджень щодо надання у власність земельних ділянок сільскогосподарського призначення із земель державної власності.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 21.08.2019 звернулись до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із клопотанням, в якому просили надати дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) із земель державної власності на території Новоолександрівської сільської ради Великобурлуцького району Харківської області орієнтованою площею по 7,71 умовних кадастрових гектарів та передати у приватну власність; при розгляді даного клопотання розглянути можливість передання уже сформованих земельних ділянок 6321483700:01:000:0660 та 6321483700:01:000:0661.

Відповідач в листі № Б-11611/0-5847/0/95-19 від 25.09.2019 повідомив позивача про те, що згідно змісту судового рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 06.05.2009 у справі № 2-56/09 Головне управління Держгеокадастру у Харківській області взагалі не приймало участі у справі і вказане судове рішення не містить жодних зобов`язань стосовно Головного управління Держгеокадастру у Харківській області. Також, вищевказаним судовим рішенням зобов`язано Великобурлуцьку районну державну адміністрацію Харківської області надати земельну ділянку сільськогосподарського призначення із земель державної власності ОСОБА_1 на території Новоолександрівської сільської ради Великобурлуцького району Харківської області, разом з тим, в клопотанні ОСОБА_1 просить надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка розташована на території Новоселівської сільської ради Великобурлуцького районного суду Харківської області. Положення частини 6 статті 118 ЗК України містять імперативні вимоги щодо обов`язковості додавання до клопотання зацікавленої особи графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, а тому, недодержання вимог щодо змісту клопотання, ненадання належним чином оформлених графічних матеріалів, може бути самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Враховуючи викладене, Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та подальшої передачі у власність.

Не погоджуючись із вказаною відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з позовом.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.02.2020 у справі №520/13285/19 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, оформлену листом від 25.09.2019 за вих. № Б-11611/0-5847/0/95-19 у наданні дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передання їх у приватну власність.

Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.08.2019 з урахуванням висновків суду по даній справі.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Рішення суду в апеляційному порядку не оскаржене та набрало законної сили 02.03.2020.

Згідно ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На виконання рішення суду відповідачем повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 та прийнято наказ від 31.03.2020 №6691-СГ Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації з землеустрою .

Підставою для прийняття вказаного наказу слугувало порушення порядку звернення з заявою, оскільки така заява, на думку відповідача, є колективною з огляду на те, що підписана ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Не погоджуючись з наказом позивач звернулась до суду.

Відмовляючи у задоволення позову в частині зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Харківській області надати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, суд першої інстанції виходив з того, що за обставинами справи належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 .

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів зазначає, що з урахуванням приписів ст.308 КАС України, дане рішення підлягає апеляційному перегляду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Харківській області надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України, земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 4 Земельного кодексу України, завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

За змістом частин першої-третьої, п`ятої статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 Земельного кодексу України.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами встановлений ст.118 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частиною першою статті 118 Земельного кодексу України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Частиною шостою наведеної норми передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України).

Таким чином, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

При цьому ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України визначений вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Колегія суддів зазначає, що чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 ЗК України.

Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого "земельного" питання. У світлі вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим.

Колегія суддів зазначає, що дозвіл і проект землеустрою, розроблений на його підставі, є стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність чи користування. Передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.

При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. Таку правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду України від 13.12.2016 у справі №815/5987/14 та постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17, від 22.02.2019 у справі № 813/1631/14.

Як вбачається зі ст. 79-1 Земельного кодексу України, метою надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок є формування земельної ділянки, яке полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Отже, надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. Під час розробки проекту, серед іншого, визначаються (узгоджуються) її межі та з`ясовується наявність правових та фактичних перешкод для надання її у власність, зокрема спірність прав щодо ділянки. Ці обставини повинні враховуватися органом, що розпоряджається землями, під час затвердження проекту та надання земельної ділянки у власність, а не на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Надання дозволу на розробку проекту відведення не свідчить, що проект відповідачем буде затверджено. Якщо буде виявлено обставини, що за законом є підставами для відмови у затвердженні проекту, відповідач може відмовити.

Таку правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду від 28.02.2020 у справі №461/1257/17.

Так, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.02.2020 у справі №520/13285/19 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, оформлену листом від 25.09.2019 за вих. № Б-11611/0-5847/0/95-19 у наданні дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передання їх у приватну власність. Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.08.2019 з урахуванням висновків суду по даній справі.

Рішення суду в апеляційному порядку не оскаржено та набрало законної сили 02.03.2020.

Відповідно до ч. 4 ст. 77 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, рішенням суду першої інстанції, встановлено протиправну відмову Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, оформлену листом від 25.09.2019 за вих. № Б-11611/0-5847/0/95-19, у наданні дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Щодо доводів апеляційної скарги позивача про те, що зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача не є ефективним способом захисту його прав, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Тобто, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив в його задоволенні.

В такому разі суд під час перевірки підстав прийняття рішення, перевіряє конкретні підстави відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. У разі визнання незаконності підстав, що стали причиною прийняття рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, доцільним способом захисту є власне зобов`язання уповноваженого суб`єкта прийняти конкретне рішення, а не зобов`язання повторно розглянути клопотання. Оскільки клопотання вже було розглянуто, рішення прийнято, тому повторний розгляд клопотання не захистить прав заявника.

Водночас, за загальним правилом, відсутні підстави для зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, якщо уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.

Колегія суддів враховує, що Головним управління Держгеокадастру у Харківській області прийнято рішення про відмову у наданні дозволу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність яке оформлено листом від 31.03.2020 р. № 6691-СГ.

Суб`єкт владних повноважень повинен сам виправляти свої помилки і відновлювати права осіб, що звернулися до нього, і щодо яких мали місце порушення. Тим більше після того, як неправомірність рішення (дії, бездіяльності) встановлено судом.

Колегія суддів наголошує, що відповідно до статті 118 Земельного кодексу України відповідач зобов`язаний або надати дозвіл позивачу на розроблення проекту землеустрою, або відмовити у наданні такого дозволу, але на законних підставах.

Вказаний висновок відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 28.05.2020 року у справі № 819/654/17, від 18.06.2020 року у справі № 802/1827/17-а.

Метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ст. 2 КАС України). Відтак, обираючи спосіб захисту прав позивача, суд першої інстанції мав зважати на ефективність такого захисту.

Ця мета перегукується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством(рішення від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).

Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача(рішення від 18.12.1996 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника(рішення від 24.07.2012 у справі "Джорджевич проти Хорватії", п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі "Ван Остервійк проти Бельгії", п.п. 36-40).Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Відповідно до частини першоїстатті 124 Конституції Україниправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах(абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінніст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції.(Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16 СМ, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12 ).

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що зобов`язання відповідача розглянути клопотання позивача повторно не захистить порушені права ефективно.

Відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою можуть бути неодноразовими. Враховуючи, що позивач звернувся до відповідача зі всіма необхідними документами, судом першої інстанції перевірено підстави відмови та визнано їх такими, що не відповідають закону, а інших підстав відмови не встановлено, колегія суддів вважає, що ефективним способом захисту порушеного права є задоволення позовних позивача.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.02.2021 року по справі № 520/17260/2020 в частині відмови у задоволенні позову з прийняттям в цій частині постанови про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.02.2021 по справі № 520/17260/2020 - скасувати в частині відмови у позові.

Прийняти в цій частині постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (код ЄДРПОУ 39792822) вирішити по суті спільне письмове клопотання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 21.08.2019 шляхом видання наказу щодо надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.02.2021 року по справі №520/17260/2020 залишити без змін..

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді З.О. Кононенко Я.М. Макаренко