Рішення

від 21.05.2021 по справі 910/4032/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.05.2021Справа № 910/4032/20

За позовом Управління Рівненської єпархії Української Православної Церкви до Рівненської обласної державної адміністрації третя особа,яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача: - Релігійна громада Свято-Покровської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) села Будераж, Здолбунівського району Рівненської області про визнання протиправним та скасування розпорядження Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.

Представники сторін: від позивача:Пильгун М.В. - представник за довіреністю; від відповідача:не з`явився; від третьої особи:Соботник Р.В. - представник за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/4032/20 за позовом Управління рівненської єпархії Української Православної Церкви до Рівненської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування Розпорядження Рівненської обласної державної адміністрації "Про реєстрацію статутів релігійних громад у новій редакції" № 255 від 26.03.2019 стосовно реєстрації статуту Релігійної громади Свято-Покровської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви села Будераж Здолбунівського району, в новій редакції з новою юридичною силою.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач вчинив протиправно, з порушенням встановленого порядку, затвердивши статут у новій редакції.

Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 23.03.2020 відкрито провадження у справі № 910/4032/20, вирішено проводити розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 15.05.2020.

08.04.2020 через загальний відділ діловодства суду надійшла заява Релігійної громади Свято-Покровської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) села Будераж, Здолбунівського району Рівненської області про вступ у справу третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Оскільки рішення у даній справі може вплинути на права та обов`язки Релігійної громади Свято-Покровської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) села Будераж, Здолбунівського району Рівненської області, суд дійшов висновку про її залучення до участі в справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача, про що вказано у відповідній ухвалі суду.

09.06.2020 через загальний відділ діловодства суду позивачем долучено докази направлення позовної заяви та доданих до неї документів на адресу третьої особи.

11.06.2020 третя особа надала письмові пояснення щодо позову.

Крім того, 19.06.2020 до суду від позивача надійшли заперечення на пояснення третьої особи та клопотання про витребування у відповідача оригіналу реєстраційної справи Релігійної громади Свято-Покровської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви с. Будераж Здолбунівського району.

Враховуючи наявні в матеріалах справи фактичні дані, неявку представника відповідача, суд дійшов висновку про відкладення підготовчого судового засідання в порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України до 24.07.2020.

23.07.2020 третя особа долучила до справи додаткові пояснення.

Крім того, 24.07.2020 відповідачем подано письмовий відзив на позов у якому також міститься клопотання про закриття провадження у справі, оскільки спір не пов`язаний зі здійсненням господарської діяльності релігійною організацією в розумінні ст. 19 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".

Також, 24.07.2020 через загальний відділ діловодства суду надійшло клопотання позивача про витребування в Рівненської обласної державної адміністрації копії матеріалів реєстраційної справи Релігійної громади Свято-Покровської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) села Будераж, Здолбунівського району Рівненської області.

Безпосередньо в підготовчому судовому засіданні 24.07.2020 представник третьої особи усно заявив про залишення позову без розгляду в порядку п. 8 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України. Суд запропонував подати вказане клопотання у письмовому вигляді та оформити свої доводи належним чином.

У підготовчому судовому засіданні 24.07.2020 оголошено перерву до 31.07.2020.

31.07.2020, напередодні судового засідання позивачем долучено до справи письмову відповідь на відзив, у якій, зокрема, мають місце заперечення проти заяви відповідача про закриття провадження у справі.

Третя особа, 31.07.2020 підтримуючи доводи відповідача також заявила про закриття провадження в справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України. Письмового клопотання про залишення позову без розгляду заявлено не було, тому суд, усне клопотання третьої особи, заявлене 24.07.2020 залишає без розгляду.

Представники позивача безпосередньо в підготовчому судовому засіданні заперечували проти закриття провадження у справі та просили задовольнити заявлене раніше клопотання про витребування копії реєстраційної справи. Заяву про витребування оригіналів реєстраційної справи суд за клопотанням позивача залишив без розгляду.

Представники відповідача та третьої особи, у свою чергу, проти витребування доказів заперечували та наполягали на закритті провадження у справі.

Суд, з огляду на приватноправовий характер правовідносин у цій справі та суб`єктний склад сторін, вважає, що відповідач та третя особа дійшли помилкового висновку про необхідність розгляду цієї справи в порядку цивільного судочинства.

При цьому, суд вважає помилковим посилання на висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладені в постановах від 20.11.2019 у справі № 910/8132/19; від 18.12.2019 у справі № 916/2086/19, оскільки суб`єктний склад сторін та предмет спору у вказаних справах є відмінним, а саме фізична особа звернулась з позовом до релігійної організації; правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем, стосуються питань участі позивача у створенні та діяльності релігійної громади.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що у даній справі слід врахувати правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду від 19.12.2018 у справі 806/3462/14, від 08.11.2019 у справі № 807/2297/15. До того ж, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду здійснив розгляд справ за тотожним предметом і суб`єктним складом в порядку господарського судочинства у справах № 910/13499/19 (постанова від 27.05.2020); № 910/15213/19 (постанова від 26.03.2020).

Таким чином, з огляду на наведені вище обставини, клопотання відповідача та третьої особи про закриття провадження у справі задоволенню не підлягають.

З огляду на пояснення представників учасників процесу, з урахуванням предмету позову, суд дійшов висновку, що заявлені до витребування докази мають суттєве значення для вирішення спору, а тому заява про витребування доказів задоволена судом.

З огляду на те, що в судовому засіданні 31.07.2020 здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України на 02.10.2020.

02.10.2020 до суду звернулася третя особа із клопотанням про оголошення перерви в судовому засіданні.

Крім того, 13.10.2020 відповідачем на виконання вимог ухвали суду було долучено докази.

20.10.2020 через загальний відділ діловодства суду від третьої особи надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення розгляду справи № 910/4998/20 Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду, а позивач, у свою чергу, 04.11.2020 письмово заперечив проти вказаного клопотання.

У судових засіданнях з розгляду спору по суті неодноразово оголошувались перерви.

При розгляді даної справи враховано, що суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Відповідно до ст. 114 Господарського процесуального кодексу України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій.

Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальних дій, та відповідає завданню господарського судочинства.

Безпосередньо в судовому засіданні 21.05.2021 було продовжено розгляд спору по суті та проведено судові дебати.

Крім того, перед початком дебатів суд наголосив, що наразі досі залишене без вирішення клопотання третьої особи про зупинення провадження у справі.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 195 Господарського процесуального кодексу України, Провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу.

Зважаючи на те, що клопотання третьої особи про зупинення не підпадає під дію вказаної норми, тоді суд дійшов висновку про залишення без розгляду такого клопотання.

У судовому засіданні 21.05.2021 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Релігійна громада Свято-Покровської парафії Рівненської єпархії Української православної Церкви с. Будераж Здолбунівського району була створена у 1991 році відповідно до ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" з ініціативи громадян - жителів с. Будераж. Дата державної реєстрації 25.09.1991, дата запису - 31.01.2011, номер запису 1 596 120 0000 000839.

З моменту створення Релігійна громада належала до Української Православної Церкви, а її статут був затверджений керуючим Рівненською єпархією УПЦ архієпископом Варфоломієм.

Згідно з п. п. 1, 3 статуту, зареєстрованого розпорядженням голови Рівненської обласної державної адміністрації від 23.12.2010 № 600 і чинного на момент прийняття оскаржуваного розпорядження, Свято-Покровська парафія є релігійним об`єднанням, первинний структурний підрозділ Української Православної Церкви, який безпосередньо входить до складу Рівненської єпархії. Парафія об`єднує громадян православного віросповідання для сумісного здійснення права на свободу сповідання та поширенні православної віри, а також для піклування про релігійно-моральне виховання.

26.03.2019 розпорядженням голови Рівненської обласної державної адміністрації № 255 зареєстровано статут Релігійної громади Святи-Покровської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви с. Будераж Здолбунівського району у новій редакції.

Підставою для винесення розпорядження стала заява, зареєстрована в облдержадміністрації, подана від імені релігійної громади, та протокол парафіяльних зборів членів релігійної громади Свято-Покровської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви с. Будераж Здолбунівського району Рівненської області від 17.02.2019.

Позивач вважає, що оскаржуване розпорядження є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки прийняте з перевищенням наданих повноважень та з грубим порушенням Конституції України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" та Закону України "Про місцеві державні адміністрації".

Спір у справі, на думку позивача, виник у зв`язку з тим, що затвердивши статут у новій редакції відповідач не перевірив відповідність поданих на реєстрацію документів законодавству та статуту релігійної громади, чинному на момент внесення змін у статут, а також прийняв документи за неповним переліком.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Правовідносини, пов`язані з діяльністю релігійних організацій, регулюються Законом № 987-ХІІ , який був прийнятий 23 квітня 1991 року та набув чинності 06 червня 1991 року (Закон).

Положеннями статті 14 вказаного Закону було визначено, що перевищення встановленого цим Законом терміну прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством Української РСР. Зміни і доповнення статутів (положень) релігійних організацій підлягають реєстрації в тому ж порядку і в ті ж терміни, що і реєстрація статутів (положень).

Відповідно до статті 15 Закону № 987-ХІІ в редакції від 23 квітня 1991 року рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації із зазначенням підстав відмови повідомляється заявникам письмово в десятиденний термін. Це рішення може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством Української РСР.

Згідно зі статтею 16 Закону № 987-ХІІ в редакції від 23 квітня 1991 року реєстрація статутів (положень) новоутворених після реорганізації релігійних організацій здійснюється в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону .

На момент прийняття цього Закону не існувало господарських чи арбітражних судів, не було прийнято Господарський процесуальний кодекс України.

Натомість на час прийняття Закону № 987-ХІІ Цивільний процесуальний кодекс України містив главу 31-А, в порядку якої розглядались спори громадян і юридичних осіб із суб`єктами владних повноважень щодо оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності в адміністративних правовідносинах.

У подальшому Верховною Радою України було прийнято ГПК , який згодом, зазнавши змін, був викладений у редакції від 16 серпня 2020 року.

Відповідними нормами цього процесуального закону було визначено юрисдикцію спорів між юридичною особою та її учасником (засновником, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

У той же час відповідні зміни до Закону № 987-ХІІ внесені не були.

Господарський процесуальний кодекс є спеціальним нормативним актом, до предмета регулювання якого входить, у тому числі, визначення юрисдикції та підсудності судових спорів.

Що стосується суті спору у даній справі, то фактично підставою позову є незгода Релігійної організації з рішенням загальних зборів членів Релігійної організації про зміну канонічної підлеглості, оформленим протоколом від 17 лютого 2019 року № 1, оскільки, на думку цієї організації, воно прийняте з порушенням вимог чинного законодавства особами, які не мали права його приймати, за відсутності необхідного кворуму, всупереч раніше прийнятому на загальних парафіяльних зборах релігійної громади рішенню.

Із цього вбачається, що у позивача наявний спір не з державним реєстратором, а порушення своїх прав він убачає в ухваленні відповідного рішення загальними зборами членів Релігійної організації про зміну канонічної підлеглості та у прийнятті нової редакції статуту.

Положеннями пункту 3 частини першої статті 20 ГПК визначено, що до юрисдикції господарських судів відносяться справи у спорах між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи.

Спори за участю громадського об`єднання зі статусом юридичної особи як учасника цивільних правовідносин підлягають розгляду у судах відповідно до вимог як ЦПК , так і ГПК залежно від змісту позовних вимог та сторін такого спору.

Відповідно до статті 13 Закону № 987-ХІІ (в чинній редакції) Релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).

Згідно зі статтею 7 Закону № 987-ХІІ (в чинній редакції) релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Положеннями частин першої - п`ятої статті 8 Закону № 987-ХІІ (в чинній редакції) визначено, що релігійна громада є місцевою Релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).

Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюються загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.

Отже, спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом) відносяться до спорів щодо управління такою юридичною особою і мають розглядатись у порядку господарського судочинства.

Вказана правова позиція також викладена у Постанові Великої палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19.

Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Виходячи з телеологічного (цільового), логічного й системного тлумачення положень статей 302, 303 ГПК України і статей 13, 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", можна зробити висновок, що господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно із частиною другою статті 4 ГПК юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Позов у цій справі подано Релігійною організацію до ОДА про визнання протиправним і скасування розпорядження № 255 від 26.03.2019, яке стосувалося реєстрації нової редакції статуту Релігійної організації на підставі рішення загальних парафіяльних зборів Релігійної організації (релігійної громади с. Будераж) про зміну підлеглості в канонічних та організаційних питаннях цієї релігійної громади.

Згідно з пунктом 4 статуту (у редакції, прийнятій на парафіяльних зборах 04 грудня 2010 року, Релігійна організація "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) села Будераж, Здолбунівського району Рівненської області здійснює свою діяльність при дотриманні діючого законодавства, статуту Української Православної Церкви, статуту Рівненської єпархії, а також даного статуту.

Органами парафіяльного управління є: Парафіяльні збори, очолювані настоятелем та Парафіяльна рада, підзвітна настоятелю (п. 8. статуту)

Тобто третя особа як юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону , що відповідає загальному положенню про цивільну дієздатність юридичної особи, закріпленому в частині першій статті 92 Цивільного кодексу України .

Оскарження реєстраційних дій, що зазначено як предмет позову в цій справі, по суті є похідною вимогою від спору щодо дійсності статуту релігійної організації в новій редакції.

Рішення, які були прийняті загальними парафіяльними зборами релігійної громади (членами такої громади в кількості 94 особи), належать до рішень, які були ухвалені всередині цієї громади (Релігійної організації) щодо реалізації цивільних прав, свобод та інтересів членів релігійної громади, а також спрямовані на забезпечення діяльності Релігійної організації як юридичної особи з метою задоволення інтересів її членів.

Ухвалене 17 лютого 2019 року рішення загальних парафіяльних зборів членів релігійної громади с. Будераж, що стало підставою для вчинення відповідачем спірної державної реєстрації, стосується прав та інтересів релігійної громади с. Будераж та її членів. Адже в результаті його ухвалення було змінено канонічне підпорядкування Релігійної організації (третьої особи), обрано її нового керівника (настоятеля парафії) та затверджено нову редакцію статуту. Тобто ухвалене рішення стосується, у тому числі, порядку організації та управління Релігійною організацією як юридичною особою.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18.

Відтак, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Водночас відповідно до пункту 2 частини першої статті 25 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України Про виконавче провадження щодо: визнання повністю або частково недійсними рішень засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу; визнання повністю або частково недійсними змін до установчих документів юридичної особи; заборони (скасування заборони) вчинення реєстраційних дій; накладення/зняття арешту корпоративних прав; зобов`язання вчинення реєстраційних дій; скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі; виділу юридичної особи; провадження у справах про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, прийнятих відповідно до Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом ; припинення юридичної особи, що не пов`язано з банкрутством юридичної особи; відміни державної реєстрації припинення юридичної особи; припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, що не пов`язано з банкрутством юридичної особи; відміни державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця; відміни в порядку апеляційного/касаційного оскарження судового рішення, на підставі якого вчинено реєстраційну дію.

Отже, судове рішення про визнання недійсним розпорядження про реєстрацію статуту Релігійної організації в новій редакції не є підставою для вчинення реєстраційних дій, а відповідна позовна вимога не відповідає ефективному способу захисту прав та інтересів у цих правовідносинах.

Відповідно до частини третьої статті 8 Закону № 987-ХІІ , держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту вичерпує свою дію з моменту внесення таких змін або доповнень до статуту (прийняття статуту в новій редакції).

Отже, зважаючи на характер спірних відносин, належному способу захисту інтересу Релігійної організації та/або її членів відповідає позовна вимога про визнання недійсним статуту Релігійної організації в новій редакції. Судове рішення про задоволення такої позовної вимоги є підставою для приведення суб`єктом державної реєстрації відомостей про Релігійну організацію, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у відповідність до відомостей статуту Релігійної організації в попередній редакції.

Вказана правова позиція відображена у Постанові Великої палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, зважаючи на встановлені фактичні обставини, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні заявленого позову в повному обсязі у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту порушеного права.

Враховуючи приписи пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає витрати по сплаті судового збору на позивача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Управління Рівненської єпархії Української Православної Церкви до Рівненської обласної державної адміністрації відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 31.05.2021 року.

Суддя Ю.О.Підченко