Окрема думка

від 19.05.2021 по справі 9901/320/19

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

(спільна)

суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Британчука В. В., Єленіної Ж. М.

на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2021 року № 9901/320/19 (провадження № 11-142заі21)

в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 у справі за її позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, визнання протиправним та скасування рішення, стягнення моральної шкоди

Короткий виклад історії справи

У червні 2019 року ОСОБА_1 зверталася до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, у якому просила:

- визнати протиправними дії відповідача щодо здійснення оцінювання ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді судді Вінницького міського суду Вінницької області в частині оцінювання критеріїв та показників, окрім тих, що оцінюються за результатами іспиту;

- зобов`язати ВККС завершити оцінювання ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді судді в частині оцінювання критеріїв та показників, окрім тих, що оцінюються за результатами іспиту;

- визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 13 травня 2019 року № 235/ко-19 (далі - рішення Комісії № 235/ко-19; Спірне рішення) про невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді судді Вінницького міського суду Вінницької області;

- стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 1 000 000 грн;

- стягнути з ВККС на користь позивачки судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтувала тим, що відповідач протиправно не оцінив у балах кожен окремо показник критеріїв компетентності ОСОБА_1 , а відсутність аргументів щодо аналізу всіх показників цих критеріїв свідчить про непрозорість та невмотивованість оскаржуваного рішення.

Зауважувала, що в оскаржуваному рішенні відповідач критерії професійної етики та доброчесності оцінював на підставі одних і тих же обставин, хоч показники їх встановлення є різними.

Відзначала, що проведення оцінювання невідповідності судді займаній посаді відбувалося не на підставі закону, а проведення будь-якого оцінювання судді не на підставі закону з подальшим можливим його звільненням з посади не відповідає європейським стандартам, тому дії, вчинені суб`єктом владних повноважень на проведення такого оцінювання, є протиправними.

Надання необмежених дискреційних повноважень ВККС щодо можливості виставлення будь-яких оцінок за критеріями професійної етики та доброчесності без необхідності їх обґрунтування є порушенням принципу верховенства права, а відсутність у законі механізму захисту від можливого свавільного втручання в право на належне оцінювання свідчить про порушення права на захист.

Водночас позивачка звертала увагу на упередженість одного із членів Комісії стосовно неї.

Короткий зміст установлених обставин та рішення суду попередньої інстанції

ОСОБА_1 Указом Президента України від 29 вересня 2010 року № 922/2010 призначена на посаду судді Ленінського районного суду міста Вінниці строком на п`ять років. Указом Президента України від 21 вересня 2012 року № 558/2012 переведена на роботу на посаду судді Вінницького міського суду Вінницької області в межах п`ятирічного строку. Указом Президента України від 29 грудня 2017 року № 443/2017 призначена на посаду судді Вінницького міського суду Вінницької області безстроково.

Рішенням ВККС від 7 червня 2018 року № 133/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання 2 188 суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, у тому числі судді Вінницького міського суду Вінницької області ОСОБА_1 .

Призначено проведення іспиту під час кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді та встановлено мінімально допустимий бал іспиту - 50 відсотків від максимально можливого бала у разі набрання суддею 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за складання анонімного письмового тестування; 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за виконання практичного завдання.

ВККС 18 жовтня 2018 року прийняла рішення № 235/зп-18, яким затвердила результати першого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді Іспит , зокрема судді Вінницького міського суду Вінницької області ОСОБА_1 , яка отримала за результатами складання анонімного письмового тестування 77,625 бала, а за виконання практичного завдання - 97 балів. На етапі складення іспиту позивачка загалом набрала 174,625 бала.

ОСОБА_1 було допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді Дослідження досьє та проведення співбесіди , вона пройшла тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складено висновок і визначено рівні показників критеріїв особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності.

13 травня 2019 року з ОСОБА_1 проведено співбесіду, за наслідками якої прийнято рішення, яким визначено, що суддя Вінницького міського суду Вінницької області ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрала 622,625 бала, що становить менше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв; визнано суддю ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді; вирішено внести до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) подання з рекомендацією про звільнення ОСОБА_1 з посади судді.

Підставою для прийняття такого рішення стало те, що суддя в деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2013-2014 роки повинна була вказати ОСОБА_2 як члена своєї сім`ї та зазначити про наявність житлового будинку загальною площею 326,6 кв. м, земельної ділянки загальною площею 0,1000 га, мотоцикла марки KAWASAKI та автомобіля марки LAND ROVER . Вказані обставини встановлені рішеннями судів, предметом розгляду яких були поділ майна та встановлення місця проживання.

29 травня 2019 року до ВРП надійшло подання від 29 травня 2019 року № 21-2964/19 з рекомендацією ВККС від 13 травня 2019 року № 235/ко-19 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вінницького міського суду Вінницької області.

10 червня 2019 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла позовна заява позивачки, подана через свого представника, про скасування Спірного рішення.

16 червня 2020 року ВРП за результатами розгляду надісланого подання ухвалила рішення № 1846/0/15-20 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вінницького міського суду Вінницької області на підставі підпункту 4 пункту 16 1 розділу ХV Перехідні положення Конституції України.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 29 березня 2021 року закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Своє рішення обґрунтував тим, що Спірне рішення ВККС із висновком про рекомендування ВРП розглянути питання про звільнення позивачки з посади судді є тим рішенням, яке не може бути самостійним предметом судового розгляду. Ці обставини унеможливили подальший розгляд справи й ухвалення рішення по суті спору, а стали підставами для закриття провадження у справі, оскільки її не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Мотивами для закриття провадження у справі стали не стільки порушення правил предметної підсудності, скільки передчасне звернення суб`єкта адміністративного права до адміністративного суду, якому за процесуальним законом підсудний цей спір.

Позивачка не погодилася із зазначеним рішенням і через свого представника подала апеляційну скаргу, у якій просила скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 березня 2021 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Узагальнюючи свої доводи, зазначала таке:

- суд першої інстанції не врахував, що оскаржуване рішення ВККС створило негативні наслідки для неї (заподіяна шкода діловій репутації, вплив на приватне життя в частині професійного кар`єрного розвитку, недоотримання суддівської винагороди) і фактично стало підставою для звільнення;

- таке рішення не може вважатися виключно рекомендацією, оскільки законом не передбачена можливість надання рекомендації, а лише зазначено, що це рішення як самостійний акт може бути підставою для внесення подання, яке, своєю чергою, є тим самим актом, що розглядається під час вирішення питання про звільнення судді з посади;

- суд порушив право позивачки на судовий захист, позаяк неповно встановив обставини справи і не врахував того факту, що позивачка оскаржила не лише рішення, а й дії Комісії, а провадження у справі закрив виключно з мотивів неможливості оскарження рішення (залишені поза увагою вимоги про зобов`язання завершити оцінювання, вимога про відшкодування моральної шкоди та інше);

- суд оскаржуваною ухвалою лише закріпив необмеженість дискреційних повноважень ВККС під час проведення кваліфікаційного оцінювання, що, за умови закриття провадження та з урахуванням непослідовної судової практики Верховного Суду в цій категорії справ, взагалі унеможливлює захист порушених прав та інтересів особи на національному рівні.

Велика Палата Верховного Суду постановою від 19 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 березня 2021 року - без змін.

Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що згідно із частинами першою, другою статті 88 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів (далі - Закон № 1402-VIII) ВККС ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді. Суддя, який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС.

За частиною третьої цієї статті рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: склад членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; рішення не підписано будь-ким із складу членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання; суддя не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання; рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

Згідно із частинами сьомою, восьмою статті 101 Закону № 1402-VIII рішення ВККС можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом, а рішення Комісії щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.

Більшість суддів Великої Палати Верховного Суду дійшла висновку, що якщо ще раз повернутись до змісту частини восьмої статті 101 цього Закону, то вона говорить, що рішення ВККС, яке містить рекомендацію з пропозицією до здійснення певних дій та ухвалення певного рішення, може бути оскаржене, але за обов`язкової умови - тоді, коли буде ухвалене рішення за відповідною рекомендацією.

Встановлення законом такої умови не обмежує право кожного, хто його має, на оскарження рішень ВККС до адміністративного суду, однак запроваджує, оптимізує чи робить раціональною можливість звернення до суду за захистом своїх прав, коли рішення Комісії з рекомендацією буде актуалізоване через рішення органу, який за законом вправі розглядати рішення з рекомендацією й ухвалювати за ним відповідне рішення.

Більшість суддів Великої Палати Верховного Суду вважає, що на інше розуміння положень частин сьомої, восьмої статті 101 Закону № 1402-VIII не повинні впливати висновки ВККС, які передували ухваленню рішення щодо надання рекомендації, як-от визнання, що суддя не склав іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів, відмова судді в допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді. Ці висновки складають основу, підґрунтя рішення щодо надання рекомендації і повинні оцінюватися та розглядатися разом з останнім рішенням, яке, власне, й було ухвалено на підставі таких висновків.

За змістом статей 1, 3 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII Про Вищу раду правосуддя прийняття рішення про звільнення судді з посади належить до компетенції ВРП.

Тобто вирішення питання про звільнення судді належить виключно до компетенції ВРП після розгляду на її засіданні подання ВККС про звільнення судді. За результатами такого розгляду ВРП приймає вмотивоване рішення, яке остаточно вирішує питання щодо кар`єри судді, є обов`язковим для виконання та викликає відповідні правові наслідки і може бути оскаржене в судовому порядку.

Водночас за нормами Закону № 1402-VIII (стаття 88) рішення Комісії, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, суддя (кандидат на посаду судді) має право оскаржити до адміністративного суду.

При цьому рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, саме по собі не має наслідком звільнення судді, а є лише підставою для такого звільнення. Під час розгляду подання ВККС про звільнення судді ВРП може і не погодитися з висновком ВККС.

З огляду на те, що процедура кваліфікаційного оцінювання, підбиття її підсумків (у ВККС) і застосування наслідків (рішенням ВРП) є стадіями єдиного провадження, рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді не має самостійних правових наслідків, а є частиною цього кваліфікаційного провадження.

Звільнення судді з посади є конституційною функцією ВРП. У межах кваліфікаційного провадження ВРП має право перевірити вмотивованість та обґрунтованість рішення ВККС. У разі виявлення недоліків, що мають суттєве значення, зокрема вплинули на об`єктивність оцінювання, ВРП має не лише право, але й обов`язок запобігти порушенню прав судді. У такий спосіб ВРП забезпечує конституційні гарантії незалежності судді, складовою якої є неможливість дострокового звільнення судді з підстав, прямо не передбачених Конституцією України.

ВРП може ухвалити рішення про відмову в задоволенні подання про звільнення судді з посади. У цьому випадку суддя продовжує перебувати на посаді, а рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді втрачає юридичне значення.

Отже, оскільки оскаржуване рішення не може бути самостійним предметом судового розгляду, більшість суддів Великої Палати Верховного Суду дійшла висновку про те, що в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 необхідно відмовити.

Підстави і мотиви для висловлення окремої думки

Відповідно до частини третьої статті 34 КАС суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.

Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що предметом позову в цій справі є, зокрема, визнання протиправним та скасування рішення Комісії № 235/ко-19, яким позивачку визнано такою, що не відповідає займаній посаді, та вирішено внести до ВРП подання з рекомендацією про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вінницького міського суду Вінницької області.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 стосовно тлумачення частини другої статті 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до частини третьої статті 24 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно із частиною першою статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивачка, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Крім того, вважаємо за необхідне наголосити, що вимога стосовно доступності правосуддя в частині реалізації права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів закріплена в міжнародних документах: Загальній декларації прав людини (стаття 8), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (стаття 14), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) (стаття 6), Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 29 листопада 1985 року (пункт 4).

Відповідно до пункту 58 Рекомендації СМ/Rес (2010) 12 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки від 17 листопада 2010 року якщо органи судової влади встановлюють системи для оцінювання роботи суддів, такі системи мають ґрунтуватися на об`єктивних критеріях. Ці критерії повинен оприлюднити компетентний судовий орган. Процедурою має бути передбачений дозвіл суддям висловлювати погляди щодо власної діяльності та її оцінювання, а також оскаржувати оцінювання в незалежному органі влади або суді.

Згідно з пунктом 81 Висновку Організації з безпеки і співробітництва в Європі/Бюро з демократичних інститутів та прав людини щодо Закону України Про судоустрій і статус суддів від 30 червня 2017 року суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати змогу оскаржити результати незадовільного оцінювання, особливо якщо зачіпаються громадянські права судді в розумінні статті 6 Конвенції, і чим серйознішими можуть бути наслідки оцінювання для судді, тим важливішими є такі права на ефективне оскарження.

Європейський суд з прав людини у пунктах 21-26 рішення від 22 липня 2014 року у справі Корня проти Республіки Молдова (заява № 22735/07) констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції. Цей суд зазначив, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати в деяких випадках обмеженням. Суд повинен переконатись у тому, що застосовані заходи не обмежують та не знижують можливості доступу до суду таким чином, що порушується сам зміст цього права. Більше того, обмеження буде неспівмірним з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету та якщо не існує розумної співмірності між застосованими заходами і переслідуваною метою (рішення у справі Уейт і Кеннеді проти Німеччини , заява № 26083/94, пункт 59). Право на доступ до суду буде порушеним, коли регулювання не переслідує більше мету правової безпеки і належного управління правосуддям, а є бар`єром, який перешкоджає підсудній особі добитися розгляду по суті своєї справи компетентним судом (рішення у справі Цалкізіс проти Греції , заява № 11801/04, пункт 44).

Як убачається з матеріалів справи, рішення Комісії № 235/ко-19, ухвалене внаслідок здійснення суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, стосується прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 , породжує правові наслідки та обов`язки для позивачки, оскільки встановлює факт невідповідності судді займаній посаді і є підставою для внесення ВККС рекомендації до ВРП про звільнення позивачки. Отже, на наше переконання, є таким, що порушує права ОСОБА_1

Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновком суду першої інстанції про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС, оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Не погоджуючись із наведеним висновком більшості суддів Великої Палати Верховного Суду, вважаємо за необхідне зазначити таке.

Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Комісії.

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Комісії визначені у статті 266 КАС.

Підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV Перехідні положення Конституції України з дня набрання чинності Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) визначено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) , має бути оцінена в порядку, визначеному законом.

Згідно з пунктом 20 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону

№ 1402-VIII відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) , оцінюється колегіями ВККС у порядку, визначеному цим Законом.

За правилами частин першої, другої та п`ятої статті 83 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС.

На підставі частин другої, четвертої статті 84 цього Закону за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання ВККС ухвалює одне з рішень, визначених цим Законом.

Згідно з положеннями частин другої та третьої статті 88 Закону № 1402-VIII суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС.

Рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; 2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання; 3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання; 4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

З аналізу вказаних законодавчих норм убачається, що суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, має право оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС.

При цьому необхідно зазначити, що рекомендаційний характер має лише останній абзац рішення Комісії № 235/ко-19, а всі інші за своєю правовою природою є імперативними приписами, що порушують права та законні інтереси позивачки ОСОБА_1 , у зв`язку із чим таке рішення може бути оскаржено до суду.

Ураховуючи наведене, вважаємо, що висновок Великої Палати Верховного Суду, зокрема, про те, що рішення Комісії № 235/ко-19 не може бути самостійним предметом судового розгляду, є помилковим.

На нашу думку, розглядаючи адміністративну справу, необхідно перевіряти обґрунтованість та мотиви визнання ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді судді, які зазначені в оскаржуваному рішенні ВККС, а також доводи щодо протиправності дій та бездіяльності Комісії під час проведення кваліфікаційного оцінювання позивачки.

ОСОБА_1 в червні 2019 року зверталася до суду з позовом на рішення Комісії № 235/ко-19, яке позивачка, на наше переконання, мала право оскаржити на підставі статті 88 Закону № 1402-VIIІ.

Повна перевірка рішення ВККС, яке оскаржується, на предмет дотримання принципів, наведених у частині другій статті 2 КАС, є гарантією досягнення мети адміністративного судочинства - ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому перевірка лише формальної наявності в тексті вказаного рішення ВККС мотивів, з яких остання дійшла відповідних висновків, без оцінки їх обґрунтованості та аргументів особи, щодо якої прийнято рішення, не узгоджується з метою адміністративного судочинства. Обмеження судового контролю суперечить самій природі Верховного Суду, визначеного Конституцією України найвищим судом у системі судоустрою України, покликаного забезпечувати гарантоване право людини на ефективний судовий захист.

Таким чином, при вирішенні спорів щодо рішення, дій та бездіяльності ВККС суд повинен перевірити, чи не порушує таке рішення права та свободи людини в цілому, і не обмежуватись аналізом переліку підстав, визначених у частині третій статті 88 Закону № 1402-VIII.

На нашу думку, більшість суддів Великої Палати Верховного Суду, залишивши без змін ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 березня 2021 року про закриття провадження в цій справі, заклала суперечності як щодо застосування пункту 1 частини першої статті 238 КАС, яка передбачає закриття провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, так і щодо положень частини четвертої статті 22, статті 266 цього Кодексу та статті 88 Закону № 1402-VIII, які, на наше переконання, прямо передбачають оскарження до суду рішення Комісії № 235/ко-19.

Висновки

З огляду на викладене вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду повинна була апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 березня 2021 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Судді Великої Палати Верховного Суду: О. Б. Прокопенко

В. В. Британчук

Ж. М. Єленіна