Постанова

від 01.06.2021 по справі 400/996/20

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2021 р. Категорія 109020100м.ОдесаСправа № 400/996/20 Головуючий в 1 інстанції: Марич Є. В.

час і місце ухвалення: письмове провадження,

м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Семенюка Г.В.

суддів: Домусчі С.Д. , Шляхтицького О.І.

при секретаріВишневській А.В.

за участю сторін: Пред-к апелянтаОСОБА_1 (адвокат, ордер) Пред-к 3-ої особиАндраш Анастасія Олегівна (адвокат, ордер)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року по справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Краснопільської сільської ради Березанського району Миколаївської області, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "ДТЕК ТИЛИГУЛЬСЬКА ВІТРОЕЛЕКТРОСТАНЦІЯ", Березанська селищна рада про визнання протиправним та скасування рішення від 17.07.2019 р. № 37, -

встановиВ:

Позивачі, звернувся до суду з позовом до Краснопільської сільської ради Березанського району Миколаївської області (далі-відповідач), за участю третьої особи ТОВ "ДТЕК ТИЛИГУЛЬСЬКА ВІТРОЕЛЕКТРОСТАНЦІЯ", Березанська селищна рада, в якому просили визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 17.07.2019 р. № 37, мотивуючи його тим, що спірним рішенням відповідач надав дозвіл на розроблення проекту землеустрою третій особі на земельні ділянки, які належать на праві власності позивачам, чим порушив приписи Земельного кодексу України.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року у позові відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою задовольнити вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що відмовляючи у позові, суд першої інстанції не врахував, що із графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, а також із схеми місця розташування земельної ділянки, на якій вказано кадастрові номери земельних ділянок, вбачається, що відповідач надав дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки частково, саме на земельні ділянки, що належать на праві власності позивачам, що в свою чергу є неправомірним.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що 13.06.2019 р. третя особа звернулась до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,32 га із земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у запасі, що перебували у користуванні КСП «Краснопілля» в оренду на 49 років на території Краснопільської сільської ради Березанського району Миколаївської області (за межами населеного пункту).

До клопотання долучено графічні матеріали із зазначенням місця розташування бажаної земельної ділянки (т. 1 а. с. 60-61).

Рішенням відповідача № 37 від 17.07.2019 р. надано дозвіл на розроблення проекту відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,32 га із земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у запасі, що перебували у користуванні КСП «Краснопілля» в оренду на 49 років на території Краснопільської сільської ради Березанського району Миколаївської області (за межами населеного пункту).

Позивачі вважають спірне рішення таким, що порушує їх права власності на земельну ділянку, звернулись до суду з даним позовом.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що спірне рішення не порушує права власності позивачів на земельну ділянку, оскільки спірне рішення не є документом, який наділяє правом оренди третю особу.

П`ятий апеляційний адміністративний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне:

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, нормами Земельного кодексу України (далі - ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) було чітко визначені підстави відмови відповідного органу виконавчої влади у задоволенні заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки) (ч. 2 ст. 123 ЗК України).

Підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (ч. 3 ст. 123 ЗК України).

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону (ч. 1 ст. 116 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 124 ЗК передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Приписами статті 123 ЗК України визначено, що надання земельних ділянок державної власності у користування здійснюється, зокрема, органами виконавчої влади на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у випадках, передбачених законом, або на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). При цьому розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого органами виконавчої влади, відповідно до повноважень, передбачених статтею 122 цього Кодексу.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи, приймає рішення про надання земельної ділянки у користування (частина шоста статті 123 ЗК України).

Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Аналіз вищенаведених норм права дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у користування (оренду) громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у користування (оренду) зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких визначені в статті 123 ЗК органи приймають одне з відповідних рішень.

При цьому, слід зазначити, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.

Аналогічна правова позиція висловлена також у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Таким чином, апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції, що спірне рішення не порушує права власності позивачів на земельну ділянку, оскільки спірне рішення не є документом, який наділяє правом оренди третю особу.

Крім того, у справі наявні графічні матеріали (т. 1 а. с. 61,224, 232-234), з яких вбачається, що земельні ділянки позивачів з кадастровими номерами 4820982400:08:000:0046, 4820982400:08:000:0083 розташовані поруч із земельною ділянкою, щодо виділення якої зверталась третя особа за кадастровим номером 4820982400:08:000:0238, яка належить до земель комунальної власності.

Надання чи відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не тягне за собою юридичних наслідків для позивача, а є лише певним етапом у процесі передачі земельної ділянки у користування, реалізація якого може бути здійснена лише після затвердження розробленої документації із землеустрою.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2020 року по справі за № 806/352/16.

Слід зазначити, що апелянт в апеляційній скарзі дійшов помилкових висновків щодо неправильного застосування судом першої положень ст.ст. 20, 23,122,123 ЗК.

Доводи апелянта є хибними, що відповідач не мав права надавати дозвіл на розробку проекту землеустрою для зміни цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 4820982400:08:000:0238 та порушив положення ст. 23 ЗК.

Частиною 2 статті 23 ЗК визначено, що для будівництва промислових підприємств, об`єктів житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв`язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов`язаних з веденням сільськогосподарського виробництва, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.

Тобто, з аналізу зазначеної норми вбачається, що ЗК не містить заборони надавати для будівництва промислових підприємств, об`єктів житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв`язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб землі сільськогосподарського призначення.

Крім того, частиною другою статті 22 ЗК визначено, що до земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Земельна ділянка з кадастровим номером 4820982400:08:000:0238, щодо якої надано дозвіл на розробку проекту землеустрою рішенням № 37, розташована в полезахисній смузі, що відповідно до статті 22 ЗК є несільськогосподарськими угіддями, а відтак така земельна ділянка може бути надана для будівництва промислових підприємств, об`єктів житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв`язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов`язаних з веденням сільськогосподарського виробництва.

Отже, твердження апелянта, що судом першої інстанції неправильно застосовані положення ст. 23 ЗК є необґрунтованими, а відтак відсутні підстави для скасування рішення.

Доводи апелянта щодо неправильного застосування судом першої інстанції положень ст. 122 та 123 ЗК та не дослідження всіх наданих доказів, зокрема даних публічної кадастрової карти, також не відповідають дійсності зважаючи на наступне.

Позивачі дійшли помилкового висновку про накладення меж ділянки з кадастровим номером 4820982400:08:000:0238 на межі ділянок позивачів.

Проте, як убачається із матеріалів справи, а також з офіційних публічних джерел, зокрема, Публічної кадастрової карти, накладення меж ділянок позивачів та ділянки з кадастровим номером 4820982400:08:000:0238 відсутні.

Так, Публічна кадастрова карта - частина програмного забезпечення Державного земельного кадастру, за допомогою якої здійснюється надання доступу до відомостей Державного земельного кадастру та оприлюднення у вигляді відкритих даних визначених Законом України "Про Державний земельний кадастр" відомостей. (Постанова Кабінет Міністрів України № 1051 від 17.10.2012 Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру ).

Однак, Публічна кадастрова карта не містить даних щодо наявності помилок геометрії у відношенні земельної ділянки апелянта та земельної ділянки з кадастровим номером 4820982400:08:000:0238.

Інформацію з Публічної кадастрової карти є доступною для всіх в будь-який момент. Третьою особою неодноразово надавались суду скріншоти з Публічної кадастрової карти щодо земельних ділянок позивачів та третьої особи (письмові пояснення від 22.09.20 щодо позовної заяви про визнання протиправним та скасування рішення Краснопільської сільської рада Березанського району Миколаївської області № 37 від 17 липня 2019 року, письмових пояснення щодо відповіді на відзив від 30.11.20).

Більше того, як зазначає представник третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК ТИЛИГУЛЬСЬКА ВІТРОЕЛЕКТРОСТАНЦІЯ", що із Публічної кадастрової карти чітко видно, що земельна ділянка апелянта та земельна ділянка з кадастровим номером 4820982400:08:000:0238 навіть не є сусідніми, адже між ними розташована ще одна земельна ділянка комунальної власності з кадастровим номером 4820982400:08:000:0246.

Вказаний факт спростовує твердження апелянта щодо накладення частини земельної ділянки з кадастровим номером 4820982400:08:000:0238 на земельну ділянку апелянта, та підтверджує висновок суду першої інстанції про відсутність факту порушення прав апелянта рішенням № 37.

Апелянт посилаючись на положення статей 122, 123 ЗК не зазначає в чому саме полягає не правильне застосування судом першої інстанції положень вказаних статей.

Тобто, апелянт дійшов хибного висновку, що рішенням № 37 прийнятим відповідачем змінено цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 4820982400:08:000:0238.

Частиною 2 статті 20 ЗК визначено, що зміни цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Тобто, підстава для зміни цільового призначення є рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання у користування, а не рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Предметом розгляду судової справи № 400/996/20 є рішення № 37 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, а не вирішення питання зміни цільового призначення земельної ділянки, тому застосування положень ч. 2 ст. 20 ЗК на вказаному етапі є передчасним та безпідставним, а твердження апелянта про необхідність застосування судом ч. 2 ст. 20 ЗК є необґрунтованими.

Таким чином, матеріалами справи спростовано твердження апелянта про надання відповідачем спірним рішенням дозволу на розроблення проекту відведення на земельні ділянки, які належать на праві власності позивачам, відтак під час винесення спірного рішення відповідачем не порушено норм Земельного кодексу України та прав позивачів.

Посилання апелянта на постанову Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 року апеляційний суд не приймає до уваги, адже розгляд вказаної категорії справи відбувається саме за правилами адміністративного судочинства та апеляційний суд не вбачає підстав відступати від даної практики, яка викладена в Постанові ВП ВС від 30 січня 2020 року по справі за № 806/352/16.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , - залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року по справі № 400/996/20, - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст Постанови складено - 02 червня 2021 року.

суддя-доповідача Семенюк Г.В. судді Домусчі С.Д. Шляхтицький О.І.