Рішення

від 26.05.2021 по справі 922/1211/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" травня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/1211/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

при секретарі судового засідання Стеріоні В.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Мефодіївська, буд. 11; код ЄДРПОУ: 31557119) до Приватного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод" (61089, м. Харків, проспект Індустріальний, буд. 3; код ЄДРПОУ: 05808853) про стягнення заборгованості за участю представників:

позивача - Підгорного Б.Б., довіреність №40-1181 від 17.03.21;

відповідача - Вишневської Г.В., довіреність від 11.01.21.

ВСТАНОВИВ:

06.04.2021 Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод", в якій просить суд стягнути з Приватного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод" заборгованість за невиконання договірних зобов`язань по оплаті теплової енергії в сумі 1 758 456,74 грн. за період з січня 2020 року по лютий 2021 року, пеню в сумі 10782,01 грн., 3% річних в сумі 22 285,63 грн., інфляційні в сумі 54 154,11 грн., а також покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору в сумі 27 685,18 грн.

В обґрунтування позову позивач вказує на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань в частині оплати за договором про постачання теплової енергії №7104 від 01.04.2003.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 08.04.2021 прийнято позовну заяву (вх.№1211/21 від 06.04.2021) Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" до розгляду та відкрито провадження у справі №922/1211/21. Встановлено, що справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Розпочати підготовче провадження і призначити підготовче засідання на "28" квітня 2021 р. о 09:40. Відповідачу, згідно статті 165 ГПК України, встановити строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов. Роз`яснено відповідачу, що відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Позивачу, згідно статті 166 ГПК України, встановлено строк 5 днів на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання. Встановлено відповідачу строк 5 днів на подання заперечень на відповідь позивача на відзив, оформлених відповідно до ст.167 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 28.04.2021 відкладено підготовче засідання на 26.05.2021.

20.05.2021 через канцелярію господарського суду Харківської області від генерального директора Приватного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод" надійшла заява (вх.№1158 від 20.05.2021) про розстрочення виконання рішення, в якому просить суд розстрочити відповідачу виконання судового рішення у справі на один рік з пропорційною оплатою суми боргу за позовними вимогами у розмірі 1 873 363,67 грн. до 28 числа кожного місяця по 156 113,63 грн. щомісячно, останній платіж 156 113,74 грн. зі сплатою до 28.06.2022.

Як стверджує відповідач борг у останнього виник, зокрема у зв`язку із складними фінансовим становищем Приватного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод", наявністю значної суми боргу по виплаті заробітної плати, боргами по розрахункам з бюджетом, за кредиторською заборгованістю. Погіршення фінансового стану та своєчасного виконання зобов`язань підприємством ускладнюється дією карантинних заходів, введених на території України та держав контрагентів через COVID-19, у зв`язку з чим товариство працює в умовах обмеженого ведення господарської діяльності. Крім того, останнім часом зменшено попит на підшипникову продукцію, як наслідок - впали обсяги виробництва, відбувається скорочення персоналу. Внаслідок зміни офіційного курсу гривні до іноземних валют значно зросли витрати Товариства на обслуговування вже отриманих кредитів. До виникнення боргу перед позивачем спонукала необхідність вжиття заходів з фінансування найбільш критичних заходів з підтримання життєздатності підприємства як цілісного виробничого комплексу, уникнення його зупинки та втрати висококваліфікованого персоналу з дефіцитними професіями. Тобто обставини, які спонукали до виникнення боргу є винятковими, а заява про розстрочення виконання судового рішення пов`язана з об`єктивними, непереборними - виключними обставинами, котрі ускладнюють його вчасне виконання та такими, що істотно ускладнюють та роблять неможливими виконання договору одразу.

26.05.2021 представник позивача через канцелярію господарського суду Харківської області надав повідомлення про зміну реквізитів (вх.№12177 від 26.05.2021).

Присутній в підготовчому засіданні 26.05.2021 представник позивача проти задоволення заяви (вх.№1158 від 20.05.2021) відповідача про розстрочення виконання рішення не заперечував.

Присутня в підготовчому засіданні 26.05.2021 представник відповідача зазначив, що відповідач позовні вимоги визнає в повному обсязі та просив суд задовольнити заяву (вх.№1158 від 20.05.2021) про розстрочення виконання рішення. Стверджує, що скрутний фінансовий стан відповідача не дозволяє сплатити виниклу суму боргу за договором про постачання теплової енергії №7104 від 01.04.2003 у сумі 1 758 456,74 грн. за період січень 2020 - лютий 2021 одномоментно.

Відповідно до ч.1 ст.191 ГПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Частиною 3 статті 185 ГПК України передбачено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення (ч.2 ст.191 ГПК України).

Частиною 1 статті 56 ГПК України визначено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Частиною 3 статті 56 ГПК України передбачено, що юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

В частині 9 статті 60 ГПК України зазначено, що у разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви, скарги, клопотання.

Так, присутня в підготовчому засіданні 26.05.2021 представник відповідача начальник юридичного відділу Вишневська Г.В., яку відповідно до довіреності б/н від 11.01.2021 уповноважено представляти інтереси відповідача, зокрема в господарських судах, позовні вимоги визнала в повному обсязі.

Як вбачається із матеріалів справи, Вишневська Г.В. займає посаду начальника юридичного відділу Приватного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод" у відповідності до положення про юридичний відділ Приватного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод" та наказу генерального директора Приватного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод" про призначення на посаду начальника юридичного відділу від 30.09.2020.

Обмеження повноважень представника Приватного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод" Вишневської Г.В. у зазначених довіреності та положенні відсутні.

Разом з цим суд роз`яснює відповідачу що, у відповідності до ч.4 ст.191 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.

Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 26.05.2021 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

01.04.2003 між Комунальним підприємством Харківські теплові мережі (енергопостачальна організація) та Приватним акціонерним товариством Харківський підшипниковий завод (споживач) було укладено тимчасовий договір про постачання теплової енергії №7104 (надалі - Договір) (а.с.7-9 т.1).

Відповідно до п.1.1. договору, за цим договором енергопостачальна організація бере на себе зобов`язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов`язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

Теплова енергія постачається в обсягах згідно з додатком №1 до цього договору у вигляді гарячої води (п.2.1.Договору).

Відповідно до п.6.1. Договору, розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно у грошовій формі відповідно до встановлених тарифів.

Розрахунковим періодом є календарний місяць, по результатам якого підписується акт на відпуск-получення теплової енергії (п.6.2.Договору).

Пунктом 6.3. Договору сторони погодили, що за три дні до початку розрахункового періоду сплачує енергопостачальній організації вартість, зазначеної в додатку №1 до договору кількості теплової енергії, що і є заявкою на наступний розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок розрахункового періоду.

Відповідно до п.6.4. Договору, якщо відповідач розраховується за приладами обліку:

- при перевищенні фактичного використання теплової енергії понад заявлену та сплачену до початку розрахункового періоду, це перевищення окремо оплачується відповідачем не пізніше 25-го числа поточного місяця;

- у випадку, коли фактичне використання теплової енергії нижче від заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду, залишок (сальдо) розрахунків визначається за фактичними показниками приладів обліку.

Згідно п.10.1., п.10.14. Договору, цей договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 31.12.2003. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

01.06.2018 сторони уклали додаткову угоду до Договору, якою виклали преамбулу Договору в новій редакції та внесли зміни до розділу "юридичні адреси сторін та платіжні реквізити" (а.с.17 т.1).

Як свідчать матеріали справи, за період з січня 2020 року по лютий 2021 року позивач здійснив постачання теплової енергії у приміщення відповідача, розташовані за адресами: м. Харків, вул. Біблика, б.38 та вул. Косарєва, б.37.

Факт споживання відповідачем теплової енергії на потреби опалення приміщень за вищевказаними адресами підтверджуються актами про підключення опалення на початку опалювального сезону 2019-2020 років, 2020-2021 років та відключення опалення наприкінці опалювального сезону 2019-2020 років, 2020-2021 років разом із додатками до них (а.с.32-40 т.1).

Приміщення відповідача оснащені приладами обліку, тому нарахування вартості спожитої теплової енергії здійснювалося відповідачу на підставі показників приладів обліку, які щомісячно передавалися відповідачем у вигляді відомостей обліку теплової енергії (а.с.41-49 т.1).

Як стверджує позивач, станом на 01.03.2021 по об`єднаному особовому рахунку відповідача обліковується заборгованість за спожиту теплову енергію на потреби опалення в сумі 1 758 456,74 грн., яка утворилася за період з січня 2020 року по лютий 2021 року. Відповідачу направлялися рахунки-фактури за спожиту теплову енергію, проте зазначені рахунки сплачені не були.

На підставі вищезазначеного, позивачем нараховано відповідачу за прострочення виконання договірних зобов`язань пеню в сумі 10782,01 грн., 3% річних в сумі 22 285,63 грн., інфляційні в сумі 54 154,11 грн.

Відповідач вищезазначену заборгованість визнає в повному обсязі, проте у зв`язку із складним фінансовим становищем підприємства просить суд розстрочити виконання рішення терміном на один рік.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів.

Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України вcтановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.7 ст.179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Відповідно до Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198 (далі - Правила), вказані Правила визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії (пункт 1 Правил).

Пунктом 3 Правил передбачено, що споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

Згідно з пунктом 4 Правил - користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, укладеного між споживачем і теплопостачальною організацією.

Пунктом 14 Правил передбачений обов`язок споживача укласти з теплопостачальною організацією договір до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання.

Закон України "Про житлово-комунальні послуги" визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.

Статтею 12 цього Закону визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до частини 2 статті 32 Закону України Про житлово-комунальні послуги (у редакції, станом на момент укладання договору), розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Відповідно до п.23 Правил, розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.

Положення ст.19 Закону України Про теплопостачання передбачає обов`язок споживача щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Відповідно до статті 16 Закону України Про житлово-комунальні послуги , надання комунальних послуг та надання послуги з управління багатоквартирним будинком здійснюються безперервно, крім часу перерв на: проведення ремонтних і профілактичних робіт згідно з будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації і користування, положеннями про проведення поточного і капітального ремонтів та іншими нормативно-правовими актами; міжопалювальний період для систем опалення виходячи з кліматичних умов згідно з нормативно-правовими актами; ліквідацію наслідків аварії.

У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку (ст.25 Закону України Про теплопостачання ).

При цьому, з аналізу наведених вище положень законодавства вбачається, що надання житлово-комунальних послуг, до яких віднесено послуги з теплопостачання здійснюється виключно на договірних засадах, забезпечення надання послуг з постачання теплової енергії здійснюється виконавцем безперервно. Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними у строки, встановлені договором або законом.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Зміна або розірвання договору допускається тільки за угодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі з підстав, установлених договором або законом. Тобто припинення зобов`язання на вимогу однієї зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, позивачем в обґрунтування суми заборгованості відповідача надано розрахунок вартості спожитої теплової енергії Приватним акціонерним товариством "Харківський підшипниковий завод" за період з січня 2020 року по лютий 2021 року (а.с.50 т.1), рахунки-фактури за період з січня 2020 року по лютий 2021 року з доказами їх отримання відповідачем (а.с.18-31 т.1), акти підключення та відключення споживача (а.с.32-40 т.1), відомості обліку споживання теплової енергії (а.с.41-49 т.1).

Таким чином, факт користування відповідачем житлово-комунальними послугами підтверджується матеріалами справи та визнається відповідачем в повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги те, що відповідач основну заборгованість за договором про постачання теплової енергії №7104 від 01.04.2003 за період з січня 2020 року по лютий 2021 року в розмірі 1 758 456,74 грн. визнав в повному обсязі, суд дійшов висновку, що заборгованість за договором про постачання теплової енергії №7104 від 01.04.2003 за період з січня 2020 року по лютий 2021 року в розмірі 1 758 456,74 грн. належним чином доведена позивачем, у зв`язку із чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Разом з тим, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 22285,63 грн. та інфляційні втрати в розмірі 54 154,11 грн.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 підкреслив, що платежі встановлені ст.625 ЦК України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Отже, Верховний Суд України розв`язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.

14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17, від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання.

Відповідачем позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в розмірі 22 285,63 грн. та інфляційних втрат в розмірі 54 154,11 грн. визнає в повному обсязі.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних нарахувань з використанням калькулятора "Ліга-Закон" суд встановив, що дані розрахунки є арифметично вірними, а тому суд задовольняє позов в цій частині.

Також, позивачем заявлено вимоги про стягнення пені у розмірі 10 782,01 грн.

Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Разом з тим, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів від 29.05.2013 №10 даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

В силу приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідач позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 10 782,01 грн. визнає в повному обсязі.

Суд, перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань з використанням калькулятора "Ліга-Закон" встановив, що відповідні розрахунки позивачем здійснено арифметично вірно, а тому суд задовольняє позов в цій частині.

Відповідно до частини 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи те, що відповідач до початку розгляду справи по суті визнав позов, у відповідності до частини 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у розмірі 13 842,59 грн., а 13 842,59 грн. судового збору підлягають поверненню позивачу з державного бюджету.

Разом з цим, відповідач просить суд розстрочити відповідачу виконання судового рішення у справі на один рік з пропорційною оплатою суми боргу за позовними вимогами у розмірі 1 873 363,67 грн. до 28 числа кожного місяця по 156 113,63 грн. щомісячно, останній платіж 156 113,74 грн. зі сплатою до 28.06.2022.

Дане клопотання мотивоване складним фінансовим становищем Приватного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод", наявністю значної суми боргу по виплаті заробітної плати, боргами по розрахункам з бюджетом та за кредиторською заборгованістю. При цьому, погіршення фінансового стану та своєчасного виконання зобов`язань підприємством ускладнюється дією карантинних заходів, введених на території України та держав контрагентів через COVID-19.

Позивач проти розстрочення відповідачу виконання судового рішення у справі на один рік не заперечував.

Згідно з положеннями частин 1, 3 статті 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відповідно до частини 4 статті 331 ГПК України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Таким чином, законодавець у будь-якому випадку пов`язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, виключними обставинами, що ускладнюють виконання судового рішення.

Отже, підставою для розстрочення виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк, встановлений судом.

Так, представник боржника зазначив, що боржник знаходиться у скрутному фінансовому становищі, оскільки не має грошових коштів, оборотних та необоротних засобів, за рахунок яких на даний час можливо виконати рішення суду в повному обсязі.

З Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що основним видом економічної діяльності Приватного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод" є виробництво підшипників, зубчастих передач, елементів механічних передач і приводів (основний); професійно-технічна освіта; загальна медична практика; неспеціалізована оптова торгівля; інші види роздрібної торгівлі поза магазинами; вантажний автомобільний транспорт.

Згідно статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 року, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" з 12 березня 2020 року установлено карантин на всій території України що діє по теперішній час.

У рішенні Конституційного Суду України від 26.06.2013 р. у справі № 5-рп/2013 зазначено, що розстрочка виконання рішення суду має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.

Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про надання розстрочки виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку розстрочки.

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі.

Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Обставини, які зумовлюють надання розстрочки виконання рішення суду повинні бути об`єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. Отже, питання щодо надання розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.

Як було встановлено судом, заборгованість відповідача перед позивачем виникла у період з січня 2020 року по лютий 2021 року у зв`язку з несвоєчасним здійсненням платежів за отриману теплову енергію за договором про постачання теплової енергії №7104 від 01.04.2003.

Пунктом 3 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України №73 від 07.02.2013, визначено, що звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) - звіт про доходи, витрати, фінансові результати та сукупний дохід; баланс (звіт про фінансовий стан) - звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов`язання і власний капітал.

Таким чином, належними доказами, які засвідчують фінансовий та майновий стан підприємства, є звіт про фінансові результати та баланс. Саме з цих документів, можливо встановити наявність або відсутність у відповідача активів, реалізація яких може дозволити виконати судове рішення.

За даними фінансової звітності відповідача за 2020 рік прибуток товариства склав 53 880,00 грн. (копія балансу станом на 31.12.2020 Ф-1 та копія звіту про фінансові результати Приватного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод" за 2020 рік Ф-2), однак за рішенням власників товариства прийнятому на чергових загальних зборах Приватного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод" 29.04.2021 у зв`язку з наявністю значного об`єму непокритих збитків минулих періодів, чистий прибуток Приватного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод" в повному обсязі спрямовано на покриття збитків минулих періодів (копія Протоколу за підсумками голосування з сьомого питання порядку денного загальних зборів Приватного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод" 29.04.2021).

Крім того, за даними звіту про заборгованість з оплати праці станом на 01.05.2021 заборгованість з виплати заробітної плати складає 47 186,50 грн. (копія Звіту Ф 3-борг), згідно довідки Приватного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод" № 35/83-2-11 від 18.05.2021 сума недоїмки по сплаті з ЄСВ станом на 17.05.2021 складає 12 256 036,16 грн.

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом.

При цьому, господарське процесуальне законодавство надає суду право відстрочити або розстрочити виконання судового рішення, але розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

На думку суду оплата стягнутої судовим рішенням суми боргу частинами дасть можливість боржнику самостійно здійснити погашення заборгованості без негативного впливу на діяльність та фінансовий стан відповідача.

Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем доведено факт знаходження підприємства у скрутному фінансовому стані та надані належні докази наявності обставин, що об`єктивно унеможливлюють виконання судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням балансу інтересів сторін, суд вважає за доцільне задовольнити заяву (вх.№1158 від 20.05.2021) Приватного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод" про розстрочення виконання рішення та розстрочити відповідачу виконання даного рішення строком на один рік.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" до Приватного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод" про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод" (61089, м. Харків, проспект Індустріальний, буд. 3; код ЄДРПОУ: 05808853) на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Мефодіївська, буд. 11; код ЄДРПОУ: 31557119, р/р НОМЕР_1 , банк: філія ХОУ ПАТ "Державний ощадний банк України", МФО 351823, ІПН:315571120396, свід.:№30008411) заборгованість за невиконання договірних зобов`язань по оплаті теплової енергії в сумі 1 758 456 (один мільйон сімсот п`ятдесят вісім тисяч чотириста п`ятдесят шість) грн. 74 коп. за період з січня 2020 року по лютий 2021 року, пеню в сумі 10 782 (десять тисяч сімсот вісімдесят дві) грн. 01 коп., 3% річних в сумі 22 285 (двадцять дві тисячі двісті вісімдесят п`ять) грн. 63 коп., інфляційні в сумі 54 154 (п`ятдесят чотири тисячі сто п`ятдесят чотири) грн. 11 коп., а також покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору в сумі 13 842 (тринадцять тисяч вісімсот сорок дві) грн. 59 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повернути Комунальному підприємству "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Мефодіївська, буд. 11; код ЄДРПОУ: 31557119) з державного бюджету 50% сплаченого судового збору у розмірі 13 842 (тринадцять тисяч вісімсот сорок дві) грн. 59 коп.

Оригінал платіжного доручення №4678 від 06 квітня 2021 року про сплату судового збору залишається в матеріалах справи №922/1211/21.

Рішення в частині повернення позивачу з державного бюджету судового збору є виконавчим документом.

Розстрочити виконання рішення господарського суду Харківської області від 26.05.2021 у справі №922/1211/21 за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" до Приватного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод" про стягнення заборгованості у розмірі 1 845 678,49 грн. та судового збору у розмірі 13 842,59 грн. на один рік, а саме:

- до 28.06.2021 - 156 113,63 грн.;

- до 28.07.2021 - 156 113,63 грн.;

- до 28.08.2021 - 156 113,63 грн.;

- до 28.09.2021 - 156 113,63 грн.;

- до 28.10.2021 - 156 113,63 грн.;

- до 28.11.2021 - 156 113,63 грн.;

- до 28.12.2021 - 156 113,63 грн.;

- до 28.01.2022 - 156 113,63 грн.;

- до 28.02.2022 - 156 113,63 грн.;

- до 28.03.2022 - 156 113,63 грн.;

- до 28.04.2022 - 156 113,63 грн.;

- до 28.05.2022 - 142 271,15 грн.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "03" червня 2021 р.

Суддя Т.О. Пономаренко