Постанова

від 25.05.2021 по справі 910/5651/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" травня 2021 р. Справа№ 910/5651/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Дідиченко М.А.

при секретарі Реуцькій Т.О.

За участю представників:

від позивача: Спасов М.С. (ордер серія АА № 1086959 від 22.03.2021)

від відповідача: Гайдак О.В. (ордер серія КС №705250 від 22.06.2020), ОСОБА_1.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення господарського суду міста Києва від 14.12.2020

у справі №910/5651/20 (суддя Гумега О.В.)

за позовом ОСОБА_2

до ОСОБА_1

про розірвання договору та стягнення 100 000 Євро, -

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2020 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про розірвання укладеного між позивачем та відповідачем рамкового договору купівлі-продажу акцій приватного акціонерного товариства Коріс України від 21.08.2019 та стягнення з відповідача перерахованої на виконання умов вказаного договору попередньої оплати в сумі 100 000,00 Євро.

Позовні вимоги про розірвання спірного договору обґрунтовані істотним порушенням відповідачем умов вказаного договору, зокрема його п.п. 3.5, 3.6, 3.7, 3.9, 3.11.

Вимагаючи повернення суми передоплати позивач послався на те, що, оскільки відповідач отримавши попередню оплату та не передавши на вимогу позивача акції у встановлений строк, відповідно до положень ч. 2 ст. 693 ЦК України, позивач має право на повернення вказаної суми попередньої оплати.

У позовній заяві та заяві про усунення недоліків позивачем наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, згідно з яким загальна сума таких витрат становить 265 809,45 грн. та складається з 45 809,45 грн. сплаченого судового збору, понесених витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з підготовкою позовної заяви у розмірі 110 000,00 грн. (попередній аналіз документів позивача (35 000,00 грн.), підготовка позовної заяви та додатків до неї (45 000,00 грн.), супутні витрати, пов`язані з підготовкою правової позиції та збиранням доказів у справі (30 000,00 грн.)) та очікуваних витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку із судовим розглядом справи господарським судом міста Києва, в тому числі підготовка додаткових процесуальних документів та участь адвоката у судових засіданнях, у розмірі 110 000,00 грн. (а.с.59 т.1)

Відповідач у відзиві на позовну заяву щодо попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат зазначив, що планує у зв`язку з розглядом даної справи понести судові витрати на професійну (правову) допомогу у розмірі 100 000,00 грн., а докази фактично понесених судових витрат будуть надані у встановлені ГПК України строки. (а.с. 96 т.1)

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач подав до суду заяву в порядку ст. 237 Господарського процесуального кодексу України (а.с.34-39 т.2 ) в якій просив суд визнати недійсним спірний договір на підставі ст. 203, 215, 229, 230 ЦК України, оскільки мала місце помилка щодо природи оспорюваного договору, прав та обов`язків, взятих на себе сторонами договору. Крім того позивач послався на те, що оспорюваний договір суперечить вимогам чинного законодавства України, оскільки:

- позивач помилився щодо гарантій відповідача та був введений в оману трастовою заявою відповідача;

- трастова заява згідно з п. 3.11 спірного договору не передбачена чинним законодавством України;

- відмова від прав акціонера - власника простих акцій, визначених ст. 25 Закону України Про акціонерні товариства , суперечить чинному законодавству України та є нікчемною;

- передача стратегічного управління згідно з п. 3.5 спірного договору не передбачене чинним законодавством України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.12.2020, повний текст якого складений 18.12.2020, у справі № 910/5651/20 позов задоволено частково:

- визнано недійсним рамковий договір купівлі-продажу акцій приватного акціонерного товариства Коріс України , укладений 21.08.2019 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;

- до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 100 000,00 Євро, сплачених за рамковим договором купівлі-продажу акцій приватного акціонерного товариства Коріс України , укладеним 21.08.2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та 45 809,45 грн. судового збору;

- в іншій частині позову відмовлено.

При розгляді спору сторін суд першої інстанції встановив відсутність встановлених законом підстав та умов щодо недійсності спірного договору внаслідок його укладення під впливом помилки та/або обману, а також відсутність підстав для визнання такого договору недійсним лише з підстав відсутності в законодавстві посилань на назву договору як рамкового , а також законодавчих вимог до поняття трастової заяви на що, серед іншого, послався позивач.

При цьому, судом першої інстанції встановлено, що спірний договір укладено з порушенням Закону України Про акціонерні товариства , Закону України Про цінні папери та фондовий ринок , Про депозитарну систему , ЦК України що свідчить про наявність правових підстав для визнання такого договору недійсним відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України та, враховуючи подану позивачем в порядку ст. 237 ГПК України заяву визнав такий договір недійсним.

Так, суд першої інстанції зазначив про те, що невідповідність спірного договору положенням чинного законодавства полягає у тому, що:

- передача відповідачем позивачу за спірним договором та трастовою заявою, як частиною такого договору (пп. 3.11.1 договору), своїх прав акціонера та відмова від своїх прав акціонера - не одержувати будь-яку вигоду від акцій, включаючи дивіденди або іншу будь-якого виду винагороду, не користуватися наданими акціями правами, включаючи право голосу на загальних зборах акціонерів, на призначення керівника товариства (за термінологією договору - передача стратегічного управління ) не відповідають положенням Закону України Про акціонерні товариства , Закону України Про цінні папери та фондовий ринок , ЦК України.

- за змістом спірний договір, як договір купівлі-продажу цінних паперів, є нікчемним в силу приписів ч. 9 ст. 17 Закону України Про цінні папери та фондовий ринок за змістом якої правочини щодо цінних паперів, вчинені без участі (посередництва) торговця цінними паперами, крім випадків, передбачених частиною восьмою цієї статті, є нікчемними.

Враховуючи те, що відповідно до приписів ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, що виключає можливість розірвання такого правочину неможливо, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог про розірвання спірного договору.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідач на користь позивача передоплати за спірним договором суд першої виходив з того, що:

- якщо сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17);

- саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту;

- враховуючи те, що спірний договір визнано недійсним, застосуванню при вирішенні спору в частині вимоги позивача про стягнення з відповідача 100 000,00 Євро, підлягає норма ч. 1 ст. 216 ЦК України, згідно якої у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Крім того, суд першої інстанції встановив відсутність підстав для покладання на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу, оскільки позивачем до закінчення судових дебатів у справі не подано жодних доказів таких витрат, які позивач сплатив або має сплатити, а також позивачем не зроблено відповідну заяву в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України.

Не погоджуючись з рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 14.12.2020 у справі № 910/5651/20 скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 про розірвання рамкового договору купівлі-продажу акцій приватного акціонерного товариства Коріс України та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми попередньої оплати у розмірі 100 000,00 Євро повністю.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оспорюване рішення є необґрунтованим та таким, що прийняте без повного зібрання та дослідження всіх доказів по справі, а також з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права.

У обґрунтування вказаної позиції відповідач послався на те, що:

- предметом спору в дані справі були вимоги про розірвання спірного договору та стягнення перерахованої на його виконання суми попередньої оплатив і правові підстави для заявлення таких вимог були інші, ніж ті, з яких суд задовольняв позов;

- у поданій позивачем в порядку ст. 237 ГПК України заяві він не просив застосувати наслідки недійсності правочину;

- при застосуванні наслідків недійсності правочину стягнення коштів має відбуватися у інший спосіб, в рамках якого суд повинен був застосувати всі наслідки недійсності правочину, передбачені ст. 216 ЦК України, а не виключно повернення сплачених позивачкою коштів в односторонньому порядку. Так, суд повинен був дослідити правові підстави для надання доступу до банківських рахунків як позивачці, так і визначеній нею особі, яка була призначена на посаду керівника ПАТ Коріс Україна , а також, з наданням оцінки їх діям на вказаних посадах та розпорядженню банківськими рахунками, дослідити завдання збитків як самій Компанії так і власнику 100% акцій Компанії (відповідачу), про що було заявлено відповідачем та що суд залишив поза увагою під час прийняття оскаржуваного рішення;

- подаючи у попередньому підготовчому засіданні заяву в порядку ст. 237 ГПК України позивач фактично здійснив одночасну зміну предмету і підстав позову, що не передбачено чинним ГПК України;

- за змістом положень ч. 3 ст. 237 ГПК України право суду за заявою позивача визнати недійсним повністю або в частині пов`язаний з предметом спору правочин можливо лише у випадку, якщо позивач доведе що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви із незалежних від нього причин, проте надане позивачем обґрунтування невключеня вимоги про визнання правочину недійсним до позовної заяви з мотивів сподівання на виконання умов договору або мирне врегулювання спору з боку відповідача після звернення до суду не є таким, що було зроблено з незалежних від позивача причин;

- позивачем не було сплачено судовий збір за подання заяви в порядку ст. 237 ГПК України;

- суд першої інстанції не надав належної оцінки наведеним відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції аргументам;

- суд першої інстанції дійшовши висновку щодо нікчемності оспорюваного правочину не мав права визнавати його недійсним, тим більше, що така вимога не заявлялася позивачем під час подання позову;

- суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що відповідно до положень ч. 2 ст. 216 ЦК України якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною та не розглянув збитків, нанесених укладенням та виконанням вказаного договору;

- судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про визнання дій відповідача зловживання процесуальним правом;

- покладення на відповідача, як на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір у даній справі, витрат позивача про сплаті судового збору суперечить зазначеним рішенні попереднім висновкам суду, та не обґрунтоване жодними нормами права, оскільки жодних неправильних дій відповідача у тексті оскаржуваного рішення не згадується, а ініціатором укладення оскаржуваного договору саме у такій конструкції був позивач, про що неодноразово зазначалося сторонами як під час засідань, так і у письмових документах, поданих до суду сторонами.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.02.2021 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Руденко М.А., судді Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення господарського суду міста Києва від 14.12.2020 у справі №910/5651/20 залишено без руху, надавши скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків шляхом подання доказів про сплату судового збору, подання до суду відповідної заяви про усунення недоліків. Роз`яснено скаржнику, що при невиконанні вимог даної ухвали апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.

09.03.2021 року через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду скаржником на виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, а саме документи, що підтверджують сплату судового збору.

З огляду на вказані обставини, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2021 задоволено клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення господарського суду міста Києва від 14.12.2020 у справі № 910/5651/20 та поновлено ОСОБА_1 зазначений строк, відкрито апеляційне провадження у справі № 910/5651/20 та призначено справу до розгляду на 20.04.2021 об 11 год. 15 хв., зупинено дію оскаржуваного рішення господарського суду міста Києва від 14.12.2020 у справі № 910/5651/20 до закінчення апеляційного провадження у даній справі.

23.03.2021 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач, з посиланням на те, що:

- подання заяви в порядку ч. 3 ст. 237 ГПК України не може вважатися зміною предмету та підстав позову;

- суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17). З огляду на вказані правові висновки суд першої інстанції вірно дійшов висновку про задоволення вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів;

- не включення позивачем до позову вимоги про визнання спірного договору недійсним відбулось з незалежних від нього причин, а саме через те, що не до кінця розумів суть спірних правовідносин та сподівався на виконання умов спірного договору з боку відповідача;

- твердження відповідача про зловживання відповідачем процесуальними правами також ґрунтуються виключно на припущеннях та не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки подання в один день позивачем та її представником адвокатом Спасовим М.С. двох позовних заяв одна з яких була підписана безпосередньо позивачем, а інша - її представником було наслідком неузгодженості послідовності дій (представник позивача просив позивача лише сплатити судовий збір, роздрукувати позовну заяву, та надіслати її та додані до неї документи, завірені представником, на адресу відповідача проте позивач, не до кінця зрозумівши прохання представника, роздрукувала та підписала позовну заяву від себе). Отже, вся вищевказана ситуація є не більше ніж прикрою помилкою через неузгодженість дій позивача та його представника, та не мала на меті будь-якого маніпулювання автоматизованою системою. Про будь-яке маніпулювання можна було б говорити у разі наявності одночасно більшої кількості ніж дві поданих заяв;

- інші твердження Відповідача також не були підтверджені жодними належними доказами та справедливо були відхилені судом першої інстанції,

просить залишити судове рішення від 14.12.2020 у справі № 910/5651/20 без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

У судовому засіданні, 25.05.2021 року представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, в позові відмовити.

Представник позивача, заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 21.08.2019 позивач як покупець та відповідач як продавець уклали рамковий договір купівлі-продажу акцій приватного акціонерного товариства Коріс України (далі Договір). (а.с.13 т.1)

Відповідно до п. 1.1 Договору продавець є власником 100% (сто відсотків) акцій (далі Акції) приватного акціонерного товариства Коріс України (далі - Компанія), загальна номінальна вартість яких 1 525 367,00 грн., що підтверджується випискою про стан рахунку в цінних паперах на 13.08.2019 вихідний № 102 від 14.08.2019, виданою товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Сократ . (а.с.13 т.1 )

Згідно з п. 1.2 Договору покупець має намір придбати у продавця Акції Компанії на умовах, визначених сторонами у цьому Договорі.

У пункті 2.1 Договору сторони погодили, що ціна продажу Акцій Компанії складатиме 100 000,00 Євро та включатиме в себе всі обов`язкові платежі, податки, збори, що мають бути сплачені продавцем в результаті продажу Акцій.

Згідно з п. 3.1 Договору продавець залишатиметься номінальним власником (утримувачем) Акцій Компанії в інтересах покупця протягом одного року з дати підписання цього Договору, про що продавцем підписується відповідна трастова заява.

Відповідно до п. 3.3 Договору покупець, серед іншого, зобов`язується:

- сплатити продавцеві суму, зазначену в пункті 2.1 цього Договору, в якості оплати вартості Акцій Компанії після підписання цього Договору (пп. 3.3.1);

- надавати продавцю інформацію про стан справ Компанії протягом строку номінального володіння останнім Акціями Компанії в інтересах покупця (пп. 3.3.2).

Згідно з п. 3.4 Договору продавець зобов`язується:

- звільнитися із займаної посади Генерального директора Компанії у день отримання відповідної вимоги від покупця (пп. 3.4.2 п. 3.4);

- компенсувати покупцеві всю суму вартості сплаченої йому покупцем за офіційним договором купівлі-продажу Акцій Компанії, укладеним згідно з пунктом 3.9 цього Договору, але не більше номінальної вартості акцій на дату укладення цього Договору, що становить 1 525 367,00 грн. (пп. 3.4.7);

- сплатити усі необхідні податки та збори за власний рахунок з ціни офіційного договору купівлі-продажу Акцій Компанії, укладеного згідно з у пунктом 3.9 цього Договору, що не перевищує номінальну вартість акцій на дату укладання цього Договору та становить 1 525 367,00 грн. (пп. 3.4.8).

У Договорі сторонами також погоджені наступні умови:

- після отримання коштів від покупця за цим Договором, продавець передає покупцю стратегічне управління Компанією. Така передача, зокрема, включає передачу статутних документів Компанії, печатки, штампів, всіх ключів доступу до банківських рахунків Компанії. Для передачі стратегічного управління продавець зобов`язується здійснити необхідні для покупця кадрові призначення та звільнення за вказівкою покупця, зокрема призначити уповноважену покупцем особу з правом підпису банківських та інших документів від імені Компанії. Для цілей цього Договору передачею стратегічного управління Компанією вважається момент надання доступу уповноваженій особі покупця до банківських рахунків з правом підпису банківських та інших документів від імені Компанії (п. 3.5);

- продавець не нестиме відповідальності за правочини Компанії після підписання цього Договору, надання документів, зазначених у пункті 3.11 цього Договору, отримання коштів згідно пункту 2.1 цього Договору та передачі стратегічного управління Компанією покупцю, а також не втручатиметься у діяльність Компанії. При цьому продавець з моменту підписання цього Договору і до моменту передачі стратегічного управління Компанією покупцю зобов`язується не здійснювати ніяких транзакцій з банківських рахунків Компанії (п. 3.6);

- підписанням цього Договору покупець підтверджує, що у нього відсутні претензії до продавця як до попереднього керівника Компанії. Цей пункт 3.7 не розповсюджується на будь-які правочини, укладені продавцем протягом останніх трьох місяців перед датою підписання цього Договору та до передачі стратегічного управління Компанією покупцю (п. 3.7);

- укласти основний договір купівлі-продажу у відповідності до вимог чинного законодавства України для переходу права власності на Акції Компанії від продавця покупцю протягом одного року з дати підписання цього Договору. У випадку, якщо такий договір не буде укладено протягом вказаного у пункті 3.9 цього Договору строку не з вини продавця, покупець не має права вимагати від продавця повернення суми, сплаченої відповідно до пункту 2.1 цього Договору та/або сплати будь-яких компенсацій чи штрафних санкцій (п. 3.9);

- основний договір, укладений згідно пункту 3.9 цього Договору, має бути укладений за номінальною вартістю Акцій Компанії або ж за вартістю, визначеною незалежною оцінкою на дату його укладання. Ціна основного договору є складовою частиною ціни, визначеної в пункті 2.1 цього Договору та підлягає компенсації покупцю з боку продавця згідно пункту 3.4.7 цього Договору (п. 3.10);

- продавець разом з підписанням цього Договору, але не раніше одержання коштів від покупця, зобов`язується надати належним чином засвідчені додаткові юридичні документи стосовно власних гарантій за цим Договором, що будуть його невід`ємною частиною, а саме: трастову заяву, угоду про неконкуренцію та конфіденційність, довіреність на розпорядження Акціями Компанії та участь у загальних зборах акціонерів Компанії, розписку про отримання коштів, дозвіл дружини на відчуження продавцем Акцій Компанії (п. 3.11).

Відповідно до пункту 4.1 Договору цей Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами взятих на себе обов`язків та здійснення всіх розрахунків між сторонами згідно з умовами цього Договору та додатків до нього.

Пунктом 5.1 Договору встановлено, що розірвання та зміна умов цього Договору можлива тільки у письмовій формі за домовленістю сторін.

З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що на виконання умов Договору позивач сплавив відповідачеві 100 000,00 Євро, що підтверджується розпискою від 21.08.2019, копію якої залучено до матеріалів справи. (а.с. 19 т.1)

В свою чергу відповідач на виконання умов Договору надав позивачу трастову заяву (а.с.18 т.1), яка нотаріально засвідчена 21.08.2019, в якій відповідач:

- підтвердив, що йому належить 100% Акцій Компанії та що Акції зареєстровані на його ім`я як номінального власника (утримувача) від імені позивача, який є реальним кінцевим бенефіціарним власником Акцій (далі - бенефіціар) відповідно до умов Договору;

- зобов`язався: не передавати, не закладати або іншим чином не розпоряджатися Акціями, окрім випадків, коли бенефіціар у письмовій формі надає продавцю такі повноваження та вказівки; не одержувати будь-яку вигоду від Акцій, включаючи дивіденди або іншу будь-якого виду винагороду, а також не користуватися наданими Акціями правами, включаючи право голосу на загальних зборах акціонерів та відчуження Акцій; після отримання письмової інструкції від бенефіціара негайно вчинити всі необхідні юридичні дії для передачі права власності на Акції бенефіціару або будь-якій іншій третій особі, яку він може вказати у такій письмовій інструкції.

Позивач стверджує про істотні порушення відповідачем умов Договору, які полягають у тому, що:

- у порушення вимог пункту 3.5 Договору після отримання продавцем коштів за Договором, стратегічне управління Компанією не було передано продавцем покупцю в день підписання Договору;

- у порушення вимог пункту 3.6 Договору після підписання Договору та отримання коштів, продавець продовжив здійснювати платежі з банківських рахунків Компанії без будь-якого погодження з боку покупця;

- у порушення пункту 3.11 Договору після підписання Договору та до передачі стратегічного управління, продавець особисто, без відома та погодження покупця, 01.10.2019 призначив ОСОБА_5 керівником Компанії, про що покупець дізнався лише завдяки інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань;

- у порушення пункту 3.7 Договору 17.09.2019 продавцем особисто було підписано Договір купівлі-продажу автомобіля Skoda Superb, що належить Компанії, та продано вказаний автомобіль дружині відповідача - ОСОБА_3 . На дату продажу балансова вартість автомобіля становила 1 087 860,58 грн. Вказаний продаж не було погоджено з покупцем, чим грубо було порушено права та інтереси покупця, як сторони Договору, а також завдано значних матеріальних збитків Компанії;

- у порушення пункту 3.9 Договору вимога щодо укладання основного договору купівлі-продажу акцій Компанії, викладена покупцем у листі від 22.10.2019, була проігнорована продавцем.

Позивач звертався до відповідача з листами-вимогами від 04.10.2019, 16.10.2019, 22.10.2019 щодо порушенням відповідачем умов Договору.(а.с.25-31 т.1)

Крім того, 29.01.2020 позивач направив на адресу відповідача вимогу про повернення коштів у сумі 100 000,00 Євро у зв`язку із істотним порушенням умов Договору, в якій просив повернути вказані кошти протягом семи днів з дати одержання вимоги банківським переказом на зазначений у вимозі рахунок. Направлення цієї вимоги відповідачу підтверджується накладною, фіскальним чеком та описом вкладення у цінний лист № 0103326849425 від 29.01.2020. (а.с.33-36 т.1)

Вимога позивача залишена відповідачем без задоволення.

З огляду на вказані обставини позивач звернувся до суду з цим позовом у якому просив розірвати Договір з підстав істотного порушення відповідачем його умов та стягнути з відповідача суму сплаченої позивачем на виконання Договору передоплати.

Водночас під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач подав до суду заяву в порядку ст. 237 Господарського процесуального кодексу України в якій просив суд визнати недійсним спірний договір на підставі ст. 203, 215, 229, 230 ЦК України, оскільки мала місце помилка щодо природи оспорюваного договору, прав та обов`язків, взятих на себе сторонами договору. Крім того позивач послався на те, що оспорюваний договір суперечить вимогам чинного законодавства України, оскільки:

- позивач помилився щодо гарантій відповідача та був введений в оману трастовою заявою відповідача;

- трастова заява згідно з п. 3.11 Договору не передбачена чинним законодавством України;

- відмова від прав акціонера - власника простих акцій, визначених ст. 25 Закону України Про акціонерні товариства , суперечить чинному законодавству України та є нікчемною;

- передача стратегічного управління згідно з п. 3.5 спірного договору не передбачене чинним законодавством України.

Вказана заява прийнята судом першої інстанції до розгляду.

Частиною 3 ст. 237 ГПК України встановлено, що ухвалюючи рішення у справі, суд за заявою позивача, поданою до закінчення підготовчого провадження, може визнати недійсним повністю чи у певній частині пов`язаний з предметом спору правочин, який суперечить закону, якщо позивач доведе, що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви із незалежних від нього причин.

У апеляційній скарзі відповідач, серед іншого, послався на те, що, подаючи у попередньому підготовчому засіданні заяву в порядку ст. 237 ГПК України, позивач фактично здійснив одночасну зміну предмету і підстав позову, що не передбачено чинним ГПК України, проте колегія суддів зауважує відповідачу на тому, що подана у порядку ч. 3 ст. 237 ГПК України заява не може бути розцінена судом як заява про зміну предмету та підстав позову оскільки звертаючись з вказаною заявою позивач фактично не змінює а ні предмет а ні підстави позову.

Також колегія суддів зазначає про те, що чинним законодавством не передбачено справляння судового збору за подачу таких заяв, а відтак, посилання відповідача на те, що позивачем не було сплачено судовий збір за подання заяви в порядку ст. 237 ГПК України, як на підставу для скасування судового рішення, є безпідставними.

При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції встановив, що Договір укладений з порушенням вимог чинного законодавства, а саме положень Закону України Про акціонерні товариства , Закону України Про цінні папери та фондовий ринок , Про депозитарну систему , що колегія суддів вважає вірним зважаючи на наступне.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 635 ЦК України:

- попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором;

- законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору;

- істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства;

- попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Частиною 4 ст. 635 ЦК України визначено, що договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, Договір за своєю правовою природою не є попереднім договором, оскільки він не відповідає вимогам, визначеним в ч. 1 ст. 635 ЦК України.

Частиною 1 ст. 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Виходячи зі змісту Договору за своєю правовою природою він є договором купівлі-продажу.

За змістом п.п. 3,4 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

- справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;

- справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. ст. 167 ГК України корпоративними правами є права особи частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Отже, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб`єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи, у тому числі й той, який вибув.

Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 911/3494/16.

Згідно з правовим висновком, викладеним в п. 37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2020 у справі № 922/88/20 справи в спорах щодо правочинів незалежно від їх суб`єктного складу, що стосуються акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, підлягають розгляду господарськими судами. Винятком є спори щодо таких дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення сімейних і спадкових прав та обов`язків, які мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Оскільки предметом спірного договору є купівлі-продаж акцій Компанії, то й відносини, які виникли між сторонами оспорюваного договору, за своєю правовою природою є корпоративними відносинами щодо володіння, користування й розпорядження належними сторонам корпоративними правами у цьому акціонерному товаристві.

Таким чином, спір у цій справі, який виник з корпоративних відносин щодо розірвання договору купівлі-продажу акцій, є господарсько-правовим і підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті (ч. 4 ст. 655 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України Про цінні папери та фондовий ринок (тут і далі в редакції, яка діяла станом на дату укладення Договору) цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, що має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов`язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам.

Цінні папери за формою існування поділяються на бездокументарні цінні папери та документарні цінні папери. Бездокументарним цінним папером є обліковий запис на рахунку в цінних паперах у системі депозитарного обліку цінних паперів (ч. 3 ст. 3 Закону України Про цінні папери та фондовий ринок ).

Частиною 5 статті 3 Закону України Про цінні папери та фондовий ринок визначено групи цінних паперів, які можуть бути в Україні у цивільному обороті, до яких віднесено і акції.

Частиною 1 ст. 6 Закону України Про цінні папери та фондовий ринок встановлено, що акція - іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України Про цінні папери та фондовий ринок професійна діяльність з торгівлі цінними паперами на фондовому ринку провадиться торговцями цінними паперами, які створюються у формі господарського товариства та для яких операції з цінними паперами та іншими фінансовими інструментами є виключним видом діяльності, крім випадків, передбачених цим Законом, а також банками. Професійна діяльність з торгівлі цінними паперами включає, зокрема, брокерську діяльність.

Брокерська діяльність - укладення торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів (зокрема на підставі договорів комісії, доручення) щодо цінних паперів та інших фінансових інструментів від свого імені (від імені іншої особи), за дорученням і за рахунок іншої особи (ч. 2 ст. 17 Закону України Про цінні папери та фондовий ринок ).

За змістом ч. 8 ст. 17 Закону України Про цінні папери та фондовий ринок правочини щодо цінних паперів повинні вчинятися за участю або посередництвом торгівця цінними паперами, крім випадків: розміщення емітентом власних цінних паперів; викупу та продажу емітентом власних цінних паперів; проведення розрахунків з використанням неемісійних цінних паперів; розміщення казначейських зобов`язань України; внесення цінних паперів до статутного (складеного) капіталу юридичних осіб; дарування цінних паперів; спадкування та правонаступництва цінних паперів; вчинення правочинів, пов`язаних з виконанням судових рішень; вчинення правочинів у процесі приватизації; вчинення правочинів між нерезидентами за межами.

Враховуючи, що правочин щодо купівлі-продажу акцій Компанії не може бути віднесено до визначних ч. 8 ст. 17 Закону України Про цінні папери та фондовий ринок виключень, договір купівлі-продажу акцій Компанії мав бути вчинений за участю або посередництвом торгівця цінними паперами доказів чого матеріали справи не містять.

За змістом ч. 9 ст. 17 Закону України Про цінні папери та фондовий ринок правочини щодо цінних паперів, вчинені без участі (посередництва) торговця цінними паперами, крім випадків, передбачених частиною восьмою цієї статті, є нікчемними.

Отже, чинним законодавством України встановлені певні особливості щодо договорів купівлі-продажу акцій, зокрема, правочини щодо купівлі-продажу акцій є нікчемними, якщо вони вчинені без участі (посередництва) торговця цінними паперами, крім випадків, передбачених частиною восьмою цієї статті.

Стаття 215 ЦК України встановлює, що:

- підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1);

- недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (ч. 2);

- якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3).

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними визначено, що судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Отже, враховуючи недотримання сторонами, встановлених ч. 8 ст. 17 Закону України Про цінні папери та фондовий ринок вимог про укладення договору купівлі-продажу акцій Компанії за участі (посередництва) торговця цінними паперами, в силу приписів ч. 9 ст. 17 Закону України Про цінні папери та фондовий ринок , Договір є нікчемним тобто таким, недійсність якого прямо встановлена законом і визнання недійсним якого в судовому порядку не вимагається.

З огляду на вказані обставини, дослідження наведених позивачем у поданій до суду першої інстанції заяві в порядку ст. 237 Господарського процесуального кодексу України підстав для визнання Договору недійсним не впливає на вирішення спору сторін по суті, адже судом встановлено, що недійсність Договору прямо встановлена законом і визнання його недійсним в судовому порядку не вимагається.

При цьому, посилання відповідача на те, що суд першої інстанції безпідставно прийняв подану позивачем заяву в порядку ст. 237 Господарського процесуального кодексу України колегією суддів до уваги не приймаються адже встановлення факту недійсності Договору не є наслідком розгляду вказаної заяви.

Водночас колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції про:

- недоведеність позивачем факту помилки відносно гарантій відповідача і введення в оману, які виникли та відбулися після укладення Договору та не існували і не могли існувати на момент укладення Договору та, відповідно, відсутність підстав для визнання Договору недійсним на підставі ст.ст. 229, 230 ЦК України, оскільки, як відчуження автомобіля Skoda Superb, належного Компанії, відбулося за договором купівлі-продажу від 17.09.2019, так і трастова заява відповідача були вчинені після укладення Договору;

- відсутність підстав для визнання Договору недійсним з огляду на відсутності в законодавстві України поняття трастової заяви, рамкового договору, номінального утримувача, оскільки відповідно до приписів ЦК України (ст.ст. 3, 6, 627) законодавець надає право учасникам цивільних відносин вільно обирати форму та зміст договору за умови, якщо це, із врахуванням змісту або із суті відносин між сторонами, прямо не заборонено положеннями актів цивільного законодавства.

Також вірними є висновки суду першої інстанції і про те, що Договір не відповідає положенням Закону України Про акціонерні товариства , Закону України Про цінні папери та фондовий ринок та ГК України які встановлюють, що права акціонера на участь в управлінні товариством невід`ємно пов`язані із правом власності на акції товариства, а відтак, передача прав акціонера можлива лише з переходом прав на акції та, відповідно, передача прав акціонера без передачі права власності на акції є неможливою, проте умови Договору щодо передачі відповідачем позивачу за Договором та трастовою заявою, як частиною Договору (пп. 3.11.1 Договору), своїх прав акціонера та відмова від своїх прав акціонера - не одержувати будь-яку вигоду від акцій, включаючи дивіденди або іншу будь-якого виду винагороду, не користуватися наданими акціями правами, включаючи право голосу на загальних зборах акціонерів, на призначення керівника товариства (за термінологією Договору - передача стратегічного управління ) до передачі права власності на акції, фактично встановлюють відмову відповідача від прав акціонера Компанії без передачі права власності на акції, що суперечить положенням законодавства.

Водночас колегія зазначає про таке.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Якщо недійсність правочину встановлена законом , то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі № 6-308цс16, постановах Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 369/2770/16-ц і від 07.11.2018 у справі № 357/3394/16-ц.

Такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

При цьому за частиною другою статті 5 ГПК України суд, відповідно до викладеної в позові вимоги позивача, може визначити у своєму рішенні спосіб захисту, який не встановлений законом , лише за умови, що законом не встановлено ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу. Отже, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів. Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів.

За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Така позиція відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19).

За змістом ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на вказані обставини рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом виключення з його резолютивної частини п. 2 яким Договір визнано недійсним.

Щодо вимог про розірвання Договору слід зазначити про таке.

За приписами ч. 1 ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Враховуючи, що Договір є недійсним з моменту його вчинення, вказане виключає можливість його розірвання, оскільки розірвання правочину передбачає, що правочин є дійсним на момент розірвання.

За таких обставин вірним є висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про розірвання Договору. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо вимог про стягнення з відповідача перерахованої позивачем за Договором передоплати в сумі 100 000,00 Євро, слід зазначити наступне.

Як встановлено вище, факт перерахування позивачем відповідачу вказаних коштів сторонами не заперечується та підтверджується наявною у матеріалах справи розпискою від 21.08.2019.

Звертаючись до суду з вимогами про повернення вказаних коштів позивач послався на приписи ч. 2 ст. 693 ЦК України, яка встановлює, що, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Водночас суд першої інстанції задовольняючи вказані вимоги виходив з положень ч. 1 ст. 216 ЦК України, згідно з якою у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.

Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.

При цьому, якщо сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) та від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).

Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися при вирішенні спору.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) .

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 наголосила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку правову норму необхідно застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Враховуючи викладене вище, суд першої інстанції цілком вірно при вирішенні спору в частині стягнення з відповідача перерахованих позивачем на виконання Договору грошових коштів, застосував приписи ч. 1 ст. 216 ЦК України згідно якої у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину та задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача 100 000,00 Євро. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо посилань відповідача на те, що:

- при застосуванні наслідків недійсності стягнення коштів також має відбуватися у іншій спосіб, в рамках якого суд повинен був застосувати всі наслідки недійсності правочину, передбачені ст. 216 ЦК України, а не виключно повернення сплачених позивачкою коштів в односторонньому порядку. Так, суд повинен був дослідити правові підстави для надання доступу до банківських рахунків як позивачці, так і визначеній нею особі, яка була призначена на посаду керівника ПАТ Коріс Україна , а також, з наданням оцінки їх діям на вказаних посадах та розпорядженню банківськими рахунками, дослідити завдання збитків як самій Компанії так і власнику 100% акцій Компанії (відповідачу), про що було заявлено відповідачем та що суд залишив поза увагою під час прийняття оскаржуваного рішення;

- суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що відповідно до положень ч. 2 ст. 216 ЦК України якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною та не розглянув збитків, нанесених укладенням та виконанням вказаного договору,

колегія суддів зазначає про те, що відповідач не позбавлений права звернутися до суду з відповідним позовом як про застосування наслідків недійсності правочину, так і про стягнення з позивача збитків та моральної шкоди, нанесених укладенням та виконанням Договору.

Щодо посилань відповідача на те, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про визнання дій відповідача зловживання процесуальним правом колегія суддів зазначає наступне.

У поданому до суду першої інстанції клопотанні про визнання дій позивача зловживання процесуальними правами відповідач у його обґрунтування послався на те, що:

- позивачем 24.04.2020 до господарського суду міста Києва було подано дві аналогічні позовні заяви з одним і тим предметом позову (справи № 910/5649/20 та № 910/5651/20, що свідчить про вчинення дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;

- представник позивача, яким є Спасов М.С. , є довіреною особою відповідача у питаннях продажу належних йому акцій приватного акціонерного товариства Коріс України і такі дії представника позивача є зловживанням процесуальними правами оскільки останній не повідомив суду про даний факт та про наявність у нього конфлікту інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

За змістом ч. 2 вказаної статті, залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема:

1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;

2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;

3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;

4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;

5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (ч. 3 ст. 43 ГПК України.

За змістом вказаної статті визнані зловживанням процесуальними правами можуть бути дії, що суперечать завданню господарського судочинства, проте той факт, що представник одного з учасників судового процесу був довіреною особою іншого учасника судового процесу у спірних правовідносинах не суперечить завданню господарського судочинства та, відповідно, не може бути визнано зловживанням процесуальними правами.

За змістом ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч. 2 ст. 277 ГПК України).

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції мало місце неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення господарського суду міста Києва від 14.12.2020 у справі № 910/5651/20 підлягає зміні шляхом виключення з його резолютивної частини п. 2 яким визнано недійсним укладений між позивачем та відповідачем рамковий договір купівлі-продажу акцій приватного акціонерного товариства Коріс України від 21.08.2019.

Щодо судових витрат позивача та відповідача колегія суддів зазначає на наступне.

У позовній заяві та заяві про усунення недоліків позивачем наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи згідно з яким загальна сума таких витрат становить 265 809,45 грн. та складається з 45 809,45 грн. сплаченого судового збору, фактично понесених витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з підготовкою позовної заяви у розмірі 110 000,00 грн. (попередній аналіз документів позивача (35 000,00 грн.), підготовка позовної заяви та додатків до неї (45 000,00 грн.), супутні витрати, пов`язані з підготовкою правової позиції та збиранням доказів у справі (30 000,00 грн.)) та очікуваних витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку із судовим розглядом справи господарським судом міста Києва, в тому числі підготовка додаткових процесуальних документів та участь адвоката у судових засіданнях, у розмірі 110 000,00 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву щодо попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат зазначив, що планує у зв`язку з розглядом даної справи понести судові витрати на професійну (правову) допомогу у розмірі 100 000,00 грн., докази фактично понесених судових витрат будуть надані у встановлені ГПК строки.

При розгляд спору сторін по суті суд першої інстанції встановив відсутність підстав для покладання на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу, оскільки позивачем до закінчення судових дебатів у справі не подано жодних доказів таких витрат, які позивач сплатив або має сплатити, а також позивачем не зроблено відповідну заяву в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як слідує з змісту апеляційної скарги, у цій справі відповідач не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України в цій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.

При цьому колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення в частині відмови у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу.

Щодо судових витрат по справі, а саме судових витрат позивача по сплаті судового збору за подання позову слід зазначити таке.

За змістом ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 129 ГПК України).

При зверненні до суду з цим позовом позивачем сплачений судовий збір в сумі 45 809 45 грн. з яких 2 102,00 грн. становить судовий збір за звернення до суду з немайновою вимогою про розірвання Договору, а 43 707,45 грн. - за звернення з майновою вимогою.

Суд першої інстанції поклав на відповідача всі судові витрати позивача по сплаті судового збору як на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір у даній справі.

Водночас колегія суддів з вказаним висновком погодитись не може, оскільки при розгляді спору сторін, з огляду на наявність підстав для визнання Договору недійсним, судом фактично не встановлювались обставини порушення його умов відповідачем.

Водночас як встановлено вище у задоволенні позовних вимог про розірвання Договору судом відмовлено, а відтак правові підстави для стягнення з відповідача судового збору в сумі 2 102,00 грн. за звернення до суду з цією вимогою відсутні, проте вказане не було враховано судом першої інстанції при прийнятті рішення.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат позивача по сплаті судового збору підлягає зміні стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір в сумі 43 707,45 грн. за звернення з майновою вимогою.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга акціонерного товариства ОСОБА_1 задовольняється частково.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України та враховуючи зміну цією постановою рішення суду першої інстанції лише в частині виключення з його резолютивної частини п. 2 яким визнано недійсним укладений між позивачем та відповідачем рамковий договір купівлі-продажу акцій приватного акціонерного товариства Коріс України від 21.08.2019, а також зміни розміру судового збору, який підлягає стягненню з відповідача, судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення господарського суду міста Києва від 14.12.2020 у справі № 910/5651/20 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 14.12.2020 у справі № 910/5651/20 змінити.

3. Викласти резолютивну частину рішення господарського суду міста Києва від 14.12.2020 у справі № 910/5651/20 у наступній редакції:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) 100 000 (сто тисяч) Євро, сплачених за Рамковим договором купівлі - продажу акцій Приватного акціонерного товариства Коріс Україна , укладеним 21.08.2019 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

3. Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) 43 707 (сорок три тисячі сімсот сім) грн. 45 коп. судового збору.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити суду першої інстанції.

5. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

6. Матеріали справи № 910/5651/20 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 03.06.2021.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Дідиченко