Постанова

від 04.06.2021 по справі 806/1697/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2021 року

м. Київ

справа № 806/1697/16

касаційне провадження № К/9901/31928/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді -доповідача - Гончарової І .А.,

суддів - Олендера І .Я., Ханової Р.Ф.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Брусилівської селищної ради

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року (головуючий суддя - Черняхович І.Е.)

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Охрімчук І.Г.; судді - Жизневська А.В., Котік Т.С.)

у справі № 806/1697/16

за позовом Брусилівської селищної ради

до Житомирської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма Бурусилів

про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2016 року Брусилівська селищна рада (далі - Рада; позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Житомирської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області (далі - Житомирська ОДПІ; відповідач; контролюючий орган), в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила: визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо нарахування у відповідності до Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) Товариству з обмеженою відповідальністю Агрофірма Бурусилів до сплати орендної плати за користування земельними ділянками, площею 18,0478 га, за адресою: АДРЕСА_1 , та площею 11,7959 га, за адресою: АДРЕСА_2 ; зобов`язати відповідача нарахувати Товариству з обмеженою відповідальністю Агрофірма Бурусилів до сплати кошти, заборговані до бюджету Ради, за користування земельними ділянками, площею 18,0478 га, за адресою: АДРЕСА_1 , та площею 11,7959 га, за адресою: АДРЕСА_2 .

В обґрунтування позовних вимог Рада зазначала, що між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма Бурусилів укладено договори оренди земельних ділянок, площею 18,0478 га, за адресою: АДРЕСА_1 , та площею 11,7959 га, за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до умов яких орендар зобов`язаний вносити грошові кошти в розмірі 2 відсотки від нормативної грошової оцінки на рік на рахунок позивача.

В подальшому між сторонами укладено додаткові угоди до зазначених договорів, за якими розмір орендної плати складає 1 відсоток від нормативної грошової оцінки на рік.

З 01 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 27 березня 2014 року № 1166-VII Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні , відповідно до якого орендна плата за землю не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

Позивач неодноразово звертався до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Бурусилів з метою приведення у відповідність до законодавства укладених раніше договорів оренди землі, проте товариством не вжито заходів щодо внесення змін у ці правочини, що, в свою чергу, призвело до заниження розміру орендної плати за період з квітня 2014 року по липень 2016 року та неповного надходження коштів до місцевого бюджету.

Крім того, Рада зазначала, що неодноразово зверталася до відповідача щодо здійснення розрахунку заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Бурусилів зі сплати орендної плати в законодавчо встановленому розмірі. Перевірок та розрахунків заборгованості контролюючим органом здійснено не було.

Така бездіяльність Житомирської ОДПІ, на переконання Ради, призводить до втрат коштів, які вона могла отримати, порушує фінансові інтереси та законні права позивача.

Житомирський окружний адміністративний суд постановою від 14 грудня 2016 року в задоволенні позову відмовив.

Житомирський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 28 лютого 2017 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Рада звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року, ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує на тому, що відповідач не вживає жодних заходів, ігнорує звернення Ради, не нараховує Товариству з обмеженою відповідальністю Агрофірма Бурусилів орендну плату у визначеному ПК України розмірі та не застосовує до нього жодних штрафних санкцій, що призводить до втрати коштів, які б мали надійти до бюджету селища.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 04 травня 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача.

01 червня 2017 року від Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Бурусилів надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких воно зазначило, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

02 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до статті 1 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV Про оренду землі (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 161-XIV) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону № 161-XIV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 15 Закону № 161-XIV передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкта оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

За правилами статті 21 Закону № 161-XIV орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Відповідно до статті 30 Закону № 161-XIV зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.

У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

В свою чергу, до функцій контролюючих органів згідно з підпунктами 19-1.1.1, 19-1.1.2 пункту 19-1.1 статті 19-1 ПК України віднесено, зокрема, здійснення адміністрування податків, зборів, платежів; контроль своєчасності подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів, платежів.

Контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення (підпункт 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України).

Системне тлумачення наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що органи доходів і зборів здійснюють контроль за дотриманням платниками норм податкового законодавства, водночас не можуть втручатися у відносини, які виникають між орендодавцем та орендарем і не охоплюються процедурою податкового контролю.

Натомість саме орендодавець та орендар укладають договір оренди земельної ділянки та визначають його мови. Відтак, обов`язок приведення договорів оренди землі у відповідність до чинного законодавства покладається саме на цих осіб.

Крім того, слід враховувати, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку ж, коли суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим.

Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не в забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, в протилежному, за встановлених у цій справі обставин, було б порушено принцип розподілу влади.

Відтак, суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Ради без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись частиною другою розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ , статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Брусилівської селищної ради залишити без задоволення.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя -доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р.Ф. Ханова